ИСТОРИЯ: НЕВЫУЧЕННЫЕ УРОКИ



СОДЕРЖАНИЕ
ПРЕДИСЛОВИЕ
1. Советско-финские войны. Разоблачение мифов
2. Карл Густав Маннергейм, Рыцарь духа
3. Еврейские воины в рядах армии Финляндии
4. В дополнение к речи Сталина 19.08.1939
5. Ещё раз по поводу Дня Победы
6. Победобесие как форма массового психоза
7. Симон Петлюра. Жизнь и смерть
8. Шептицкие. Украинско-еврейские отношения
9. Дивизия «Галичина». В поисках истины
10. ОУН, УПА и украинско-еврейские отношения
11. Львовский погром. Поиски правды
12. «Протоколы украинских мудрецов»
13. Варшавское гетто. Сопротивление
14. 22 июля 1942 — «Grossaktion Warschau»
15. Польско-еврейские отношения 1939-1944
16. «Жегота». Ирена Сендлер и другие праведники
17. Витольд Пилецкий
18. Анализ польско-украинских отношений
19. Харьковская Катынь
20. Гражданская война в Испании (1936-1939)
21. Золото Испании или Moscow Gold
22. О встрече Ф.Франко и А.Гитлера — осень 1940
23. Франсиско Франко — герой не нашего времени
24. Вильгельм Франц Канарис. Судьба офицера
25. Гибель адмирала Канариса
26. Невероятный Уинстон Черчилль
27. Взгляд на события 11 сентября 2001 года
28. Нобелевские лауреаты
29. Сравнительная Хронология
30. Храм царя Соломона, рыцари, масоны. Власть света над тьмой


ПРЕДИСЛОВИЕ
Сегодня социальные сети являются мощнейшим средством распространения информации в обществе — причем как правдивой, так и ложной (в том числе заблуждений, штампов и намеренной дезинформации). Данная книга — во многом результат моих интернетных публикаций в поисках истины среди океанов лжи.
Я родился и вырос в стране, которой, слава богу, уже не существует — Советском Союзе. Вспоминаю, как с раннего детства, уже начиная с детского сада, в головы советских детей вкладывали идеологические опилки. Нас уверяли, что наша страна — самая миролюбивая, «где так вольно дышит человек», что только в нашей стране построено общество свободы, равенства и братства, но «буржуи завидуют нам и хотят нас захватить», поэтому уже со школы мы обязаны быть готовыми защитить нашу страну от агрессии, для улучшения подготовки мы должны принимать участие в детской военно-патриотической игре «Зарница», а чуть повзрослев, в старших классах школы, и мальчики, и девочки просто обязаны изучить устройство автомата Калашникова, уметь разобрать и собрать его за 45 секунд, и лучше с закрытыми глазами. Марширование, ходьба строем под знаменем отряда, дружины и т. д. начинались уже с 1-го класса. Но окончив школу и окунувшись во взрослую жизнь, мы понимали, что свобода, равенство и братство в нашей стране были лишь в речах назначенных ораторов и на страницах разрешённых газет, а вся информация, доступная нам, строжайше проверяется и просеивается сквозь сито коммунистической идеологии. Коммунисты понимали, что если даже маленькая доля правды об их преступлениях прорвётся к людям, страна рухнет, а значит, их безраздельной власти над народом наступит конец. Потому все несогласные с политикой коммунистов безжалостно уничтожались, изгонялись, затыкались. Это была одна из самых страшных систем в истории человечества. Правда о ней непременно должна найти путь к умам и чувствам людей. Это необходимо сделать ради памяти оболганных мёртвых, сердец ныне живущих и знаний будущих поколений; чтобы человечество осознало ошибки и никогда не повторило их вновь.

Пока мы не выгребем скелеты из своих шкафов, мы не сможем очиститься от грязи прошлого. Сейчас настал уникальный момент, чтобы найти истину и объединить наши усилия в борьбе со злом. Злом, которое, сменив вывеску, опять поднимает голову и уже начинает собирать свой кровавый урожай на улицах и площадях, в полях и в горах, на море и в небе... Самое главное — не бояться. Страх парализует и уничтожает наши души, не давая нам жить.
Как писал 700 лет назад великий Данте:
«…Нельзя, чтоб страх повелевал уму;
Иначе мы отходим от свершений,
Как зверь, когда мерещится ему...».


Если вы читаете эти строки, то уже поддерживаете меня в стремлении к истине. Вместе — мы сила, наша сила в знании правды,
«…и нитка, втрое скрученная, не скоро порвётся…».
Искренне благодарю вас за поддержку.


Хочу выразить особую благодарность:

Виктории Тарановой — жене, подруге, вдохновителю и критику;
Веронике Тарановой — за оформление книги;
Владимиру Иваненко — за архивные поиски;
Юлии Давыдовой, Игорю Патлашенко, Сергею Корсунскому, Эндрю Андерсену, Виктору Мыслывцю, Сергею Молчанову, Юрию Перелю — за поддержку.


Алик Гомельский.

YAROSLAV STETSKO AND THE KGB SPECIAL OPERATION: "TO KILL THE ANTISEMITE"

(from Alik Gomelsky's book “Jewish-Ukrainian relations. XX century”)


I would like to review another attempt to play the "Jewish card" in the fight against the Ukrainian liberation movement.
The recently declassified SBU KGB documents are impressive. By the scope, and by the ingenuity, and by the depth of approach...

Prehistory: Yaroslav Stetsko, deputy head of the OUN(B) Stepan Bandera, Prime Minister of the Ukrainian State, which has been proclaimed on June 30, 1941, was arrested by the Gestapo on July 4, 1941 and remained in custody until the end of 1944. From 1946, for 40 years, he was the head of the Anti-Bolshevik Bloc of Nations (ABN) and at that time was one of the most prominent figures of the Ukrainian liberation movement. This naturally made him one of the primary targets of the operations of the Soviet punitive organs.

According to Bohdan Stashinsky (the killer of Lev Rebet and Stepan Bandera), by order of his curators, he thoroughly studied Stetsko’s habits, routine and address in Munich, but never received the approval from the KGB for the murder of the leader of the ABN. Unlike Rebet and Bandera, in the late 1950s, Yaroslav Stetsko was a pretty popular political figure not only among the Ukrainian diaspora and the national liberation struggle of the Ukrainian people, but also as the leader of the international anti-communist movement.

These declassified documents consist of:
• memorandum by the chairman of the KGB of Ukraine Fedorchuk addressed to Shcherbytsky (First Secretary of the Communist Party of Ukraine, which is in soviet hierarchy means the top official of Ukrainian SSR) dated December 1973
• an information message from the Central Committee of the Communist Party in October 1969 that a propaganda operation was carried out against Yaroslav Stetsko
• leaflets in Hebrew and Yiddish with an encouragement message to Jews to kill Yaroslav Stetsko
• the translation of those leaflets into Russian
In my opinion, the actions and methods of the KGB described in these documents are something like a box with radioactive polonium, which irradiates both the Jewish and Ukrainian Nations with its deadly emanations of mutual discord and hatred.

Well, let's look at each of them in detail starting with a note of Fedorchuk. I’m quoting: "...in order to incite hostility between Ukrainian nationalists and Zionists in the United States, a brochure "Lest we forget" was published, in which the involvement of the OUN members in the mass destruction of civilians, during the Second World War, including to the so-called "Jewish actions" ...as the "author" and the publisher of the brochure was one of the leaders of the progressive Ukrainian organization "League of American Ukrainians" who visited Ukraine in recent years and had the opportunity to pretend to have in his disposal materials used in the brochure...".
The classification as a “Top Secret” document allows Feodorchuk to describe absolutely frankly and cynically:
the goal - to incite ethnic hatred;
the method - disinformational brochure;
the tool - an agent of the Soviet special services from the Ukrainian diaspora.

The next quote: "... In order to popularize the pamphlet, the "author"... involved in carrying out this project as a "co-publisher" the one of the Jewish progressive figures in New York. A joint action by progressive Ukrainian and Jewish organizations in the USA against the OUN members, as war criminals gave a certain political effect...".

So, for the KGB special task, the geek of the Ukrainian people attracted and engaged a geek of the Jewish people. Due to the fact that we know the name of the libel ("Lest We Forget"), the date of publication (first - 1973) and the place (USA), we are able to find it quite easily. This brochure up till now, (2021), is in sale on Amazon and many other online book resources. Author - Michael Hanusiak, a native of New Haven, Connecticut, a member of the United States Communist Party. Due to the amount of work done, the 93-year-old writer received on October 11, 2006 an obviously very warm space in hell. His company there will be shared by comrade Sam Pevzner, an employee of the Yiddish newspaper "Morgen Freiheit", also associated with the US Communist Party.

Let's read the document further: "...The Jewish "Organization for the Fight against Fascism, Racism and Anti-Semitism" intends to hand over to the FBI the list of persons convicted in the pamphlet in genocide, demanding their search and punishment...".
G-d knows what kind of organization comrade Fedorchuk meant by that name, but it definitely got perfect cards from the dealer - KGB USSR in order to unleash and fuel the enmity between Jews and Ukrainians...

Now let's move to the case of Yaroslav Stetsko.
Another top secret document of the KGB of Ukraine tells us that:
"... Since 1966, the KGB of Ukraine held a series of actions as a result of which the leader of the OUN Stetsko was exposed to the general public of the Jewish community as one of the main culprits for the participation of the OUN members in the genocide carried out by the Nazis. In continuation of these actions, on behalf of Jews living in Germany and indignant at Stetsko’s impunity, we have prepared in Jewish / Hebrew, Yiddish/ and English a leaflets urging to avenge Stetsko for thousands of innocent victims of genocide. These leaflets are sent to the editorial offices of the Jewish press in the United States, England, France, Israel and Germany... ".

Hesitating in the 1950's to destroy Yaroslav Stetsko on their own, the Communists decided to slander the head of the OUN and set Jews on him.
Now the details: the leaflet in English could be read without any problems in any of these countries. In Yiddish in the late 1960's has been published a lot of periodicals in Europe and America. But the key here, I think, is the text in Hebrew and that's why.
Only one organization in the world was able to carry out operations by physical liquidation of those who threatened the Jewish population of the planet and it was the Israeli Mosad. By 1970, the assets of "HaMosad le Modiin u le Tafkidim Meuhadim", that is, the "Institute for Intelligence and Special Operations" (briefly "the Institute"), had the following high-profile operations:
- abduction and transport from Argentina to Israel the Nazi criminal Adolf Eichmann
- the elimination of a number of German specialists working for the Egyptian missile program
- hijacking from the French port of Cherbourg five missile speed boats made for Israel, but fell under an embargo.

The killing or kidnapping the leader of the ABN, Yaroslav Stetsko, who lived openly in Munich and traveled around the world a lot, was quite simple operation, but the Israelis, having studied the issue, ignored such a setup. The Ukrainian leader, who spent three years in a Polish prison and three and a half years in Nazi prisons and a concentration camp, was a danger to the USSR, but not to Jews and Israel!

The document signed in October 1969 by the Deputy Chairman of the KGB of the Ukrainian SSR is very capacious and important. In addition to the operation against Yaroslav Stetsko, it also states that: “...on behalf of the Ukrainian nationalists, a leaflet has been prepared calling to fight for the provision of independence of the Canadian province of Manitoba. One copy of this leaflet with a covering letter in the handwriting of one of the Ukrainian nationalists living abroad has been sent to the office of Prime Minister Pierre Trudeau. This event aims to provoke a negative reaction from the Canadian government to manifestations of "Ukrainian separatism" and sow distrust in the main Emigrant centers existing in the country...".
That is, the KGB also tried to misinform the Canadian government by exposing citizens of Ukrainian origin as separatists planning the collapse of the state. Note that this is not just the spread of rumors, but a letter with a fake in-line with a specific person. The fact that the USSR was engaged in similar things provocateur actions has been announced by the NKVD General Alexander Orlov (Lev Feldbin) who fled to the West at the hearings in the US Senate Committee in 1957.

Further, the letter states: “...on behalf of a member of the OUN-Bandera, living in the BRD, a letter was made in German with reproaches to the Germans of the BRD and threats “to defend the Christian-humane traditions of German society and settle scores with the Germans for previous grievances." The document is sent to the addresses of newspapers, magazines, as well as individual bourgeois political and public figures...".
This was done in order to compromise the Ukrainian emigrants from the OUN(B) who lived in Germany, some of whom worked in the structures of Radio Liberty and Radio Free Europe.
But that is not all. I’m quoting: “...To deepen the split and intensify the contradictions between the OUN and their opponents from the camp of Ukrainian bourgeois nationalists... To Bishop Platon Korneliak, who volunteered to hold a religious service in memory of Bandera, on behalf of the Melnikov nationalist, was sent an anonymous letter with a proposal to abandon this intention because the culprit of the split in the OUN Bandera is the initiator of “fratricidal actions that followed this split and weakened the Ukrainian revolutionary movement”...”.
This quote indicates that the KGB closely followed the conflict between the two OUN factions, skillfully pitted them and manipulated contradictions.


And the last document is the text of the leaflet itself in Hebrew and Yiddish. Here are some quotes:

1) "...Yaroslav Stetsko responsible for the actions of the Ukrainian police and gangs, the so-called UPA..."
This is in vain. The Ukrainian police were recruited and set by the Nazis, not OUN(B). The UPA was essentially created only in 1942-1943, when Yaroslav Stetsko was already in a Nazi prison for one and a half years.

2) "...We absolutely do not paying attention how the nazi members Oberlander and Stetsko formed together with their own kind the" European Freedom Council"...".
This refers to the World Anti-Communist League.

3) "...The world community, outraged by the increase in telephone tariffs, calmly looks at how the British Prime Minister Wilson receives in his residence a gang of Stetsko, Oberlander and their friends...".
There’s a puncture, the head of the British Labor Party considers acceptable formally communicate with Yaroslav Stetsko definitely not considering him a war criminal...

4) "...How long will we meekly endure this geek? Is there really no person among the Jewish people who defend their fatherland with such brilliance... who can put bullets into this smug face? .."
And this is already a clear excess, issuing with giblets the instigators of the KGB, calling for the political assassination of the head of the ABN by the hands of the Israeli secret services.

A few words about the infamous "Biography of Yaroslav Stetsko", which is mentioned by the US Communists Hanusiak and Pevzner, and declared as a fully authentic document by historians John Paul Himka and Karel Berkhoff, researcher Marko Tsarynnyk. I've already had to refute Berkhoff and Tsarynnyk statements in the case of the “transcripts of the OUN(B) conference” which turned out to be the soviet made up fake.

First I will quote an article by Oles Gorodetsky regarding the "Biography" of Yaroslav Stetsko: “Professor Taras Hunczak in his article for the Harvard Journal pointed out gross signs of falsification: inconsistency of the chronology indicated in Stetsko’s "Biography" with the real facts, non-existent positions and organizations, use of the Soviet spelling of the Ukrainian language, the existence of the "Biography" in the Soviet but not in the German archives... Yaroslav Stetsko by himself also considered it as a gross falsification of Soviet propaganda. The fact that the corrections in the typewritten text were not made by his handwriting was later repeatedly asserted by his wife and other people who knew him well...the expert opinion of the specialists of the Central State Archive of the highest authorities and authorities in Kiev. In a document dated November 2002, entitled “Characterization and analysis of the documents of case 7, op. 3, f. 3833. The OUN regional wire in the Western Ukrainian lands for 1941-1946, Stored in the Central Central Administrative District of Ukraine "- and in fact in this case the so-called "Biography" is stored there - in particular, the following is said:
“... Another feature of the documents that attracts the attention is the paper on which these documents are printed: German on thick paper; Polish documents are mostly on cigarette paper, but their physical condition is satisfactory, but it is difficult to read such a text, since most documents are printed on both sides and at one interval. Ukrainian documents are printed on newsprint paper, which means that these documents were created in the respective regions with the corresponding feature of the clerical service that created these documents: Germany, Ukraine, Poland ... Unfortunately, when we read the documents, we see that in some cases there is no beginning or end of the document. As for the authenticity of the documents, 90% of the documents are not certified copies, that is, they do not have signatures, some of them are certified copies - there is a signature, or there is a seal... If we assume that the signatures of Yaroslav Stetsko really belong to his hand, then such documents are originals, but we adhere to the fact that these are not Stetsko’s original signatures...”
.

The above-mentioned by me declassified by SBU, KGB documents are dated and cover the period between October 1969 and December 1973, but that is not all. The recently declassified CIA archives shed additional light on the extent of the KGB operation against Yaroslav Stetsko and Ukrainian immigrants in the United States.
So, on the eve of Leonid Brezhnev’s visit to the United States (June 18, 1973), a representative of the USSR Embassy in Washington turned to American intelligence agencies stating that Ukrainian nationalists, under Yaroslav Stetsko management is planning to kill Brezhnev during this visit. The execution of the murder was entrusted to the “young Ukrainians who took part in military operations of the US Army in Vietnam and are known for their fanaticism” ... The US Army Major Krawciw, the son of the Ukrainian nationalist Bohdan Krawciw, takes the most active part in these plans and preparations for the terrorist attack.”
As can be seen from the mailing list, the then US Secretary of State Henry Kissinger was fully dedicated to the ongoing investigation. From this it follows that the hunting and provocations against Yaroslav Stetsko from the KGB not only did not stops or slows during the period 1969-1973 but were even expanded so much that they had a secondary goal in the person of one of the key figures of the US Army. Yes, yes, Nicholas (Mikola) Stephen H. Krawciw, who fought in Vietnam, was one of the developers of US Army tactics in Vietnam, as well as operations in Panama (1989-1990) and Iraq (including Desert Storm 1991 and the liberation of Iraq in 2003). Having retired with the rank of Major General of the US Army, Kravtsiv for several years provided assistance in creating the army of independent Ukraine.

For a complete understanding of the situation with the Soviet diplomat’s appeal to the FBI on June 11, 1973, it is necessary to consider additional materials from the recently published archives of the OUN(B). Specifically, the correspondence between the leaders of the Anti-Bolshevik Bloc of Nations (ABN), Mr. Yaroslav and Mrs. Slava Stetsko, and a Zionist, a prisoner of the GULAG, a veteran of the World War II, an Israeli politician, publicist Avraam Shifrin. The very fact of such correspondence and the envelopes of the Israeli Post with the addresses of Stetsko’s spouses in Munich is stunning evidence of the interaction and friendly relations between Jewish and Ukrainian nationalists. But the content of one of Avraam Shifrin’s letters to Yaroslav Stetsko elementarily destroys myths about anti-Semitism of Mr.Stesko and at the same time explains why the USSR made such colossal efforts for both the moral and physical destruction of the head of the ABN. Judge by yourself:
“... I want to talk about one plan that will probably interest you. Now there is a campaign of actions against Soviet diplomats in the world, for example, in the USA, our girl doused the blood on a Soviet press-attached publicly at a press conference. What about if you'll find any fans of direct actions on your side? For example, a public slap in the face to a diplomat from a woman or take off his pants on the public (there are tough guys who can do it quickly!) and then flog him in public. This will have a great effect. The court will only give a fine in and in the court to speak openly and explain to the public that this was done for those enslaved in the USSR who themselves can't do it. Write immediately what is your opinion...Warm greetings to your wife. Sincerely, Avraam."

The letter is dated April 10, 1972, so it’s easy enough to find out that the case described by Avraam occurred on March 15, 1972, when a 17-year-old American schoolgirl from the "Jewish Defense League", with the words “Killer, free Jewish prisoners!”, poured blood on the head of Soviet diplomat Alexander Evstafiev. According to the speaker of the "League" it was not a fake, but one liter of real blood donated by the girl herself and 2 more schoolchildren. This letter of Avraam Shifrin seems to me very important in the sense that, due to the leakage of his contents to the USSR, the attack on Yaroslav Stetsko by Soviet officials, in the summer of 1973, through the FBI and the US State Department was the preventive steps against political union between Ukrainian nationalists and Jewish Zionists uniting in fight against USSR.

For reference: the "Jewish Defense League" was created in the USA in 1968 by a group of Jewish youth led by Rabbi Meir Kahane to protect the Jewish population of "mixed areas" of Brooklyn from hooliganism and provocation by anti-Semitic-minded elements from African-American and Latin-American quarters, but quickly grew into a political organization that set itself the goals of protecting the interests of the Jewish people throughout the world. In 1969, the organization began an active campaign for the right of Jews of the USSR to repatriate to Israel.

The summary: although the KGB special operation did not lead to the expected result of the USSR - the physical elimination of Yaroslav Stetsko, the propaganda effect from it turned out to be incredibly strong and successful for the long-term. Based on numerous discussions and disputes with my opponents, I can say that even 50 years after this operation, Yaroslav Stetsko is considered as pathological anti-Semite and executioner of the Jewish people. Think about it - the only evidence of "antisemitism" of Yaroslav Stetsko is a phrase (or phrases!) from his "Biography", which in fact turn out to be a fake of the KGB USSR. Thus, one of the main leaders of the Ukrainian national liberation movement, Stetsko, as well as the head of the UNR, Simon Petlijura, are slandered by Soviet propaganda in order to incite ethnic hatred between my two native nations: Jewish and Ukrainian.














Declassified documents of KGB USSR.





Leaflets created by KGB. In Hebrew on the right, in Yiddish - on the left.










Translation the text of the leaflets into Russian.





Caricature to Yaroslav Stetsko from Soviet press.










Declassified documents of KGB USSR.





ABN. Yaroslav Stetsko (stands) his wife Slava (sits on the left).




Yaroslav and Slava Stetsko.




Yaroslav Stetsko and vice-president USA George Bush.






From CIA archive. About plans to assassinate Brezhnev.










Nicholas (Mikola) Stephen H. Krawciw.





Avraam Shifrin.









From archive OUN. Letter of Avraam Shifrin to Yaroslav Stetsko. April 1972.

АРХИВНЫЕ ДОКУМЕНТЫ: СИМОН ПЕТЛЮРА И ЕВРЕЙСТВО

Обнаружил несколько архивных документов, которые дополняют мои материалы по теме: "Симон Петлюра и евреи" в моих предыдущих книгах. Начну с этого документа:

Письмо руководителя УНР С.Петлюры, военному министру республики по вопросу о присвоении старшинских званий военнослужащим-евреям.
Как видно из текста, мышление Симона Петлюры, не смотря на отсутствие военного образования на высоком государственном и политическом уровне. Логика соединённая с моралью и гуманизмом заставляет понять почему С.Петлюра так мешал СССР и зачем в убийстве Симона Петлюры использовали "еврейскую карту". Подход Петлюры к украинским евреям, как к украинцам Моисеевого закона (то есть исповедующим Иудаизм) в очередной раз разрушает миф об антисемитизме главы УНР. Именно объединение украинцев и евреев угрожало разрушением основному мифу Совдепии - как интернациональному государству.

"4 января 1922 года
П. Военному Министру
П. Генерал,
Вашим письмом oт 25/12/1921 г. ч. 6653 открыт вопрос присвоения определенным особам - фармацевтам-евреям званий aдминистpaтивних стapшин.
С моей резолюцией нa этом документе Bы увидите, что я не нахожу проблем в позитивном решении, этого вопроса, который ставит перед Baми г-л Янeвский.
B объяснение этой резолюции должен выразить следующее.
По законам нашим мы не имеем права делать какие-то ограничения для евреев.
Конечно, в тoм случае, кoгда они отвечают общим требованиям, к стapшинам нaшeй армии других национальностей и веры.
Итак, мы имеем в apмии, кроме подавляющего украинского православного большинства, и небольшое число элементов или особ, которые принадлежат к католической конфессии или русской национальности.
Я знаю, чтo ужe несколько лет в 3-й Железной дивизии есть административный управленец-еврей, по вере и национальности, что не мешало ему, как мне известно, быть достаточно хорошим военным управленцем, тaкже мы имеем в нашей армии и небольшое число лютеран.
B будущем процент нeпpaвoславних элементов в нашей apмии будет увеличиваться, a интересы государственной политики требуют определённой на державный взгляд переделки этих элементов, потому что в противном случае будем иметь лишнюю оппозицию, лишнюю разрушающую силу, которая будет обессиливать нашу государственность. B этом деле отличие религиозной принадлежности нужно перекрыть государственной принадлежностью, следуя примером фpaнцyзcкий apмии, где национальность евреев-старшин или солдат не мешала им быть хорошими фрaнцузкими пaтpиoтaми.
Такой политикой мы скорее привлечем на свою сторону наши еврейские элементы, чем политикой ограничений или преследований, потому, что первое в конце-концов, создаст для нас украинцев, Moисеевoгo закона, а другой - врагов нашей государственности, которые будут разлагать её изнутри.
Естественно, нужно в этом деле быть осмотрительным и с помощью аттестации руководящих органов, под государственным надзором, всесторонне выяснять кого принимаем в наш старшинский корпус.
Пo cyти же самого дела и по мотивам государственной политики, наша власть должна в этом, порой раздражающему вопросу иметь яснyю линию и державную передусмотрительность.
B Гaлицкой, yкpaинской apмии, как Bы знаете, дело это решалось позитивно. Также и в нашем Сечевом корпусе были евреи-старшины, и неплохие - знaю это по личным впечатлениям.
Таким образом, в этом деле имеем уже и определенные прецеденты.
Итак, считаю возможным вопрос o присвоении офицерских званий евреям, при удовлетворении ими всех других требований решать положительно.
Петлюpa.
4.1.1922 "
Копия. Машинопись.
ЦГАВОВУ Ф. 3890. - Оп. 1. - Дело. 8. - Лист. 5.


Следующие документы тоже очень важны, это письмо руководителя УНР С.Петлюры, министру Еврейских дел республики, Пинхасу Красному, и ответ самого министра Симону Петлюре.
Что же примечательного в этой переписке, которой я уделяю столько внимания и почему. Отвечу. Примечателен повод, событие, которое обсуждается в этой переписке и оно непосредственно касается всего мирового еврейства.
А именно: получение в 1922 году Великобританией мандата на управление территорией Эрец Исраэль, которую тогда называли «Палестиной». Создание национального очага для еврейского народа давало предпосылки для создания подобного очага и для украинского народа.

"30 июля 1922 года Mинистpy Еврейских Дел П. Кpaснoмy.
г. Mинистp,
Bсвязи с пpинятием мaндaта нaд Палeстинoй Aнглийским Правительством считаю своей обязанностью перeслать Baм как пpедстaвителю евpeйскoгo нaсeления Укpaины в Правительстве Укpaинскoй Hapoдной Рeспyблики мой пpивет по повoдy такого важного истopическoгo aкта.
Moжeт еще этот акт и нe является окончанием борьбы евpeйскoгo нapoда за создание собственной дeржaвнoсти, но безусловно создаёт важный пoлитический, a главноe peaльний этaп в её осуществлении.
Я думаю, что с большой paдостью пpиветствовало бы этот фaкт евpeйское нaсeлeние Укpaины вместе с Правительством нaшей pеспyблики, которое никогда не стoяло на пути осуществления его надежд и стpeмлений в деле державного окончания нaциoнaльной борьбы создав даже специaльный пост Еврейскoгo Mинистpa для защиты в лoне Укpaинскoй Державнoсти.
Bековое тepритopиальное рассеяние евpейскoгo нapoдa, oтныне имеет свой собственный теpритоpиальний oчаг, свoю тepритopиальнyю бaзy, в которой свободно может организованными усилиями собраться и дepжавнo зацементироваться.
Думаю я, чтo это отвечает и самому глубокому желанию тoй чaсти евpeйскoгo нapoда, которая живёт в Укpaине и прeдстaвителя, которой мы имеем в Baшем лице в составе нaшегo Правительства.
Maндaт нaд Пaлeстиной, пpинятый Aнглийским Правительством, как Bы ужe знaете, пpинял и совет Лиги Haций. Это ещё большую важность придаёт этому международнoмy aктy.
С искренним уважением,
Пeтлюpa
30/7. 1922"
Копия. Машинопись.
ЦГАВОВУ Ф. 3890. - Оп. 1. - Дело. 8. - Лист. 2.
===========


"1 августа 1922
У.Н.Р.
министр
еврейских дел
Достопочтенный господин Председатель! От имени еврейского населения Украины и моего прошу милости принять сердечную благодарность за Ваше искреннее поздравление по поводу решения Совета Лиги Наций от 24-го июля текущего года, в котором она единогласно признала право Еврейского Народа на воссоздание его национального очага в Палестине.
Этот акт международной справедливости имеет большое значение не только для Еврейского Народа, но для всех народов, стремящихся к своему национальному освобождению, потому что является важным вестником того, что их борьба находит все более и более способствующую почву на международной арене.
С этой оказией считаю своей приятной обязанностью выразить Вам, господин Председатель, также как и Правительству У.Н.Р., и в Вашем лице всему Украинскому Народу наилучшие пожелания украинскому освободительному движению, которое в один незабываемый день - 9-го января 1918 года заложил прочные основы свободного сожительства в лоне Самостоятельной Украинской Народной Республики путем национально-персональной автономии Украинской Нации со всеми другими нациями, которые заселяют широкие просторы Украины и справедливые стремления которого не могут не найти полной поддержки и твёрдой уверенности в их полном осуществлении среди Народов Мира, особенно среди стремящихся к своему национальному возрождению всех народов вообще, а Еврейского в особенности.
С искренним уважением,
Министр Еврейских дел П.Красний"
Оригинал. Рукопись.
ЦГАВОВУ Ф. 1429. -Оп. 2. -Дело. 146. -Лист. 10.

ONCE AGAIN ABOUT "VICTORY DAY"

(from book of Alik Gomelsky "History. Unlearned lessons")


To celebrate the 9th of May, we need to understand the status of Soviet soldiers in Europe.

1. If you'd like to label the Red Army as Europe's liberators, we'll need to go over a couple of things:
* Firstly, condemn and punish all leaders of USSR along with it's army for Soviet soldier's and officer's committed crimes, such as mass and gang rape of German women, including youth and the elderly. Looting and robberies. One also shouldn't neglect their roles in executions of captured Polish citizens in Katyn and Kharkiv, bombing of peaceful Finnish cities, killings 26 thousand Finnish citizens, along with occupation of Poland, Finland, Latvia, Lithuania, Estonia, and Romania.
* Pay compensation to states, victims and/or their descendants, as retribution for these crimes
* Publicly acknowledge and apologize for these crimes.


2. If the Red Army came to Europe to serve as an avenger, their actions violently justified as means of revenge, why then:
* Do we celebrate revenge as an official holiday?
* Do we place dedicated monuments to "liberators" such as the "warrior-avenger-rapist" in Berlin's Treptower Park? Shouldn't these be dismantled, and the ashes of the avengers are handed over to their homeland?
* Do we support, hold, tolerate, organize, participate in all sorts of rallies and actions, as well as idolize the Soviet soldiers as liberators to such a degree that they have become a distortion of history?

* It is necessary to condemn and punish all the leaders of the USSR along with it's army for the unprovoked aggression. 
* Pay compensation to states, victims and/or their descendants, as retribution for these crimes 
* Publicly acknowledge and apologize for these crimes.

Let the adherents of the sect "OurGrandpapasFought" analyze whether what their grandparents were forced to fight for is worth promoting in the 21st century, symbolically condemning their offspring to the same cruelty their ancestors faced as they place soldiers' uniforms on their babies.

In my opinion, the commemoration of the fallen soldiers is both justified and necessary for our memory, it's very important that the next ruler of Russia will not be drawn to seize countries and its peoples. But I think that walking in formation according to the order from the imperial office and carrying other people's photos as an imago* of a legion (or regiment) always leads to new wars, new crimes and new victims.

There is one more unpleasant moment for the USSR and Russia. World War II officially ended on September 2, 1945 with the surrender of the last Axis country - Imperial Japan. And at this moment in history, the USSR again acted as a violator of the treaty.

The pact of mutual neutrality between the USSR and Japan was signed in Moscow on April 13, 1941, two years after the border conflict on the Khalkhin Gol River, and was strictly observed by the Japanese side from June 22, 1941. The USSR unilaterally denounced the pact on April 5, 1945. You can resent the atomic bombings of Hiroshima and Nagasaki by the American Air Force in August 1945, but formally and in fact at that time, the United States was at state of war with Japan since December 1941 after the Japanese attack on Pearl Harbour, but not the Soviet Union! The actions of the USSR against Japan in 1945 can be described with a simple phrase: "treacherous aggression".
Thus, May 9th remains the only bright spot (albeit with many shades of grey) on the blood-dirty uniform of the Soviet Union and its inherent modern Russian Federation.

In connection with all this, I recall the aphorism of Avessalom Podvodnyj: "Evil differs from the Good in its splendour celebration of its victories."



* Imago (lat. Imago) - a special standard-badge depicting the emperor or one of the members of the imperial family. It was a three-dimensional image of the emperor, embossed on a sheet of metal. Imago appeared in the legions after the introduction of the cult of the emperors under Augustus and was a constant reminder to the legion of loyalty to the emperor. The imago carried the imaginifer.







Soviet «liberator».

Janusz Korczak (Henryk Goldszmit)

(from book of Alik Gomelsky "History. Unlearned lessons")


Sometimes life creates such occurrences that are stranger than fiction, and even the wildest inventions of a writer cannot compete and as life favors irony it would make July 22nd not only the beginning of the “Great Action” in the Warsaw ghetto, but is also the Birthday of an outstanding doctor, writer, pedagogue, and hero Janusz Korczak, who was in fact a prisoner of the very same ghetto.

Janusz Korczak who’s birth name was Henryk Goldszmit, was born into a Jewish family in Warsaw in1878. Korczak's grandfather, Hirsch Goldszmit, was a physician who collaborated with the “Ha Maggid” a Jewish newspaper. Henryk began to earn money by tutoring in fifth grade and in 1898 he entered the Faculty of Medicine in the University of Warsaw in that same year Goldszmit took the pen name "Janusz Korczak" for his literary work.

In the summer of the following year he visited Switzerland to get better acquainted with the teaching methods of the pedagogue Pestalozzi.
Korczak served as a military doctor in 3 wars: the Russian–Japanese War (1904-1905), World War I (1914-1918),and The Soviet-Polish (1919-1920). Doctor Korczak was turned down due to his age when he wanted to volunteer for World War II. After the end of World War I, he worked as a doctor in orphanages for Ukrainian children in Kiev, where he wrote his book “How to Love a Child”.

With the rise of Hitler to the power in Germany, Jewish consciousness was awakened in Korczak. In 1934 and 1936, he visited Mandatory Palestine, where he met many of his former students. In 1937 he wrote: “…Approximately in May I am going to Eretz. And exactly for a year to Jerusalem. I have to learn the language, and there I will go wherever I will be invited… It was the most difficult decision. Today I want to sit in a small dark room with a Bible, a textbook, a Hebrew dictionary... There the very last will not spit in the face of the best just because he is a Jew...”.

In 1911 Korczak founded the Orphans' Home for Jewish children on 92 Krochmalna street, in Warsaw, which he managed (with a break in 1914-1918) until the end of his life.
During the occupation of Poland by the Germans in 1939, Korczak continued to walk around Warsaw in his uniform of a major of the Polish army and said: “...As for me, there is no German occupation. I am proud to be a Polish officer and will walk however I want...". He only removed his uniform when he was directly threatened with execution by the Nazis.
In 1940, together with the children of the Orphanage, he was moved to the Warsaw ghetto. During this period, Korczak was arrested and spent several months in prison. He was released at the request of Gantsvaikh, former head of the “Hashomer Hatzair” organization, who was a son of a rabbi, provocateur, and agent of the Gestapo, who through getting Korczak out of troubles wanted to earn authority in the ghetto.

Korczak was skeptical when it came to communist thoughts. He once said, "...I respect this idea, but it's like pure rainwater. When it spills on the ground, it gets polluted... In revolutions, as always, the smart and cunning win, while the naive and gullible are left with nothing, and revolutionary programs are a combination of madness, violence and insolence associated with disrespect for human dignity...".

In the ghetto, Korczak devoted all his efforts to caring for children, heroically obtaining food, clothing, and medicine for them. Korczak's students studied Hebrew and the foundations of Judaism. A few weeks before Passover of 1942, he held a secret ceremony at the Jewish cemetery: holding the Pentateuch in his hands, he took an oath from the children to be good Jews and honest people.

The “Great Action” lasted from July 22 to September 21 - exactly from the Ninth of Av to Yom Kippur. During this time, 250,000 to 400,000 Jews were deported or killed. On Wednesday, August 5, 1942, it was the turn of the Janusz Korczak Orphanage. On the Umschlagplatz, amongst the masses of beaten people, suddenly appeared by order of the Nazis, two hundred washed and neatly groomed children from the Orphanage, dressed in their very best clothes placed in rows of four. Each had a blue knapsack with some belongings and a favorite book or toy. Korczak strode ahead, unafraid by the fate he was walking toward. He was dressed in officer's high boots, with a belt, without a headdress and was holding a child by the hand. He was followed by his wife, educators, and nurses. At this sight, the Nazis, who just a moment before were gone with frenzy, screaming, whipping, and shooting, were taken a back. The Jewish police stood straighter at the sight of Korczak, causing the Nazis to inquire on what actually was happening. Meanwhile a panic arose in the Judenrath, calling to various German authorities, seeking the release of the “Pan Doctor”. Nazis agreed despite their daily disregard of human life when it came to thousands and millions of humans that they slaughtered. Once again Korczak was offered a chance of survival, and once again he unflinchingly refused, meeting the same death in the gas chamber as his kids.

Jewish and Polish people consider Janusz Korczak as their national pride, the face of resistance and resilience against the destruction and corruption of evil.

The Ukrainian people fondly remember how he took care of their orphaned youth.





Henryk Goldszmit (Janusz Korczak)




Monument for Janusz Korczak and his kids.




Remembrance stone.













Children of Warsaw Ghetto.













Map of Warsaw Ghetto.








Adam Czerniakov - Head of Warsaw Judenrath.




Judenrath's Police.



Deportation of Jews.

ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ УБИЙСТВ. СССР ПОД МИКРОСКОПОМ

(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")


Размышляя над результатами суда в Париже над убийцей С.Петлюры мне вспомнились несколько ситуаций, когда жертвами политических убийств становились не противники СССР, а наоборот его слуги, функционеры и ответственные лица. Для начала информация по делу об убийстве Симона Петлюры:  
анархо-коммунист Самуил Шварцбард (39 лет, участник Первой Мировой и Гражданской войн) убил 26 мая 1926 года в Париже главу УНР в изгнании Симона Петлюру. Мотив - месть за погромы еврейского населения в Украине в период 1918-1921 годов. 
Суд - октябрь 1927 года.
Приговор убийце - полностью оправдан и освобождён.

А теперь общие сведения в хронологическом порядке по каждому случаю убийств уже советских официальных лиц:

- юнкер, член партии народных социалистов Леонид Каннегиссер (22 года) убил 30 августа 1918 года председателя Петроградской ЧК Моисея Урицкого.
Мотив - «Я еврей. Я убил вампира-еврея, каплю за каплей пившего кровь русского народа. Я стремился показать русскому народу, что для нас Урицкий не еврей. Он — отщепенец. Я убил его в надежде восстановить доброе имя русских евреев».
Суд - не было
Приговор убийце - расстрел, приведён в исполнение в октябре 1918 года.  


- гражданин Швейцарии, Морис Конради (из семьи обрусевших швейцарцев, 26 лет, капитан Российской армии, участник Первой Мировой и Гражданской войн) убил 10 мая 1923 года в Лозанне члена советской делегации Вацлава Воровского (представитель большевиков в Швеции, Италии и Швейцарии).
Мотив - месть большевикам, борьба с большевизмом  
Суд - ноябрь 1923 года
Приговор убийце - полностью оправдан и освобождён.


- бывший российский гражданин, Борис Коверда (русский, 19 лет) убил 7 июня 1927 года в Варшаве полномочного представителя СССР в Польше Петра Войкова (непосредственно причастного к расстрелу семьи императора России Николая II и продаже царских ценностей за границу)
Мотив - месть за красный террор, "убивал не как дипломата, а как посланника Коминтерна".
Суд - июнь 1927 года
Приговор убийце - пожизненное заключение, заменённое на 15-летний срок. Отбыл 10 лет и был амнистирован.
 


- гражданин Польши, Николай Лемик (украинец, 19 лет) убил 21 октября 1933 года во Львове секретаря советского консульства во Львове Алексея Майлова (сотрудник Иностранного Отдела ОГПУ, полномочный представитель Сталина по контролю над дипломатическими учреждениями СССР на территории Польши).
Мотив - возмездие за Голодомор в Украине (1932-1933).
Суд - октябрь-ноябрь 1933 года
Приговор убийце - пожизненное заключение, отсидев 6 лет бежал с этапа в сентябре 1939 года во время начала Второй Мировой войны.  


Давайте проанализируем. Все убийцы советских посланников были признаны виновными и понесли весьма суровые наказания, за исключением лишь швейцарца Конради, следует указать, что убийство ним Воровского повлекло за собой немедленный разрыв дипломатических отношений между СССР и Швейцарией на почти четверть века. Но должен отметить, что суд, и действия адвокатов Конради очень пристально изучались советской стороной, потому стратегия адвоката Анри Торреса, защитника Шварцбарда в деле по убийству С.Петлюры, базировалась и во многом копировала успешные действия защиты Конради. Таким образом суд в Париже 1927 года стал своеобразной местью СССР за оправданного Швейцарией 4 годами ранее Мориса Конради.
Что ещё бросается в глаза, так это возраст убийц. Им всем 19-26 лет за исключением лишь 39-летнего Шварцбарда. Судовые процессы проходили в течении максимум 6 месяцев после убийства, лишь 2 исключения: суда над Каннегиссером не было вообще, а суд над Шварцбардом состоялся через 1.5 года после смерти С.Петлюры, и за это время, для подготовки к процессу А.Торрес посетил СССР, где его принимали на высоком уровне и снабдили всеми необходимыми документами для защиты.



Приведу здесь любопытное стихотворение Константина Бальмонта:

Буква «Ка»

Люба мне буква «Ка»,
Вокруг неё сияет бисер.
Пусть вечно светит свет венца
Бойцам Каплан и Каннегисер.

И да запомнят все, в ком есть
Любовь к родимой, честь во взгляде,
Отмстили попранную честь
Борцы Коверда и Конради.








Л.Каннегиссер (слева), М.Урицкий (справа).




М.Конради (слева) и В.Воровский (справа).







П.Войков.




Н.Лемик в суде (слева) и А.Майлов (справа).




С.Петлюра




С.Шварцбард в суде.

2. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(II) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина II.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи все це по телевізору і не маючи можливості навіть поглянути на оригінальний документ, Авраам, з його досвідом радянського слідчого-криміналіста, відчував почуття великої незручності. У той період ми, так само, як і більшість людей в країні, ще не брали під сумнів сам факт, що перед судом стоїть «Іван Грозний». Однак слабкість і явна неспроможність доказів, які представляла суду прокуратура, викликали все більшу незручність і почуття тривоги. (17)

Нарешті 8 травня 1987 року було оголошено виступ експерта-історика професора тель-авівського університету Матитьягу Майзеля, який спеціалізувався в області радянської історії. На той час ми вже добре знали, до якої міри західна і, зокрема, ізраїльська історіографія перебуває під радянським впливом, без будь-якої критики приймаючи радянську версію всіх історичних подій. Тому ми насторожилися і почали слухати з подвоєною увагою.
Для початку професор спотворив дати, що стосуються історії власовської армії (РОА), стверджуючи, що вона була створена лише в листопаді 1944 року, а її українська дивізія - в січні 1945 року що не відповідає дійсності. (18)

Але цим професор Майзель не обмежився, збагативши свій виступ розповіддю про те, що голод періоду «колективізації» в Україні в 20-30-ті роки, що забрав мільйони (за різними даними від 6 до 8 мільйонів) життів українських селян, був організований самими українськими селянами, які «за антирадянським міркувань палили врожаї і різали худобу». Далі він розповів суду про катинський злочин - розстріл в лісі поблизу білоруського села Катинь сотень польських офіцерів - цвіту польської аристократії - на початку Другої світової війни, повідомивши, що цей злочин було скоєно німцями. Насправді - і це було на той час вже широко відомо на Заході - цей злочин було скоєно радянською владою після передвоєнного поділу Польщі за пактом Молотова-Рібентропа. Розстріляні в своїх військових мундирах поляки були на швидку руку поховані в тому ж лісі. (Випадкові свідки, одному з яких, хлопчикові-пастушку, було в той час 14 років, досиджували все життя в повній ізоляції у в'язниці міста Володимира, про що нам стало випадково відомо в 1977 році в рамках розслідування долі Рауля Валленберга). Німці, захопивши цю територію, знайшли братські могили, розкопали їх, знайшовши при цьому і неспростовні документальні докази того, що розстріл був проведений радянськими військовослужбовцями, і, звичайно, не пропустили можливості використовувати цей радянський злочин в своїх пропагандистських цілях. Однак радянська влада повністю заперечувала факт своєї причетності, заявивши, що німці самі розстріляли поляків, а потім самі ж і розкопали їх для показу журналістам. Після війни - аж до 1990 року - радянські історики продовжували наполягати на тому, що Катинь - це злочин німців. І ось тепер цю брехню безсоромно повторював ізраїльський історик. Повторював абсолютно без потреби, просто для нагнітання пристрастей, тому що ця брехня ніяк не могла ані довести, ані спростувати автентичність «документа Травники», або чи був Дем'янюк «Іваном Грозним». (19)

... в середині червня 1987 року в нас в будинку пролунав телефонний дзвінок, і я зняла трубку. Авраам був в садочку, і, щоб не змушувати його даремно обтяжувати його єдину ногу, я запитала людину, хто він і з якого питання він хоче говорити з Авраамом Шифріним. Він назвався доктором Юлієм Нудельманом і сказав, що телефонує за дорученням адвокатів Дем'янюка запитати, чи не погодиться Авраам виступити на процесі як експерт з історії створення підробок КДБ і їх використання в західних країнах. Ім'я Нудельмана мене різонуло: не бувши з ним особисто знайома, я знала, що Авраам вже давно виключив цю людину з числа своїх знайомих і вважав, що йому не можна подавати руку. Проте, ані хвилини не замислюючись, я відповіла: «Звісно, ​​так. Однак з Вами Авраам розмовляти не стане. Нехай адвокати Дем'янюка подзвонять йому». Після цього я пішла в сад і переказала Аврааму зміст розмови. Він повністю схвалив мою відповідь. Кілька годин по тому подзвонив адвокат Йорам Шефтель, і Авраам підтвердив свою готовність виступити на процесі, підкресливши при цьому, що він не має наміру стосуватися ані особи обвинуваченого, про якого він нічого не знає, ані документа, на якому будується обвинувачення. Він буде говорити про те, що йому достеменно відомо з його власного досвіду роботи криміналіста в СРСР, а також на підставі знань, набутих в процесі багаторічного вивчення радянської пенітенціарної системи і системи КДБ. На ці теми Авраам на той час вже опублікував чимало досліджень, проведених в рамках створеного ним Центру Досліджень в'язниць, псіхтюрем і концтаборів СРСР, і виступав з показаннями в американському Сенаті.» (20)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(17) - Авраам Шифрін, демобілізувавшись після Другої світової війни, служив старшим слідчим по кримінальних справахв в Краснодарському краї, отримавши в своє підпорядкування 120 слідчих. Йому було тоді 22 роки. Після одної гучної справи, завдяки особистому заступництву Льва Шейніна, який по суті врятував Авраама від гніву партійних бонз, Авраам був переведений в Тулу, на аналогічну посаду - старшого слідчого області. А через деякий час, начальник Авраама, був переведений до Москви на посаду заступника міністра озброєння (міністром тоді став маршал Устинов) і взяв Авраама на посаду головного юрисконсульта міністерства. Ця позиція дала Аврааму доступ до надсекретної інформації, до документів за підписом Сталіна.

(18) - В складі РОА ніколи не було української дивізії, а сама РОА була створена не в листопаді 1944, а на початку 1943 року, коли почалося формування підрозділів армії.

(19) - Ці інсинуації видають професора Майзель не просто як апологета СРСР, але як радянського пропагандиста чи безграмотного дурня, що якимось чином отримав таке високе звання і посаду в університеті Тель-Авіва.

(20) - Фігура Ю.Нудельмана досить дивна і судячи з реакції А.Шіфріна, досить далека від ідеалів моральної чистоти. Показання свідка А.Шіфріна перед підкомітетом сенату США з внутрішньої безпеки і комітету Конгресу по банках і валюті в 1973 році надали найповніший (на той момент) список радянських виправно-трудових таборів.





Авраам Шифрін на фронті.






Дослідник Голодомору Джеймс Мейс.






Радянський архівний документ по Катині з підписами і резолюціями радянських лідерів (1940).







Радянський архівний документ по Катині адресований Хрущову (1965).






=======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Шефтель чесно попередив Авраама, що в результаті його виступу на стороні захисту, його чекає хвиля нападок і потоки ненависті та бруду з боку преси. Однак Авраама це не злякало: він буде говорити правду, і якщо винесений судом вирок буде заснований на справжніх доказах, то правдиві свідчення лише піднімуть репутацію ізраїльського правосуддя. Як же ми були тоді наївні! Як тільки стало відомо, що свідком-експертом на стороні захисту буде виступати колишній В'язень Сіону Авраам Шифрін, над нами буквально розверзлася сльота небесна, і полився безперервний потік ненависті. Навіть наш п'ятирічний син приходив з дитячого садочка з питаннями, чому «тато продався і захищає вбивцю євреїв». Телефон дзвонив безперервно, і друзі намагалися відрадити Авраама від цих планів, а ненависники бризкали слиною, не шкодуючи прокльонів. Дзвонили і журналісти, які хотіли взяти інтерв'ю і отримати пояснення його мотивів для вирішення «виступити на захист вбивці». «А хіба він вже засуджений? - питав Авраам, - я думав, що його винність належить визначити суду?», після чого вони, злобно шипінням припиняли розмову і писали про Авраама всякі гидоти. (21)

26 жовтня 1987 року Авраам зайняв трибуну свідків. Перед ним височіла гора книг по історії КДБ, сенатських слухань та інших матеріалів. Всі копії сторінок, на які він мав намір посилатися, були заздалегідь передані прокурору Мікі Шакеду. Шакед почав з того, що спробував відхилити персону Авраама як свідка-експерта на тій підставі, що він «просто злісний антисовєтчік». Шефтель парирував, що про виступ Шифріна прокуратурі було повідомлено за два місяці до його виступу, і вона весь цей час не заперечувала. Після довгих сперечань Авраам був все ж допущений до дачі показань. (22)

Відповідаючи на питання Шефтеля, він розповів дуже багато про історію підробок, які КДБ засилав на Захід з різними провокаційними цілями, навівши приклади того, як підкинуті тим чи іншим діячам підроблені листи і документи викликали політичні і дипломатичні конфлікти між країнами Заходу. (23)

Відповів Авраам, звичайно, і на питання про те, як проходила колективізація в Україні, і про історію катинського злочину і на закінчення сказав буквально пророчу фразу: «Сьогодні ізраїльський суд прийме радянську версію катинських подій, а пройде кілька років, і радянська влада, прагнучи відмитися від злочинів своїх попередників, оголосить, що вони з'ясували правду. Як буде після цього виглядати ізраїльське правосуддя?!» Саме це і сталося менш ніж за два роки, коли Горбачов почав «пєрестройку» і визнав, що розстріл польських офіцерів в Катині був здійснений за наказом радянського політичного керівництва...». (24)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(21) - мені особисто, це дуже нагадує спроби деяких радянських євреїв назвати мене франкістом, петлюрівцем, бандерівцем, який, наплювавши на пролиту кров своїх предків (і всього прогресивного людства!) продавшись ворогам, захищає «кривавих катів єврейського народу». Як казав цар Соломон - «ніщо не нове під Сонцем».

(22) - задумаємося, ізраїльський прокурор, людина маюча владу називає В'язня Сіону, Авраама Шифріна, злісним антисовєтчіком, намагаючись відкинути його кандидатуру як свідка-експерта. Тобто всі жертви радянських сіоністів-дисидентів марні?! Виходить ізраїльський прокурор Міка Шакед мало чим відрізняється від радянського прокурора Вишинського, для якого визнання обвинуваченого було «царицею доказів»?

(23) - Я вже писав про показання на сенатських слуханнях офіцера радянських спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбіна) про те, що в НКВС існував спеціальний відділ дезінформації, який займався виготовленням всіляких документів і подальшим їх продажем і/або розповсюдженням на Заході.

(24) - Авраам Шифрін, був абсолютно правий, намагаючись врятувати ізраїльське правосуддя від ганьби. Путинська Росія й досі намагається покласти провину за розстріл польських військовополонених на нацистську Німеччину.





Авраам Шифрін.




Документ стосовно сенатських слухань А.Орлова.




Дипломатичний паспорт Олександра Орлова (Льва Фельдбіна.



===========

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Розібравши «документ Травники», що називається, «по кісточках», експерт, британський професор Юліус Грант (найбільший в світі авторитет в галузі криміналістики, він закінчив Лондонський університет по факультету хімії в 1925 році і прославився ще студентом, беручи участь в групі експертів, які встановили автентичність мумії фараона Тутанхамона) заявив, що у нього немає сумнівів в тому, що це підробка, хоча б з тієї причини, що підпис не належить обвинуваченому, а світлина була переклеєна туди з іншого документа. Він взявся визначити, коли саме світлина була переклеєна, - для цього лише потрібно відділіти її від документа. «У цьому немає потреби», сухо зупинив його суддя Левін...». (25)

Коли почався контр-допит, прокурор Шакед спробував дискредитувати Авраама за допомогою тих дурниць, які писали ізраїльські журналісти в численних статтях на основі взятих у Авраама інтерв'ю на теми парапсихології. Неосвічені і повні апломбу, вони писали іноді повну ахінею, посилаючись при цьому на Шифріна. Ось такі цитати і насмикав з їх статей прокурор, щоб показати повну неспроможність свідка. Авраам, однак, все це відкинув, заявивши, що він не може нести відповідальності за дурість і неуцтво ізраїльської преси, і якщо в цитованих статтях дійсно все це написано, то їх авторів потрібно відсторонити від роботи і заборонити їм писати. Журналісти, звичайно, в боргу не залишилися і в той же день в своїх репортажах із залу суду облили Авраама цебрами бруду. (26)

Не залишилися осторонь і колишні в'язні Сіону, яких чимало було присутнє на суді, особливо в дні виступу Авраама. Не розуміючи, навіщо Авраам погодився виступати, і, вважаючи, що неважливо, в чому насправді винен «цей український гой», його все одно слід повісити, і не потрібно заважати суду у винесенні відповідного рішення, вони охоче давали інтерв'ю пресі, придумуючи дурниці, які бруднили Авраама, для того, щоб підірвати довіру до його виступу в цілому. (Це, звичайно, було для нього найболючішим ударом, який, в кінцевому рахунку, привів його до інфаркту). (27)

З приводу факту фальсифікації «документа Травники», Авраам промовив: «Сьогодні ви винесете вирок людини до смерті на підставі радянської підробки, засланої з метою провокації, а через якийсь час радянська влада оголосить, що виявилася помилка, винні покарані, а ізраїльтяни стратили невинну людину. Відповідатимуть за це євреї України, і там проллються ріки єврейської крові!». У відповідь на це суддя Левін хіба що ногами не тупотів, але кричав не своїм голосом: «Не сміти загрожувати ізраїльському суду!». (28)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(25) - Як ми бачимо, суд не був зацікавлений в знаходженні істини. Перед ним стояло завдання знайти цапа-відбувайла, незважаючи на доводи експертів і принцип презумпції невинуватості.

(26) - Журналісти як завжди і всюди полювали за «смаженими качками» і людина яка відкрито критикувала їх профнепридатність, ставала ворогом, проти якого велася жорстока війна. Хіба ми не спостерігаємо те ж саме сьогодні?

(27) - Таке ставлення не прикрашає тих, хто був кинутий радянським режимом в табори і в'язниці під надуманими приводами і по підтасованим доказам. Елеонора не вказала їх імена тому, що суд совісті страшніше і безпощадніше будь-якого суду, і хоч знахідка доказів непричетності Дем'янюка до злочинів «Івана Грозного» скасувала вирок суду, підтвердивши тим самим затвердження А.Шіфріна, але тим не менше деякі в'язні Сіону бойкотували і ігнорували похорон Авраама Шифріна.

(28) - А.Шифрін, розпізнав чергову спробу СРСР розіграти «єврейську карту» і внести ще більший розкол між єврейським та українським народами. Перебуваючи 10 років в ув'язненні поруч з українськими патріотами, він зрозумів, що діалог, дружба і взаєморозуміння між народами і можливі і необхідні.





Авраам Шифрін, праворуч від нього Голда Меїр.





Професор Юліус Грант.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.


==============

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...виступав потім експерт, професор голландського університету Ліден, Віллем Вагенаар, фахівець з експериментальної психології і вказав, що фото-колажі, за якими в'язні впізнали в Дем'янюку «Івана Грозного», абсолютно не професійні і юридично неприйнятні. Власне, виступати по цій темі була спочатку запрошена професор Університету Сіетл, Елізабет Лофтус, найбільший авторитет з експериментальної психології і, особливо, з психології фото-впізнання, яка написала книгу: «Показання свідків впізнання». Однак професор Лофтус, єврейка, відверто заявила адвокату Шефтею, що, оскільки всі її друзі і родичі вірять, що Дем'янюк - це «Іван Грозний», вона не може піти на скандал з ними і погодитися на виступ на стороні захисту. Вона навіть опублікувала в журналі «Newsweek» (29 червня 1987 року) статтю з поясненнями, чому вона не може прийняти запрошення виступити на стороні захисту. Але розуміючи, що звинувачення, що будується майже цілком на фото-упізнанні, не може бути достатніми для засудження людини, і з міркувань професійної етики, вона порекомендувала свого колегу, професора Вагенаара. Це зайвий доказ того, що єврейський світ заздалегідь виніс Дем'янюку обвинувальний вирок, і ніякі факти і свідчення його невинності не могли похитнути впевненість євреїв у всьому світі, що він і є «Іван Грозний». 25 квітня 1988 року суд в Єрусалимі визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним і засудив його до повішення. (29)

Суддя Левін найбезпардоннішим чином продемонстрував зневагу правосуддям, коли, ледь підписавши смертний вирок і добре знаючи, що належить слухання апеляції, відправився з лекціями в Америку, в ході яких він говорив: «На нас не робить ніякого враження, коли людина говорить - я не винен. Невинність повинна бути доведена!».
До цього часу одним з базових принципів юриспруденції вважалося якраз протилежне - саме винність повинна бути доведена в суді!

Юридична громадськість Ізраїлю мовчки погодилася з юридично неприйнятним вироком, і знайшлося лише двоє людей, які насмілилися сказати правду. Першим був відставний суддя Верховного суду Хаїм Коен, який в інтерв'ю місцевій газеті «Аль Ха-Шарон» сказав: «Це був спектакль для публіки. Будь-яка подібність з процесом правосуддя була чисто випадковою».
Другим став колишній суддя окружного суду Єрусалима Дов Ейтан, який повернувся до адвокатської практики і погодився приєднатися до Й.Шефтеля, щоб представляти Дем'янюка в апеляції до Верховного суду. Перед цим він сказав Шефтелю, що цей процес був знущанням над правосуддям. Ейтан загинув при загадкових обставинах напередодні відкриття слухання апеляції, випавши з вікна 15 поверху «Мигдаль а-ір» - висотної будівлі в центрі Єрусалиму, куди він відправився для зустрічі з кимось. З ким він повинен був зустрічатися, так і залишилося нез'ясованим, а його загибель пояснили як самогубство, хоча перед відходом на цю фатальну зустріч Ейтан домовився через годину зустрітися з дружиною, щоб йти купувати новий костюм для виступу на процесі.

На похоронах Ейтана один з «активістів», які вимагали негайної смерті Дем'янюка, хлюпнув кислотою в обличчя Шефтеля, в результаті чого той тільки дивом не втратив око...». (30)


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(29) - Наведу тут пояснення Герберта Ромерштейна, американського історика, письменника, директора Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency): «...Розпад Радянського Союзу дозволив отримати доступ до файлів КДБ в Україні і , ймовірно, врятував цій людині життя. Докази показали, що «Іван Грозний» був Іваном Марченко, а не Дем'янюком. Ізраїльський суд, вивчивши нові докази, скасував вирок Дем'янюку і дозволив йому повернутися в Сполучені Штати.
Виникає питання - ким же був Марченко? Він був радянським військовополоненим, який змовився працювати на нацистів охоронцем концтабору. Звіт КДБ 1961 року про допиті Сергія Василенка показав, що це Іван Марченко був людиною, якого євреї в таборі називали «Іваном Грозним».
Що ще більш важливо, КДБ знав, що ще до кінця війни Марченко поїхав до Югославії і приєднався до комуністичних партизанів Тіто. Після війни він залишився в Югославії, і МДБ знало про його місцезнаходження в 1948-1949 роках.
Влітку 1948 року Сталін порвав з Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму».
Ця тема пронизувала і всю радянську пропаганду. Однак навіть пропаганда МДБ ніколи не вказувала на те, що уряд Тіто вкривав Івана Марченко, нацистського військового злочинця, відомого як «Іван Грозний». У зв'язку з цим виникає питання, чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС-МДБ?...».

(30) - На жаль, на процесі Дем'янюка ізраїльське суспільство показало, що йому не потрібна правда і знаходження дійсних злочинців. Вибрані випадково або навмисно обвинувачені, ще задовго до вердикту суду, за допомогою ЗМІ стають злочинцями, а їх захисники - паріями, проти яких легітимно будь-яке насильство, брехня, психологічний тиск і інсинуації. У підсумку, юридична система країни стає гуттаперчівою і податливою для будь-яких політично-вмотивованих рішень зверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрін і Елеонора Полтіннікова-Шифрін.



Початок статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34148.html

1. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(I) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина I.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Цей матеріал грунтується на статті Елеонори Полтіннікової-Шифрін «Процес Дем'янюка». Елеонора, ізраїльський громадський і політичний діяч, перекладач, журналіст, правозахисник, дисидент, голова партії «Емін Ісраель», дружина Авраама Шифріна - одного з безпосередніх учасників процесу над охоронцем нацистського концтабору, Іваном Дем'янюком. Тема ця дуже важка і на думку автора, описуваний судовий процес став відправною точкою як для збочення ізраїльського правосуддя, так і для спроб скомпрометувати Ізраїль.



Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «Двадцять років тому в Ізраїлі проходив судовий процес (1987), що зробив доленосний вплив на подальший розвиток ізраїльського правосуддя і ізраїльське суспільство в цілому, хоча мало хто з тих, що жили тоді в Ізраїлі і спостерігали за тим, що відбувається, погодиться сьогодні з такою оцінкою тих подій. Проте, на моє глибоке переконання, низький рівень правосвідомості ізраїльського суспільства, преси і політичного керівництва країни призвів до того, що двадцять років тому суспільство зажадало від суду юридично не виправданого вироку, і суд погодився замінити юридично прийнятні докази емоціями які володіли суспільством. Іншими словами, система правосуддя була використана для винесення несправедливого вироку, який виглядав ідеологічно виправданим в очах переважної більшості ізраїльтян. Однак порушення принципів правосуддя зі схвалення всього суспільства і громадська легітимація підтасування фактів в суді заради винесення ідеологічно прийнятного вироку не могли згодом не вдарити бумерангом... Волею долі, мені і моєму нині покійному чоловікові Аврааму Шифріну довелося взяти безпосередню участь у подіях двадцятирічної давності, які поклали початок цьому процесу втрати моральних орієнтирів у суспільстві, і спостерігати поблизу то, що продовжує трагічно відбиватися на долях нашого народу сьогодні (1).

Протягом усіх минулих років люди - як жили тоді в країні, так і ті, що приїхали пізніше - нерідко запитували мене: як сталося, що В'язень Сіону Авраам Шифрін, який віддав стільки років свого життя сіонізму і єврейській державі, виявився серед свідків захисту Івана Дем'янюка, якого звинувачували в пособництві нацистам у знищенні 900 тисяч євреїв?

20 років тому мій чоловік, Авраам Шифрін, став другим з найбільш ненависних людей в Ізраїлі. Першим був адвокат Йорам Шефтель, захисник Івана Дем'янюка, екстрадованого з США до Ізраїлю в 1986 році для суду за звинуваченням в тому, що він був оператором газової камери у таборі смерті Треблінка на прізвисько «Іван Грозний», і особисто знищив близько 900 тисяч євреїв. Авраам став об'єктом ненависті, погодившись виступити на процесі в ролі експерта з гебешних підробок. (2)

...В усякому разі, саме в 1976 році в нью-йоркській української комуністичної газеті «The Ukrainian Daily News» була надрукована фотографія документа, що став відомим згодом як «документ Травники». Це була копія посвідчення з тренувального нацистського табору Травники в Польщі, де радянські військовополонені, які перейшли на бік німців, проходили навчання перед мобілізацією в допоміжні війська СС. Світлину супроводжувала стаття, в якій говорилося, що колишній власник цього посвідчення Іван Дем'янюк є нацистським військовим злочинцем і мешкає в США.

Ця публікація і стала підставою для звинувачення Івана Дем'янюка, людини абсолютно нічим не примітної, що жила в Клівленді (штат Огайо) і працювала механіком на автомобільному заводі Форда, спочатку в тому, що він був охоронцем в одному з нацистських таборів, а потім навіть і в тому, що він «Іван Грозний» - кат з Треблінки.

Редактор згаданої української газети, Михайло Ганусяк (3), успішно поєднував з видавничою діяльністю роботу на радянські «органи», проводячи у своїй газеті радянську політичну лінію. У своїх публікаціях і в виданої в 1976 році книзі «Lest We Forget» він відзначав тривожні ознаки міцніючої співпраці євреїв, українців та інших поневолених народів в боротьбі проти СРСР. Немає нічого дивного в тому, що саме цей агент Москви надав сторінки своєї газети для провокації, що перетворилася - за допомогою американських інтересантів, а згодом і ізраїльських державних діячів - в відверту змову... »
.


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(1) - на мій погляд судовий фарс щодо Ігаля Аміра, що стріляв у прем'єр-міністра Ізраїлю И.Рабина, - наслідки злочина перед совістю ізраїльського правосуддя в справі Дем'янюка. Всі моральні норми на догоду політичним інтересам, були зламані ще в 1987 році.

(2) - про підробки НКВС в справі псевдо-конференції ОУН(Б) і в справі по дифамації Ярослава Стецька мені вже доводилося раніше писати і приводити детальні аналізи. Докладні відомості про те, що НКВС займався виготовленням подібних «поганок», дав у своїх свідченнях перед сенатським комітетом США в 1957 році, один з ключових працівників НКВС А. Орлов (він же Л.Фельдбін).

(3) - стосовно товариша Ганусяка і його провокативних газетних публікаціях, я наводив відомості в матеріалі про Ярослава Стецька і спецоперації КДБ СРСР. І в справі Стецько і в справі Дем'янюка, активний член компартії США, українського походження, разом зі своїм подільником і партайгеноссе, єврейського походження, зробили все для того, щоб посварити і нацькувати один на одного український і єврейський народи.




Авраам Шифрін.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Йорам Шефтель.

===

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи з боку і ще не знаючи, що вся справа побудована на привезеної з СРСР підробці, ми насторожено прислухалися - дуже недобрі асоціації та спогади викликало словосполучення «показовий процес». Однак в той період навіть ми, злісні антисовєтчікі, не підозрювали, що цей процес - результат міжнародної змови, в якої брали участь КДБ СРСР, американський Відділ по спеціальних розслідуваннях (OSI - Office of Special Investigations) (4) і влада Ізраїлю. Тільки в страшному сні могло б нам тоді приснитися, що Авраам буде виступати в цьому процесі, а вже тим більше - що вся ця ганебна для Ізраїлю і трагічна для Дем'янюка і його сім'ї історія - в якійсь мірі наслідок діяльності Авраама.

Виїжджаючи з СРСР на Захід, Авраам був впевнений, що продовжить боротися проти радянської влади - цього втілення Зла в сучасному світі. Ще у віці 14 років, втративши батька, безвинно арештованого і загиблого в таборах Колими, Авраам не тільки не зрікся його, як багато дітей репресованих в ті роки, але присягнувся помститися за нього і зробити все можливе, щоб злодійська влада звалилася. Все його подальше життя було підпорядковано цієї мети. І згодом, «знайшовши» для себе Ізраїль і глибоко усвідомивши своє єврейство, він продовжував вважати боротьбу з радянською владою за свій обов'язок і своєю місією в цьому житті, а саму цю владу - смертельним ворогом єврейського народу, не меншим, ніж влада гітлерівська. (5)

При цьому Авраам чітко усвідомлював: комунізм і радянський режим ворожий не тільки єврейського народу, а й українцям, прибалтам, кавказцям і всім іншим народам, поневоленим комуністичної імперією. І вважав за необхідне об'єднати їх усіх - як і громадян західних країн - для протистояння цьому Злу. Досвід таборів, де він не тільки спав на нарах з борцями за національну незалежність своїх народів, а й брав участь разом з ними в семи спробах втечі, навчив Авраама розбиратися в людях і визначати їх не за національною приналежністю, а за їх особисті якості. Сам він поводився так, що співтабірників звикли поважати не тільки його як особистість, а й його єврейство теж. Недарма ж, коли одного разу конвоїр на етапі спробував нацькувати на Авраама блатних, які теж перебували в вагонзаке, запропонувавши їм «наподдать цього жида», блатні - несподівано для Авраама - заявили: «Ти це начальник кинь, це не жид, це - ізраїльтян!». (6)

..він вважав, що «Захід» - його політики, його преса, його інтелігенція - налаштовані антирадянськи і розуміють небезпеку проникнення комунізму в так званий «вільний світ». Для Авраама було великим шоком, коли він виявив, що цей горезвісний «гнилий захід» - ще й боягузливий і прорадянський, і до того ж, як мухами, засиджений агентами КДБ. Виявилося: щоб боротися, потрібно шукати союзників. Радянська влада завжди діяла за принципом «розділяй і володарюй», нацьковуючи одні нації на інші і всіх разом - на євреїв, сіючи наклеп, недовіру і розбрат і заважаючи людям об'єднуватися в боротьбі проти своїх мучителів. На Заході, як з'ясувалося, найдієвішим методом нейтралізації антикомуністичних рухів і організацій було поширення агентами КДБ чуток і пліток про їх антисемітську налаштованість.

У 1975 році, Авраам рекомендував для участі в першому Міжнародному Сахаровському слуханні Славу Стецько, дружину Ярослава Стецько, який 30 червня 1941 року проголосив у Львові незалежну Українську державу, був заарештований за це нацистами і в 1941-1944 роках знаходився в концтаборі Заксенхаузен. Радянські агенти впливу зробили все, щоб не допустити виступу представника вільних українців, а заодно - і самого Авраама, як «злісного антирадянщика». Авраама вдалося відстояти, а ось Слава Стецько була відсторонена від участі в слуханнях. Але сам факт боротьби єврея Шифріна за право представника поневоленої України розповісти про радянські злочини проти українського народу, не залишився непоміченим...». (7)




Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(4) - Управління (або офіс) спеціальних розслідувань - це підрозділ Кримінального відділу Міністерства юстиції США створений в 1979 році - для розшуку, судового переслідування та вигнання з США нацистських злочинців, які незаконно проникли в країну і в минулому вчинили злочини проти людяності. У роки Холодної війни 1980-х років, цей підрозділ критикували за співпрацю з радянською владою і застосування наданих СРСР «доказів». Більшість переслідувань OSI була направлена проти іммігрантів з країн Балтії, і до офісу з підозрою ставилися групи емігрантів з тих країн, члени яких часто відмовлялися співпрацювати в розслідуваннях. У 1984 році ветерани зарубіжних воєн прийняли резолюцію, що критикувала OSI через використання доказів, наданих Радянським Союзом і тим не менш в справі Дем'янюка ці докази стали вирішальними.

(5) - озираючись на минуле і розглядаючи все нові і нові докази злочинів радянської влади проти людяності, часто приходжу до думки, а чи не була радянська влада гірша нацистської?

(6) - саме так, лише маючи самоповагу до себе і своєї нації ми можемо розраховувати на подібну повагу з боку інших народів. Неможливо оцінювати людину лише за фактом належності до тієї чи іншої нації. Все залежить виключно від особистісних якостей. На прикладі ставлення до Ізраїлю і України цей постулат багаторазово підтверджується.

(7) - 1-е Міжнародне Сахаровське слухання відбулося 17-19 жовтня 1975 року в Копенгагені. Міжнародне журі заслухало і опитало 24 свідка, більшість з яких зробили заяви щодо особисто їм відомих порушень прав людини в Радянському Союзі. Нічого дивного в тому, що туди не допустили Славу Стецько немає. Справа в тому, що вона була заступником керівника АБН (Анти-більшовицького Блоку Народів), а після смерті свого чоловіка - очільницею АБН. У зв'язку з цим цікаво розглянути мімікрію англомовної статті про АБН в Вікіпедії. За 14 років, з моменту створення 2 червня 2006 року, стаття зусиллями лівих пропагандистів перетворилася з інформаційної в «антифашистську» і тепер на сторінці красується портрет камрада Альфреда Розенберга з написом: «Альфред Розенберг у формі міністра Сходу. Те, що стало AБН, було засновано за його ініціативою в 1943 році.», а сама організація означена, як «крайня права націоналістична організація, що маскується під координаційний центр антикомуністичних емігрантських політичних організацій з Радянського Союзу та інших соціалістичних країн.»




Авраам Шифрін и Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Слава (Ярослава) Стецько.




Засідання АБН. Слава Стецько (друга праворуч) і Ярослав Стецько (крайній праворуч).




Подружжя Стецько.







Слава (Ярослава) Стецько в Канаді.


====

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Зрозуміло, Дем'янюк був далеко не першим українцем, на якого радянські «колеги» вказали американцям, як на пособника нацистів. Однак у випадках, коли у них були серйозні докази, радянські вимагали видачі підозрюваних для суду в СРСР, де їх швидко засуджували до табірних термінів або страчали. В даному ж випадку дуже швидко проявилася радянська зацікавленість в тому, щоб Дем'янюк був виданий в Ізраїль і засуджений євреями. І, знову ж таки, немає нічого дивного в тому, що допомогу в реалізації цієї ідеї вони отримали від свого ідеологічного соратника в Ізраїлі - Шимона Переса. (8) ...

В порушення елементарних правил процедури фото-впізнання, ізраїльські слідчі створили колаж світлин, в якому світлини обох підозрюваних були не тільки більше і ясніше інших, але і поміщені таким чином, що відразу звертали на себе увагу. Проте, жоден з десяти колишніх в'язнів Собібора, які мешкали в Ізраїлі, не вказали жодного з двох як знайомого їм по Собібору... Однак раптом сталася подія, якої не очікував ніхто, навіть радянські автори всього задуму. Перший же з колишніх в'язнів Треблінки, яким був запропонований той же колаж, негайно звернув увагу на дві великі світлини і несподівано вказав на знімок Дем'янюка, сказавши, що це Іван, оператор газових камер у Треблінці. З цього моменту напрямок слідства круто змінився, і ізраїльські слідчі почали шукати докази того, що Дем'янюк - це кат з Треблінки, прозваний «Іваном Грозним» за жорстокість і садизм якій особисто брав участь у знищенні близько 900 тисяч євреїв...

У 1977 році відділ міністерства юстиції, згодом перетворений в OSI, подав до Федерального суду США в Клівленді позов про анулювання громадянства Дем'янюка на підставі тверджень, що він - «Іван Грозний» з Треблінки. Однак вже до 12 серпня 1978 рока у OSI з'явилися неспростовні докази брехливості цих тверджень. Докази ці були отримані з Радянського Союзу в рамках паралельного розслідування справи Федоренко. З численних показань, що були в справі Федоренка, випливало, що оператор газових камер у Треблінці на прізвисько «Іван Грозний» мав прізвище Марченко. Серед отриманих документів були докладними описами зовнішності двох охоронців, які відповідали за функціонування газових камер у Треблінці - Миколи Шелаєва і Івана Марченка - і їх світлини, і близько не схожі на світлину Дем'янюка. Отримавши ці документи, прокурори з OSI приховали їх від адвокатів Дем'янюка і згодом від суду... (9)

Однак не одні лише співробітники OSI були зацікавлені в приховуванні доказів невинності Дем'янюка і в його засудженні. 25 серпня 1978 року Конгресмен Джошуа Ейлберг, якій тоді був головою підкомісії Конгресу по імміграції, направив лист Гріфіну Беллу, генеральному прокурору США:
«До мене дійшли відомості, що вийшли на поверхню недоліки в підготовці справи «США проти Дем'янюка», яка стосується процедури денатуралізації передбачуваного нацистського злочинця, який проживає в Клівленді, Огайо. Хочу висловити свою сильну заклопотаність з приводу неадекватної роботи звинувачення у цій справі. Повторення недавнього негативного рішення у справі Федоренка (тобто його виправдання в суді - Е. Ш.) у Флориді, це може звести до нуля і поставити під загрозу тривалі і наполегливі зусилля цієї підкомісії щодо позбавлення країни від цього небажаного елемента. Створення спеціального юридичного відділу, OSI, в рамках юридичного відомства було націлене на привнесення експертних знань і організованості в цей процес. Цьому відділу варто повністю довірити ведення цих справ. Я повністю підтримую передачу керівництва наданням роз'яснень у справі Дем'янюка в руки OSI. Ми не можемо дозволити собі ризик провалу ще одного рішення».

Таким чином, на стороні приховування свідчень з метою домогтися визнання винуватості Дем'янюка було багато інтересантів.

Нікому з них і в голову не могло тоді прийти, що кілька років тому завалиться «залізна завіса», і захист Дем'янюка добуде в радянських архівах ті самі документи, які OSI приховав від американського, а потім і від ізраїльського суду і, звичайно, від адвокатів обвинуваченого... ». (10)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(8) - Шимон Перес, один з лідерів лівої ізраїльської партії «Авода», член Соцінтерну. Про його ролі в справі Дем'янюка більш детально дивись нижче.

(9) - Одне з найтяжчих посадових злочинів для юриста - це приховування матеріалів, які виправдовують обвинуваченого або підтверджують його алібі. Все питання тут в тому: такі дії працівників OSI це спроба «врятувати мундир» або виконання завдання радянської сторони?

(10) - Тільки диво (і титанічні зусилля багатьох совісних людей!) врятувало від дуже великого міжнародного політичного і юридичного скандалу ізраїльське правосуддя, тому як покарання невинного кинуло б тінь і на вирок ізраїльського суду в справі Адольфа Ейхмана.




Авраам Шифрін.




Конгресмен Джошуа Ейлберг.




Шимон Перес (ліворуч) і Ясір Арафат.


======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...17 листопада 1993 року, вже після винесення виправдувального вироку по апеляції Дем'янюка у Верховному суді Ізраїлю, американський Федеральний апеляційний суд 6-го округу штату Огайо визначив як «навмисний обман суду» поведінку адвокатів OSI в 1978 році і в наступні роки. Федеральний суд визнав, що «адвокати OSI діяли з бездумною зневагою своїми обов'язками перед судом, коли вони не розкрили перед судом не менше трьох серій документів, які були в їхньому розпорядженні ще до того, як справа Дем'янюка досягла стадії судового розгляду». У рішенні суду сказано: «Тому ми вважаємо, що адвокати OSI діяли з легковажним нехтуванням істиною і обов'язками уряду не робити ніяких кроків, які могли б перешкодити обвинуваченому подати свій випадок цілком і чесно. Щодо обставин цієї справи - був здійснений обман суду».
У зв'язку з цим суд постановив: «в результаті цього і з вищезгаданих причин анулювати рішення обласного суду про екстрадицію на тій підставі, що рішення було видобуто нечесним шляхом в результаті неналежної поведінки прокуратури, який представляв собою обман суду». (11)

Але до цього пройшло 15 років, сім з яких Дем'янюк провів в ізраїльській в'язниці, понад 4-х з них - в очікуванні страти. І протягом усіх цих років адвокати OSI тримали в секреті неспростовні докази того, що за злочини «Івана Грозного» була засуджена до повішення інша людина. Більш того, коли єрусалимський обласний суд засудив Дем'янюка до смерті, OSI привітав ізраїльську прокуратуру з «успіхом». Один із співробітників OSI, Джордж Паркер, пішов у відставку, протестуючи проти приховування від суду фактів, спростовуючи провину Дем'янюка, однак і він мовчав протягом усіх цих 15 років! (12)

Співпраця між двома прокуратурами в навмисному підтасовуванні фактів з метою домогтися засудження обвинуваченого підтвердилося згодом, коли на вимогу конгресмена Джеймса Трафіканта було розсекречено досьє по цій справі. Серед багато іншого стало відомо, що через кілька тижнів після видачі Дем'янюка до Ізраїлю, в OSI обговорювали відповідь на позов його зятя Еда Нижника з вимогою, на підставі Акту про свободу інформації, видати йому всю папку зі справою Дем'янюка. З цього приводу Брюс Ейнхорн, головний прокурор OSI у справі Дем'янюка, написав одному з адвокатів відділу, Мартіну Заксу: «На підтвердження нашої бесіди на тему про те, які можуть бути наслідки, якщо ми погодимося видати наше досьє у справі Дем'янюка на підставі позовів по акту про свободу інформації. Я знайомий з фактами справи Дем'янюка, тому що був головним обвинувачем у цій справі. Мені відомий і той факт, що ми на даному етапі надаємо юридичну допомогу державі Ізраїль в розслідуванні і притягнення до суду Дем'янюка, виданого для суду в минулому лютому. Я можу заявити однозначно, що ми будемо категорично протестувати проти розкриття нашого досьє з таких причин: турбота про переконливість доказів ізраїльської прокуратури. Розсекречення наших матеріалів, швидше за все, розкриє і підірве стратегію ізраїльської прокуратури. Таким чином, ізраїльська прокуратура почала будувати справу на основі свідомо фальшивих доказів, підсунених двома «довіреними джерелами»: США і СРСР.» (13)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(11) - Випадок треба сказати кричущий, але в світлі того, що зараз, в даний момент відбувається в США, бачимо сумну тенденцію маніпуляції суспільною свідомістю на підставі вкидань тенденційної інформації.

(12) - Дем'янюк звичайно далеко не святий і зовсім не Праведник, він звичайний колабораціоніст, але навіть він, не заслуговував бути страченим за злочини іншої людини, на догоду громадській думці і в результаті дезінформаційною спецоперації СРСР.

(13) - Така кругова порука прокуратур двох країн підриває довіру до юридичної системи як такої і змушує задуматися про роль ЗМІ у формуванні громадської думки.




Авраам Шифрін.







Арманд Хаммер і М. Горбачов (праворуч).

======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Показання всіх ізраїльських і американських слідчих, допитаних у суді, доводили, що процедура впізнання світлин проводилася незмінно з порушенням процесуальних норм. Навіть американський суд визнав, що впізнання світлин, які проводилися в Ізраїлі були неприпустимо навідними і підштовхували до бажаної для звинувачення відповіді, і відкинув їх як не маючі доказової цінності. Це стосувалося, в першу чергу, голови ізраїльської слідчої групи у справі Дем'янюка Алекса Иш-Шалома, який, не знаючи, як ще виправдати проведену ним і явно суперечить професійній етиці процедуру фото-впізнання, спробував навіть звалити відповідальність на прокуратуру, сказавши, що прокуратура заборонила йому - з «тактичних міркувань» - провести процедуру належним чином. І Алекс Иш-Шалом, і 82-річна Марія Радівкер, яка за 11 років до того проводила процедури фото-впізнання і писала протоколи, визнали, що світлини Федоренко і Дем'янюка були вдвічі більші за всіх інших світлин, узятих для колажу, і значно краще якістю. Вони також визнали, що знімок Дем'янюка був єдиним з круглим повним обличчям і великою лисиною і відразу впадав в очі. (14)

Другим доказом вважався «документ Травники». Це було посвідчення, яке видавалося надісланим в тренувальний табір Травники радянським військовополоненим, які згодились служити в допоміжних силах СС в гетто і таборах смерті. Існували серйозні підозри в тому, що документ був радянською підробкою, виготовленою в КДБ з метою провокації. Але незалежно від того, чи був присланий радянськими «колегами» документ справжнім, тобто, чи належав він насправді Дем'янюку, він ні в якій мірі не доводив, що Дем'янюк служив у Треблінці.

Гельмут Леонард, відставний сержант німецької поліції і колишній есесівський чиновник, який був відповідальним за картотеку в таборі Травники в 1942-44 роках, заявив: «Документ з Травників повинен містити позначку про направлення в есесівський табір Треблінка, якщо його власник дійсно там був хоча б протягом двох-трьох тижнів. Я б особисто зробив відповідне виправлення в картці в такому випадку». Потім він додав: «Кожне посвідчення має на собі дату його видачі. Службове посвідчення (а саме так визначався «документ Травники») без дати видачі - це не більше ніж груба підробка». Більш того, педантичний німець додав ще одну деталь, яка виключає можливість того, що цей документ був справжнім, при цьому належав Дем'янюку і цей Дем'янюк служив в Треблінці. Він сказав: «Вахман, затриманий в Треблінці з цим документом, був би заарештований, так як Треблінка перебувала поза району, визначеного в цьому посвідченні як дозволений для його власника. З цього документа випливає, що його власник міг бути швидше в Собіборі... Власник цього документа (навіть якби він був справжнім) підлягав би арешту з цієї причини, якщо б був виявлений в будь-якому селі поблизу Треблінки».

Було відомо, і цього не заперечував запрошений обвинуваченням експерт-історик професор Шефлер, що в липні 1944 року радянські війська захопили табір Травники настільки швидко, що німці не встигли спалити архіви. У радянські руки потрапили не тільки всі документи, а й канцелярські запаси, включаючи форми документів, ручки, чорнило, печатки і т.д. Тому легко було припустити, що там були і заздалегідь підписані місцевим начальством форми посвідчень, і КДБ міг в будь-який момент при необхідності внести в документ відсутні дані, в тому числі і підроблений підпис людини, проти якої затівалася вся провокація. (15)

«Документ Травники», привіз в Ізраїль радянський агент-мільйонер Арманд Хаммер у співпраці з тодішнім прем'єр-міністром Шимоном Пересом. Президент суддівської панелі Дов Левін, в порушення всіх критеріїв Верховного суду, членом якого він був, заявив: «Східний вітер пронісся по країні і приніс цей документ в кімнату Иш-Шалома (старшого слідчого ізраїльської поліції, який розслідував звинувачення проти Дем'янюка - Е.Ш .). Ім'я цього вітру зі сходу - Хаммер». І хоча сам Хаммер навіть не був запрошений до суду, щоб відповісти на питання, як і чому він отримав в руки цей документ (за яким він спеціально літав на своєму літаку в Москву), суд - в порушення законної процедури - прийняв «документ Травники» як «історичний документ». (16)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(14) - Тобто слідчі порушуючи всі інструкції підштовхували свідків до опізнання «потрібного» обвинуваченого.

(15) - Фахівці з підробки документів в СРСР були. Про це заявляв на сенатських слуханнях в США старший офіцер НКВС А. Орлов (Л.Фельдбін) ще в 1957 році. А при наявності такого запасу матеріалів з табору Травники зробити підроблені документи було не дуже складно. Саме через цей факт Авраам Шифрін і був запрошений як експерт по радянським підробкам документів.

(16) - Фігури Арманда Хаммера і Шимона Переса дуже цікаві хоча і абсолютно непорівнянні за масштабами. Людина, яка зустрічалася в Кремлі з Леніним в 1921 році (портрет Леніна з дарчим написом по-англійськи: «Товаришу Арманду Хаммеру від В.Ульянова (Леніна). 20.XI.1921» стояв у каліфорнійському будинку мільйонера серед найдорожчих реліквій до самої смерті Хаммера) і по суті підштовхнув товариша Ела Гора (лідера Демпартії США) до початку політичної кар'єри, заслуговує ОСОБЛИВОЇ уваги. У 1920-ті роки А.Хаммер брав участь в секретних операціях радянської військової розвідки і ОГПУ. Він був номінальним власником орендованих в Ризі торгових складів біля Центрального ринку і мав постійні апартаменти в готелі Roma. Для аналогічних цілей, на ім'я Хаммера, радянська Росія придбала естонський банк Harju Pank, четвертий за величиною в країні, за 250 тисяч доларів, переведених з секретного фонду Луб'янки в Нью-Йорку. Арманд Хаммер увійшов до ради директорів банку, а президентом зробив свого дядька. У 1926 році А.Хаммер запропонував створити в СРСР першу олівцеву концесію, яка в 1932 році була викуплена державою. Згодом це підприємство було відомо як Московський завод письмового приладдя ім. Сакко і Ванцетті. А.Хаммер виступив посередником між радянським урядом і американськими арт-дилерами і колекціонерами при розпродажі музейних цінностей СРСР. Залишивши на початку 1930-х років Радянський Союз, він продавав скарби династії Романових, старовину, картини, скульптури з Ленінградського Ермітажу, яйця Фаберже (справжні і фальшиві). Все це поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Едгар Гувер, зібрав на Хаммерів досье № 61-280, що стало основою для звинувачень на адресу Арманда Хаммера в 1952 році. Однак домогтися увьязнення Хаммера в тюрму Гуверові так і не вдалося. Що стосується члена Соцінтерну Шимона Переса, то цей сірий кардинал ізраїльської політики був постійно зайнятий політичними інтригами і його роль в обміні реальних ізраїльських земель на міфічні обіцянки миру ще чекає історичної оцінки та всебічного розслідування. Пряме втручання цієї «солодкої парочки» в справу Дем'янюка стало по суті вирішальним.




Авраам Шифрін (праворуч).




Книга Авраама Шифріна.




Арманд Хаммер в своєму кабінеті (на задньому плані та сама світлина Леніна і праворуч від неї світлина Брежнєва, так би мовити від Ілліча до Ілліча...).





А. Хаммер и Л.Брежнєв.




Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продовження статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34326.html

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЄВРЕЇ УКРАЇНИ ТА МДБ СРСР.

(за матеріалами книги Аліка Гомельського «Єврейсько-Українські відносини ХХ сторіччя»)
Переклад: Маріна Найдіч



Роман Шухевич ніяким «оберштурмфюрером СС» (як запевняють супротивники УПА) і тим більше «гауптманом СС» (як стверджує посол держави Ізраїль в Україні, Джоель Ліон) не був. Батальйон «Нахтиґаль», в котрому служив Р.Шухевич, не був підрозділом СС, а був частиною Абвера, тобто вермахту. Даних про участь Романа Шухевича в Шоа немає ані в «Яд Вашем», ані у істориків.
В кінці лютого - початку березня 2008 року Ізраїль відвідала група українських істориків і працівників СБУ з метою ознайомитися з документами про участь Романа Шухевича в Шоа, і конкретно влітку 1941 року, в складі батальйону «Нахтігаль» у вбивстві мирного єврейського населення міста Львова. Причиною цього стала заява директора «Яд Вашем» Йосипа Лапіда в ефірі радіостанції "Німецька Хвиля" про існування таких матеріалів в інституті. Під час зустрічі, керівництвом «Яд Вашем» було спочатку заявлено, що ізраїльська сторона не була готова передати документи оскільки вони не були зібрані для цього до окремого досьє. Однак пізніше, голова архівного відділу меморіалу, Хаїм Гертнер, зізнався, що такого досьє не існує. І також заявив, що, Йосип Лапід є політиком, а не фахівцем-істориком в цій галузі, отже його твердження про існування досьє на Шухевича не відповідає дійсності.

Однак відомо, що за проханням Р.Шухевича була виготовлена підробна метрика для єврейської дівчинки Ірини Райхенберг про те, що вона рідна дочка Романа та Наталії Шухевич.
З вересня 1942 до лютого 1943 Наталія Шухевич переховувала дівчинку у себе вдома. Коли у Львові стало небезпечно, для дівчинки виготовили нові документи на ім’я українки Ірини Василівни Рижко. Рік народження виправили з 1936 на 1937. За документами Ірина була дочкою загиблого радянського офіцера. Після арешту Гестапо Наталії Шухевич в 1943 році, Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в притулок для сиріт в жіночому греко-католицькому монастирі василіанок в Пилипово, біля містечка Куликов за 30 кілометрів від Львова. Ірина перебувала там до кінця війни, пережила окупацію і Шоа. Після війни вона переїхала в Київ. В 1956 році Ірина послала настоятельці монастиря листа зі своєю фотографією. Ірина померла в Києві у віці 72 років. Син Р.Шухевича, Юрій-Богдан, зустрічався з її сином вже після смерті матері, в тому числі і на Шухевичфест-2017.

Кампанія СРСР з дифамації колишнього командира батальйону «Нахтиґаль» Теодора Оберлендера, а разом з ним відповідно і українського командира підрозділу – Романа Шухевича була проведена наприкінці 1950-х років. Я оприлюднював і розсекречені документи КДБ і писав про те, чому і як проводилась пропагандистська кампанія СРСР проти Т.Оберлендера. Цитую роботу Герберта Ромерштейна «Розділяй і володарюй: кампанія дезинформації КДБ проти українців і євреїв».

«...Штазі повідомляла: «Майже щоденно ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої Світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і найлютішим голосом проти Заходу за часів комуністичної диктатури.
В 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра по справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з закидами проти Оберлендера, і на прес-конференції у Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командувачем підрозділу «Нахтиґаль», яке разом з німецьким Вермахтом билося проти Радянського Союзу. Це була правдива частина історії Нордена. Оманливою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...»


Доповню цей матеріал документом із німецьких архівів, які свідчать про те, що станом на 31 травня 1943 року, Роман Шухевич був у списку осіб, яких розшукувало Гестапо та СД на території генерал-губернаторства. Поряд із виділеним ім’ям Романа Шухевича також імена: Ярослава Старуха, Василя Сидора та Омеляна Грабця.

До уваги читачів наводжу тут фотокопії нещодавно розсекречених СБУ документів з архивів КДБ СРСР. Йдеться про план МДБ СРСР скористатися єврейською інтелігенцією міста Львова для розшуку Р.Шухевича і В.Кука, а також їх зв‘язківців. Цей план датовано червнем 1949 року.
Хочу звернути увагу на кілька ключових точок в цьому документі:

1) «...Зафіксовано неодноразові випадки, коли Роман Шухевич та інші видатні оунівці консультувалися у лікарів єврейської національності» - тобто, перебуваючи у підпіллі, Р.Шухевич (та інші члени ОУН) НЕОДНОРАЗОВО (виділяю це і підкреслюю!) зверталися за допомогою до єврейських лікарів. Це свідчить про те, що «кат єврейського народу» отримував медичну допомогу і ліки від євреїв. Роман Шухевич був достатньо відомою особою у Львові. Йому належала рекламна агенція, яка проводила час від часу такі нестандартні кампанії, про які потім говорило все місто. А ще Р.Шухевич був піаністом і часто акомпанував своєму молодшому брату-вокалісту, на концертах. Є ще один момент: деякі єврейські лікарі повернулися з УПА в місто (зрозуміло, про свою службу там вони мовчали) і вони знали Шухевича ще з підпілля. Якби Шухевич насправді вбивав єреїв в роки Другої Світової війни, як це намагалися і намагаються довести жертви радянського агітпропу, то серед євреїв, які щойно пережили Шоа, зрештою знайшовся б хтось, хто вважав би своїм священним обов'язоком допомогти знищити вбивцю і ката єврейського народу каральним органам СРСР, незважаючи ані на страх перед помстою УПА, ані на ненависть до радянської влади.

2) В документі вказано , що батько Романа, Йосип-Зиновій був «видатним адвокатом» і, з огляду на свою професію, був «добре відомим серед львівської інтелігенції» (в першу чергу, зрозуміло, єврейської). Насправді Йосип-Зиновій служив суддею, але це мало що змінює по суті. До речі, саме завдяки популярності Шухевичей в єврейському середовищі, їх родина була знайома з родиною Ірини Райхенберг.

3) Цинічне «...правильне та майстерне використання агентури з числа єврейської інтелігенції дає також можливість запобігати з її сторони двурушництву і зраді під час виконання наших завдань...» - перекладаючи з радянського жаргону на загальновживану мову, це комплекс заходів, винахідлива комбінація з брехні, підкупу, залякування погрозами самій людині і його родичам і друзям і т.д. і т.п. (в залежності від характеру і життєвої ситуації «об’єкта розробки»), якою робітники совєтіше гестапо планували змусити представників єврейської інтелігенції працювати на комуністів, і якою сподівалися попередити очікувані (саме так!) спроби саботажу їх вимог з боку їхніх примусових агентів. Зрештою, в цьому вони були великі майстри і фахівці...

4) Нехай українців не обурює той факт, що вербували євреїв для зради українських лідерів. І нехай євреїв не обурює той факт, що «заходи» ці планували й організовували офіцери МДБ з українськими прізвищами. У комуністів не було національності, совісті, віри і шляхетності.

Післямова

За кілька місяців після цього Роман Йосипович загинув в бою з загоном МДБ. Його захопленням займався особисто П.Судоплатов (так, саме той, хто в 1938 році вбив засновника ОУН Євгена Коновальця в Ротердамі!). Я дуже сподіваюсь, що серед мого єврейського народу знайшлося не так багато зрадників і дурнів в справі Романа Шухевича, незважаючи на те, що МДБ-КДБ вмів «вмовляти» людей, схиляючі їх до співробітництва.





Роман Шухевич.




Наталія Шухевич.




Наталія Шухевич. Фото з НКВД.




Юрій Шухевич з матір’ю і молодшою сестрою




Юрій-Богдан Шухевич з батьком.




Ірина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Володимир Гуща, син врятованої родиною Шухевич єврейки Ірини Райхенберг (на фото - крайний зліва, в центрі - син Романа Шухевича Юрій-Богдан).




Розсекречена підлість МДБ СРСР.














Сімейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидить на підлозі, другий зліва), Йосип-Зиновій (батько Романа) стоїть в верхньому ряду другий зліва, Романа-Євгенія (мати Романа) сидить в другому ряду третя зліва, на руках у неї молодший брат Романа, Юрій Шухевич, справа від неї Романа-Гермина (бабуся Романа), справа від неї Володимир (дід Романа).





Документи з німецьких архивів про розшук Романа Шухевича та інших українських підпільників.














ДЖЕРЕЛА:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЕВРЕИ УКРАИНЫ И МГБ СССР.

(по материалам книги Алика Гомельского "Еврейско-Украинские отношения. 20 век")


Роман Шухевич никаким «оберштурмфюрером СС» (как пытаются всех уверить противники УПА) и тем более "гауптманом СС" (как утверждает посол государства Израиль в Украине, Джоэль Лион) не был. Батальон «Нахтигаль», в котором служил Р. Шухевич, не был подразделением СС, а являлся частью Абвера, т. е. вермахта. Данных об участии Романа Шухевича в Шоа нет ни в «Яд Вашем», ни у историков.
В конце февраля - начале марта 2008 года Израиль посетила группа украинских историков и работников СБУ с целью ознакомиться с документами об участии Романа Шухевича в Шоа. Конкретно, летом 1941 года, в составе батальона «Нахтигаль» в убийстве мирного еврейского населения во Львове. Причиной этому стало заявление директора «Яд Вашем» Иосифа Лапида в эфире радиостанции "Немецкая Волна" о существовании таких материалов в институте. Во время встречи, руководством «Яд Вашем» было сначала заявлено, что израильская сторона не готова передать документы поскольку они не были собраны в отдельное досье. Однако позднее, председатель архивного отдела мемориала, Хаим Гертнер, признался, что досье как такового не существует. И также заявил, что Иосиф Лапид является политиком, а не специалистом-историком в этой области, следовательно его утверждение о существовании досье на Шухевича не соответствует действительности.

Однако известно, что по просьбе Р. Шухевича была сделана поддельная метрика для еврейской девочки Ирины Райхенберг о том, что она родная дочь Романа и Наталии Шухевич. С сентября 1942 до февраля 1943 Наталия Шухевич прятала девочку в своём доме. Когда во Львове стало опасно, для девочки изготовили новые документы на имя украинки Ирины Васильевны Рыжко. Год рождения исправили с 1936 на 1937. По документам Ирина являлась дочкой погибшего советского офицера. После ареста Гестапо Наталии Шухевич в 1943 году, Роману Шухевичу удалось переправить девочку в сиротский приют при женском греко-католическом монастыре василианок в Пилипово, возле городка Куликов в 30 километрах от Львова. Ирина пребывала там до конца войны, пережив оккупацию и Шоа. После войны она переехала в Киев. В 1956 году Ирина послала настоятельнице монастыря письмо со своей фотографией. Ирина умерла в Киеве в возрасте 72 лет. Сын Р. Шухевича, Юрий-Богдан, встречался с её сыном уже после смерти матери, в том числе и на Шухевичфест-2017.

Кампания СССР по диффамации бывшего командира батальона "Нахтигаль" Теодора Оберлендера, а с ним естественно и украинского командира подразделения - Романа Шухевича. Я публиковал и рассекреченные документы КГБ и писал о том почему и как проводилась пропагандистская кампания СССР против Оберлендера. Цитирую работу Герберта Ромерштейна "Разделяй и властвуй: кампания дезинформации КГБ против украинцев и евреев.":

"...Штази сообщала: «Почти ежедневно ведутся разговоры с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом или товарищем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комитета и председателем комиссии по агитации Политбюро». Альберт Норден был активистом коммунистической партии Германии с 1920 года, когда ему было 16 лет. Во время Второй Мировой войны он действовал в Соединенных Штатах как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был самым громким и самым злобным голосом против Запада при коммунистической диктатуре.
В 1959 году он возглавил клеветническую кампанию против федерального министра по делам беженцев в Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден выпустил книгу с нападками на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года Норден назвал Оберлендера политическим командиром украинского подразделения "Нахтигаль", которое вместе с немецким Вермахтом сражалось против Советского Союза. Это была истинная часть истории Нордена. Ложной частью было утверждение, что эта воинская часть была причастна к погрому евреев Львова...".


Дополню этот материал документом из германских архивов, которые свидетельствует о том, что на 31 мая 1943 года, Роман Шухевич числился в списке разыскиваемых Гестапо и СД лиц на территории генерал-губернаторства. Наряду с выделенным именем Романа Шухевича также имена: Ярослава Старуха, Василя Сидора и Омельяна Грабца.


Предоставлю вниманию читателя фотокопии недавно рассекреченных СБУ документов из архивов КГБ СССР. Речь идёт о плане МГБ СССР использовать еврейскую интеллигенцию города Львова для розыска Р.Шухевича и В.Кука, а также их связных. План этот датирован июнем 1949 года.

Хочу обратить внимание на несколько ключевых точек в этом документе:
1) «...Зафиксированы неоднократные случаи, когда Роман Шухевич и другие видные оуновцы консультировались у врачей ев-рейской национальности» — т.е. находясь в подполье, Р.Шухевич (и другие члены ОУН) НЕОДНОКРАТНО (выделю это и подчеркну!) обращались за помощью к еврейским врачам. Это говорит о том, что «палач еврейского народа» получал медицинскую помощь и лекарства от евреев. Роман Шухевич был достаточно известной фигурой во Львове. Ему принадлежало рекламное агентство, которое проводило время от времени такие нестандартные кампании, о которых потом говорил весь город. А еще, Р.Шухевич был пианистом и часто аккомпанировал своему младшему брату-вокалисту, в концертах. Есть еще один момент: некоторые еврейские врачи вернулись из УПА в город (естественно о своей службе там они молчали) и они знали Шухевича еще по подполью. Если бы Шухевич на самом деле убивал бы евреев в годы Второй мировой войны как это пытались и пытаются доказать жертвы советского агитпропа, то среди евреев, только что переживших Шоа, обязательно нашелся бы кто-то, кто посчитал бы своим священным долгом помочь уничтожить убийцу и палача еврейского народа карательным органам СССР, несмотря ни на страх перед местью УПА, ни на ненависть к советской власти.


2) В документе указано, что отец Романа, Иосиф-Зиновий был «видным адвокатом» и в силу своей профессии, был «хорошо известен львовской интеллигенции» (в первую очередь, естественно, еврейской). На самом деле Иосиф-Зиновий служил судьёй, но это мало что меняет по сути. Кстати, именно благодаря известности Шухевичей в еврейской среде, их семья была знакома с семьёй Ирины Райхенберг.


3) Циничное «...правильное и умелое использование агентуры из числа еврейской интеллигенции даёт также возможность избегать с её стороны двурушничества и предательства при выполнении наших заданий...» — переводя с советского жаргона на общечеловеческий язык, это комплекс мероприятий, изобретательной комбинации лжи, подкупа, запугивания угрозами самому человеку и его родственникам и друзьям, и т.д., и т.п. (в зависимости от характера и жизненной ситуации «объекта разработки»), которым работники советише гестапо планировали заставить представителей еврейской интеллигенции работать на коммунистов, и каким надеялись предотвратить ожидаемые (именно так!) попытки саботажа их требований со стороны их вынужденных агентов. Ну, в этом они были большие мастера и специалисты...


4) Пусть украинцев не возмущает факт, что вербовали евреев для предательства украинских лидеров. И пусть евреев не возмущает факт, что «мероприятия» сии планировали и организовывали офицеры МГБ с украинскими фамилиями. У коммунистов не было национальности, совести, веры и благородства.


Послесловие
Спустя несколько месяцев Роман Иосифович погиб в бою с отрядом МГБ. Его поимкой занимался лично П.Судоплатов (да, тот самый, который в 1938г. убил основателя ОУН Евгена Коновальца в Роттердаме!). Я очень надеюсь, что среди моего еврейского народа нашлось не так много предателей и дураков в деле Романа Шухевича, несмотря на то, что МГБ-КГБ умел «убеждать» людей склоняя их к сотрудничеству.




Роман Шухевич.




Наталия Шухевич.




Наталия Шухевич. Фото из НКВД.




Юрий Шухевич с матерью и младшей сестрой.




Юрий-Богдан Шухевич с отцом.




Ирина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Владимир Гуща, сын спасенной семьей Шухевич еврейки Ирины Райхенберг (на фото - крайний слева, в центре - сын Романа Шухевича Юрий-Богдан).





Рассекреченная подлость МГБ СССР.












Семейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидит на полу, второй слева), Иосиф-Зиновий (отец Романа) стоит в верхнем ряду второй слева, Романа-Евгения (мать Романа) сидит во втором ряду третья слева, на руках у неё младший брат Романа, Юрий Шухевич, справа от неё Романа-Гермина (бабушка Романа), справа от неё Владимир (дед Романа).




Документы из германских архивов о розыске Романа Шухевича и других украинских подпольщиков.













ИСТОЧНИКИ:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh