agasfer1326 (agasfer1326) wrote,
agasfer1326
agasfer1326

ШЕПТИЦЬКІ. УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ ВІДНОСИНИ

(з книги Аліка Гомельського. "Історія. Невивчені уроки")


В історії єврейсько-українських відносин багато різних сторінок: страшних, смішних, дивних, величних. Хочу розповісти про одну з них: родину Шептицьких і катастрофу єврейства.

Спочатку про найвідомішого представника родини. Граф Роман Марія Олександр Шептицький народився 29 липня 1865 року в маєтку Прилбичі Яворівського повіту. Його давній рід веде свою історію з епохи Данила Галицького. Покоління століттями жили під владою шляхетської Польщі, асимілювавши її культуру. Згодом Галичина відійшла до габсбурзької Австро-Угорщини. Відповідно до сімейних традицій, Роман вступив до австро-угорської армії, але через слабке здоров'я вже за кілька місяців залишив службу. Потім закінчив юридичний факультет Вроцлавського університету, отримавши ступінь доктора права (треба відзначити, що під час навчання він відвідав Італію, де був прийнятий Папою Левом ХIII, а також Київ і Москву, де спілкувався з філософом Володимиром Соловйовим і представниками українського національного руху).
Проте незабаром після закінчення університету прийняв чернецтво і під іменем Андрій вступив до ордену Святого Василя (базиліан). Із цією метаморфозою пов'язана історія армійської кар'єри, що не склалася — під час важкої хвороби (скарлатини із зараженням крові) Андрієві було видіння, і він дав обітницю, якщо видужає, стати священнослужителем. Закінчивши єзуїтську семінарію в Кракові, Андрій здобув ступінь доктора теології в Ягеллонському університеті (Краків).
З 17 грудня 1900 року і до своєї смерті 1 листопада 1944-го Андрій (Шептицький) — митрополит Галицький, архієпископ Львівський і єпископ Кам'янець-Подільський.

Андрій (Шептицький) також був політичною фігурою — депутатом Галицького сейму і Віденського парламенту (довічний член Палати панів).

Восени 1908 року митрополит Андрій нелегально в'їхав до Російської імперії і відвідав підпільні уніатські громади в Петербурзі й Москві, а під час Першої світової війни, коли після Галицької битви Львів був окупований російськими військами, Шептицький залишився в місті зі своїми парафіянами, де 19 вересня 1914 року був заарештований російською військовою владою за антиросійські проповіді та засланий углиб Російської імперії. Перебував у засланні в Києві, Новгороді, Курську, а потім у почесному ув’язненні в Спасо-Євфимієвому монастирі в Суздалі.

Незабаром після Лютневої революції митрополит Андрій був звільнений Тимчасовим урядом за пропозицією міністра юстиції Керенського, і наприкінці 1917 року повернувся до Львова. Після закінчення Першої світової і розпаду Австро-Угорщини підтримував ідею незалежної Західної України, за що був заарештований вже польською владою.

Хочу звернути увагу на давні та міцні зв'язки Р. Шептицького з євреями. Ще у 20-річному віці Р. Шептицький вивчив давньоєврейську мову, вільно читав ТАНАХ (Священне Писання) мовою оригіналу, а згодом листувався з рабинами, лідерами єврейської громади. У 1905–1906 роках, Р. Шептицький на чолі групи прочан двічі відвідав Святу землю. Після цієї подорожі він видав путівник за християнськими святинями, з картами і докладним описом. Знання давньоєврейської значно посприяло його зближенню з євреями і розумінню ним єврейських традицій. Під час «справи Бейліса», у жовтні 1913 року, Р. Шептицький привселюдно спростував кривавий наклеп на євреїв: «Можу чітко заявити, що мені особисто нічого не відомо із загальної єврейської релігійної науки, що могло б слугувати під-ставою ритуальної теорії» («Київська думка», 23 жов. 1913. — С. 8).

Навіть більше: Р. Шептицький був ладен приїхати до Києва як свідок захисту й експерт з релігійних аспектів справи. Але власне одіозна постать митрополита і єретика (на думку офіційної РПЦ) і його зв'язки з євреями зробили такий крок неприйнятним для ініціаторів процесу.

У 1903 році Р. Шептицький заснував цілу систему монастирів студитів, відкривши при них школи, лікарні і будинки сиріт. Згодом ці монастирі зіграли дуже важливу роль у порятунку євреїв.
Р. Шептицький був послідовним супротивником СРСР і комуністів, під владою яких перебувала вся Східна Україна. Голодомор (штучний голод, організований владою СРСР на території України в 1932–1933 роках, що спричинив загибель від 2,4 до 7,5 мільйона осіб) став для митрополита ще одним доказом нелюдськості комуністичної ідеології та диктатури Сталіна. Він впевнився у своєму ставленні до «совєтів», коли Львів на два роки опинився у складі СРСР. У червні 1940-го Р. Шептицький звернувся з листами до Сталіна і Хрущова, протестуючи проти пропаганди безбожництва в школах України.
Прихід німецьких військ митрополит (як і багато мешканців «приєднаних земель») розцінив як звільнення від комуністичного гніту і відродження незалежної України. У зверненні «До українського народу» митрополит заявив: «В особі німецької армії ми бачимо рятівника від ворога».

Події останнього періоду життя митрополита Андрія (1939–1944) дотепер залишаються предметом запеклих суперечок і численних дискусій. Загалом звинувачення зводяться до наступних основних пунктів, які розгляну окремо:


1. Підтримка Німеччини у війні з СРСР і активне співробітництво з німецькою окупаційною владою.
Галичина, що багато років виборювала незалежність від Польщі, потім від Австро-Угорщини, потім знову від Польщі, в 1939-му була, по суті, програна нацистами в картковій грі з комуністами. Дворічне панування сталінської тиранії в краї було хоч і нетривалим, у порівнянні з усіма іншими, але неймовірно кривавим. Тому прихід німецьких військ в 1941-му цілком справедливо розцінювався українцями Галичини як порятунок. Як продемонстрували попередні події (окупація австро-угорського Львова російською армією під час Першої світової, приєднання його до Польщі після польсько-радянської війни), митрополит Андрій не кидав вірян напризволяще. Саме тому він залишався у своїй резиденції за усіх політичних переломів, хоч-не-хоч ведучи справи з усіма адміністраціями.

Якщо перший німецький губернатор Галичини Карл Лаш (1941) під час свого досить нетривалого управління (три місяці) займався скоріш адміністративно-економічною діяльністю (а конкретно — розкраданням у значних масштабах, за що був заарештований і розстріляний самими німцями), то його наступник Отто Вехер (1942–1944) робив акцент саме на військово-політичній діяльності. Саме в період 1941–1942рр громадянська позиція Р. Шептицького (листи Гіммлеру [грудень 1941-го і лютий 1942-го] із протестом проти знищення єврейства Галичини і звертання до пастви з проповіддю «Не убий», написаною під впливом нещодавніх акцій, у результаті яких із Львівського гетто були заслані на смерть десятки тисяч євреїв) прогнівила Берлін. Сам Гіммлер хотів заарештувати Р. Шептицького, але Вехеру вдалося переконати свого шефа «не чинити цього, щоб не викликати гнів українців і не ризикувати життям солдатів вермахту, що перебували в Галичині у відносній безпеці».
Паралельно Вехер разом з колишніми офіцерами Української Галицької армії (УГА), Альфредом Бізанцем і Ганцем Кохом спробували «заспокоїти» непокірного пастиря, але одержали таку відповідь, що навіть образилися на неповагу з боку спадкового аристократа. УГА існувала в 1918–1921 роках; батько Степана Бандери, Андрій, служив у ній армійським капеланом.

Варто відзначити, що Отто Вехер дуже позитивно ставився до українського національного руху і Української держави, що не викликало захвату у його керівництва. Здебільшого очільники Рейху особливої симпатії до українського національного руху не відчували...


2. Підтримка українського націоналістичного руху.
На відміну від молодшого брата, Станіслава (генерал-майора австро-угорської армії і генерал-поручника Війська Польського, що остаточно схилився до полонізації після Першої світової), Андрій (Шептицький) завжди усвідомлював себе українцем і прагнув здобути незалежність для Української держави. Як аристократ і прелат, митрополит намагався вести цю боротьбу мирним шляхом, парламентарно і безкровно. І не було його провиню, що XX століття маргіналізувало всіх і вся… До речі, його неприйняття терору як політичного інструменту досить довго заважало взаєморозумінню митрополита і ОУН. Розкол на ОУН (Бандера) і ОУН (Мельник) взагалі дуже засмутив Шептицького, тому що для нього була важлива єдність нації. Ще один момент — Андрій Мельник, офіцер австро-угорської армії і армії УНР, був особисто знайомий і приятелював з митрополитом, а задекларована бандерівським крилом непримиренність до супротивників української державності схиляла миролюбного прелата до ОУН(M). Крім цього, оголошена ОУН(Б) війна Німеччині після арешту керівництва фракції змусила митрополита побоюватися широких репресій нацистів проти українців уцілому.


3. Користуючись величезним авторитетом, митрополит не став на заваді і не зупинив єврейські погроми літа 1941-го і геноцид євреїв як такий.
Як йшлося вище, митрополит Андрій ще з юності ставився до євреїв досить доброзичливо. На відміну від Східної, Центральної і Південної України, де єврейські погроми наприкінці XIX і на початку XX століття були досить частим явищем, у Галичині до 1939-го року «єврейське питання» не стояло дуже гостро, більше того, митрополиту Андрію, як лідеру однієї з потужних християнських конфесій, доводилося в співробітництві з рабинами розглядати питання зростаючої кількості міжрелігійних, змішаних шлюбів. Маховик національної ворожнечі був запущений окупацією Західної України сталінськими військами. Насильна совєтізація Галичини опиралася як на «привізні» комуністичні кадри (і єврейські, і українські), так і на місцеві. Коли німецькі війська увійшли до Львова, були відкриті в'язниці НКВС. Побачена жахлива, моторошно-кривава картина (порівняно з якою полотна Ієроніма Босха цілком ідилічні!) була цілком використана нацистами з пропагандистсько-провокаційною метою. Наці звинуватили у цих злочинах усіх євреїв і спрямували гнів народу на єврейське населення міста…
Зайнятий у цей час переговорами з ОУН (крім усього іншого) про проголошення Незалежної України, митрополит був не в змозі запобігти погрому, усе, що він зміг — це засудити насильство. Потім були згадувані листи Гіммлеру і проповідь «Не убий»... Але крім слів, були і справи, багато добрих справ, зроблених разом з його молодшим братом Казимиром...


Граф Марія Казимир Шептицький народився 17 листопада 1869 року у тому ж, що і його старший брат, маєтку Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині. Також, подібно до брата, він здобув ступінь доктора в Ягеллонському університеті (Краків), але не теології, а права. Одночасно із цим Казимир закінчив Інститут лісництва. Потім працював адвокатом, допомагав батькові управляти сімейними маєтками, як і старший брат (митрополит Андрій), був членом галицького сейму і депутатом австрійського парламенту, співавтором «Загального австрійського закону про ліси». Казимир також автор праць з питань сільського господарства, очільник Галицького лісницького товариства. В 1907 році відійшов від політичної діяльності, зайнявся господарською роботою в маєтку, де звів церкву для греко-католиків. Як і старший брат, Казимир зробив крутий поворот у житті: у 1911 році вступив до бенедиктинського монастиря у Байроні, а наступного року перейшов до греко-католицького монастиря Студійського статуту в Камениці (Боснія), де приніс чернечі обітниці й отримав ім'я Климент. Крім своєї світської, отримав богословську освіту в університеті Інсбрука. Був настоятелем Студійського монастиря, що знаходився в Униві. В 1936–1937 роках разом з митрополитом Андрієм склав статут для ченців-студитів, відомий за назвою «Типікон». Брав участь у заснуванні жіночого студитського монастиря в Якторові, монастиря в Канаді. Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в університеті Інсбрука. З 1937 року постійно мешкав у Львові, допомагав митрополиту в управлінні церквою. В 1939 році митрополитом Андрієм був таємно призначений греко-католицьким екзархом Апостольського екзархату Росії і Сибіру.

Коли митрополит Андрій наказав приховувати євреїв у церквах, монастирях і сирітських притулках задля їхнього порятунку, то першим його помічником став Климентій (Шептицький).
За свідченням рабі Давида Кахане (не плутати з Меїром Давидом Кахане!), що став згодом головним рабином ізраїльських Військово-повітряних сил, і Курта Левіна, сина головного рабина Львова, під час Другої світової митрополит Андрій і архімандрит Климентій (Шептицькі) врятували близько 300 єврейських дітей, а також сховали цінні єврейські документи. Крім власне братів Шептицьких, більш ніж 240 українських священиків і ченців ризикували власним життям, рятуючи єврейських дітей. Митрополит Андрій у своїй резиденції ховав 15 євреїв.
Після численних прохань врятованих євреїв і їхніх нащадків Климентій (Шептицький) був в 1995 році визнаний в Ізраїлі Праведником Народів Світу. Логічно було б нагородити цим самим званням його брата і керівника, митрополита Андрія, але…

В 1963 році рабі Давид Кахане розповів в «Яд Вашем», що в роки Катастрофи його врятував українець у місті Львові. Через три роки в «Яд Вашем» було подане офіційне прохання гідно вшанувати рятівника — присвоїти звання «Праведник Народів Світу» українцеві Андрію (Шептицькому). З часів першого обговорення в 1967-му і, на превеликий жаль, дотепер (2017) Андрію (Шептицькому) «Яд Вашем» так і не присвоїв звання Праведника. Коли в 1981-му в Ізраїлі відбулося голосування, з 13 членів комісії: двоє утрималися, п'ятеро голосували «за», шестеро — «проти». Відмова була мотивована тим, що митрополита звинуватили в підтримці дивізії СС «Галичина», в ідеологічній близькості до Гітлера і у тому… що він міг зробити для порятунку євреїв більше.

Після чергової поразки 2007-го єврейська громада України в травні 2008-го визнала Р. Шептицького праведником. «Ми прагнемо віддати належне людині, яка врятувала сотні євреїв», сказав головний рабин України Моше Реувен Асман, «ми маємо не лише боротися з антисемітизмом, ксенофобією, але й пам'ятати героїв, розповідаючи про них підростаючому поколінню».

В пам'ять Андрія (Шептицького) біля синагоги Бродського у Києві було посаджене «Древо Життя». У листопаді 2013-го Андрій (Шептицький) посмертно був удостоєний Антидифамаційною лігою (американська єврейська неурядова правозахисна суспільно-політична організація, що протистоїть антисемітизму та іншим формам нетерпимості до євреїв) нагороди імені Яна Карського за відвагу в порятунку українських євреїв.

У чому ж проблема з «Яд Вашем»? Почну з того, що протягом більш ніж 20 років (1972-1993) директором «Яд Вашем» був Іцхак Арад (Рудницький), який хлопчиськом партизанив у литовських лісах і став згодом бригадним генералом ЦАХАЛу. Біографія, здавалося б, бездоганна, але, придивившись уважніше, можна виявити дуже неприємні моменти.
Наприклад, той факт, що після звільнення Литви загін «Вільнюс», у якому партизанив Арад, став підрозділом військ НКВС і був задіяний у війні з литовськими «Лісовими братами» і польськими партизанами, що боролися проти повторної совєтізації краю. Ну і, нарешті, різка критика з боку Арадa у 2010 році присвоєння звання Героя України Степану Бандері викликає великі сумніви щодо неупередженого ставлення Арада до номінацій і номінантів у «Яд Вашем». Це за років його директорства Львівське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема двічі подавало заяву про присвоєння митрополиту Шептицькому звання «Праведник Народів Світу», але не отримало навіть формальної відповіді. Усі рішення «Яд Вашем» стосовно цього питання ґрунтувалися не на фактичному матеріалі, а на «політичній доцільності», що відповідала політичним поглядам директора. Цих поглядів дотримувалося чимало співробітників, зокрема Арон Вайс, що був одним з провідних наукових співробітників «Яд Вашем». Разом зі своїм братом Шевахом (головою кнесету і головою ради директорів власне «Яд Вашем») вони були видатними активістами лівої партії «Авода». За походженням вони з Галичини, усю їхню родину врятували з гетто сусіди-українці, які за наполегливими проханнями родини Вайс були визнані Праведниками Народів Світу. Але особиста порядність обох у тому, що стосувалося митрополита Андрія, не змогла перемогти їхню політичну орієнтацію. Щойно питання торкалося українських націоналістів та тих, що їм симпатизують, Арон Вайс та Іцхак Арад миттєво з науковців перетворювалися на лівих політиків.


Крім офіціозу, в Ізраїлі виявилися й інші затяті супротивники присвоєння Р. Шептицькому звання «Праведник». Наприклад, Анатолій Кардаш, що написав цілу «антимитрополитну» статтю: «...Врятована єврейська душа, хіба не веде вона в Праведники?» — міг би вкотре запитати Д. Кахана. Я. Сусленський зітхає: «Кахана, колишній головний рабин ізраїльських військових льотчиків, склав зброю». А мені уявилося: рабин Кахана бачить А. Шептицького, що поглядає з того світу на метушню навколо свого імені з посмішкою чи то докірливою, чи то іронічною, а може, навіть гіркою… Тому що митрополиту, Кахана знає, належить замолювати гріх угоди з дияволом...».

Товариш Кардаш уже приєднався до митрополита (Шептицького), але, сподіваюся, грубощі і хамство колишнього співробітника «Яд Вашем» йому простять там, куди він пішов...


4. Митрополит Андрій благословив створення дивізії Ваффен СС «Галичина».
Питання про дивізію СС «Галичина», оскільки воно є наріжним і для справи Андрія (Шептицького), і для загального розуміння, я виділяю в окрему статтю. А тут лише зауважу що яким би не було ставлення до самої дивізії, жодного благословення митрополит не давав. Ось показання свідків (Михайло Демкович-Добрянський, український суспільний діяч, журналіст, історик): «…Я, підписаний Михайло, син Івана і Марії Демкович-Добрянських, складаю оцю присягу на святий Хрест і Євангеліє. Моєю присягою хочу потвердити мою заяву про те, що митрополит Андрей не уділив свого благословення дивізії «Галичина», що поголоски про таке благословення неправдиві. Бо не відповідають дійсності. Слуга Божий Андрей, що стосується дивізії «Галичина», висловився двома актами:

1. Позитивно визнав потребу української збройної формації.
2. Призначив 12 військових капеланів під проводом о. Василя Лаби — професора Богословської академії, який раніше (в Австрійській армії і в Галицькій армії) був капеланом.

Ані в часи, коли творилася дивізія, ані пізніше ніхто з українських діячів, які мали близький стосунок до дивізії, не знав нічого про благословення Митрополита для дивізії Галичина, бо такого акту не було. Багато визначних громадян висловлювались про потребу військової формації, найвиразніше сформулював це Дмитро Паліїв. Його версію Володимир Кубійович (голова УЦК) приписав Митрополитові. Але від позитивного визнання потреби української збройної формації до благословення дивізії досить далеко. Коли в половині 70-х років офіційний постулятор Ватикану передав українському постулятору близько 50 запитань у зв’язку з діяльністю Митрополита, отці Іван Хома і Музичка передали мені для опрацювання понад 20 тем, решту дали о. Івану Гриньохові. Ані серед моїх, ані серед його тем не було згадки про благословення дивізії «Галичина». Ватиканський постулятор не міг би цього не згадати…»
.

(Михайло Демкович-Добрянський // Патріархат. — 1999. — № 78 (343344).


Післямова
* Роман (митрополит Андрій) помер 1 листопада 1944 року у Львові після ускладнення хвороби (приблизно за три місяці після здобуття міста радянськими частинами).

* Казимир (архімандрит Климентій) — в 1947-му, його, 78-річного, заарештувало НКВС у келії під час вечірньої молитви і після року слідства, принижень, допитів і примушень підкоритися РПЦ присудили до восьми років ув’язнення. Помер Климентій 1 травня 1951 року в сумнозвісному Володимирському централі. В 1995-му році Климентію (Шептицькому) було присвоєно в Ізраїлі звання «Праведника Народів Світу». 27 червня 2001 року Климентій був проголошений Папою Іоанном Павлом II католицьким святим.

* Станіслав у 1923 році був призначений міністром оборони Польщі, але, ображений Ю.Пілсудським, після державного перевороту в травні 1926 року, викликав останнього на дуель, проте маршал не прийняв виклик. Після цього Станіслав подав у відставку з військової служби. Після відставки мешкав у Кракові, політичною діяльністю не займався. Обіймав посаду президента Національної асо-ціації нафтовиробників. Що характерно, під час Другої світової війни участі в русі опору не брав. Наприкінці війни 78-річний генерал вступив до лав Армії Людової, також він був призначений головою ради Червоного Хреста в комуністичній Польщі — цей пост він обіймав з 1945 по 1950 рік (до своєї смерті). Що ж, у сім’ї не без...

* Леон разом з дружиною Ядвігою і прислугою (усього 13 осіб) 27 вересня 1939-го були розстріляні НКВС у родовій садибі Шептицьких. Син Лева, небіж митрополита Андрія і Климентія, Анджей Марія Станіслав Олександр, підпоручник Війська Польського, навесні 1940-го став однією з жертв Катинського злочину НКВС.


Отака історія родини Шептицьких — історія служіння своєму народові без пафосу і з честю…


ЛІТЕРАТУРА:
Шимон Редліх. «Моральні принципи в повсякденній дійсності: митрополит Андрій Шептицький і євреї в період Голокосту й Другої Світової війни».
Шимон Редліх. «Разом і порізно в Бережанах: поляки, євреї, українці».
Бриндак І. «Ще раз про «колабораціонізм» митрополита Андрія Шептицького» // Слово.— № 4 (44). — 2010. — С.42—46.
Кардаш А. «Справа № 241».





Молодий митрополит Андрій.




Митрополит Андрій.




Казимир Шептицький.



Карикатура на митрополита Андрія (з агітпропу).





Рукопис митрополита Андрія івритом.




Медаль митрополита Андрія (Шептицького), (заснована в 2012 році) щорічно присуджується Єврейською конфедераціею України і канадською благодійною організацією «Українсько-Єврейська зустріч» громадянам України, Ізраїлю або представникам діаспор цих націй, які найбільше послужили справі українсько-єврейського примирення і співпраці між двома народами.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments