Tags: Авраам Шифрин

2. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(II) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина II.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи все це по телевізору і не маючи можливості навіть поглянути на оригінальний документ, Авраам, з його досвідом радянського слідчого-криміналіста, відчував почуття великої незручності. У той період ми, так само, як і більшість людей в країні, ще не брали під сумнів сам факт, що перед судом стоїть «Іван Грозний». Однак слабкість і явна неспроможність доказів, які представляла суду прокуратура, викликали все більшу незручність і почуття тривоги. (17)

Нарешті 8 травня 1987 року було оголошено виступ експерта-історика професора тель-авівського університету Матитьягу Майзеля, який спеціалізувався в області радянської історії. На той час ми вже добре знали, до якої міри західна і, зокрема, ізраїльська історіографія перебуває під радянським впливом, без будь-якої критики приймаючи радянську версію всіх історичних подій. Тому ми насторожилися і почали слухати з подвоєною увагою.
Для початку професор спотворив дати, що стосуються історії власовської армії (РОА), стверджуючи, що вона була створена лише в листопаді 1944 року, а її українська дивізія - в січні 1945 року що не відповідає дійсності. (18)

Але цим професор Майзель не обмежився, збагативши свій виступ розповіддю про те, що голод періоду «колективізації» в Україні в 20-30-ті роки, що забрав мільйони (за різними даними від 6 до 8 мільйонів) життів українських селян, був організований самими українськими селянами, які «за антирадянським міркувань палили врожаї і різали худобу». Далі він розповів суду про катинський злочин - розстріл в лісі поблизу білоруського села Катинь сотень польських офіцерів - цвіту польської аристократії - на початку Другої світової війни, повідомивши, що цей злочин було скоєно німцями. Насправді - і це було на той час вже широко відомо на Заході - цей злочин було скоєно радянською владою після передвоєнного поділу Польщі за пактом Молотова-Рібентропа. Розстріляні в своїх військових мундирах поляки були на швидку руку поховані в тому ж лісі. (Випадкові свідки, одному з яких, хлопчикові-пастушку, було в той час 14 років, досиджували все життя в повній ізоляції у в'язниці міста Володимира, про що нам стало випадково відомо в 1977 році в рамках розслідування долі Рауля Валленберга). Німці, захопивши цю територію, знайшли братські могили, розкопали їх, знайшовши при цьому і неспростовні документальні докази того, що розстріл був проведений радянськими військовослужбовцями, і, звичайно, не пропустили можливості використовувати цей радянський злочин в своїх пропагандистських цілях. Однак радянська влада повністю заперечувала факт своєї причетності, заявивши, що німці самі розстріляли поляків, а потім самі ж і розкопали їх для показу журналістам. Після війни - аж до 1990 року - радянські історики продовжували наполягати на тому, що Катинь - це злочин німців. І ось тепер цю брехню безсоромно повторював ізраїльський історик. Повторював абсолютно без потреби, просто для нагнітання пристрастей, тому що ця брехня ніяк не могла ані довести, ані спростувати автентичність «документа Травники», або чи був Дем'янюк «Іваном Грозним». (19)

... в середині червня 1987 року в нас в будинку пролунав телефонний дзвінок, і я зняла трубку. Авраам був в садочку, і, щоб не змушувати його даремно обтяжувати його єдину ногу, я запитала людину, хто він і з якого питання він хоче говорити з Авраамом Шифріним. Він назвався доктором Юлієм Нудельманом і сказав, що телефонує за дорученням адвокатів Дем'янюка запитати, чи не погодиться Авраам виступити на процесі як експерт з історії створення підробок КДБ і їх використання в західних країнах. Ім'я Нудельмана мене різонуло: не бувши з ним особисто знайома, я знала, що Авраам вже давно виключив цю людину з числа своїх знайомих і вважав, що йому не можна подавати руку. Проте, ані хвилини не замислюючись, я відповіла: «Звісно, ​​так. Однак з Вами Авраам розмовляти не стане. Нехай адвокати Дем'янюка подзвонять йому». Після цього я пішла в сад і переказала Аврааму зміст розмови. Він повністю схвалив мою відповідь. Кілька годин по тому подзвонив адвокат Йорам Шефтель, і Авраам підтвердив свою готовність виступити на процесі, підкресливши при цьому, що він не має наміру стосуватися ані особи обвинуваченого, про якого він нічого не знає, ані документа, на якому будується обвинувачення. Він буде говорити про те, що йому достеменно відомо з його власного досвіду роботи криміналіста в СРСР, а також на підставі знань, набутих в процесі багаторічного вивчення радянської пенітенціарної системи і системи КДБ. На ці теми Авраам на той час вже опублікував чимало досліджень, проведених в рамках створеного ним Центру Досліджень в'язниць, псіхтюрем і концтаборів СРСР, і виступав з показаннями в американському Сенаті.» (20)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(17) - Авраам Шифрін, демобілізувавшись після Другої світової війни, служив старшим слідчим по кримінальних справахв в Краснодарському краї, отримавши в своє підпорядкування 120 слідчих. Йому було тоді 22 роки. Після одної гучної справи, завдяки особистому заступництву Льва Шейніна, який по суті врятував Авраама від гніву партійних бонз, Авраам був переведений в Тулу, на аналогічну посаду - старшого слідчого області. А через деякий час, начальник Авраама, був переведений до Москви на посаду заступника міністра озброєння (міністром тоді став маршал Устинов) і взяв Авраама на посаду головного юрисконсульта міністерства. Ця позиція дала Аврааму доступ до надсекретної інформації, до документів за підписом Сталіна.

(18) - В складі РОА ніколи не було української дивізії, а сама РОА була створена не в листопаді 1944, а на початку 1943 року, коли почалося формування підрозділів армії.

(19) - Ці інсинуації видають професора Майзель не просто як апологета СРСР, але як радянського пропагандиста чи безграмотного дурня, що якимось чином отримав таке високе звання і посаду в університеті Тель-Авіва.

(20) - Фігура Ю.Нудельмана досить дивна і судячи з реакції А.Шіфріна, досить далека від ідеалів моральної чистоти. Показання свідка А.Шіфріна перед підкомітетом сенату США з внутрішньої безпеки і комітету Конгресу по банках і валюті в 1973 році надали найповніший (на той момент) список радянських виправно-трудових таборів.





Авраам Шифрін на фронті.






Дослідник Голодомору Джеймс Мейс.






Радянський архівний документ по Катині з підписами і резолюціями радянських лідерів (1940).







Радянський архівний документ по Катині адресований Хрущову (1965).






=======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Шефтель чесно попередив Авраама, що в результаті його виступу на стороні захисту, його чекає хвиля нападок і потоки ненависті та бруду з боку преси. Однак Авраама це не злякало: він буде говорити правду, і якщо винесений судом вирок буде заснований на справжніх доказах, то правдиві свідчення лише піднімуть репутацію ізраїльського правосуддя. Як же ми були тоді наївні! Як тільки стало відомо, що свідком-експертом на стороні захисту буде виступати колишній В'язень Сіону Авраам Шифрін, над нами буквально розверзлася сльота небесна, і полився безперервний потік ненависті. Навіть наш п'ятирічний син приходив з дитячого садочка з питаннями, чому «тато продався і захищає вбивцю євреїв». Телефон дзвонив безперервно, і друзі намагалися відрадити Авраама від цих планів, а ненависники бризкали слиною, не шкодуючи прокльонів. Дзвонили і журналісти, які хотіли взяти інтерв'ю і отримати пояснення його мотивів для вирішення «виступити на захист вбивці». «А хіба він вже засуджений? - питав Авраам, - я думав, що його винність належить визначити суду?», після чого вони, злобно шипінням припиняли розмову і писали про Авраама всякі гидоти. (21)

26 жовтня 1987 року Авраам зайняв трибуну свідків. Перед ним височіла гора книг по історії КДБ, сенатських слухань та інших матеріалів. Всі копії сторінок, на які він мав намір посилатися, були заздалегідь передані прокурору Мікі Шакеду. Шакед почав з того, що спробував відхилити персону Авраама як свідка-експерта на тій підставі, що він «просто злісний антисовєтчік». Шефтель парирував, що про виступ Шифріна прокуратурі було повідомлено за два місяці до його виступу, і вона весь цей час не заперечувала. Після довгих сперечань Авраам був все ж допущений до дачі показань. (22)

Відповідаючи на питання Шефтеля, він розповів дуже багато про історію підробок, які КДБ засилав на Захід з різними провокаційними цілями, навівши приклади того, як підкинуті тим чи іншим діячам підроблені листи і документи викликали політичні і дипломатичні конфлікти між країнами Заходу. (23)

Відповів Авраам, звичайно, і на питання про те, як проходила колективізація в Україні, і про історію катинського злочину і на закінчення сказав буквально пророчу фразу: «Сьогодні ізраїльський суд прийме радянську версію катинських подій, а пройде кілька років, і радянська влада, прагнучи відмитися від злочинів своїх попередників, оголосить, що вони з'ясували правду. Як буде після цього виглядати ізраїльське правосуддя?!» Саме це і сталося менш ніж за два роки, коли Горбачов почав «пєрестройку» і визнав, що розстріл польських офіцерів в Катині був здійснений за наказом радянського політичного керівництва...». (24)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(21) - мені особисто, це дуже нагадує спроби деяких радянських євреїв назвати мене франкістом, петлюрівцем, бандерівцем, який, наплювавши на пролиту кров своїх предків (і всього прогресивного людства!) продавшись ворогам, захищає «кривавих катів єврейського народу». Як казав цар Соломон - «ніщо не нове під Сонцем».

(22) - задумаємося, ізраїльський прокурор, людина маюча владу називає В'язня Сіону, Авраама Шифріна, злісним антисовєтчіком, намагаючись відкинути його кандидатуру як свідка-експерта. Тобто всі жертви радянських сіоністів-дисидентів марні?! Виходить ізраїльський прокурор Міка Шакед мало чим відрізняється від радянського прокурора Вишинського, для якого визнання обвинуваченого було «царицею доказів»?

(23) - Я вже писав про показання на сенатських слуханнях офіцера радянських спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбіна) про те, що в НКВС існував спеціальний відділ дезінформації, який займався виготовленням всіляких документів і подальшим їх продажем і/або розповсюдженням на Заході.

(24) - Авраам Шифрін, був абсолютно правий, намагаючись врятувати ізраїльське правосуддя від ганьби. Путинська Росія й досі намагається покласти провину за розстріл польських військовополонених на нацистську Німеччину.





Авраам Шифрін.




Документ стосовно сенатських слухань А.Орлова.




Дипломатичний паспорт Олександра Орлова (Льва Фельдбіна.



===========

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Розібравши «документ Травники», що називається, «по кісточках», експерт, британський професор Юліус Грант (найбільший в світі авторитет в галузі криміналістики, він закінчив Лондонський університет по факультету хімії в 1925 році і прославився ще студентом, беручи участь в групі експертів, які встановили автентичність мумії фараона Тутанхамона) заявив, що у нього немає сумнівів в тому, що це підробка, хоча б з тієї причини, що підпис не належить обвинуваченому, а світлина була переклеєна туди з іншого документа. Він взявся визначити, коли саме світлина була переклеєна, - для цього лише потрібно відділіти її від документа. «У цьому немає потреби», сухо зупинив його суддя Левін...». (25)

Коли почався контр-допит, прокурор Шакед спробував дискредитувати Авраама за допомогою тих дурниць, які писали ізраїльські журналісти в численних статтях на основі взятих у Авраама інтерв'ю на теми парапсихології. Неосвічені і повні апломбу, вони писали іноді повну ахінею, посилаючись при цьому на Шифріна. Ось такі цитати і насмикав з їх статей прокурор, щоб показати повну неспроможність свідка. Авраам, однак, все це відкинув, заявивши, що він не може нести відповідальності за дурість і неуцтво ізраїльської преси, і якщо в цитованих статтях дійсно все це написано, то їх авторів потрібно відсторонити від роботи і заборонити їм писати. Журналісти, звичайно, в боргу не залишилися і в той же день в своїх репортажах із залу суду облили Авраама цебрами бруду. (26)

Не залишилися осторонь і колишні в'язні Сіону, яких чимало було присутнє на суді, особливо в дні виступу Авраама. Не розуміючи, навіщо Авраам погодився виступати, і, вважаючи, що неважливо, в чому насправді винен «цей український гой», його все одно слід повісити, і не потрібно заважати суду у винесенні відповідного рішення, вони охоче давали інтерв'ю пресі, придумуючи дурниці, які бруднили Авраама, для того, щоб підірвати довіру до його виступу в цілому. (Це, звичайно, було для нього найболючішим ударом, який, в кінцевому рахунку, привів його до інфаркту). (27)

З приводу факту фальсифікації «документа Травники», Авраам промовив: «Сьогодні ви винесете вирок людини до смерті на підставі радянської підробки, засланої з метою провокації, а через якийсь час радянська влада оголосить, що виявилася помилка, винні покарані, а ізраїльтяни стратили невинну людину. Відповідатимуть за це євреї України, і там проллються ріки єврейської крові!». У відповідь на це суддя Левін хіба що ногами не тупотів, але кричав не своїм голосом: «Не сміти загрожувати ізраїльському суду!». (28)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(25) - Як ми бачимо, суд не був зацікавлений в знаходженні істини. Перед ним стояло завдання знайти цапа-відбувайла, незважаючи на доводи експертів і принцип презумпції невинуватості.

(26) - Журналісти як завжди і всюди полювали за «смаженими качками» і людина яка відкрито критикувала їх профнепридатність, ставала ворогом, проти якого велася жорстока війна. Хіба ми не спостерігаємо те ж саме сьогодні?

(27) - Таке ставлення не прикрашає тих, хто був кинутий радянським режимом в табори і в'язниці під надуманими приводами і по підтасованим доказам. Елеонора не вказала їх імена тому, що суд совісті страшніше і безпощадніше будь-якого суду, і хоч знахідка доказів непричетності Дем'янюка до злочинів «Івана Грозного» скасувала вирок суду, підтвердивши тим самим затвердження А.Шіфріна, але тим не менше деякі в'язні Сіону бойкотували і ігнорували похорон Авраама Шифріна.

(28) - А.Шифрін, розпізнав чергову спробу СРСР розіграти «єврейську карту» і внести ще більший розкол між єврейським та українським народами. Перебуваючи 10 років в ув'язненні поруч з українськими патріотами, він зрозумів, що діалог, дружба і взаєморозуміння між народами і можливі і необхідні.





Авраам Шифрін, праворуч від нього Голда Меїр.





Професор Юліус Грант.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.


==============

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...виступав потім експерт, професор голландського університету Ліден, Віллем Вагенаар, фахівець з експериментальної психології і вказав, що фото-колажі, за якими в'язні впізнали в Дем'янюку «Івана Грозного», абсолютно не професійні і юридично неприйнятні. Власне, виступати по цій темі була спочатку запрошена професор Університету Сіетл, Елізабет Лофтус, найбільший авторитет з експериментальної психології і, особливо, з психології фото-впізнання, яка написала книгу: «Показання свідків впізнання». Однак професор Лофтус, єврейка, відверто заявила адвокату Шефтею, що, оскільки всі її друзі і родичі вірять, що Дем'янюк - це «Іван Грозний», вона не може піти на скандал з ними і погодитися на виступ на стороні захисту. Вона навіть опублікувала в журналі «Newsweek» (29 червня 1987 року) статтю з поясненнями, чому вона не може прийняти запрошення виступити на стороні захисту. Але розуміючи, що звинувачення, що будується майже цілком на фото-упізнанні, не може бути достатніми для засудження людини, і з міркувань професійної етики, вона порекомендувала свого колегу, професора Вагенаара. Це зайвий доказ того, що єврейський світ заздалегідь виніс Дем'янюку обвинувальний вирок, і ніякі факти і свідчення його невинності не могли похитнути впевненість євреїв у всьому світі, що він і є «Іван Грозний». 25 квітня 1988 року суд в Єрусалимі визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним і засудив його до повішення. (29)

Суддя Левін найбезпардоннішим чином продемонстрував зневагу правосуддям, коли, ледь підписавши смертний вирок і добре знаючи, що належить слухання апеляції, відправився з лекціями в Америку, в ході яких він говорив: «На нас не робить ніякого враження, коли людина говорить - я не винен. Невинність повинна бути доведена!».
До цього часу одним з базових принципів юриспруденції вважалося якраз протилежне - саме винність повинна бути доведена в суді!

Юридична громадськість Ізраїлю мовчки погодилася з юридично неприйнятним вироком, і знайшлося лише двоє людей, які насмілилися сказати правду. Першим був відставний суддя Верховного суду Хаїм Коен, який в інтерв'ю місцевій газеті «Аль Ха-Шарон» сказав: «Це був спектакль для публіки. Будь-яка подібність з процесом правосуддя була чисто випадковою».
Другим став колишній суддя окружного суду Єрусалима Дов Ейтан, який повернувся до адвокатської практики і погодився приєднатися до Й.Шефтеля, щоб представляти Дем'янюка в апеляції до Верховного суду. Перед цим він сказав Шефтелю, що цей процес був знущанням над правосуддям. Ейтан загинув при загадкових обставинах напередодні відкриття слухання апеляції, випавши з вікна 15 поверху «Мигдаль а-ір» - висотної будівлі в центрі Єрусалиму, куди він відправився для зустрічі з кимось. З ким він повинен був зустрічатися, так і залишилося нез'ясованим, а його загибель пояснили як самогубство, хоча перед відходом на цю фатальну зустріч Ейтан домовився через годину зустрітися з дружиною, щоб йти купувати новий костюм для виступу на процесі.

На похоронах Ейтана один з «активістів», які вимагали негайної смерті Дем'янюка, хлюпнув кислотою в обличчя Шефтеля, в результаті чого той тільки дивом не втратив око...». (30)


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(29) - Наведу тут пояснення Герберта Ромерштейна, американського історика, письменника, директора Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency): «...Розпад Радянського Союзу дозволив отримати доступ до файлів КДБ в Україні і , ймовірно, врятував цій людині життя. Докази показали, що «Іван Грозний» був Іваном Марченко, а не Дем'янюком. Ізраїльський суд, вивчивши нові докази, скасував вирок Дем'янюку і дозволив йому повернутися в Сполучені Штати.
Виникає питання - ким же був Марченко? Він був радянським військовополоненим, який змовився працювати на нацистів охоронцем концтабору. Звіт КДБ 1961 року про допиті Сергія Василенка показав, що це Іван Марченко був людиною, якого євреї в таборі називали «Іваном Грозним».
Що ще більш важливо, КДБ знав, що ще до кінця війни Марченко поїхав до Югославії і приєднався до комуністичних партизанів Тіто. Після війни він залишився в Югославії, і МДБ знало про його місцезнаходження в 1948-1949 роках.
Влітку 1948 року Сталін порвав з Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму».
Ця тема пронизувала і всю радянську пропаганду. Однак навіть пропаганда МДБ ніколи не вказувала на те, що уряд Тіто вкривав Івана Марченко, нацистського військового злочинця, відомого як «Іван Грозний». У зв'язку з цим виникає питання, чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС-МДБ?...».

(30) - На жаль, на процесі Дем'янюка ізраїльське суспільство показало, що йому не потрібна правда і знаходження дійсних злочинців. Вибрані випадково або навмисно обвинувачені, ще задовго до вердикту суду, за допомогою ЗМІ стають злочинцями, а їх захисники - паріями, проти яких легітимно будь-яке насильство, брехня, психологічний тиск і інсинуації. У підсумку, юридична система країни стає гуттаперчівою і податливою для будь-яких політично-вмотивованих рішень зверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрін і Елеонора Полтіннікова-Шифрін.



Початок статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34148.html

1. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(I) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина I.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Цей матеріал грунтується на статті Елеонори Полтіннікової-Шифрін «Процес Дем'янюка». Елеонора, ізраїльський громадський і політичний діяч, перекладач, журналіст, правозахисник, дисидент, голова партії «Емін Ісраель», дружина Авраама Шифріна - одного з безпосередніх учасників процесу над охоронцем нацистського концтабору, Іваном Дем'янюком. Тема ця дуже важка і на думку автора, описуваний судовий процес став відправною точкою як для збочення ізраїльського правосуддя, так і для спроб скомпрометувати Ізраїль.



Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «Двадцять років тому в Ізраїлі проходив судовий процес (1987), що зробив доленосний вплив на подальший розвиток ізраїльського правосуддя і ізраїльське суспільство в цілому, хоча мало хто з тих, що жили тоді в Ізраїлі і спостерігали за тим, що відбувається, погодиться сьогодні з такою оцінкою тих подій. Проте, на моє глибоке переконання, низький рівень правосвідомості ізраїльського суспільства, преси і політичного керівництва країни призвів до того, що двадцять років тому суспільство зажадало від суду юридично не виправданого вироку, і суд погодився замінити юридично прийнятні докази емоціями які володіли суспільством. Іншими словами, система правосуддя була використана для винесення несправедливого вироку, який виглядав ідеологічно виправданим в очах переважної більшості ізраїльтян. Однак порушення принципів правосуддя зі схвалення всього суспільства і громадська легітимація підтасування фактів в суді заради винесення ідеологічно прийнятного вироку не могли згодом не вдарити бумерангом... Волею долі, мені і моєму нині покійному чоловікові Аврааму Шифріну довелося взяти безпосередню участь у подіях двадцятирічної давності, які поклали початок цьому процесу втрати моральних орієнтирів у суспільстві, і спостерігати поблизу то, що продовжує трагічно відбиватися на долях нашого народу сьогодні (1).

Протягом усіх минулих років люди - як жили тоді в країні, так і ті, що приїхали пізніше - нерідко запитували мене: як сталося, що В'язень Сіону Авраам Шифрін, який віддав стільки років свого життя сіонізму і єврейській державі, виявився серед свідків захисту Івана Дем'янюка, якого звинувачували в пособництві нацистам у знищенні 900 тисяч євреїв?

20 років тому мій чоловік, Авраам Шифрін, став другим з найбільш ненависних людей в Ізраїлі. Першим був адвокат Йорам Шефтель, захисник Івана Дем'янюка, екстрадованого з США до Ізраїлю в 1986 році для суду за звинуваченням в тому, що він був оператором газової камери у таборі смерті Треблінка на прізвисько «Іван Грозний», і особисто знищив близько 900 тисяч євреїв. Авраам став об'єктом ненависті, погодившись виступити на процесі в ролі експерта з гебешних підробок. (2)

...В усякому разі, саме в 1976 році в нью-йоркській української комуністичної газеті «The Ukrainian Daily News» була надрукована фотографія документа, що став відомим згодом як «документ Травники». Це була копія посвідчення з тренувального нацистського табору Травники в Польщі, де радянські військовополонені, які перейшли на бік німців, проходили навчання перед мобілізацією в допоміжні війська СС. Світлину супроводжувала стаття, в якій говорилося, що колишній власник цього посвідчення Іван Дем'янюк є нацистським військовим злочинцем і мешкає в США.

Ця публікація і стала підставою для звинувачення Івана Дем'янюка, людини абсолютно нічим не примітної, що жила в Клівленді (штат Огайо) і працювала механіком на автомобільному заводі Форда, спочатку в тому, що він був охоронцем в одному з нацистських таборів, а потім навіть і в тому, що він «Іван Грозний» - кат з Треблінки.

Редактор згаданої української газети, Михайло Ганусяк (3), успішно поєднував з видавничою діяльністю роботу на радянські «органи», проводячи у своїй газеті радянську політичну лінію. У своїх публікаціях і в виданої в 1976 році книзі «Lest We Forget» він відзначав тривожні ознаки міцніючої співпраці євреїв, українців та інших поневолених народів в боротьбі проти СРСР. Немає нічого дивного в тому, що саме цей агент Москви надав сторінки своєї газети для провокації, що перетворилася - за допомогою американських інтересантів, а згодом і ізраїльських державних діячів - в відверту змову... »
.


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(1) - на мій погляд судовий фарс щодо Ігаля Аміра, що стріляв у прем'єр-міністра Ізраїлю И.Рабина, - наслідки злочина перед совістю ізраїльського правосуддя в справі Дем'янюка. Всі моральні норми на догоду політичним інтересам, були зламані ще в 1987 році.

(2) - про підробки НКВС в справі псевдо-конференції ОУН(Б) і в справі по дифамації Ярослава Стецька мені вже доводилося раніше писати і приводити детальні аналізи. Докладні відомості про те, що НКВС займався виготовленням подібних «поганок», дав у своїх свідченнях перед сенатським комітетом США в 1957 році, один з ключових працівників НКВС А. Орлов (він же Л.Фельдбін).

(3) - стосовно товариша Ганусяка і його провокативних газетних публікаціях, я наводив відомості в матеріалі про Ярослава Стецька і спецоперації КДБ СРСР. І в справі Стецько і в справі Дем'янюка, активний член компартії США, українського походження, разом зі своїм подільником і партайгеноссе, єврейського походження, зробили все для того, щоб посварити і нацькувати один на одного український і єврейський народи.




Авраам Шифрін.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Йорам Шефтель.

===

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи з боку і ще не знаючи, що вся справа побудована на привезеної з СРСР підробці, ми насторожено прислухалися - дуже недобрі асоціації та спогади викликало словосполучення «показовий процес». Однак в той період навіть ми, злісні антисовєтчікі, не підозрювали, що цей процес - результат міжнародної змови, в якої брали участь КДБ СРСР, американський Відділ по спеціальних розслідуваннях (OSI - Office of Special Investigations) (4) і влада Ізраїлю. Тільки в страшному сні могло б нам тоді приснитися, що Авраам буде виступати в цьому процесі, а вже тим більше - що вся ця ганебна для Ізраїлю і трагічна для Дем'янюка і його сім'ї історія - в якійсь мірі наслідок діяльності Авраама.

Виїжджаючи з СРСР на Захід, Авраам був впевнений, що продовжить боротися проти радянської влади - цього втілення Зла в сучасному світі. Ще у віці 14 років, втративши батька, безвинно арештованого і загиблого в таборах Колими, Авраам не тільки не зрікся його, як багато дітей репресованих в ті роки, але присягнувся помститися за нього і зробити все можливе, щоб злодійська влада звалилася. Все його подальше життя було підпорядковано цієї мети. І згодом, «знайшовши» для себе Ізраїль і глибоко усвідомивши своє єврейство, він продовжував вважати боротьбу з радянською владою за свій обов'язок і своєю місією в цьому житті, а саму цю владу - смертельним ворогом єврейського народу, не меншим, ніж влада гітлерівська. (5)

При цьому Авраам чітко усвідомлював: комунізм і радянський режим ворожий не тільки єврейського народу, а й українцям, прибалтам, кавказцям і всім іншим народам, поневоленим комуністичної імперією. І вважав за необхідне об'єднати їх усіх - як і громадян західних країн - для протистояння цьому Злу. Досвід таборів, де він не тільки спав на нарах з борцями за національну незалежність своїх народів, а й брав участь разом з ними в семи спробах втечі, навчив Авраама розбиратися в людях і визначати їх не за національною приналежністю, а за їх особисті якості. Сам він поводився так, що співтабірників звикли поважати не тільки його як особистість, а й його єврейство теж. Недарма ж, коли одного разу конвоїр на етапі спробував нацькувати на Авраама блатних, які теж перебували в вагонзаке, запропонувавши їм «наподдать цього жида», блатні - несподівано для Авраама - заявили: «Ти це начальник кинь, це не жид, це - ізраїльтян!». (6)

..він вважав, що «Захід» - його політики, його преса, його інтелігенція - налаштовані антирадянськи і розуміють небезпеку проникнення комунізму в так званий «вільний світ». Для Авраама було великим шоком, коли він виявив, що цей горезвісний «гнилий захід» - ще й боягузливий і прорадянський, і до того ж, як мухами, засиджений агентами КДБ. Виявилося: щоб боротися, потрібно шукати союзників. Радянська влада завжди діяла за принципом «розділяй і володарюй», нацьковуючи одні нації на інші і всіх разом - на євреїв, сіючи наклеп, недовіру і розбрат і заважаючи людям об'єднуватися в боротьбі проти своїх мучителів. На Заході, як з'ясувалося, найдієвішим методом нейтралізації антикомуністичних рухів і організацій було поширення агентами КДБ чуток і пліток про їх антисемітську налаштованість.

У 1975 році, Авраам рекомендував для участі в першому Міжнародному Сахаровському слуханні Славу Стецько, дружину Ярослава Стецько, який 30 червня 1941 року проголосив у Львові незалежну Українську державу, був заарештований за це нацистами і в 1941-1944 роках знаходився в концтаборі Заксенхаузен. Радянські агенти впливу зробили все, щоб не допустити виступу представника вільних українців, а заодно - і самого Авраама, як «злісного антирадянщика». Авраама вдалося відстояти, а ось Слава Стецько була відсторонена від участі в слуханнях. Але сам факт боротьби єврея Шифріна за право представника поневоленої України розповісти про радянські злочини проти українського народу, не залишився непоміченим...». (7)




Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(4) - Управління (або офіс) спеціальних розслідувань - це підрозділ Кримінального відділу Міністерства юстиції США створений в 1979 році - для розшуку, судового переслідування та вигнання з США нацистських злочинців, які незаконно проникли в країну і в минулому вчинили злочини проти людяності. У роки Холодної війни 1980-х років, цей підрозділ критикували за співпрацю з радянською владою і застосування наданих СРСР «доказів». Більшість переслідувань OSI була направлена проти іммігрантів з країн Балтії, і до офісу з підозрою ставилися групи емігрантів з тих країн, члени яких часто відмовлялися співпрацювати в розслідуваннях. У 1984 році ветерани зарубіжних воєн прийняли резолюцію, що критикувала OSI через використання доказів, наданих Радянським Союзом і тим не менш в справі Дем'янюка ці докази стали вирішальними.

(5) - озираючись на минуле і розглядаючи все нові і нові докази злочинів радянської влади проти людяності, часто приходжу до думки, а чи не була радянська влада гірша нацистської?

(6) - саме так, лише маючи самоповагу до себе і своєї нації ми можемо розраховувати на подібну повагу з боку інших народів. Неможливо оцінювати людину лише за фактом належності до тієї чи іншої нації. Все залежить виключно від особистісних якостей. На прикладі ставлення до Ізраїлю і України цей постулат багаторазово підтверджується.

(7) - 1-е Міжнародне Сахаровське слухання відбулося 17-19 жовтня 1975 року в Копенгагені. Міжнародне журі заслухало і опитало 24 свідка, більшість з яких зробили заяви щодо особисто їм відомих порушень прав людини в Радянському Союзі. Нічого дивного в тому, що туди не допустили Славу Стецько немає. Справа в тому, що вона була заступником керівника АБН (Анти-більшовицького Блоку Народів), а після смерті свого чоловіка - очільницею АБН. У зв'язку з цим цікаво розглянути мімікрію англомовної статті про АБН в Вікіпедії. За 14 років, з моменту створення 2 червня 2006 року, стаття зусиллями лівих пропагандистів перетворилася з інформаційної в «антифашистську» і тепер на сторінці красується портрет камрада Альфреда Розенберга з написом: «Альфред Розенберг у формі міністра Сходу. Те, що стало AБН, було засновано за його ініціативою в 1943 році.», а сама організація означена, як «крайня права націоналістична організація, що маскується під координаційний центр антикомуністичних емігрантських політичних організацій з Радянського Союзу та інших соціалістичних країн.»




Авраам Шифрін и Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Слава (Ярослава) Стецько.




Засідання АБН. Слава Стецько (друга праворуч) і Ярослав Стецько (крайній праворуч).




Подружжя Стецько.







Слава (Ярослава) Стецько в Канаді.


====

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Зрозуміло, Дем'янюк був далеко не першим українцем, на якого радянські «колеги» вказали американцям, як на пособника нацистів. Однак у випадках, коли у них були серйозні докази, радянські вимагали видачі підозрюваних для суду в СРСР, де їх швидко засуджували до табірних термінів або страчали. В даному ж випадку дуже швидко проявилася радянська зацікавленість в тому, щоб Дем'янюк був виданий в Ізраїль і засуджений євреями. І, знову ж таки, немає нічого дивного в тому, що допомогу в реалізації цієї ідеї вони отримали від свого ідеологічного соратника в Ізраїлі - Шимона Переса. (8) ...

В порушення елементарних правил процедури фото-впізнання, ізраїльські слідчі створили колаж світлин, в якому світлини обох підозрюваних були не тільки більше і ясніше інших, але і поміщені таким чином, що відразу звертали на себе увагу. Проте, жоден з десяти колишніх в'язнів Собібора, які мешкали в Ізраїлі, не вказали жодного з двох як знайомого їм по Собібору... Однак раптом сталася подія, якої не очікував ніхто, навіть радянські автори всього задуму. Перший же з колишніх в'язнів Треблінки, яким був запропонований той же колаж, негайно звернув увагу на дві великі світлини і несподівано вказав на знімок Дем'янюка, сказавши, що це Іван, оператор газових камер у Треблінці. З цього моменту напрямок слідства круто змінився, і ізраїльські слідчі почали шукати докази того, що Дем'янюк - це кат з Треблінки, прозваний «Іваном Грозним» за жорстокість і садизм якій особисто брав участь у знищенні близько 900 тисяч євреїв...

У 1977 році відділ міністерства юстиції, згодом перетворений в OSI, подав до Федерального суду США в Клівленді позов про анулювання громадянства Дем'янюка на підставі тверджень, що він - «Іван Грозний» з Треблінки. Однак вже до 12 серпня 1978 рока у OSI з'явилися неспростовні докази брехливості цих тверджень. Докази ці були отримані з Радянського Союзу в рамках паралельного розслідування справи Федоренко. З численних показань, що були в справі Федоренка, випливало, що оператор газових камер у Треблінці на прізвисько «Іван Грозний» мав прізвище Марченко. Серед отриманих документів були докладними описами зовнішності двох охоронців, які відповідали за функціонування газових камер у Треблінці - Миколи Шелаєва і Івана Марченка - і їх світлини, і близько не схожі на світлину Дем'янюка. Отримавши ці документи, прокурори з OSI приховали їх від адвокатів Дем'янюка і згодом від суду... (9)

Однак не одні лише співробітники OSI були зацікавлені в приховуванні доказів невинності Дем'янюка і в його засудженні. 25 серпня 1978 року Конгресмен Джошуа Ейлберг, якій тоді був головою підкомісії Конгресу по імміграції, направив лист Гріфіну Беллу, генеральному прокурору США:
«До мене дійшли відомості, що вийшли на поверхню недоліки в підготовці справи «США проти Дем'янюка», яка стосується процедури денатуралізації передбачуваного нацистського злочинця, який проживає в Клівленді, Огайо. Хочу висловити свою сильну заклопотаність з приводу неадекватної роботи звинувачення у цій справі. Повторення недавнього негативного рішення у справі Федоренка (тобто його виправдання в суді - Е. Ш.) у Флориді, це може звести до нуля і поставити під загрозу тривалі і наполегливі зусилля цієї підкомісії щодо позбавлення країни від цього небажаного елемента. Створення спеціального юридичного відділу, OSI, в рамках юридичного відомства було націлене на привнесення експертних знань і організованості в цей процес. Цьому відділу варто повністю довірити ведення цих справ. Я повністю підтримую передачу керівництва наданням роз'яснень у справі Дем'янюка в руки OSI. Ми не можемо дозволити собі ризик провалу ще одного рішення».

Таким чином, на стороні приховування свідчень з метою домогтися визнання винуватості Дем'янюка було багато інтересантів.

Нікому з них і в голову не могло тоді прийти, що кілька років тому завалиться «залізна завіса», і захист Дем'янюка добуде в радянських архівах ті самі документи, які OSI приховав від американського, а потім і від ізраїльського суду і, звичайно, від адвокатів обвинуваченого... ». (10)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(8) - Шимон Перес, один з лідерів лівої ізраїльської партії «Авода», член Соцінтерну. Про його ролі в справі Дем'янюка більш детально дивись нижче.

(9) - Одне з найтяжчих посадових злочинів для юриста - це приховування матеріалів, які виправдовують обвинуваченого або підтверджують його алібі. Все питання тут в тому: такі дії працівників OSI це спроба «врятувати мундир» або виконання завдання радянської сторони?

(10) - Тільки диво (і титанічні зусилля багатьох совісних людей!) врятувало від дуже великого міжнародного політичного і юридичного скандалу ізраїльське правосуддя, тому як покарання невинного кинуло б тінь і на вирок ізраїльського суду в справі Адольфа Ейхмана.




Авраам Шифрін.




Конгресмен Джошуа Ейлберг.




Шимон Перес (ліворуч) і Ясір Арафат.


======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...17 листопада 1993 року, вже після винесення виправдувального вироку по апеляції Дем'янюка у Верховному суді Ізраїлю, американський Федеральний апеляційний суд 6-го округу штату Огайо визначив як «навмисний обман суду» поведінку адвокатів OSI в 1978 році і в наступні роки. Федеральний суд визнав, що «адвокати OSI діяли з бездумною зневагою своїми обов'язками перед судом, коли вони не розкрили перед судом не менше трьох серій документів, які були в їхньому розпорядженні ще до того, як справа Дем'янюка досягла стадії судового розгляду». У рішенні суду сказано: «Тому ми вважаємо, що адвокати OSI діяли з легковажним нехтуванням істиною і обов'язками уряду не робити ніяких кроків, які могли б перешкодити обвинуваченому подати свій випадок цілком і чесно. Щодо обставин цієї справи - був здійснений обман суду».
У зв'язку з цим суд постановив: «в результаті цього і з вищезгаданих причин анулювати рішення обласного суду про екстрадицію на тій підставі, що рішення було видобуто нечесним шляхом в результаті неналежної поведінки прокуратури, який представляв собою обман суду». (11)

Але до цього пройшло 15 років, сім з яких Дем'янюк провів в ізраїльській в'язниці, понад 4-х з них - в очікуванні страти. І протягом усіх цих років адвокати OSI тримали в секреті неспростовні докази того, що за злочини «Івана Грозного» була засуджена до повішення інша людина. Більш того, коли єрусалимський обласний суд засудив Дем'янюка до смерті, OSI привітав ізраїльську прокуратуру з «успіхом». Один із співробітників OSI, Джордж Паркер, пішов у відставку, протестуючи проти приховування від суду фактів, спростовуючи провину Дем'янюка, однак і він мовчав протягом усіх цих 15 років! (12)

Співпраця між двома прокуратурами в навмисному підтасовуванні фактів з метою домогтися засудження обвинуваченого підтвердилося згодом, коли на вимогу конгресмена Джеймса Трафіканта було розсекречено досьє по цій справі. Серед багато іншого стало відомо, що через кілька тижнів після видачі Дем'янюка до Ізраїлю, в OSI обговорювали відповідь на позов його зятя Еда Нижника з вимогою, на підставі Акту про свободу інформації, видати йому всю папку зі справою Дем'янюка. З цього приводу Брюс Ейнхорн, головний прокурор OSI у справі Дем'янюка, написав одному з адвокатів відділу, Мартіну Заксу: «На підтвердження нашої бесіди на тему про те, які можуть бути наслідки, якщо ми погодимося видати наше досьє у справі Дем'янюка на підставі позовів по акту про свободу інформації. Я знайомий з фактами справи Дем'янюка, тому що був головним обвинувачем у цій справі. Мені відомий і той факт, що ми на даному етапі надаємо юридичну допомогу державі Ізраїль в розслідуванні і притягнення до суду Дем'янюка, виданого для суду в минулому лютому. Я можу заявити однозначно, що ми будемо категорично протестувати проти розкриття нашого досьє з таких причин: турбота про переконливість доказів ізраїльської прокуратури. Розсекречення наших матеріалів, швидше за все, розкриє і підірве стратегію ізраїльської прокуратури. Таким чином, ізраїльська прокуратура почала будувати справу на основі свідомо фальшивих доказів, підсунених двома «довіреними джерелами»: США і СРСР.» (13)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(11) - Випадок треба сказати кричущий, але в світлі того, що зараз, в даний момент відбувається в США, бачимо сумну тенденцію маніпуляції суспільною свідомістю на підставі вкидань тенденційної інформації.

(12) - Дем'янюк звичайно далеко не святий і зовсім не Праведник, він звичайний колабораціоніст, але навіть він, не заслуговував бути страченим за злочини іншої людини, на догоду громадській думці і в результаті дезінформаційною спецоперації СРСР.

(13) - Така кругова порука прокуратур двох країн підриває довіру до юридичної системи як такої і змушує задуматися про роль ЗМІ у формуванні громадської думки.




Авраам Шифрін.







Арманд Хаммер і М. Горбачов (праворуч).

======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Показання всіх ізраїльських і американських слідчих, допитаних у суді, доводили, що процедура впізнання світлин проводилася незмінно з порушенням процесуальних норм. Навіть американський суд визнав, що впізнання світлин, які проводилися в Ізраїлі були неприпустимо навідними і підштовхували до бажаної для звинувачення відповіді, і відкинув їх як не маючі доказової цінності. Це стосувалося, в першу чергу, голови ізраїльської слідчої групи у справі Дем'янюка Алекса Иш-Шалома, який, не знаючи, як ще виправдати проведену ним і явно суперечить професійній етиці процедуру фото-впізнання, спробував навіть звалити відповідальність на прокуратуру, сказавши, що прокуратура заборонила йому - з «тактичних міркувань» - провести процедуру належним чином. І Алекс Иш-Шалом, і 82-річна Марія Радівкер, яка за 11 років до того проводила процедури фото-впізнання і писала протоколи, визнали, що світлини Федоренко і Дем'янюка були вдвічі більші за всіх інших світлин, узятих для колажу, і значно краще якістю. Вони також визнали, що знімок Дем'янюка був єдиним з круглим повним обличчям і великою лисиною і відразу впадав в очі. (14)

Другим доказом вважався «документ Травники». Це було посвідчення, яке видавалося надісланим в тренувальний табір Травники радянським військовополоненим, які згодились служити в допоміжних силах СС в гетто і таборах смерті. Існували серйозні підозри в тому, що документ був радянською підробкою, виготовленою в КДБ з метою провокації. Але незалежно від того, чи був присланий радянськими «колегами» документ справжнім, тобто, чи належав він насправді Дем'янюку, він ні в якій мірі не доводив, що Дем'янюк служив у Треблінці.

Гельмут Леонард, відставний сержант німецької поліції і колишній есесівський чиновник, який був відповідальним за картотеку в таборі Травники в 1942-44 роках, заявив: «Документ з Травників повинен містити позначку про направлення в есесівський табір Треблінка, якщо його власник дійсно там був хоча б протягом двох-трьох тижнів. Я б особисто зробив відповідне виправлення в картці в такому випадку». Потім він додав: «Кожне посвідчення має на собі дату його видачі. Службове посвідчення (а саме так визначався «документ Травники») без дати видачі - це не більше ніж груба підробка». Більш того, педантичний німець додав ще одну деталь, яка виключає можливість того, що цей документ був справжнім, при цьому належав Дем'янюку і цей Дем'янюк служив в Треблінці. Він сказав: «Вахман, затриманий в Треблінці з цим документом, був би заарештований, так як Треблінка перебувала поза району, визначеного в цьому посвідченні як дозволений для його власника. З цього документа випливає, що його власник міг бути швидше в Собіборі... Власник цього документа (навіть якби він був справжнім) підлягав би арешту з цієї причини, якщо б був виявлений в будь-якому селі поблизу Треблінки».

Було відомо, і цього не заперечував запрошений обвинуваченням експерт-історик професор Шефлер, що в липні 1944 року радянські війська захопили табір Травники настільки швидко, що німці не встигли спалити архіви. У радянські руки потрапили не тільки всі документи, а й канцелярські запаси, включаючи форми документів, ручки, чорнило, печатки і т.д. Тому легко було припустити, що там були і заздалегідь підписані місцевим начальством форми посвідчень, і КДБ міг в будь-який момент при необхідності внести в документ відсутні дані, в тому числі і підроблений підпис людини, проти якої затівалася вся провокація. (15)

«Документ Травники», привіз в Ізраїль радянський агент-мільйонер Арманд Хаммер у співпраці з тодішнім прем'єр-міністром Шимоном Пересом. Президент суддівської панелі Дов Левін, в порушення всіх критеріїв Верховного суду, членом якого він був, заявив: «Східний вітер пронісся по країні і приніс цей документ в кімнату Иш-Шалома (старшого слідчого ізраїльської поліції, який розслідував звинувачення проти Дем'янюка - Е.Ш .). Ім'я цього вітру зі сходу - Хаммер». І хоча сам Хаммер навіть не був запрошений до суду, щоб відповісти на питання, як і чому він отримав в руки цей документ (за яким він спеціально літав на своєму літаку в Москву), суд - в порушення законної процедури - прийняв «документ Травники» як «історичний документ». (16)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(14) - Тобто слідчі порушуючи всі інструкції підштовхували свідків до опізнання «потрібного» обвинуваченого.

(15) - Фахівці з підробки документів в СРСР були. Про це заявляв на сенатських слуханнях в США старший офіцер НКВС А. Орлов (Л.Фельдбін) ще в 1957 році. А при наявності такого запасу матеріалів з табору Травники зробити підроблені документи було не дуже складно. Саме через цей факт Авраам Шифрін і був запрошений як експерт по радянським підробкам документів.

(16) - Фігури Арманда Хаммера і Шимона Переса дуже цікаві хоча і абсолютно непорівнянні за масштабами. Людина, яка зустрічалася в Кремлі з Леніним в 1921 році (портрет Леніна з дарчим написом по-англійськи: «Товаришу Арманду Хаммеру від В.Ульянова (Леніна). 20.XI.1921» стояв у каліфорнійському будинку мільйонера серед найдорожчих реліквій до самої смерті Хаммера) і по суті підштовхнув товариша Ела Гора (лідера Демпартії США) до початку політичної кар'єри, заслуговує ОСОБЛИВОЇ уваги. У 1920-ті роки А.Хаммер брав участь в секретних операціях радянської військової розвідки і ОГПУ. Він був номінальним власником орендованих в Ризі торгових складів біля Центрального ринку і мав постійні апартаменти в готелі Roma. Для аналогічних цілей, на ім'я Хаммера, радянська Росія придбала естонський банк Harju Pank, четвертий за величиною в країні, за 250 тисяч доларів, переведених з секретного фонду Луб'янки в Нью-Йорку. Арманд Хаммер увійшов до ради директорів банку, а президентом зробив свого дядька. У 1926 році А.Хаммер запропонував створити в СРСР першу олівцеву концесію, яка в 1932 році була викуплена державою. Згодом це підприємство було відомо як Московський завод письмового приладдя ім. Сакко і Ванцетті. А.Хаммер виступив посередником між радянським урядом і американськими арт-дилерами і колекціонерами при розпродажі музейних цінностей СРСР. Залишивши на початку 1930-х років Радянський Союз, він продавав скарби династії Романових, старовину, картини, скульптури з Ленінградського Ермітажу, яйця Фаберже (справжні і фальшиві). Все це поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Едгар Гувер, зібрав на Хаммерів досье № 61-280, що стало основою для звинувачень на адресу Арманда Хаммера в 1952 році. Однак домогтися увьязнення Хаммера в тюрму Гуверові так і не вдалося. Що стосується члена Соцінтерну Шимона Переса, то цей сірий кардинал ізраїльської політики був постійно зайнятий політичними інтригами і його роль в обміні реальних ізраїльських земель на міфічні обіцянки миру ще чекає історичної оцінки та всебічного розслідування. Пряме втручання цієї «солодкої парочки» в справу Дем'янюка стало по суті вирішальним.




Авраам Шифрін (праворуч).




Книга Авраама Шифріна.




Арманд Хаммер в своєму кабінеті (на задньому плані та сама світлина Леніна і праворуч від неї світлина Брежнєва, так би мовити від Ілліча до Ілліча...).





А. Хаммер и Л.Брежнєв.




Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продовження статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34326.html

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЕВРЕИ УКРАИНЫ И МГБ СССР.

(по материалам книги Алика Гомельского "Еврейско-Украинские отношения. 20 век")


Роман Шухевич никаким «оберштурмфюрером СС» (как пытаются всех уверить противники УПА) и тем более "гауптманом СС" (как утверждает посол государства Израиль в Украине, Джоэль Лион) не был. Батальон «Нахтигаль», в котором служил Р. Шухевич, не был подразделением СС, а являлся частью Абвера, т. е. вермахта. Данных об участии Романа Шухевича в Шоа нет ни в «Яд Вашем», ни у историков.
В конце февраля - начале марта 2008 года Израиль посетила группа украинских историков и работников СБУ с целью ознакомиться с документами об участии Романа Шухевича в Шоа. Конкретно, летом 1941 года, в составе батальона «Нахтигаль» в убийстве мирного еврейского населения во Львове. Причиной этому стало заявление директора «Яд Вашем» Иосифа Лапида в эфире радиостанции "Немецкая Волна" о существовании таких материалов в институте. Во время встречи, руководством «Яд Вашем» было сначала заявлено, что израильская сторона не готова передать документы поскольку они не были собраны в отдельное досье. Однако позднее, председатель архивного отдела мемориала, Хаим Гертнер, признался, что досье как такового не существует. И также заявил, что Иосиф Лапид является политиком, а не специалистом-историком в этой области, следовательно его утверждение о существовании досье на Шухевича не соответствует действительности.

Однако известно, что по просьбе Р. Шухевича была сделана поддельная метрика для еврейской девочки Ирины Райхенберг о том, что она родная дочь Романа и Наталии Шухевич. С сентября 1942 до февраля 1943 Наталия Шухевич прятала девочку в своём доме. Когда во Львове стало опасно, для девочки изготовили новые документы на имя украинки Ирины Васильевны Рыжко. Год рождения исправили с 1936 на 1937. По документам Ирина являлась дочкой погибшего советского офицера. После ареста Гестапо Наталии Шухевич в 1943 году, Роману Шухевичу удалось переправить девочку в сиротский приют при женском греко-католическом монастыре василианок в Пилипово, возле городка Куликов в 30 километрах от Львова. Ирина пребывала там до конца войны, пережив оккупацию и Шоа. После войны она переехала в Киев. В 1956 году Ирина послала настоятельнице монастыря письмо со своей фотографией. Ирина умерла в Киеве в возрасте 72 лет. Сын Р. Шухевича, Юрий-Богдан, встречался с её сыном уже после смерти матери, в том числе и на Шухевичфест-2017.

Кампания СССР по диффамации бывшего командира батальона "Нахтигаль" Теодора Оберлендера, а с ним естественно и украинского командира подразделения - Романа Шухевича. Я публиковал и рассекреченные документы КГБ и писал о том почему и как проводилась пропагандистская кампания СССР против Оберлендера. Цитирую работу Герберта Ромерштейна "Разделяй и властвуй: кампания дезинформации КГБ против украинцев и евреев.":

"...Штази сообщала: «Почти ежедневно ведутся разговоры с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом или товарищем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комитета и председателем комиссии по агитации Политбюро». Альберт Норден был активистом коммунистической партии Германии с 1920 года, когда ему было 16 лет. Во время Второй Мировой войны он действовал в Соединенных Штатах как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был самым громким и самым злобным голосом против Запада при коммунистической диктатуре.
В 1959 году он возглавил клеветническую кампанию против федерального министра по делам беженцев в Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден выпустил книгу с нападками на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года Норден назвал Оберлендера политическим командиром украинского подразделения "Нахтигаль", которое вместе с немецким Вермахтом сражалось против Советского Союза. Это была истинная часть истории Нордена. Ложной частью было утверждение, что эта воинская часть была причастна к погрому евреев Львова...".


Дополню этот материал документом из германских архивов, которые свидетельствует о том, что на 31 мая 1943 года, Роман Шухевич числился в списке разыскиваемых Гестапо и СД лиц на территории генерал-губернаторства. Наряду с выделенным именем Романа Шухевича также имена: Ярослава Старуха, Василя Сидора и Омельяна Грабца.


Предоставлю вниманию читателя фотокопии недавно рассекреченных СБУ документов из архивов КГБ СССР. Речь идёт о плане МГБ СССР использовать еврейскую интеллигенцию города Львова для розыска Р.Шухевича и В.Кука, а также их связных. План этот датирован июнем 1949 года.

Хочу обратить внимание на несколько ключевых точек в этом документе:
1) «...Зафиксированы неоднократные случаи, когда Роман Шухевич и другие видные оуновцы консультировались у врачей ев-рейской национальности» — т.е. находясь в подполье, Р.Шухевич (и другие члены ОУН) НЕОДНОКРАТНО (выделю это и подчеркну!) обращались за помощью к еврейским врачам. Это говорит о том, что «палач еврейского народа» получал медицинскую помощь и лекарства от евреев. Роман Шухевич был достаточно известной фигурой во Львове. Ему принадлежало рекламное агентство, которое проводило время от времени такие нестандартные кампании, о которых потом говорил весь город. А еще, Р.Шухевич был пианистом и часто аккомпанировал своему младшему брату-вокалисту, в концертах. Есть еще один момент: некоторые еврейские врачи вернулись из УПА в город (естественно о своей службе там они молчали) и они знали Шухевича еще по подполью. Если бы Шухевич на самом деле убивал бы евреев в годы Второй мировой войны как это пытались и пытаются доказать жертвы советского агитпропа, то среди евреев, только что переживших Шоа, обязательно нашелся бы кто-то, кто посчитал бы своим священным долгом помочь уничтожить убийцу и палача еврейского народа карательным органам СССР, несмотря ни на страх перед местью УПА, ни на ненависть к советской власти.


2) В документе указано, что отец Романа, Иосиф-Зиновий был «видным адвокатом» и в силу своей профессии, был «хорошо известен львовской интеллигенции» (в первую очередь, естественно, еврейской). На самом деле Иосиф-Зиновий служил судьёй, но это мало что меняет по сути. Кстати, именно благодаря известности Шухевичей в еврейской среде, их семья была знакома с семьёй Ирины Райхенберг.


3) Циничное «...правильное и умелое использование агентуры из числа еврейской интеллигенции даёт также возможность избегать с её стороны двурушничества и предательства при выполнении наших заданий...» — переводя с советского жаргона на общечеловеческий язык, это комплекс мероприятий, изобретательной комбинации лжи, подкупа, запугивания угрозами самому человеку и его родственникам и друзьям, и т.д., и т.п. (в зависимости от характера и жизненной ситуации «объекта разработки»), которым работники советише гестапо планировали заставить представителей еврейской интеллигенции работать на коммунистов, и каким надеялись предотвратить ожидаемые (именно так!) попытки саботажа их требований со стороны их вынужденных агентов. Ну, в этом они были большие мастера и специалисты...


4) Пусть украинцев не возмущает факт, что вербовали евреев для предательства украинских лидеров. И пусть евреев не возмущает факт, что «мероприятия» сии планировали и организовывали офицеры МГБ с украинскими фамилиями. У коммунистов не было национальности, совести, веры и благородства.


Послесловие
Спустя несколько месяцев Роман Иосифович погиб в бою с отрядом МГБ. Его поимкой занимался лично П.Судоплатов (да, тот самый, который в 1938г. убил основателя ОУН Евгена Коновальца в Роттердаме!). Я очень надеюсь, что среди моего еврейского народа нашлось не так много предателей и дураков в деле Романа Шухевича, несмотря на то, что МГБ-КГБ умел «убеждать» людей склоняя их к сотрудничеству.




Роман Шухевич.




Наталия Шухевич.




Наталия Шухевич. Фото из НКВД.




Юрий Шухевич с матерью и младшей сестрой.




Юрий-Богдан Шухевич с отцом.




Ирина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Владимир Гуща, сын спасенной семьей Шухевич еврейки Ирины Райхенберг (на фото - крайний слева, в центре - сын Романа Шухевича Юрий-Богдан).





Рассекреченная подлость МГБ СССР.












Семейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидит на полу, второй слева), Иосиф-Зиновий (отец Романа) стоит в верхнем ряду второй слева, Романа-Евгения (мать Романа) сидит во втором ряду третья слева, на руках у неё младший брат Романа, Юрий Шухевич, справа от неё Романа-Гермина (бабушка Романа), справа от неё Владимир (дед Романа).




Документы из германских архивов о розыске Романа Шухевича и других украинских подпольщиков.













ИСТОЧНИКИ:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh

АНТИРАДЯНСЬКИЙ ЛИЦАР КОНТРПРОПАГАНДИ

(з книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")



Ця Людина, її доля, характер, політичні погляди вплили на мене та зробили приголомшливе враження. Кожен штрих в його біографії захоплює і вражає. Отже, дозвольте вам представити: Герберт Ромерштейн.





Народився Герберт 19 серпня 1931 року в Брукліні, в звичайній єврейській родині Сема і Роуз Ромерштейнов. Перед бар-міцвою* він відвідував єврейську школу (хедер). Віруючого іудея з нього там не зробили, але для проходження обряду бар-міцви цього було достатньо. Через 2 роки, в 1946 році, єврейський хлопчик захворів у важкій формі вірусом комунізму, вступивши в 15 років в компартію США. Герберт був за своєю природою енергійною людиною, тож він цілком і повністю занурився в партійну роботу проповідуючи комунізм в середніх школах Брукліна. Але крім енергії, він мав підвищене почуття неприйняття брехні. І це стало причиною його розриву з комунізмом. У 1949 році, коли адміністрація президента Трумена почала придушувати комуністів, а профспілки приступили до чищення своїх рядів, компартія у відповідь вважала за краще ухилятися від боротьби, що образило подібних Герберту неофітів.
«Моя улюблена Комуністична партія заперечувала, що коли-небудь мала намір повалити американський уряд за допомогою насильства», - писав через роки Ромерштейн. Але як і інші молоді партійці він вважав помилкою і слабким місцем позицію самої партії, а не химерні постулати всієї ідеології. Намагаючись втриматися в потоці, ще близько року Герберт стрибав з одного маргінального осередку комуністів в інший напередодні вирішальної для нього Корейської війни (1950-1953), коли його сумніви в лівій ідеології перетворилися в розуміння загальній брехливості комуністів, які не моргнувши оком, стверджували що Південна Корея напала на беззахисну Північну... Це стало останньою краплею і Герберт Ромерштейн, з властивим йому максималізмом, офіційно порвав з компартією і відправився добровольцем на Корейську війну.

* - відповідно до законів Іудаїзму, всі підлітки вже відповідають за свої дії і вибори в єврейській релігії з того часу, коли вони святкують бар-міцву (у 13-річному віці). Починаючи з бар-міцви юнак має право брати активну участь у синагогічному житті, крім того, що може публічно читати Тору.


З 1965 по 1983 рік Г.Ромерштейн був співробітником Палати представників США і працював слідчим в Комітеті Палати представників з антиамериканської діяльності (HUAC), головним слідчим по меншинам в Комітеті Палати представників з питань внутрішньої безпеки і працював в штаті Постійного спеціального комітету Палати представників з розвідки.

У 1980-х роках він приєднався до адміністрації Рональда Рейгана на постійній основі, на посаді директора Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США (USIA, United States Information Agency). Після цього він став директором Центру досліджень безпеки при Інституті освіти і досліджень (ERI). Потім професором в Інституті світової політики, фахівцем із шпигунства, радянської політичної війні, міжнародного тероризму і внутрішньої безпеки.






Ромерштейн визначив контрпропаганду як: «ретельно підготовлені відповіді на помилкову пропаганду з метою спростування дезінформації і підриву пропаганди».


Опубліковані роботи Г.Ромерштейна з 1962 року і до його останньої книги в 2012 році, тобто протягом 50 років, майже виключно стосуються антикомунізму.

Герберт Ромерштейн був дуже значною фігурою підчас Холодної війни, він проводив дослідження як в американських, так і в зарубіжних архівах, таких як архіви України в 1992 році і архіви Комінтерну в РФ в 1993 році. І не дивлячись на все це, особа Герберта Ромерштейна сьогодні майже невідома ані в Україні, ані в РФ, за винятком лише дуже вузького кола читачів його книг.




Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).



Але найбільшого шоку я отримав прочитавши роботу Герберта Ромерштейна: "Розділяй і володарюй: кампанія дезінформації КДБ проти українців і євреїв." Дата написання - 2004. Підкреслю, я не читав цієї роботи до січня 2021 року, тобто всі мої дослідження зроблені незалежно від думки, доказів та свідчень Герберта Ромерштейна. Але більш захоплююче те, що Г.Ромерштейн призводить ті факти про які я не знав, а я в свою чергу знаю ті, про які не повідомляє він. Однак я прийшов до тих самих висновків, що і директор Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США 17 років тому. А тепер по пунктах.


1. Американський комуніст Майкл Ганусяк. Я згадував його у зв'язку зі справою Ярослава Стецька, а також в ще не опублікованих матеріалах справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Радянський Союз використовував іноземних комуністів для поширення дезінформації. Один з них, Майкл Ганусяк, член Комуністичної партії США, відвідав Україну на початку 1970-х років, де КДБ надав йому інформацію про українців, які, ймовірно, були нацистськими військовими злочинцями... Під час Другої Світової війни, молодий комуніст, Ганусяк дивився на Михайла Ткача як на свого друга і наставника. Ткач очолював українське відділення комуністичного фронту «Міжнародний робочий загін» і був редактором комуністичної газети Ukrainian Daily News, що базується в Нью-Йорку. Він також був агентом НКВС, згодом відомим як КДБ, який працював проти Сполучених Штатів. Пізніше Ганусяк змінив Ткача на посаді редактора The Ukrainian Daily News. Це вже не була щоденна газета, але вона продовжувала публікувати радянську пропаганду в Нью-Йорку. У 1993 році Ганусяку виповнилося 80 років. Гес Холл*, голова Компартії США, написав йому вітання: «з цього особливого випадка ми хочемо привітати Вас з багаторічним видатним внеском в керівництво Комуністичної партії США, а також іншими прогресивними організаціями»... Ганусяк використав деяку інформацію отриману від КДБ, в книзі 1973 року під назвою: «Щоб ми не забули»...."

* - про Геса Холла я теж писав у матеріалі стосовно архіву В.Буковського.


2. Кампанія СРСР по дифамації колишнього командира батальйону "Нахтігаль" Теодора Оберлендера. Я публікував розсекречені документи КДБ та писав про те чому і як проводилася пропагандистська кампанія СРСР проти Оберлендера. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Штазі повідомляла: «Майже щодня ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і самим злісним голосом проти Заходу при комуністичній диктатурі.
У 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра у справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з нападками на Оберлендера, і на прес-конференції в Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командиром українського підрозділу "Нахтігаль", який разом з німецьким Вермахтом боровся проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Помилковою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...".



3. Львівський погром липня 1941 року. Свій матеріал про ці трагічні події я публікував двічі (доповнюючи його) і мене навіть просили написати статтю для електронної версії "Енциклопедії історії України", але моє виважене ставлення на основі всебічного аналізу події я вважаю не припало до смаку керівництву проекту. Я вказував, що серед замордованих у тюрмах НКВД політв'язнів до 30% становили етнічні євреї. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Офіційні повідомлення нацистської Айнзацгрупи про дії проти євреїв, спровоковани нацистською пропагандою, буцімто євреї несуть відповідальність за комуністичні звірства проти українців, не показують, що Нахтігаль був замішаний. У звіті від 16 липня 1941 року ми читаємо: «У перші години після відходу більшовиків українське населення проявило похвальну активність проти євреїв. Наприклад, синагога у Добромилі була підпалена, і 50 євреїв були вбиті розгніваним натовпом у Самборі. Жителі Львова зібрали близько 1000 євреїв і відвезли їх до в'язниці ГПУ [тобто НКВС], яку окупував Вермахт». [Згадка лише про дезінформований натовп без лідера; взагалі немає згадки про ОУН]... Інший очевидець, особа якого була засекречена, дав свої свідчення для Української історичної асоціації. Він був кореспондентом газети А.Трембовецкого «Вінницькі вісті» і мав доступ до списків жертв, знайдених нацистами у Вінниці. Нацисти наказали йому опублікувати національність загиблих поляків і українців, але перерахувати росіян, євреїв і ромів як: «національність невідома». У той час нацисти налаштовували населення проти євреїв і не хотіли, щоб стало відомо, що комуністи вбивали єврейських інтелектуалів, як і українців...".


4. Степан Бандера і Ярослав Стецько. В моїх опублікованих матеріалах підкреслюється, що керівництво ОУН(Б) було піддано нацистським репресіям вже на початку липня 1941 року з-за проголошення незалежності України. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Бандеру ненавиділи і комуністи, і нацисти. 2 липня 1941 року Айнзатцгрупа Б СС повідомила начальника поліції безпеки, що: «заходи проти бандерівського угруповання, зокрема проти самого Бандери, знаходяться в стадії підготовки. Вони будуть проведені найближчим часом». 9 липня лідери українських націоналістів, в тому числі Бандера (заарештований вже 5 липня) і Стецько, були заарештовані СС. Більшу частину війни вони провели в полоні, в концтаборі Заксенхаузен...".





Ярослав Стецько на зустрічі с Джорджем Бушем.




Степан Бандера.



5. Аврааму Шифріну присвячено чимало моїх як опублікованих так і поки ще неопублікованих матеріалів. Я постійно нагадую читачам про те, що А.Шіфрін надавав величезного значення взаємодії між євреями і українцями в боротьбі з радянською тиранією. Цитую Г.Ромерштейна:


"... Правозахисник Авраам Шифрін очолив ізраїльську делегацію на Конгресі Всесвітньої антикомуністичної ліги. Він провів 10 років в ув'язненні в радянському виправно-трудовому таборі. Він розповів автору, що став сіоністом в ГУЛАЗі і про те, як українці і євреї навчилися працювати разом, коли їх обох переслідував один і той же КДБ. Українська повстанська армія, очолювана Шухевичем, боролася з нацистами і продовжувала війну проти комуністів до 1950-х років...".




Авраам Шифрин.




6. Про євреїв в УПА і їх союз з українськими націоналістами (включаючи постачання євреїв підробленими аусвайсами) я писав давно і дискутую з агресивними опонентами, хто заперечує цих очевидних фактів. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Жахи, завдані як нацистами, так і комуністами, зблизили українців і євреїв. Євреї брали участь в УПА, а також в інших антикомуністичних і антинацистських формуваннях. Радянські пропагандисти скаржилися: «Під час великої вітчизняної війни 1941-1945 років, багато сіоністів були членами Української повстанської армії (УПА) та Української народно-революційної армії (УНРА).» Наприклад, сіоніст Хаїм Сигал на прізвисько "Сігаленко" був отаманом і правою рукою «Бульби». Ряд сіоністів, таких як Маргоша, Максимович, Кун і інші, були офіцерами Української повстанської армії. Згідно зі звітом нацистської Айнзацкомманди, сіоністи тісно співпрацювали з бандерівськими лідерами. ОУН(Б) надавала їм підроблені німецькі документи. Тільки нацисти і комуністи могли скаржитися на те, що українські націоналісти рятували життя євреїв, надавши їм підроблені документи під час нацистської окупації...".


7. Одним з моїх перших матеріалів по єврейсько-українських відносин є робота про родину графів Шептицьких і про героїчний порятунок євреїв служителями УГКЦ під час Другої Світової війни. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Одним з українців, які врятували сотні євреїв, був лідер католиків України митрополит Андрей (Шептицький). Його історію розповів рабин Давид Кахане - один з врятованих ним євреїв. За допомогою свого брата, ігумена Климента (Шептицького), митрополит приховував євреїв і, за словами рабина Кахане, продовжував застерігати український народ від зла, а в своїх пастирських посланнях намагався уберегти його від ненависті взагалі і від расової ненависті особливо. Комуністи кляли митрополита Шептицького і заявляли, що він: «ніколи не піднімав голосу проти масового знищення львів'ян». Рабин Кахане викрив цю брехню...".






8. Пошук військових злочинців - зброя СРСР для розколу євреїв і українців. Про це я писав і в великому матеріалі про Ярослава Стецька, і в готуючимся зараз матеріалі стосовно справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...КДБ хотів використовувати законну стурбованість американців як зброю, щоб розділити своїх українських і єврейських ворогів, дискредитувати великі емігрантські громади в Сполучених Штатах та Канаді і дискредитувати будь-який прояв українського націоналізму... На КДБ було покладено важливе завдання по створенню розколу в антирадянському таборі. За сприяння КДБ були підготовлені пропагандистські книги і брошури англійською мовою для поширення на Заході. В одній з таких брошур вказувалося, що: "українські націоналісти влаштовують гучні демонстрації на підтримку ізраїльських агресорів (як це сталося в Західній Німеччині), в той час як сіоністські лідері заявляють про свій «твердий намір продовжувати тісну співпрацю» з вбивцями з ОУН [Організації українських націоналістів]. Тому обидва партнери в цьому злісному шлюбі публічно визнають справжню природу зловісного союзу сіоністів і українських буржуазних націоналістів"... В одному з вступів, підписаних Джошуа Гершманом, вказувалося що: «Не секрет, що лідери капіталістичних політичних партій в Канаді, включаючи євреїв, часто бувають почесними гостями на урочистостях українських націоналістів та інших шовіністичних етнічних громадських організацій, особливо під час виборів. Вони висловлюють солідарність та вводять в оману гаслами, що закликають до «звільнення» України і інших радянських республік»... Цікаво відзначити, що в той же час нацисти на окупованій Україні намагалися розділити українців і євреїв, поширюючи памфлети, в яких говорилося, що: «євреї як щури»... Основним доказом проти Дем'янюка, наданим Радянським Союзом, було посвідчення особи з його ім'ям і світлиною, в тренувальному таборі для охоронців, Травники. Справжність документа була поставлена під сумнів, оскільки було очевидно, що світлина була взята з іншого документа і що картка містила інші неточності. Цього було недостатньо для виправдання Дем'янюка, але внутрішні файли КДБ, опубліковані після розпаду Радянського Союзу, переконали ізраїльтян в невинності Дем'янюка...".


9. Союз Тризуба і Зірки Давида. У своїх книгах я наводив карикатури з радянської періодики які демонстрували єднання українських націоналістів і єврейських сіоністів, а також цитати з розсекречених брошур КДБ для внутрішнього користування. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Для Совєтів ті, хто виступав проти них, робили це тільки за наказом ЦРУ. У брошурі говорилося: «Злісне партнерство Маген Давида [Зірки Давида] і націоналістичного Тризуба [українського національного герба], створене ЦРУ, давно стало реальністю»...".


Докладні відомості Г.Ромерштейна про підривну діяльність СРСР і його спецслужб проти США, демократичного Заходу, і особливо спрямовані на розкол між єврейським, українським і литовським народами вкрай безцінні. Як і його постійне і всебічне протистояння радянській пропаганді. Окрім наведених вже цитат існують відео і книги Г.Ромерштейна в яких він призводить неймовірну кількість дуже важливої інформації, наприклад:

- засилання в Ізраїль в 1987 році агента з псевдо «Яблонський», який отримав завдання від служби Z литовського КДБ для дискредитації єврея Еммануеля Зінгеріса (члена національної ради литовського руху національного відродження «Саюдіс»). У «Яблонського» були родичі що працювали на каналі "Коль Ісраель" і йому було наказано розповісти їм, а також посадовим особам організації «Сохнут», що Зінгеріс пов'язаний з литовськими націоналістами, які вбивали євреїв під час Шоа. Це була брехня, і лише завдяки щасливому випадку «Яблонський» провалив свою місію.

- в згадуваній вже книзі Нордена, крім прямої атаки на Теодора Оберлендера висувалися жахливі і абсурдні звинувачення, що Степан Бандера: «командувач «Нахтігаль» був убитий 15 жовтня 1959 року, щоб перешкодити розкрити те, що він знав про злочини Оберлендера».

- КДБ знав про те, що Іван Марченко (охоронець-садист "Іван Грозний" з концтабору Собібор) втік до Югославії і приєднався там до комуністичних партизанів Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою: «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму». Але СРСР ніколи не вказував, що уряд Тіто вкривав нацистського військового злочинця Івана Марченка. Тому Г.Ромерштейн задавався слушним питянням: чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС (КДБ) і вказував, що йому відомо про багато випадків, коли співробітники НКВС (КДБ) видавали себе за антикомуністів і лютували, щоб звинуватити в цих злочинах своїх ворогів і заволодіти таким чином моральною перевагою.

- інфільтрація агентів СРСР в єврейські антинацистські організації США з метою розкрити канали та зв'язки, за допомогою яких здійснювалися заходи з порятунку європейських євреїв під час Шоа, зокрема вся справа Рауля Валленберга взагалі набула для СРСР дуже важливого значення і призвела в підсумку до загибелі цього Праведника Народів Світу.

- дуже важлива діяльність Г.Ромерштейна по протистоянню інфільтрації в США радянських агентів. Він багато разів підкреслював, що наївне (на межі злочинного) ставлення посадових осіб США до СРСР і його спецслужб призводить до дуже тяжких наслідків для національної безпеки США, зокрема діяльність радянського нелегала Ахмерова в 1942-1945 році. Цікавий факт, що полковник КДБ Ахмеров в нинішній, путінській РФ вважається національним героєм, якому споруджують пам'ятники і пишуть панегірики. До речі, це І.Ахмеров називав Гопкінса (державний і політичний діяч, міністр в уряді Франкліна Д.Рузвельта): «найважливішим серед всіх радянських агентів у Сполучених Штатах часів війни.»

- є відомості від Г.Ромерштейна, які свідчать про те, що сенатор Тед Кеннеді намагався підірвати політику безпеки президента Рональда Рейгана. Згідно з радянськими документами, виявленими на початку 1990-х років, Кеннеді в 1983 році просив СРСР, підтримати Демпартію США і втрутитися в президентські вибори в США 1984 года, з метою перешкодити переобранню Р.Рейгана на 2-й термін.


І кілька слів стосовно моїх доводів і висновків, яких не було у Герберта Ромерштейна:

- за вбивством і навішуванням ярлика "самого моторошного погромника" Громадянської війни на лідера УНР, Симона Петлюру,
- за вбивством полковника армії УНР і керівника ОУН Євгена Коновальця,
- за звинуваченням керівників ОУН(Б) Степана Бандери та Ярослава Стецька у знищенні євреїв під час Другої Світової війни,
- за звинуваченням командувача УПА Романа Шухевича в співучасті в Шоа єврейського народу,
- за знущаннями і знищенням духовних лідерів УГКЦ та іудейських громад України,
- за знущаннями і знищенням інтелігенції і інакомислячих єврейського та українського народів,

стоять комуністи СРСР різного етнічного походження.




Йосеф Іцхок Шнеерсон - любавицький ребе.




Казимір Шептицький.




Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.










Євген Коновалець.




Роман Шухевич.



Герберта Ромерштейна фахівці називають національним скарбом і героєм інтелектуальних битв часів Холодної війни. Він з готовністю і рішучістю, майстерно протистояв професійним радянським пропагандистам, таким як наприклад Георгій Арбатов і Валентин Фалін.


Погоджуся з Іоанном Павлом II: "Кожне людське життя - особливе, унікальне, неповторне", і додам, що постійний кругообіг душ в світі - це одна людина що живе вічно. Це я до того, що піднятий кимось прапор неодмінно буде підхоплений, а шлях продовжений.


ДЖЕРЕЛА:

Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews".
Muravchik, Joshua (July 2013). "The Man Who Knew Everything".
Romerstein, Herbert (2008). ""Counterpropaganda: We Can't Do Without It," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda and Political Warfare". IWP Press.
Paul Kengor (2013). “A Tribute to Herb Romerstein”.
Peter Robinson (2009). "Ted Kennedy's Soviet Gambit".
Christopher Andrew, Oleg Gordievsky (1990). "KGB: The Inside Story of Its Foreign Operations from Lenin to Gorbachev".





Герберт Ромерштейн.

АНТИСОВЕТСКИЙ РЫЦАРЬ КОНТРПРОПАГАНДЫ

(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")



Этот Человек, его судьба, характер, политические взгляды произвели на меня ошеломляющее впечатление. Любой штрих в его биографии потрясает и поражает. Итак, разрешите вам представить: Герберт Ромерштейн.






Родился Герберт 19 августа 1931 года в Бруклине, в обычной еврейской семье Сэма и Роуз Ромерштейнов. Перед бар-мицвой* он посещал еврейскую школу (хедер). Верующего иудея из него там не сделали, но для прохождения бар-мицвы этого было достаточно. Спустя 2 года, в 1946 году, еврейский мальчик заболел в тяжёлой форме вирусом коммунизма, вступив в 15 лет в компартию США. Будучи по своей природе энергичным человеком, Герберт целиком и полностью окунулся в партийную работу проповедуя коммунизм в средних школах Бруклина. Но помимо энергии, он обладал повышенным чувством неприятия лжи. И это стало причиной его разрыва с коммунизмом. В 1949 году, когда администрация президента Трумэна начала подавлять коммунистов, а профсоюзы приступили к чистке своих рядов, компартия предпочла в ответ уклоняться от борьбы, к большому отвращению подобных Герберту неофитов. «Моя любимая Коммунистическая партия отрицала, что когда-либо намеревалась свергнуть американское правительство с помощью насилия», - писал спустя годы Ромерштейн. Но как и другие молодые партийцы он считал ошибкой и слабиной позицию партии, а не химерность самой идеологии. Пытаясь удержаться в потоке, Герберт прыгал из одной маргинальной ячейки коммунистов в другую ещё около года, накануне судьбоносной для него Корейской войны (1950-1953), когда его сомнения в левой идеологии превратились в понимание лживости коммунистов, которые не моргнув глазом, утверждали что Южная Корея напала на беззащитную Северную. Это стало последней каплей и Герберт Ромерштейн, с присущим ему максимализмом, официально порвал с компартией и отправился добровольцем на Корейскую войну.


* - Согласно законам Иудаизма, когда еврейский мальчик достигает совершеннолетия (13 лет и 1 день), он становится ответственным за свои поступки и проводится церемония бар-мицвы. До этого момента ответственность за соблюдение ребёнком законов и традиций Иудаизма несут родители. После достижения этого возраста дети берут всю ответственность за соблюдение этических, ритуальных и других норм Иудаизма на себя и получают право участвовать во всех сферах жизни еврейской общины.

С 1965 по 1983 год Г.Ромерштейн был сотрудником Палаты представителей США и работал следователем в Комитете Палаты представителей по антиамериканской деятельности (HUAC), главным следователем по меньшинствам в Комитете Палаты представителей по внутренней безопасности и состоял в штате Постоянного специального комитета Палаты представителей по разведке.

В 1980-х годах он присоединился к администрации Рональда Рейгана на постоянной основе, в качестве директора Управления по борьбе с советской дезинформацией Информационного агентства США (USIA, United States Information Agency). После этого он стал директором Центра исследований безопасности при Институте образования и исследований (ERI). Затем профессором в Институте мировой политики, специалистом по шпионажу, советской политической войне, международному терроризму и внутренней безопасности.







Ромерштейн определил контрпропаганду как: «тщательно подготовленные ответы на ложную пропаганду с целью опровержения дезинформации и подрыва пропаганды».


Опубликованные работы Г.Ромерштейна с 1962 года до его последней книги в 2012 году, то есть в течение 50 лет, касаются почти исключительно антикоммунизма.

Герберт Ромерштейн был довольно значимой фигурой во время Холодной войны, он проводил исследования как в американских, так и в зарубежных архивах, таких как архивы Украины в 1992 году и архивы КомИнтерна в РФ в 1993 году. И не смотря на это, личность Герберта Ромерштейна сегодня почти не известна ни в Украине, ни в РФ, за исключением лишь очень узкого круга читателей его книг.





Герберт Ромерштейн, директор Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency).




Но самый большой шок я испытал прочтя работу Герберта Ромерштейна "Разделяй и властвуй: кампания дезинформации КГБ против украинцев и евреев." Дата написания - 2004. Подчеркну, я не читал этой работы до января 2021 года, то есть все мои исследования сделаны независимо от мнения Герберта Ромерштейна. Но что более захватывающе, что Г.Ромерштейн приводит те факты о которых я не знал, а я в свою очередь те, которые не сообщает он. Однако я пришёл к тем же самым выводам, что и директор Управления по борьбе с советской дезинформацией Информационного агентства США 17 лет назад. А теперь по пунктам.

1. Американский коммунист Майкл Ганусяк. Я упоминал его всвязи с делом Ярослава Стецько и в ещё не опубликованых материалах по делу Ивана Демьянюка. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Советский Союз использовал иностранных коммунистов для распространения дезинформации. Один из них, Майкл Ганусяк, член Коммунистической партии США, посетил Украину в начале 1970-х годов, где КГБ предоставил ему информацию об украинцах, которые предположительно были нацистскими военными преступниками... Во время Второй Мировой войны, будучи молодым коммунистом, Ганусяк смотрел на Михаила Ткача как на своего друга и наставника. Ткач возглавлял украинское отделение коммунистического фронта «Международный рабочий отряд» и был редактором коммунистической газеты Ukrainian Daily News, базирующейся в Нью-Йорке. Он также был агентом НКВД, впоследствии известным как КГБ, работавшим против Соединенных Штатов. Позже Ганусяк сменил Ткача на посту редактора The Ukrainian Daily News. Это уже не была ежедневная газета, но она продолжала публиковать советскую пропаганду в Нью-Йорке. В 1993 году Ганусяку исполнилось 80 лет. Гэс Холл*, глава Компартии США, написал ему приветствие: «По этому особому случаю мы хотим поздравить Вас с многолетним выдающимся вкладом в руководство Коммунистической партии США, а также другими прогрессивными организациями»... Ганусяк использовал некоторую информацию полученную от КГБ, в книге 1973 года под названием «Чтобы мы не забыли»…".

* - о Гесе Холле я тоже писал в материале по архиву В.Буковского.


2. Кампания СССР по диффамации бывшего командира батальона "Нахтигаль" Теодора Оберлендера. Я публиковал и рассекреченные документы КГБ и писал о том почему и как проводилась пропагандистская кампания СССР против Оберлендера. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Штази сообщала: «Почти ежедневно ведутся разговоры с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом или товарищем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комитета и председателем комиссии по агитации Политбюро». Альберт Норден был активистом коммунистической партии Германии с 1920 года, когда ему было 16 лет. Во время Второй Мировой войны он действовал в Соединенных Штатах как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был самым громким и самым злобным голосом против Запада при коммунистической диктатуре.
В 1959 году он возглавил клеветническую кампанию против федерального министра по делам беженцев в Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден выпустил книгу с нападками на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года Норден назвал Оберлендера политическим командиром украинского подразделения "Нахтигаль", которое вместе с немецким Вермахтом сражалось против Советского Союза. Это была истинная часть истории Нордена. Ложной частью было утверждение, что эта воинская часть была причастна к погрому евреев Львова...".



3. Львовский погром июля 1941 года. Свой материал об этих трагических событиях я публиковал дважды (дополняя его) и меня даже просили написать статью для электронной версии "Энциклопедии истории Украины", но мое взвешенное мнение на основе всестороннего анализа события явно не пришлось по вкусу руководству проекта. Я указывал, что среди замордованных в тюрьмах НКВД политзаключённых до 30% составляли этнические евреи. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Официальные сообщения нацистской Айнзацгруппы о действиях против евреев, спровоцированных нацистской пропагандой, что евреи несут ответственность за коммунистические зверства против украинцев, не показывают, что Нахтигаль был замешан. В отчете от 16 июля 1941 г. мы читаем: «В первые часы после ухода большевиков украинское население проявило похвальную активность против евреев. Например, синагога Добромила была подожжена, и 50 евреев были убиты разгневанной толпой у Самбора. Жители Львова собрали около 1000 евреев и отвезли их в тюрьму ГПУ [то есть НКВД], которую оккупировал Вермахт». [Упоминание лишь о дезинформированной толпе без лидера; вообще нет упоминания об ОУН]...Другой очевидец, личность которого скрывалась, дал свои показания Украинской исторической ассоциации. Он был корреспондентом газеты А.Трембовецкого «Винницкие известия» и имел доступ к спискам жертв, найденных нацистами в Виннице. Нацисты приказали ему опубликовать национальность погибших из поляков и украинцев, но перечислить русских, евреев и цыган как: «национальность неизвестна». В то время нацисты настраивали население против евреев и не хотели, чтобы стало известно, что коммунисты убивали еврейских интеллектуалов, как и украинцев...".


4. Степан Бандера и Ярослав Стецько. В опубликованных мной материалах подчёркивается, что руководство ОУН(Б) подверглось нацистским репрессиям уже в начале июля 1941 года из-за провозглашения независимости Украины. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Бандеру ненавидели и коммунисты, и нацисты. 2 июля 1941 года Айнзатцгруппа Б СС сообщила начальнику полиции безопасности, что: «меры против бандеровской группировки, в частности против самого Бандеры, находятся в стадии подготовки. Они будут проведены в ближайшее время». 9 июля лидеры украинских националистов, в том числе Бандера (арестован уже 5 июля) и Стецько, были арестованы СС. Большую часть войны они провели в плену, в концлагере Заксенхаузен...".




Ярослав Стецько на встрече с Джорджем Бушем.




Степан Бандера.


5. Аврааму Шифрину посвящено немало моих как опубликованых так и пока неопубликованных материалов. Я постоянно напоминаю читателям о том, что А.Шифрин придавал огромное значение взаимодействию между евреями и украинцами в борьбе с советской тиранией. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Правозащитник Авраам Шифрин возглавил израильскую делегацию на Конгрессе Всемирной антикоммунистической лиги. Он провел 10 лет в заключении в советском исправительно-трудовом лагере. Он рассказал автору, что стал сионистом в ГУЛАГе и о том, как украинцы и евреи научились работать вместе, когда их обоих преследовал один и тот же КГБ. Украинская повстанческая армия, возглавляемая Шухевичем, боролась с нацистами и продолжала войну против коммунистов до 1950-х годов...".




Авраам Шифрин.




6. О евреях в УПА и их союзе с украинскими националистами (включая снабжение евреев поддельными аусвайсами) я писал давно и дискутировал с агрессивными отрицателями этих очевидных фактов. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Ужасы, причиненные как нацистами, так и коммунистами, сблизили украинцев и евреев. Евреи участвовали в УПА, а также в других антикоммунистических и антинацистских формированиях. Советские пропагандисты жаловались: «Во время великой отечественной войны 1941-1945 годов, многие сионисты были членами Украинской повстанческой армии (УПА) и Украинской народно-революционной армии (УНРА)...". Например, сионист Хаим Сигал по кличке "Сигаленко" был атаманом и правой рукой «Бульбы». Ряд сионистов, таких как Маргош, Максимович, Кун и другие, были офицерами Украинской повстанческой армии. Согласно отчету нацистской Айнзацкомманды, сионисты тесно сотрудничали с бандеровскими лидерами. ОУН(Б) предоставляла им поддельные немецкие документы. Только нацисты и коммунисты могли жаловаться на то, что украинские националисты спасали жизни евреев, предоставив им фальшивые документы во время нацистской оккупации...".



7. Одним из моих первых материалов по еврейско-украинским отношениям является работа о семье графов Шептицких и о героическом спасении евреев служителями УГКЦ во время Второй Мировой войны. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Одним из украинцев, спасших сотни евреев, был лидер католиков Украины митрополит Андрей (Шептицкий). Его историю рассказал раввин Давид Кахане, один из спасенных им евреев. С помощью своего брата, игумена Климента (Шептицкого), митрополит скрывал евреев и, по словам раввина Кахане, продолжал предостерегать украинский народ от зла, а в своих пастырских посланиях старался уберечь его от ненависти вообще и от расовой ненависти в особенности. Коммунисты ругали митрополита Шептицкого и заявляли, что он: «никогда не поднимал голоса против массового уничтожения львовян». Раввин Кахане разоблачил эту ложь...".







8. Поиск военных преступников - оружие СССР для раскола евреев и украинцев. Об этом я писал и в обширном материале о деле Ярослава Стецько, и в готовящемся материале о деле Ивана Демьянюка. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...КГБ хотел использовать законную озабоченность американцев как оружие, чтобы разделить своих украинских и еврейских врагов, дискредитировать крупные эмигрантские общины в Соединенных Штатах и Канаде и дискредитировать любое проявление украинского национализма...На КГБ была возложена важная задача по созданию раскола в антисоветском лагере. При содействии КГБ были подготовлены пропагандистские книги и брошюры на английском языке для распространения на Западе. В одной из таких брошюр указывалось, что "украинские националисты устраивают шумные демонстрации в поддержку израильских агрессоров (как это произошло в Западной Германии), в то время как сионистские вожди заявляют о своем «твердом намерении продолжать тесное сотрудничество» с убийцами из ОУН [Организации украинских националистов]. Поэтому оба партнера в этом злобном браке публично признают истинную природу зловещего союза сионистов и украинских буржуазных националистов"...В одном из вступлений, подписанных Джошуа Гершманом, указывалось: «Не секрет, что лидеры капиталистических политических партий в Канаде, включая евреев, часто бывают почетными гостями на торжествах украинских националистов и других шовинистических этнических общинных организаций, особенно во время выборов. Они выражают солидарность с вводящими в заблуждение лозунгами, призывающими к «освобождению» Украины и других советских республик»... Интересно отметить, что в то же время нацисты на оккупированной Украине пытались разделить украинцев и евреев, распространяя листовки, в которых говорилось, что «евреи как крысы»... Основным доказательством против Демьянюка, предоставленным Советским Союзом, было предполагаемое удостоверение личности с его именем и фотографией в тренировочном лагере для охранников, Травники. Подлинность документа была поставлена под сомнение, поскольку было очевидно, что фотография была взята из другого документа и что карточка содержала другие неточности. Этого было недостаточно для оправдания Демьянюка, но внутренние файлы КГБ, опубликованные после распада Советского Союза, убедили израильтян в невиновности Демьянюка...".


9. Союз Тризуба и Звезды Давида. В своих книгах я воспроизводил как карикатуры из советской периодики демонстрирующие единение украинских националистов и еврейских сионистов, так и цитаты из рассекреченных брошюр КГБ для внутреннего пользования. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Для Советов те, кто выступал против них, делали это только по приказу ЦРУ. В брошюре говорилось: «Злостное партнерство Маген Давида [Звезды Давида] и националистического Трезубца [украинского национального герба], созданное ЦРУ, давно стало реальностью»...”.


Подробные сведения Г.Ромерштейна о подрывной деятельности СССР и его спецслужб против США, демократического Запада, и особенно направленные на раскол между еврейским, украинским и литовским народами по истине бесценны. Как и его всемерное и всестороннее противостояние советской пропаганде. Помимо приведенных мной цитат существуют видео и книги Г.Ромерштейна в которых он приводит невероятное количество очень важной информации, к примеру:

- засылка в Израиль в 1987 году агента с кодовым именем «Яблонский», который получил задание от службы Z литовского КГБ для дискредитации еврея Эммануэля Зингериса (члена национального совета литовского движения национального возрождения «Саюдис»). У «Яблонского» были родственники на канале "Коль Исраэль" и ему было приказано рассказать им, а также должностным лицам организации «Сохнут», что Зингерис связан с литовскими националистами, убивавшими евреев. Это была ложь, и лишь по счастливой случайности «Яблонский» провалил свою миссию.

- в упоминавшейся уже книге Нордена, помимо прямой атаки на Теодора Оберлендера выдвигались чудовищные и абсурдные обвинения, что Степан Бандера: «командующий «Нахтигалем» был убит 15 октября 1959 года, чтобы помешать ему раскрыть то, что он знал о преступлениях Оберлендера».

- КГБ знал о том, что Иван Марченко (охранник-садист "Иван Грозный" концлагеря Собибор) сбежал в Югославию и присоединился там к коммунистическим партизанам Тито. Советская пропаганда обвиняла Тито, который оставался убежденным коммунистом, в том, что он фашист. В октябре 1949 года Коммунистическая партия округа Нью-Йорк даже выпустила план обсуждения и учебное пособие под названием: «Борьба с фашистами Тито - агентами империализма». Но СССР никогда не указывал, что правительство Тито укрывало нацистского военного преступника Ивана Марченко. Потому Г.Ромерштейн задавался резонным вопросом: не был ли Марченко на самом деле советским агентом, совершавшим свои зверства по приказу НКВД (КГБ) и указывал, что ему известно о многих случаях, когда сотрудники НКВД (КГБ) выдавали себя за антикоммунистов и зверствовали, чтобы обвинить в этих преступлениях своих врагов и завладеть таким образом моральным превосходством.

- инфильтрация агентов СССР в еврейские антинацистские организации США с целью вскрыть каналы и связи, с помощью которых осуществлялись мероприятия по спасению европейских евреев во время Шоа, в частности поэтому дело Рауля Валленберга приобрело для СССР очень важное значение и привело в итоге к гибели этого Праведника Народов Мира.

- очень важна деятельность Г.Ромерштейна по противостоянию инфильтрации в США советских агентов. Он многократно подчеркивал, что наивное (на грани преступного) отношение должностных лиц США к СССР и его спецслужбам приводит к очень тяжёлым последствиям для национальной безопасности США, в частности деятельность советского нелегала Ахмерова в 1942-1945 году. Интересен факт, что полковник КГБ Ахмеров в нынешней, путинской РФ считается национальным героем, которому сейчас воздвигают памятники и пишут панегирики. Кстати, это И.Ахмеров называл Хопкинса (государственный и политический деятель, министр в правительстве Франклина Д. Рузвельта): «важнейшим среди всех советских агентов в Соединенных Штатах времен войны.»

- есть сведения от Г.Ромерштейна, которые свидетельствуют о том, что сенатор Тед Кеннеди пытался подорвать политику безопасности президента Рейгана. Согласно советским документам, обнаруженным в начале 1990-х годов, Кеннеди в 1983 году просил СССР, поддержать Демпартию США и вмешаться в президентские выборы в США 1984 года, с целью воспрепятствовать переизбранию Рональда Рейгана на 2-й срок.



И несколько слов о моих доводах и выводах, которых не было у Герберта Ромерштейна:

- за убийством и навешиванием ярлыка "самого жуткого погромщика" Гражданской войны на лидера УНР, Симона Петлюру,
- за убийством полковника армии УНР и руководителя ОУН Евгена Коновальца,
- за обвинением руководителей ОУН(Б) Степана Бандеры и Ярослава Стецько в уничтожении евреев во время Второй Мировой войны,
- за обвинением командующего УПА Романа Шухевича в соучастии в Шоа еврейского народа,
- за издевательствами и уничтожением духовных лидеров УГКЦ и иудейских общин Украины,
- за издевательствами и уничтожением интеллигенции и инакомыслящих еврейского и украинского народов,

стоят коммунисты СССР различного этнического происхождения.




Йосеф Ицхок Шнеерсон - Любавический ребе.




Казимир Шептицкий.




Патриарх УГКЦ Иосиф Слепой.








Евгений Коновалец.




Роман Шухевич.



Герберта Ромерштейна специалисты называют национальным сокровищем и героем интеллектуальных битв времён Холодной войны. Он с готовностью и решимостью, искусно противостоял профессиональным советским пропагандистам, таким как к примеру Георгий Арбатов и Валентин Фалин.


Соглашусь с Иоанном Павлом II: "Каждая человеческая жизнь - особенная, уникальная, неповторимая", и добавлю, что постоянный круговорот душ в мире - это один человек живущий вечно. Это я к тому, что поднятое кем-то знамя непременно будет подхвачено и путь продолжен.



ИСТОЧНИКИ:

Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews".
Muravchik, Joshua (July 2013). "The Man Who Knew Everything".
Romerstein, Herbert (2008). ""Counterpropaganda: We Can't Do Without It," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda and Political Warfare". IWP Press.
Paul Kengor (2013). “A Tribute to Herb Romerstein”.
Peter Robinson (2009). "Ted Kennedy's Soviet Gambit".
Christopher Andrew, Oleg Gordievsky (1990). "KGB: The Inside Story of Its Foreign Operations from Lenin to Gorbachev".








Герберт Ромерштейн.

2. ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА. ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ (II)

ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА.
ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ - Часть II.



(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")


Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Наблюдая все это по телевизору и не имея возможности даже взглянуть на оригинальный документ, Авраам, с его опытом советского следователя-криминалиста, испытывал чувство большой неловкости. В тот период мы, так же, как и большинство людей в стране, еще не подвергали сомнению сам факт, что перед судом стоит «Иван Грозный». Однако слабость и явная несостоятельность доказательств, которые представляла суду прокуратура, вызывали все большую неловкость и чувство тревоги. (17)

Наконец, 8 мая 1987 г. было объявлено выступление эксперта-историка профессора тель-авивского университета Матитьягу Майзеля, который специализировался в области советской истории. К тому времени мы уже хорошо знали, до какой степени западная и, в частности, израильская историография находится под советским влиянием, без всякой критики принимая советскую версию всех исторических событий. Поэтому мы насторожились и начали слушать с удвоенным вниманием.
Для начала профессор исказил даты, касающиеся истории власовской армии (РОА), утверждая, что она была создана лишь в ноябре 1944 г., а ее украинская дивизия - в январе 1945 г. что не соответствует действительности. (18)

Но этим профессор Майзель не ограничился, обогатив свое выступление рассказом о том, что голод периода «коллективизации» на Украине в 20-30-е годы, унесший миллионы (по разным данным от 6 до 8 миллионов) жизней украинских крестьян, был организован самими украинскими крестьянами, которые «по антисоветским соображениям жгли урожаи и резали скот». Далее он поведал суду о катынском преступлении - расстреле в лесу вблизи белорусской деревни Катынь сотен польских офицеров - цвета польской аристократии - в начале Второй мировой войны, сообщив, что это преступление было совершено немцами. На самом деле - и это было к тому времени уже широко известно на Западе - это преступление было совершено советскими властями после предвоенного раздела Польши по пакту Молотова-Рибентропа. Расстрелянные в своих военных мундирах поляки были на скорую руку захоронены в том же лесу. (Случайные свидетели, одному из которых, мальчику-пастушку, было в то время 14 лет, досиживали всю оставшуюся жизнь в полной изоляции в тюрьме Владимира, о чем нам стало случайно известно в 1977 г. в рамках расследования судьбы Рауля Валленберга). Немцы, захватив эту территорию, обнаружили братские могилы, раскопали их, найдя при этом и неопровержимые документальные доказательства того, что расстрел произведен советскими военнослужащими, и, конечно, не упустили возможности использовать это советское преступление в своих пропагандистских целях. Однако советские власти полностью отрицали факт своей причастности, заявив, что немцы сами расстреляли поляков, а потом сами же и раскопали их для показа журналистам. После войны - вплоть до 1990 г. - советские историки продолжали настаивать на том, что Катынь - это преступление немцев. И вот теперь эту ложь беззастенчиво повторял израильский историк. Повторял совершенно без нужды, просто для нагнетания страстей, потому что эта ложь никак не могла ни доказать ни опровергнуть аутентичность «документа Травники» или был ли Демьянюк «Иваном Грозным». (19)

...в середине июня 1987 года у нас в доме раздался телефонный звонок, и я сняла трубку. Авраам был в саду, и, чтобы не заставлять его зря утруждать его единственную ногу, я спросила звонившего человека, кто он и по какому вопросу он хочет говорить с Авраамом Шифриным. Он назвался д-ром Юлием Нудельманом и сказал, что звонит по поручению адвокатов Демьянюка спросить, не согласится ли Авраам выступить на процессе в качестве эксперта по истории создания фальшивок КГБ и их использования в западных странах. Имя Нудельмана меня резануло: не будучи с ним лично знакома, я знала, что Авраам уже давно исключил этого человека из числа своих знакомых и считал, что ему нельзя подавать руку. Тем не менее, ни минуты не задумываясь, я ответила: «Разумеется, да. Однако с Вами Авраам разговаривать не станет. Пускай адвокаты Демьянюка позвонят ему». После этого я пошла в сад и пересказала Аврааму содержание разговора. Он полностью одобрил мой ответ. Несколько часов спустя позвонил адвокат Йорам Шефтель, и Авраам подтвердил свою готовность выступить на процессе, подчеркнув при этом, что он не намерен касаться ни личности обвиняемого, о котором он ничего не знает, ни документа, на котором строится обвинение. Он будет говорить о том, что ему доподлинно известно из его собственного опыта работы криминалиста в СССР, а также на основании знаний, приобретенных в процессе многолетнего изучения советской пенитенциарной системы и системы КГБ. На эти темы Авраам к тому времени уже опубликовал немало исследований, проведенных в рамках созданного им Центра Исследований тюрем, психтюрем и концлагерей СССР, и выступал с показаниями в американском Сенате. (20)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(17) - Авраам Шифрин, демобилизовавшись после 2-й мировой войны, служил старшим следователем в Краснодарском крае по уголовным делам, получив в своё подчинение 120 следователей. Ему было тогда 22 года. После одного громкого дела, благодаря личному покровительству Льва Шейнина, который по сути спас Авраама от гнева партийных бонз, Авраам был переведен в Тулу, на аналогичную должность – старшего следователя области. А через некоторое время, начальник Авраама, был переведен в Москву на должность заместителя министра вооружения (министром тогда стал маршал Устинов) и взял Авраама на должность главного юрисконсульта министерства. Эта позиция дала Аврааму доступ к сверхсекретной информации, к документам за подписью Сталина.

(18) - В РОА никогда не было украинской дивизии, а сама РОА была создана не в ноябре 1944, а в начале 1943 года когда началось формирование подразделений армии.

(19) - Эти инсинуации выдают в профессоре Майзеле не просто апологета СССР, но советского пропагандиста или безграмотного дурака, каким-то образом получившим столь высокое звание и должность в университете Тель-Авива.

(20) - Фигура Ю.Нудельмана весьма странная и судя по реакции А.Шифрина, довольно далёкая от идеалов моральной чистоты. Свидетельские показания А.Шифрина перед подкомитетом сената США по внутренней безопасности и комитета Конгресса по банкам и валюте в 1973 году представили самый полный (на тот момент) список советских исправительно-трудовых лагерей.



Авраам Шифрин на фронте.




Исследователь Голодомора Джеймс Мейс.




Советский архивный документ по Катыни с подписями и резолюциями советских лидеров (1940).




Советский архивный документ по Катыни адресованный Хрущёву (1965).





=======

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Шефтель честно предупредил Авраама, что в результате его выступления на стороне защиты его ждет волна нападок и потоки ненависти со стороны прессы. Однако Авраама это не испугало: он будет говорить правду, и если вынесенный судом приговор будет основан на истинных доказательствах, то правдивые показания лишь поднимут репутацию израильского правосудия. Как же мы были наивны! Как только стало известно, что свидетелем-экспертом на стороне защиты будет выступать бывший Узник Сиона Авраам Шифрин, над нами буквально разверзлись хляби небесные, и полился непрекращающийся поток ненависти. Даже наш пятилетний сын приходил из садика с вопросами, почему «папа продался и защищает убийцу евреев». Телефон звонил беспрерывно, и друзья пытались отговорить Авраама от этой затеи, а ненавистники брызгали слюной, не жалея проклятий. Звонили и журналисты, желавшие взять интервью и получить объяснения его мотивов для решения «выступить в защиту убийцы». «А разве он уже осужден? - спрашивал Авраам, - я полагал, что его виновность предстоит определить суду», после чего они, злобно шипя, прекращали разговор и писали об Аврааме всякие гадости. (21)

26 октября 1987 г. Авраам занял свидетельскую трибуну. Перед ним возвышалась гора книг по истории КГБ, сенатских слушаний и прочих материалов. Все копии страниц, на которые он намерен был ссылаться, были заранее переданы прокурору Мике Шакеду. Шакед начал с того, что попытался отвести Авраама как свидетеля-эксперта на том основании, что он «просто злобный антисоветчик». Шефтель парировал, что о выступлении Шифрина прокуратуре было сообщено за два месяца до его выступления, и она все это время не возражала. После долгих препирательств Авраам был все же допущен к даче показаний. (22)

Отвечая на вопросы Шефтеля, он рассказал очень много об истории фальшивок, которые КГБ засылал на Запад с различными провокационными целями, приведя примеры того, как подброшенные тем или иным деятелям поддельные письма и документы вызывали политические и дипломатические конфликты между странами Запада. (23)

Ответил Авраам, конечно, и на вопросы о том, как проходила коллективизация на Украине, и об истории катынского преступления и в заключение произнес буквально пророческую фразу: «Сегодня израильский суд примет советскую версию катынских событий, а пройдет несколько лет, и советские власти, стремясь отмыться от преступлений своих предшественников, объявят, что выяснили правду. Как будет после этого выглядеть израильское правосудие?» Именно это и произошло менее двух лет спустя, когда начавший перестройку Горбачев признал, что расстрел польских офицеров в Катыни был осуществлен по приказу советского политического руководства...». (24)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(21) - мне лично, это очень напоминает попытки некоторых советских евреев назвать меня франкистом, петлюровцем, бандеровцем, который, наплевав на пролитую кровь своих предков (и всего прогрессивного человечества!) продавшись врагам народа защищает «кровавых палачей еврейского народа». Как говорил царь Соломон - «ничто не ново под Солнцем».

(22) - задумаемся, израильский прокурор, человек наделённый властью называет Узника Сиона, Авраама Шифрина, злобным антисоветчиком, пытаясь отвергнуть его кандидатуру как свидетеля-эксперта. То есть все жертвы советских сионистов-отказников напрасны? Получается израильский прокурор Мика Шакед мало чем отличается советского прокурора Вышинского, для которого признание обвиняемого было «царицей доказательств»?

(23) - Я уже писал о показаниях на сенатских слушаниях офицера советских спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбина) о том, что в НКВД существовал специальный отдел дезинформации, который занимался изготовлением всевозможных документов и последующей их продажей и/или распространением на Западе.

(24) - Авраам Шифрин, был абсолютно прав, пытаясь спасти израильское правосудие от позора. Россия до сих пор пытается возложить вину за расстрел польских военнопленных на нацистскую Германию.





Авраам Шифрин.




Документ по сенатским слушаниям А.Орлова.




Дипломатический паспорт Александра Орлова (Льва Фельдбина)



===========

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Разобрав «документ Травники», что называется, «по косточкам», эксперт, британский профессор Юлиус Грант (крупнейший в мире авторитет в области криминалистики, он закончил Лондонский университет по факультету химии в 1925 году и прославился еще студентом, участвуя в группе экспертов, установивших аутентичность мумии фараона Тутанхамона) заявил, что у него нет сомнений в том, что это подделка, хотя бы на том основании, что подпись не принадлежит обвиняемому, а фотография была переклеена туда с другого документа. Он взялся определить, когда именно фотография была переклеена, - для этого лишь нужно отделить ее от документа. «В этом нет нужды», сухо остановил его судья Левин...». (25)

Когда начался контр-допрос, прокурор Шакед попытался дискредитировать Авраама при помощи тех глупостей, которые писали израильские журналисты в многочисленных статьях на основе взятых у Авраама интервью на темы парапсихологии. Невежественные и полные апломба, они писали иногда полную ахинею, ссылаясь при этом на Шифрина. Вот такие цитаты и надергал из их статей прокурор, чтобы показать полную несостоятельность свидетеля. Авраам, однако, все это отверг, заявив, что он не может нести ответственности за глупость и невежество израильской прессы, и если в цитируемых статьях действительно все это написано, то их авторов нужно отстранить от работы и запретить им писать. Журналисты, конечно, в долгу не остались и в тот же день в своих репортажах из зала суда облили Авраама ушатами помоев. (26)

Не остались в стороне и бывшие Узники Сиона, которых немало присутствовало на суде особенно в дни выступления Авраама. Не понимая, зачем Авраам согласился выступать, и, считая, что неважно, в чем на самом деле виновен «этот украинский гой», его все равно следует повесить, и не нужно мешать суду в вынесении соответствующего решения, они охотно давали интервью прессе, придумывая порочившие Авраама небылицы, чтобы подорвать доверие к его выступлению в целом. (Это, конечно, было для него самым болезненным ударом, который, в конечном счете, привел к инфаркту). (27)

По поводу факта фальсификации «документа Травники», Авраам сказал: «Сегодня вы приговорите человека к смерти на основе советской подделки, засланной с целью провокации, а некоторое время спустя советские власти объявят, что обнаружилась ошибка, виновные наказаны, а израильтяне казнили невиновного человека. Ответят за это евреи Украины, и там прольются реки еврейской крови!». В ответ на это судья Левин разве что ногами не топал, но кричал не своим голосом: «Не сметь угрожать израильскому суду!». (28)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(25) - Как мы видим, суд не был заинтересован в нахождении истины. Перед ним стояла задача найти козла отпущения, невзирая на доводы экспертов и принцип презумпции невиновности.

(26) - Журналисты как всегда и везде охотились за «жареными утками» и человек открыто критиковавший их профнепригодность, становился врагом, против которого велась жесточайшая война. Разве мы не наблюдаем тоже самое в сегодня?

(27) - Такое отношение не красит тех, кто был брошен советским режимом в лагеря и тюрьмы под надуманными предлогами и по подтасованным доказательствам. Элеонора не указала их имена потому, что суд совести страшнее и беспощаднее любого суда, и хоть находка доказательств непричастности Демьянюка к преступлениям «Ивана Грозного» отменила приговор суда, подтвердив тем самым утверждения А.Шифрина, но тем не менее некоторые узники Сиона бойкотировали и игнорировали похороны Шифрина.

(28) - Авраам Шифрин, распознал очередную попытку СССР разыграть «еврейскую карту» и внести ещё больший раскол между еврейским и украинским народами. Находясь 10 лет в заключении рядом с украинскими патриотами, А.Шифрин понял, что диалог, дружба и взаимопонимание между народами и возможны и необходимы.




Авраам Шифрин, справа от него Голда Меир.




Профессор Юлиус Грант.




Элеонора Полтинникова-Шифрин.


==============

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Выступавший затем эксперт, профессор голландского университета Лиден, Виллем Вагенаар, специалист по экспериментальной психологии указал, что фото-коллажи, по которым выжившие узники опознали в Демьянюке «Ивана Грозного», совершенно не профессиональны и юридически неприемлемы. Собственно, выступать по этой теме была первоначально приглашена профессор Университета Сиэтл, Элизабет Лофтус, крупнейший авторитет по экспериментальной психологии и, особенно, по психологии фото-опознания, написавшая книгу «Свидетельское опознание». Однако профессор Лофтус, еврейка, откровенно заявила адвокату Шефтелю, что, поскольку все ее друзья и родственники верят, что Демьянюк - это «Иван Грозный», она не может пойти на скандал с ними и согласиться на выступление на стороне защиты. Она даже опубликовала в журнале «Newsweek» (29 июня 1987 г.) статью с объяснениями, почему она не может принять приглашение выступить на стороне защиты. Но понимая, что обвинение, строящееся почти целиком на фото-опознании, не может быть достаточными для осуждения человека, и из соображений профессиональной этики, она порекомендовала своего коллегу, проф. Вагенаара. Это лишнее доказательство того, что еврейский мир заранее вынес Демьянюку обвинительный приговор, и никакие факты и свидетельства его невиновности не могли поколебать уверенность евреев во всем мире, что он и есть «Иван Грозный». 25 апреля 1988 г. суд в Иерусалиме признал Ивана (Джона) Демьянюка виновным и приговорил его к повешению. (29)

Судья Левин самым беспардонным образом продемонстрировал пренебрежение правосудием, когда, едва подписав смертный приговор и хорошо зная, что предстоит слушание апелляции, отправился с лекциями в Америку, в ходе которых он говорил: «На нас не производит никакого впечатления, когда человек говорит - я невиновен. Невиновность должна быть доказана!».
До сих пор одним из основополагающих принципов юриспруденции считалось как раз обратное - именно виновность должна быть доказана в суде.

Юридическая общественность Израиля молча согласилась с юридически неприемлемым приговором, и нашлось лишь два человека, осмелившихся сказать правду. Первым был отставной судья Верховного суда Хаим Коэн, который в интервью местной газете «Аль Ха-Шарон» сказал: «Это был спектакль для публики. Всякое сходство с процессом правосудия было чисто случайным».
Вторым стал бывший судья окружного суда Иерусалима Дов Эйтан, вернувшийся к этому времени к адвокатской практике и согласившийся присоединиться к Й.Шефтелю, чтобы представлять Демьянюка в апелляции в Верховный суд. Перед этим он сказал Шефтелю, что этот процесс был издевательством над правосудием. Эйтан погиб при загадочных обстоятельствах накануне открытия слушания апелляции, выпав из окна 15 этажа «Мигдаль а-ир» - высотного здания в центре Иерусалима, куда он отправился для встречи с кем-то. С кем он должен был встречаться, так и осталось невыясненным, а его гибель объяснили как самоубийство, хотя перед уходом на эту роковую встречу Эйтан договорился через час встретиться с женой, чтобы идти покупать новый костюм для выступления на процессе.

На похоронах Эйтана один из «активистов», требовавших немедленной смерти Демьянюка, плеснул кислотой в лицо Шефтелю, в результате чего тот только чудом не лишился глаза...». (30)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(29) – Приведу здесь объяснение Герберта Ромерштейна, американского историка, писателя, директора Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency): «...Распад Советского Союза позволил получить доступ к файлам КГБ в Украине и, вероятно, спас этому человеку жизнь. Доказательства показали, что «Иван Грозный» был Иваном Марченко, а не Демьянюком. Израильский суд, изучив новые доказательства, отменил приговор Демьянюку и разрешил ему вернуться в Соединенные Штаты.
Возникает вопрос - кем же был Марченко? Он был советским военнопленным, который вызвался работать охранником концлагеря на нацистов. Отчет КГБ 1961 года о допросе Сергея Василенко показал, что это Иван Марченко был человеком, которого евреи в лагере называли «Иваном Грозным».
Что еще более важно, КГБ знал, что к концу войны Марченко уехал в Югославию и присоединился к коммунистическим партизанам Тито. После войны он остался в Югославии, и МГБ знало о его местонахождении в 1948-1949 годах.
Летом 1948 года Сталин порвал с Тито. Советская пропаганда обвиняла Тито, который оставался убежденным коммунистом, в том, что он фашист. В октябре 1949 года Коммунистическая партия округа Нью-Йорк выпустила план обсуждения и учебное пособие под названием «Борьба с фашистами Тито - агентами империализма».
Эта тема пронизывала всю советскую пропаганду. Однако даже пропаганда МГБ никогда не указывала на то, что правительство Тито укрывало Ивана Марченко, нацистского военного преступника, известного как «Иван Грозный». В связи с этим возникает вопрос, не был ли Марченко на самом деле советским агентом, совершавшим свои зверства по приказу НКВД-МГБ?...»
.

(30) - К сожалению, на процессе Демьянюка израильское общество показало, что ему не нужна правда и нахождение действительных преступников. Выбранные случайно или преднамеренно обвиняемые, ещё задолго до вердикта суда, с помощью СМИ становятся преступниками, а их защитники - париями, против которых легитимно любое насилие, ложь, психологическое давление и инсинуации. В итоге, юридическая система страны становится гуттаперчивой и податливой для любых политически-мотивированных решений сверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрин и Элеонора Полтинникова-Шифрин.


Начало статьи здесь:

https://agasfer1326.livejournal.com/30478.html

1. ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА. ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ (I)

ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА.
ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ - Часть I.



(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")



Этот материал основан на статье Элеоноры Полтинниковой-Шифрин «Процесс Демьянюка». Элеонора, израильский общественный и политический деятель, переводчик, журналист, правозащитник, диссидент, председатель партии «Емин Исраэль», жена Авраама Шифрина - одного из непосредственных участников процесса над охранником нацистского концлагеря, Иваном Демьянюком. Тема эта очень тяжёлая и по мнению автора, описываемый судебный процесс стал отправной точкой как для извращения израильского правосудия, так и для попыток скомпрометировать Израиль.



Элеонора Полтинникова-Шифрин: «Двадцать лет назад в Израиле проходил судебный процесс (1987), оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что двадцать лет назад общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян. Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом...Волею судьбы, мне и моему ныне покойному мужу Аврааму Шифрину пришлось принять самое непосредственное участие в событиях двадцатилетней давности, положивших начало этому процессу утраты моральных ориентиров в обществе, и наблюдать вблизи то, что продолжает трагически отражаться на судьбах нашего народа сегодня (1).

На протяжении всех минувших лет люди - как жившие тогда в стране, так и приехавшие позднее - нередко спрашивали меня: как случилось, что Узник Сиона Авраам Шифрин, отдавший столько лет своей жизни сионизму и еврейскому государству, оказался среди свидетелей защиты Ивана Демьянюка, которого обвиняли в пособничестве нацистам в уничтожении 900 тысяч евреев.

20 лет назад мой муж, Авраам Шифрин, стал вторым из самых ненавидимых людей в Израиле. Первым был адвокат Йорам Шефтель, защитник Ивана Демьянюка, экстрадированного из США в Израиль в 1986 г. для суда по обвинению в том, что он был оператором газовой камеры в лагере смерти Треблинка по кличке «Иван Грозный», лично уничтожившим около 900 тысяч евреев. Авраам стал объектом ненависти, согласившись выступить на процессе в роли эксперта по гебешным фальшивкам. (2)

..Во всяком случае, именно в 1976 году в нью-йоркской украинской коммунистической газете «The Ukrainian Daily News» была напечатана фотография документа, ставшего известным впоследствии как «документ Травники». Это была копия удостоверения из тренировочного нацистского лагеря Травники в Польше, где перешедшие на сторону немцев советские военнопленные проходили обучение перед мобилизацией во вспомогательные войска СС. Фотографию сопровождала статья, в которой говорилось, что бывший владелец этого удостоверения Иван Демьянюк является нацистским военным преступником и проживает в США.

Эта публикация и послужила основанием для обвинения Ивана Демьянюка, человека совершенно ничем не примечательного, жившего в Кливленде (штат Огайо) и работавшего механиком на автомобильном заводе Форда, вначале в том, что он был охранником в одном из нацистских лагерей, а затем даже и в том, что он «Иван Грозный» - палач из Треблинки.

Редактор упомянутой украинской газеты, некто Михаил Ганусяк (3), успешно совмещал с издательской деятельностью работу на советские «органы», проводя в своей газете советскую политическую линию. В своих публикациях и в изданной все в том же 1976 г. книге «Lest We Forget» он отмечал тревожные признаки крепнущего сотрудничества евреев, украинцев и других порабощенных народов в борьбе против СССР. Нет ничего удивительного в том, что именно этот агент Москвы предоставил страницы своей газеты для провокации, превратившейся - при помощи американских интересантов, а впоследствии и израильских властей - в откровенный заговор...».


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(1) - на мой взгляд судебный фарс в отношении Игаля Амира, покушавшегося на премьер-министра Израиля И.Рабина, - последствия сделки с совестью израильского правосудия в деле Демьянюка. Все моральные нормы в угоду политическим интересам, были сломаны ещё в 1987 году.

(2) - о фальшивках НКВД и в деле псевдо-конференции ОУН(Б) и в деле по диффамации Ярослава Стецько мне уже приходилось ранее писать и приводить детальные анализы. Подробные сведения о том, что НКВД занимался изготовлением подобных «поганок», дал в своих свидетельских показаниях перед сенатским комитетом США в 1957 году, один из ключевых работников НКВД А.Орлов (он же Л.Фельдбин)

(3) - о товарище Ганусяке и его провокативных газетных публикациях, я приводил сведения в материале о Ярославе Стецько и спецоперации КГБ СССР. И в деле Стецько и в деле Демьянюка, активный член компартии США, украинского происхождения, вместе со своим подельником и партайгеноссе, еврейского происхождения, сделали всё для того, чтобы рассорить и натравить друг на друга украинский и еврейский народы.




Авраам Шифрин.




Элеонора Полтинникова-Шифрин.




Йорам Шефтель.

===

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Наблюдая со стороны и еще не зная, что все дело построено на привезенной из СССР фальшивке, мы настороженно прислушивались - уж очень нехорошие ассоциации и воспоминания вызывало словосочетание «показательный процесс». Однако в тот период даже мы, злостные антисоветчики, не подозревали, что этот процесс - результат международного заговора, в котором участвовали КГБ СССР, американский Отдел по специальным расследованиям (OSI - Office of Special Investigations) (4) и власти Израиля. Только в страшном сне могло бы нам тогда присниться, что Авраам будет выступать в этом процессе, а уж тем более - что вся эта постыдная для Израиля и трагическая для Демьянюка и его семьи история - в какой-то мере следствие деятельности Авраама.

Выезжая из СССР на Запад, Авраам был уверен, что продолжит бороться против советской власти - этого воплощения Зла в современном мире. Еще в возрасте 14 лет, потеряв отца, безвинно арестованного и погибшего в лагерях Колымы, Авраам не только не отрекся от него, как многие дети репрессированных в те годы, но поклялся отомстить за него и сделать все возможное, чтобы злодейская власть рухнула. Вся его дальнейшая жизнь была подчинена этой цели. И впоследствии, «найдя» для себя Израиль и глубоко осознав свое еврейство, он продолжал считать борьбу с советской властью своим долгом и своей миссией в этой жизни, а саму эту власть - смертельным врагом еврейского народа, не меньшим, чем власть гитлеровскую. (5)

При этом Авраам четко сознавал: коммунизм и советский режим враждебен не только еврейскому народу, но и украинцам, прибалтам, кавказцам и всем прочим народам, порабощенным коммунистической империей. И считал необходимым объединить их всех - как и граждан западных стран - для противостояния этому Злу. Опыт лагерей, где он не только спал на общих нарах с борцами за национальную независимость своих народов, но и участвовал вместе с ними в семи попытках побега, научил Авраама разбираться в людях и определять их не по национальной принадлежности, а за их личные качества. Сам он вел себя так, что солагерники привыкли уважать не только его как личность, но и его еврейство. Недаром же, когда однажды конвоир на этапе попытался натравить на Авраама находившихся в вагонзаке блатных, предложив им «наподдать этому жиду», блатные - неожиданно для Авраама - заявили: «Ты это начальник брось, это не жид, это – израильтян!». (6)

..он полагал, что «Запад» - его политики, его пресса, его интеллигенция - настроены антисоветски и понимают опасность проникновения коммунизма в так называемый «свободный мир». Для Авраама было большим ударом, когда он обнаружил, что этот пресловутый «гнилой запад» - еще и трусливый и просоветский, и к тому же, как мухами, засижен агентами КГБ. Стало ясно: чтобы бороться, нужно искать союзников. Советские власти всегда действовали по принципу «разделяй и властвуй», натравливая одни нации на другие и всех вместе - на евреев, сея клевету, недоверие и раздор и мешая людям объединяться в борьбе против своих мучителей. На Западе, как выяснилось, самым действенным методом нейтрализации антикоммунистических движений и организаций было распространение агентами КГБ слухов и сплетен об их антисемитской настроенности.

В 1975 г. Авраам рекомендовал для участия в первом Международном Сахаровском слушании Славу Стецько, жену Ярослава Стецько, который 30 июня 1941 года провозгласил во Львове независимое Украинское государство, был арестован нацистами и в 1941—1944 гг. находился в концлагере Заксенхаузен. Советские агенты влияния сделали все, чтобы не допустить выступления представителя свободных украинцев, а заодно - и самого Авраама, как «злостного антисоветчика». Авраама удалось отстоять, а вот Слава Стецько была отстранена от участия в Слушании. Но сам факт борьбы еврея Шифрина за право представителя порабощенной Украины рассказать о советских преступлениях против украинского народа, не остался
незамеченным...» (7)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(4) - Управление (или офис) специальных расследований - это подразделение Уголовного отдела Министерства юстиции США созданное в 1979 году - для розыска, судебного преследования и изгнания из США незаконно проникнувших в страну нацистских преступников совершивших преступления против человечности. В годы Холодной войны 1980-х годов, это подразделение критиковали за сотрудничество с советскими властями и представление предоставленных СССР «доказательств». Большинство преследований OSI было направлено против иммигрантов из стран Балтии, и к офису с подозрением относились группы эмигрантов из тех стран, члены которых часто отказывались сотрудничать в расследованиях. В 1984 году ветераны зарубежных войн приняли резолюцию, критикующую OSI из-за использования доказательств, предоставленных Советским Союзом и тем не менее в деле Демьянюка эти доказательства стали решающими.
К слову, весьма показателен рассекреченный СБУ документ из архива КГБ, датированный 18 октября 1985 года (это докладная записка председателя КГБ УССР С.Мухи первому секретарю КПУ В.Щербицкому), в котором в частности указывается, что : «...Все эти материалы вынудили американские власти образовать при министерстве юстиции отдел специальных расследований для выявления и преследования нацистских преступников...». Под «материалами», КГБ подразумевал переизданную брошюру ««Чтоб мы не забыли» авторства коммуниста украинского происхождения Майкла Ганусяка, а также несколько специально созданных в СССР пропагандистских фильмов. Этот документ также проливает свет на то, что после США пропагандистской атаке СССР подверглась и Канада. В результате правительство Канады было вынуждено создать комиссию Жюля Дешена для расследования деятельности бывших военнослужащих дивизии Ваффен СС «Галичина», цитирую: «...Для этого во влиятельную газету «Торонто Стар» продвинуты материалы о карательной деятельности дивизии СС «Галичина», распространена книга «Мы обвиняем»...». Но самым важным в этом секретном документе КГБ было свидетельство о настоящей цели всей кампании: «...Это в свою очередь нанесло серьёзный удар по попыткам использовать правящими кругами зарубежные ОУН во враждебной деятельности против Советского Союза, заставило оуновцев отвлекать усилия и материальные средства на свою защиту...».

(5) - оглядываясь на прошлое и рассматривая всё новые и новые доказательства преступлений советской власти против человечности, часто прихожу к мысли, а не была ли советская власть хуже нацистской?

(6) - именно так, лишь имея самоуважение к себе и своей нации мы можем расчитывать на подобное уважение со стороны других народов. Невозможно оценивать человека лишь по факту принадлежности к той или иной нации. Всё зависит исключительно от личностных качеств. На примере отношения к Израилю и Украине этот постулат многократно подтверждается.

(7) - 1-е Международное Сахаровское слушание состоялось 17-19 октября 1975 г. в Копенгагене. Международное жюри заслушало и опросило 24 свидетеля, большинство из которых сделали заявления относительно лично им известных нарушений прав человека в Советском Союзе. Ничего странного в том, что туда не допустили Славу Стецько нет. Дело в том, что она была заместителем руководителя АБН (Анти-большевистского Блока Народов), а после смерти своего мужа - главой АБН. В этой связи любопытно рассмотреть мимикрию англоязычной статьи об АБН в Википедии. За 14 лет, с момента создания 2 июня 2006 года, статья усилиями левых пропагандистов превратилась из информационной в «антифашистскую» и теперь на странице красуется потрет камрада Альфреда Розенберга с надписью: «Альфред Розенберг в форме министра Востока. То, что стало AБН, было основано по его инициативе в 1943 году», а сама организация именуется «крайне правая националистическая организация, маскирующаяся под координационный центр антикоммунистических эмигрантских политических организаций из Советского Союза и других социалистических стран.»





Авраам Шифрин и Элеонора Полтинникова-Шифрин.





Слава (Ярослава) Стецько.













Заседание АБН. Слава Стецько (вторая справа) и Ярослав Стецько (крайний справа).





Супруги Стецько.








Слава (Ярослава) Стецько в Канаде.


====

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Разумеется, Демьянюк был далеко не первым украинцем, на которого советские «коллеги» указали американцам как на пособника нацистов. Однако в случаях, когда у них имелись серьезные доказательства, советские требовали выдачи подозреваемых для суда в СССР, где их быстро приговаривали к лагерным срокам или казнили. В данном же случае очень быстро проявилась советская заинтересованность в том, чтобы Демьянюк был выдан в Израиль и судим евреями. И, опять же, нет ничего удивительного в том, что помощь в реализации этой идеи они получили от своего идеологического соратника в Израиле - Шимона Переса. (8)...

В нарушение элементарных правил процедуры фото-опознания, израильские следователи создали коллаж фотографий, в котором фотографии обоих подозреваемых были не только крупнее и яснее остальных, но и помещены таким образом, что сразу обращали на себя внимание. Тем не менее, ни один из десяти живших в Израиле бывших узников Собибора не указал ни одного из двоих как знакомого им по Собибору... Однако вдруг произошло событие, которого не ожидал никто, даже советские авторы всего замысла. Первый же из бывших узников Треблинки, которым был предложен тот же коллаж, немедленно обратил внимание на две крупные фотографии и неожиданно указал на снимок Демьянюка, сказав, что это Иван, оператор газовых камер в Треблинке. С этого момента направление следствия круто изменилось, и израильские следователи начали искать доказательства того, что Демьянюк - это палач из Треблинки, прозванный «Иваном Грозным» за жестокость и садизм и лично принимавший участие в уничтожении около 900 тысяч евреев…

В 1977 г. отдел министерства юстиции, впоследствии преобразованный в OSI, подал в Федеральный суд США в Кливленде иск об аннуляции гражданства Демьянюка на основании утверждений, что он - «Иван Грозный» из Треблинки. Однако уже к 12 августа 1978 г. у OSI появились неопровержимые доказательства лживости этих утверждений. Доказательства эти были получены из Советского Союза в рамках параллельного расследования дела Федоренко. Из многочисленных имевшихся в деле Федоренко показаний следовало, что оператор газовых камер в Треблинке по кличке «Иван Грозный» имел фамилию Марченко. Среди полученных документов были подробные описания внешности двух охранников, которые отвечали за функционирование газовых камер в Треблинке - Николая Шелаева и Ивана Марченко - и их фотографии, и близко не похожие на фото Демьянюка. Получив эти документы, прокуроры из OSI скрыли их от адвокатов Демьянюка и впоследствии от суда...(9)

Однако не одни лишь сотрудники OSI были заинтересованы в сокрытии доказательств невиновности Демьянюка и в его осуждении. 25 августа 1978 г. Конгрессмен Джошуа Эйлберг, тогда бывший председателем подкомиссии Конгресса по иммиграции, направил письмо Грифину Беллу, генеральному прокурору США:
«До меня дошли сведения, что вышли на поверхность недостатки в подготовке дела «США против Демьянюка», касающегося процедуры денатурализации предполагаемого нацистского преступника, проживающего в Кливленде, Огайо. Хочу выразить свою сильную озабоченность по поводу неадекватной работы обвинения в этом деле. Повторение недавнего отрицательного решения по делу Федоренко (то есть его оправдания в суде - Э.Ш.) во Флориде может свести к нулю и поставить под угрозу продолжительные и настойчивые усилия этой подкомиссии по избавлению страны от этого нежелательного элемента. Создание специального юридического отдела, OSI, в рамках юридического ведомства было нацелено на привнесение экспертных знаний и организованности в этот процесс. Этому отделу следует полностью доверить ведение этих дел. Я полностью поддерживаю передачу руководства ведением дела Демьянюка в руки OSI. Мы не можем позволить себе риск провала еще одного решения».

Таким образом, на стороне сокрытия свидетельств с целью добиться признания виновности Демьянюка было много интересантов.

Никому из них и в голову не могло тогда прийти, что несколько лет спустя рухнет «железный занавес», и защита Демьянюка добудет в советских архивах те самые документы, которые OSI скрыл от американского, а затем и от израильского суда и, конечно, от адвокатов
обвиняемого...» (10)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:


(8) - Шимон Перес, один из лидеров левой израильской партии «Авода», член Социнтерна. О его роли в деле Демьянюка более подробно смотри ниже.

(9) - Одно из тягчайших должностных преступлений для юриста - это сокрытие материалов оправдывающих обвиняемого или подтверждающих его алиби. Весь вопрос здесь в том, такие действия работников OSI это попытка «спасти мундир» или выполнение задания советской стороны?

(10) - Только чудо (и титанические усилия многих совестливых людей!) спасло от очень крупного международного политического и юридического скандала израильское правосудие, потому как казнь невиновного бросила бы тень и на приговор израильского суда в деле Адольфа Эйхмана.





Авраам Шифрин.





Конгрессмен Джошуа Эйлберг.





Шимон Перес (слева) и Ясир Арафат.



======

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...17 ноября 1993 г., уже после вынесения оправдательного приговора по апелляции Демьянюка в Верховном суде Израиля, американский Федеральный апелляционный суд 6-го округа штата Огайо определил как «намеренный обман суда» поведение адвокатов OSI в 1978 г. и в последующие годы. Федеральный суд признал, что «адвокаты OSI действовали с бездумным пренебрежением своими обязанностями перед судом, когда они не раскрыли перед судом не менее трех серий бывших в их распоряжении документов еще до того, как дело Демьянюка достигло стадии судебного разбирательства». В решении суда сказано: «Поэтому мы считаем, что адвокаты OSI действовали с легкомысленным пренебрежением истиной и обязанностями правительства не делать никаких шагов, которые могли бы помешать обвиняемому представить свое дело целиком и честно. Относительно обстоятельств этого дела был совершен обман суда».
В связи с этим суд постановил, «в результате этого и по вышеуказанным причинам аннулировать решение областного суда об экстрадиции на том основании, что решение было добыто нечестным путем в результате неподобающего поведения прокуратуры, представлявшего собой обман суда». (11)

Но до этого прошло 15 лет, семь из которых Демьянюк провел в израильской тюрьме, свыше 4-х из них - в ожидании смертной казни. И на протяжении всех этих лет адвокаты OSI держали в секрете неопровержимые доказательства того, что за преступления «Ивана Грозного» был приговорен к повешению другой человек. Более того, когда иерусалимский областной суд приговорил Демьянюка к смерти, OSI поздравил израильскую прокуратуру с «успехом». Один из сотрудников OSI, Джордж Паркер, ушел в отставку, протестуя против сокрытия от суда фактов, опровергавших вину Демьянюка, однако и он молчал на протяжении всех этих 15 лет. (12)

Сотрудничество между двумя прокуратурами в намеренной подтасовке фактов с целью добиться осуждения обвиняемого подтвердилось впоследствии, когда по требованию конгрессмена Джеймса Трафиканта было рассекречено досье по этому делу. Среди много другого стало известно, что через несколько недель после выдачи Демьянюка в Израиль, в OSI обсуждали ответ на иск его зятя Эда Нижника с требованием, на основании Акта о свободе информации, выдать ему всю папку с делом Демьянюка. По этому поводу Брюс Эйнхорн, главный прокурор OSI по делу Демьянюка, написал одному из адвокатов отдела, Мартину Заксу: «В подтверждение нашей беседы на тему о том, каковы могут быть последствия, если мы согласимся выдать наше досье по делу Демьянюка на основании исков по Акту о свободе информации. Я знаком с фактами дела Демьянюка, потому что был главным обвинителем по этому делу. Мне известен и тот факт, что мы на данном этапе оказываем юридическую помощь государству Израиль в расследовании и привлечении к суду Демьянюка, выданного для суда в минувшем феврале. Я могу заявить однозначно, что мы будем категорически протестовать против раскрытия нашего досье по следующим причинам: забота об убедительности доказательств израильской прокуратуры. Рассекречивание наших материалов, скорее всего, раскроет и подорвет стратегию израильской прокуратуры.
Таким образом, израильская прокуратура начала строить дело на основе заведомо фальшивых доказательств, подсунутых двумя «доверенными источниками»: США и СССР.» (13)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(11) - Случай надо сказать вопиющий, но в свете того, что сейчас, в данный момент происходит в США, видим печальную тенденцию манипуляции общественным сознанием на основании вбросов тенденциозной информации.

(12) - Демьянюк конечно далеко не святой и вовсе не Праведник, он обычный коллаборационист, но даже он не заслуживал быть казненным за преступления другого человека, в угоду общественному мнению и в результате дезинформационной спецоперации СССР.

(13) - Такая круговая порука прокуратур двух стран подрывает доверие к юридической системе как таковой и заставляет задуматься о роли СМИ в формировании общественного мнения.






Авраам Шифрин.









Арманд Хаммер и М.Горбачёв (справа).


======

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Показания всех израильских и американских следователей, допрошенных в суде, доказывали, что процедура опознания фотографий проводилась неизменно с нарушением процессуальных норм. Даже американский суд признал, что проводившиеся в Израиле опознания фотографий были недопустимо наводящими и подталкивающими к желательному для обвинения ответу, и отверг их как не имеющие доказательной ценности. Это касалось, в первую очередь, главы израильской следственной группы по делу Демьянюка Алекса Иш-Шалома, который, не зная, как еще оправдать проведенную им и явно противоречащую профессиональной этике процедуру фото-опознания, попытался даже свалить ответственность на прокуратуру, сказав, что прокуратура запретила ему - из «тактических соображений» - провести процедуру должным образом. И Алекс Иш-Шалом, и 82-летняя Мария Радивкер, которая за 11 лет до того проводила процедуры фото-опознания и писала протоколы, признали, что фотографии Федоренко и Демьянюка были вдвое крупнее всех остальных фотографий, взятых для коллажа, и значительно лучше качеством. Они также признали, что снимок Демьянюка был единственным с круглым полным лицом и большой лысиной и сразу бросался в глаза. (14)

Вторым доказательством считался «документ Травники». Это было удостоверение, которое выдавалось присланным в тренировочный лагерь Травники советским военнопленным, вызвавшимся служить в качестве вспомогательных сил СС в гетто и лагерях смерти. Существовали серьезные подозрения в том, что документ был советской фальшивкой, изготовленной в КГБ с целью провокации. Но независимо от того, был ли присланный советскими «коллегами» документ подлинным, то есть, принадлежал ли он в действительности Демьянюку, он ни в коей мере не доказывал, что Демьянюк служил в Треблинке.

Гельмут Леонард, отставной сержант немецкой полиции и бывший эсэсовский чиновник, который был ответственным за картотеку в лагере Травники в 1942-44 гг., заявил: «Документ из Травников должен содержать отметку о направлении в эсэсовский лагерь Треблинка, если его владелец действительно там был хотя бы на протяжении двух-трех недель. Я бы лично сделал соответствующее исправление в карточке в таком случае». Затем он добавил: «Каждое удостоверение имеет на себе дату его выдачи. Служебное удостоверение (а именно так определялся «документ Травники») без даты выдачи - это не более чем грубая подделка». Более того, педантичный немец добавил еще одну деталь, исключающую возможность того, что этот документ был подлинным, при этом принадлежал Демьянюку и этот Демьянюк служил в Треблинке. Он сказал: «Вахман, задержанный в Треблинке с этим документом, был бы арестован, так как Треблинка находилась вне района, определенного в этом удостоверении как разрешенный для его владельца. Из этого документа следует, что его владелец мог быть скорее в Собиборе... Владелец этого документа (даже если бы он был подлинным) подлежал бы аресту по этой причине, если бы был обнаружен в любой деревне вблизи Треблинки».

Было известно, и этого не отрицал приглашенный обвинением эксперт-историк профессор Шефлер, что в июле 1944 г. советские войска захватили лагерь Травники настолько быстро, что немцы не успели сжечь архивы. В советские руки попали не только все документы, но и канцелярские запасы, включая формы документов, ручки, чернила, печати и т.д. Поэтому легко было предположить, что там были и заранее подписанные местным начальством формы удостоверений, и КГБ мог в любой момент по мере надобности внести в документ недостающие данные, в том числе и поддельную подпись человека, против которого затевалась вся провокация. (15)

«Документ Травники», привез в Израиль советский агент-миллионер Арманд Хаммер в сотрудничестве с тогдашним премьер-министром Шимоном Пересом. Президент судейской панели Дов Левин, в нарушение всех критериев Верховного суда, членом которого он являлся, заявил: «Восточный ветер пронесся по стране и принес этот документ в комнату Иш-Шалома (старшего следователя израильской полиции, который расследовал обвинения против Демьянюка-Э.Ш.). Имя этого ветра с востока - Хаммер». И хотя сам Хаммер даже не был приглашен в суд, чтобы ответить на вопрос, как и почему он получил в руки этот документ (за которым он специально летал на своем самолете в Москву), суд - в нарушение законной процедуры - принял «документ Травники» в качестве «исторического документа». (16)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:


(14) - То есть следователи в нарушение всех инструкций подталкивали свидетелей к опознанию «нужного» обвиняемого.

(15) - Специалисты по подделке документов в СССР были. Об этом заявлял на сенатских слушаниях в США старший офицер НКВД А.Орлов (Л.Фельдбин) ещё в 1957 году. А при наличии такого запаса материалов из лагеря Травники сделать подложные документы особого труда не составляло. Именно из-за этого факта Авраам Шифрин и был приглашён в качестве эксперта по советским подделкам документов.

(16) - Фигуры Арманда Хаммера и Шимона Переса очень интересны хотя и абсолютно несопоставимы по масштабам. Человек, встречавшийся в Кремле с Лениным в 1921 году (портрет Ленина с дарственной надписью по-английски: «Товарищу Арманду Хаммеру от В.Ульянова (Ленина). 20.XI.1921» стоял в калифорнийском доме миллионера среди самых дорогих реликвий до смерти Хаммера) и по сути подтолкнувший товарища Эла Гора (лидера Демпартии США) к началу политической карьеры, заслуживает ОСОБОГО внимания. В 1920-е годы А.Хаммер участвовал в секретных операциях советской военной разведки и ОГПУ. Он являлся номинальным владельцем арендованных в Риге торговых складов возле Центрального рынка и имел постоянные апартаменты в гостинице Roma. Для аналогичных целей, на имя Хаммера Советская Россия приобрела эстонский банк Harju Pank, четвёртый по величине в стране, за 250 тысяч долларов, переведённых из секретного фонда Лубянки в Нью-Йорке. Арманд Хаммер вошел в совет директоров банка, а президентом сделал своего дядю. В 1926 году А.Хаммер предложил создать в СССР первую карандашную концессию, которая в 1932 году была выкуплена государством. Впоследствии это предприятие было известно как Московский завод пишущих принадлежностей им. Сакко и Ванцетти. А.Хаммер выступил посредником между советским правительством и американскими арт-дилерами и коллекционерами при распродаже музейных ценностей СССР. Покинув в начале 1930-х годов Советский Союз, он продавал сокровища династии Романовых, предметы старины, картины, скульптуры из Ленинградского Эрмитажа, яйца Фаберже (подлинные и фальшивые). Все это поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Эдгар Гувер, собрал на Хаммеров досье № 61-280, ставшее основой для обвинений в адрес Арманда Хаммера в 1952 году. Однако добиться заключения Хаммера в тюрьму Гуверу так и не удалось. Что касается члена Социнтерна Шимона Переса, то этот серый кардинал израильской политики был постоянно занят политическими интригами и его роль в обмене реальных израильских земель на мифические обещания мира ещё ждёт оценки и всестороннего расследования. Прямое вмешательство этой «сладкой парочки» в дело Демьянюка стало по сути решающим.





Авраам Шифрин (справа).





Книга Авраама Шифрина.





Арманд Хаммер в своём кабинете (на заднем плане та самая фотография Ленина и справа от неё фото Брежнева, так сказать от Ильича до Ильича...).





А. Хаммер и Л.Брежнев.





Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продолжение статьи здесь:

https://agasfer1326.livejournal.com/30741.html

Игаль Амир. Симон Петлюра. Перпендикуляры правосудия

О Симоне Петлюре я написал много, а о Игале Амире всего лишь несколько комментариев.
Думаю в преддверии 25-летия покушения на премьер-министра Рабина стоит этот пробел восполнить.

Вначале поясню почему я соединил казалось бы не соединяемое (но это лишь на первый взгляд!): оболганный советским агитпропом и левыми агитаторами на Западе, глава УНР Симон Петлюра, был объявлен тираном, мучителем евреев, а убивший его, комуно-анархист еврейского происхождения, С.Шварцбард - народным мстителем и героем еврейского народа. В результате судебного фарса в Париже, Шварцбард был оправдан и отпущен на свободу.
Спустя почти 70 лет, религиозный еврей Игаль Амир, который считал И.Рабина предателем еврейского народа и совершивший покушение на премьер-министра Израиля, был объявлен левыми пропагандистами правым террористом и фанатиком. В результате судебного фарса в Израиле, Игаль Амир был приговорён к пожизненному заключению.   
Общее здесь то, что одного убийцу политического лидера оправдали, а другого осудили. Украинофобия здесь ни причём, антисемитов прошу не возбуждаться, ключевой момент здесь - левая пропаганда, из-за чего и возникли эти судебные "перпендикуляры".

Те, кто не читали моих исследований о С.Петлюре могут это сделать на моём ЖЖ: https://agasfer1326.livejournal.com/2018/11/

А вот о деле Амира-Рабина расскажу подробнее. 
Итак, победившая на израильских выборах-1992 левая партия "Авода", которая входит в Социнтерн* вместе с ещё более левой израильской партией "Мерец", взяла своими лозунгами слоганы: "мир немедленно" и "автобусы по субботам". Друзья мои украинские, не напоминает ли это вам лозунги товарища Зеленского? ;)

* Социнтерн или Социалистический интернационал  — международная социал-демократическая организация, в состав которой входят левые партии стран мира социалистической направленности.

На тех выборах я был агитатором от правой партии "Ликуд" и призывал эмигрантов из СССР ни в коем случае не повторять ошибок и не голосовать за левые партии, иначе прольются реки крови, но будет поздно... Надо сказать, что партия "Авода" тоже привлекла для влияния на умы новых израильтян старые кадры. К примеру бывшего сексота кгб Михаила Козакова.  Левые убеждали, что мир близко, надо просто договориться с террористами, ну и мол какая разница, что в еврейском государстве соблюдают Шаббат: дадим автобусы по субботам и всё станет мармеладным. Меня тогда обвиняли в том, что я молод и глуп, и хоть хороший человек, но в политике не разбираюсь и потому поверил правым. Но правым в итоге оказался я... После победы "Аводы" во главе с Рабиным и Пересом, Израиль захлестнула волна арабского террора. Надеюсь, что НЕ очень немногим из вас пришлось собственными глазами видеть результаты взрывов террористами-смертниками, рейсовых автобусов в Израиле. Человеческая плоть на деревьях и оторванные головы на тротуарах - это жуткое зрелище, поверьте на слово...

Вскормленный советской сисей-масисей борец с "израильским апартеидом" товарищ Арафат, вызванный из тунисского анабиоза израильскими левыми тут же взялся за старое и хорошо-знакомое дело - террор.  
Правое и религиозное население протестовало и увещевало Рабина не делать уступок и не менять реальные библейские земли Эрец Исраэль на мифические обещания террористов стать белыми и пушистыми, на что премьер по-солдафонски сказал, что мол пусть мои противники крутятся как вентиляторы, а погибших в результате терактов обгадил циничной формулировкой, назвав их: "жертвами мирного процесса".
Всё это подвигло религиозного сиониста Игаля Амира, выходца из семьи йеменских евреев на действия.

Отслуживший срочную службу в рядах боевой дивизии "Голани", Амир, преподавал Иудаизм в Риге по линии "Натив" (Бюро по связям с евреями СССР). Вернувшись в Израиль, поступил на на юридический факультет Бар-Иланского университета.
Понимая, что партия "Авода" ведёт страну к катастрофе, и зная, что в жизни есть компромиссы на которые лучше не идти, Игаль Амир решил остановить премьер-министра. Именно остановить, потому, что конкретного желания убить Рабина, у Амира не было. После митинга на площади Царей Израилевых (в центре Тель-Авива) вечером 4 ноября 1995 года, Амир сумел подойти к Рабину и выстрелить в спину премьер-министру.

Случилось так, что приблизительно в это самое время я находился в Тель-Авиве, неподалёку от площади Царей Израилевых. А вскоре, по воле случая, видел вблизи арестованную Маргалит Хар-Шефи (подругу Игаля Амира, обвиненную в недоносительстве и осужденную за это на 9 месяцев тюремного заключения). 

Основные события развивались следующим образом:
- после выстрелов на Амира налетели охранники и сбили его с ног
- Рабин сел в свой автомобиль и уехал с площади
- через некоторое время из госпиталя "Ихилов" сообщили, что И.Рабин скончался
- после расследования и суда, Игаль Амир был приговорён к пожизненному заключению, а его брат Хагай к 16.5 годам по обвинению в соучастии.

Последовавшая за смертью Рабина, кампания "Рабинобесия" абсолютно в советском стиле и сталинских традициях, меня жутко напрягала. 

Странностей и нестыковок в этом деле не просто много, а огромная масса. О них мне удалось поговорить с Ларисой Амир, женой Игаля и матерью его сына.
  [Лариса Амир (Л.А), Алик Гомельский (А.Г)]

А.Г. - С Вашего разрешения, Лариса, хотел бы задать Вам несколько вопросов о деле, как человеку непосредственно вовлеченному во все разбирательства. Если Вы ответите, то разрешаете ли мне поделиться Вашими ответами на моих ФБ ресурсах? Заранее огромное спасибо. Итак:
1). Игаль стрелял Рабину в спину или в грудь тоже?

Л.А - Не за что; разумеется, постараюсь ответить, насколько смогу! И естественно, можете использовать по своему усмотрению.
1). Только в спину.

А.Г. 2). Признано ли судом/экспертизой что фатальным ранением Рабина был раздробленный позвоночник?

Л.А. 2). Нет. Раздробление позвонка было отмечено в первых медицинских документах; затем врачи взяли свои слова обратно, сославшись на то, что ошиблись, приняв за ранение следы имевшейся у Рабина давней болезни позвоночника. Надо отметить, что оригинальный снимок позвоночника на суд так и не был представлен, он отсутствовал (правда, потом нашелся... но это отдельная история; если хотите, могу написать подробней).

А.Г. 3). Если предыдущий ответ утвердительный, то сел ли Рабин после этого ранения в машину самостоятельно?

Л.А. 3). В любом случае, у меня лично нет ответа на этот вопрос. Игаль, естественно, этого видеть не мог.

А.Г. 4). Как долго ехала машина Рабина от площади до госпиталя и кто именно находился в ней помимо Рабина и водителя?

Л.А. 4). На эту тему я знаю ровно то же, что и остальные: говорят, долго ехала... ) Дамти* (шофер) говорит - никого в ней не было, кроме Рабина , Рубина* (охранник) и его самого. Правда, в другом интервью в другое время он говорит, что подвозил еще какого-то полицейского, который подсказал ему, как доехать до Ихилова*. Заметьте, что там же, на площади, в трех метрах от места происшествия, стоял амбуланс, которым почему-то не воспользовались для транспортировки тяжело раненного человека.

А.Г. 5) Вы критиковали книгу Барри Хамиша*, касается ли это и заявлений автора об исчезновении свидетелей и подтасовке улик относительно Игаля?

Л.А. 5). Если честно, я не помню, что Барри Хамиш пишет про подтасовку улик. Что работа с уликами и со всем материалом была крайне недобросовестная, понятно, впрочем, и без него. Про исчезновение свидетелей мне лично кажется странным. Не та у нас страна, что можно просто так, не вызывая подозрений, убирать людей. Был один человек, про которого ходят такие слухи - сотрудник ШАБАКа*, по имени Йоав Куриэль, который в ту самую ночь якобы покончил с собой. Это действительно кажется странным совпадением.

А.Г. Огромное спасибо, Лариса! Прошу прощения за нахальство, но по Вашим ответам возникли еще вопросы:
6). - Таким образом фатальным как я понимаю стало ранение в грудь?

Л.А. 6). Ранение в грудь официальная версия отрицает, и , кажется, серьезных подтверждений ему не имеется. По заключениям врачей, смерть наступила в результате ранений от выстрелов сзади. У этих пуль, правда, были очень странные траектории.

А.Г. 7). У Хамиша написано, что у Дамти и Рубина внезапно возникла параллельно амнезия в отношении этих событий. Это факт или Хамиш что-то путает?

Л.А. 7). Амнезию не припомню, знаю, что оба меняли свои показания. В особенности, Рубин, которые изложил три разные версии происшедшего, противоречащие друг другу, и из них только третья, последняя, рассказанная им на суде, как-то соответствует вышеупомянутым траекториям пуль.
 
А.Г. 8). Если я не ошибаюсь, то исчезали (или замолкали) врачи и медперсонал в "Ихилов". Вам об этом, что-то известно?

Л.А. 8). Про исчезновение врачей и медсестер все время ходили слухи, но мне они не казались серьезными, если честно. Врачи тоже меняли свои показания, это правда, - в частности, я написала об этом выше. Но они объясняли это первоначальным "балаганом".

А.Г. Спасибо огромное, Лариса! Воспользуюсь Вашим разрешением. Очень много людей в Канаде, США, Украине не знакомо и с делом (а главное предшествовавшей ему ситуацией!) и с израильским левосудием.

Л.А. Большое спасибо Вам! В конце концов, все это пишется для того, чтобы у людей была более или менее качественная информация. Буду очень признательна за помощь!

* Менахем Дамти - личный водитель премьер-министра

* Йорам Рубин - телохранитель И.Рабина

* "Ихилов" - тель-авивский госпиталь

* Барри Хамиш - израильский писатель, уроженец Виннипега

* ШАБАК - или Шин-Бет, спецслужба Израиля занимающаяся внутренней безопасностью, сравнима ФСБ.

Как вы видите из нашей беседы с Ларисой, вещественные доказательства в деле то исчезали, то появлялись, свидетели меняли свои показания как модница наряды, или ссылались на внезапную групповую амнезию, раненного премьер-министра везли в госпиталь не на оборудованном всем необходимым для спасения жизни автомобиле скорой помощи, а в обычном правительственном лимузине, куда ещё по пути подсаживался некий "лоцман Сусанин", указывающий путь к госпиталю (до которого, от площади 1,000 - 1,200 метров, то есть максимум 3-5 минут езды на обычной машине), траектории у пуль тоже странные.
Кроме этого, следствие велось с нарушением всех юридических и правовых процедур, не говоря уже о правах обвиняемых. Если бы нечто подобное было совершено в отношении любого арабского террориста, то израильских следователей правозащитные организации затаскали бы по судам! Что ещё важно, убивающие еврейских стариков, женщин и младенцев "борцы" периодически выходят на свободу в рамках очередного обмена или жеста доброй воли, ничего подобного в отношении собственных, еврейских заключённых, не происходит.
Арабские террористы причастные к убийствам евреев, находясь в "ужасных" израильских тюрьмах занимаются и политической деятельностью и подстрекательствами, в то время как против Игаля Амира, сидящего уже четверть века в одиночной камере, и его близких, управление израильских тюрем ведёт настоящую войну на истощение.

Всё выше-перечисленное по меньшей мере заставляет усомниться в 100% уверенности израильского суда в том, что именно Игаль Амир - убийца премьер-министра Рабина. А у меня есть ещё одна веская причина сомневаться в непогрешимости и справедливости израильского правосудия - знаменитое дело Ивана Демьянюка*. Тогда, лишь чистая случайность (или чудо?) не позволила полностью опозориться правосудию Израиля на весь мир, казнив невиновного и тем самым поставив под сомнение справедливость наказания Адольфу Эйхману. Скажу, что именно Шимон Перес (через или вместе, с про-советским миллионером Армандом Хаммером*), привёз советскую фальшивку в качестве документального доказательства вины И.Демьянюка. Хочу также отметить, что в деле Демьянюка честь израильского правосудия спасали адвокат Йорам Шефтель и антикоммунист, Авраам Шифрин - советский Й.Поллард.
 
* дело Ивана Демьянюка - в конце 1970-х против гражданина США И.Демьянюка было выдвинуто обвинение, что он служил надзирателем в нацистском концентрационном лагере Треблинка и причастен к убийствам свыше 29 тысяч человек, применяя к узникам садистские пытки за что и получил кличку "Иван Грозный". В октябре 1983 года Израиль направил запрос на экстрадицию Демьянюка, которая была осуществлена в 1986 году. В апреле 1988 года Демьянюк был приговорён к смертной казни, однако, 5 лет спустя, 29 июля 1993 г. Верховный суд Израиля вынес Демьянюку оправдательный приговор. И не на основании сомнений, которые в уголовном суде трактуются в пользу обвиняемого, а потому, что добытые защитой документы - те самые, которые с августа 1978 г. скрывались американскими следователями - неопровержимо доказали, что “Иваном Грозным” был другой человек, которого звали Иван Марченко. Обнаружение этих документов в советских архивах, как и обнаружение свидетелей в Польше, лично знавших настоящего “Ивана Грозного”, стало возможным, благодаря начавшейся перестройке. Но даже несмотря на нее, потребовались годы поисков, и лишь чудо привело к тому, что слушание апелляции многократно откладывалось по не зависевшим от защиты причинам и началось тогда, когда в распоряжении защиты оказались неопровержимые доказательства невиновности приговоренного к смерти Демьянюка (по материалам Элеоноры Полтинниковой-Шифрин). 


Дополнение:

Израиль от позора расправы с невиновным спасла дочь Ивана Марченко Екатерина, которая передала Геннадию Сахарову единственное не изъятое МГБ фото И.Марченко буквально за день до последнего судебного заседания. Это фото он передал зятю Демьянюка, Эду Ничнику, а тот успел через адвоката, Ярослава Добровольского, представить его суду. История с розыском И.Марченко МГБ и КГБ крайне интересна и таинственна - он был обнаружен советской разведкой в Триесте в 1956г., в розыскном деле запись" "Контакт установлен в Триесте", в 1957 году в деле запись: "Контакт утерян" и в том же году в село Сергеевка приехала группа МГБстов. Были изъяты все воспоминания об Иване Марченко - фото, письма. А семье Марченко назначили пенсию как семье погибшего на фронте с условием, не распространять о нем информацию. Жена Марченко, Екатерина, спрятала его свадебный портрет, вклеив его под обложку семейного фото альбома. Это фото и было найдено дочерью Марченко, тоже Екатериной, и передано Г.Сахарову.

После этого, Геннадий получил предупреждение от израильских спецслужб о том, что если он когда-либо приблизится к границе Израиля хотя бы на 100 км, то ни здоровье, ни жизнь его, не гарантированы. И это в благодарность за участие в избавлении государства Израиль от позора!!

А свидетели, знавшие Марченко в Треблинке лично, были найдены в селе Бабайковка в Днепропетровской области. Это были женщины, вывезенные в Германию и работавшие в Треблинке уборщицами в офицерских домах, Нина Шиенко и Мелания Нездиймынога. Они боялись опознать Марченко так как считали что он жив и может их убить, но тем не менее они НЕ подтвердили на камеру что Демьянюк - это "Иван Грозный", заявив что никогда не видели этого человека. Позднее, Нина Шиенко, сказала Геннадию Сахарову один на один, что на фото Марченко - "Иван Грозный". (по материалам Геннадия Сахарова)



* Арманд Хаммер - американский бизнесмен, известный своими связями с властями СССР и советскими спецслужбами.


Ещё несколько интересных замечаний о деле:

- И.Рабин принимал непосредственное и самое активное участие в уничтожении знаменитой "Альталены", танко-десантного корабля который вёз из Европы, в сражающийся за независимость Израиль, оружие. Произошло это 22 июня 1948 года именно в Тель-Авиве. На корабле находились израильские правые под командованием Менахема Бегина, среди которых были выжившие в гетто и нацистских концлагерях сионисты. Среди израильских раввинов существует мнение, что душа кого-то из погибших на "Альталене" (10 человек были убиты в перестрелке) пришла к Рабину с мщением.

- есть версия, что в отношении И.Рабина каббалистами был проведен обряд "Пульсей де нура", дословно "удар огнём". Это мистический, молитвенный обряд, ставящий своей целью призвать в отношении провинившегося еврея (исключительно еврея, потому как обряд не действует на иноверца) карающую руку небесного суда. Обряд этот не направляет гнев Б-га на провинившегося, но представляет собой апелляцию, призыв к Б-жественной справедливости. Любая информация о способе и месте проведения этого обряда остаётся в тайне, а каббалист, который решает провести обряд, берёт на себя огромную ответственность. Дело в том, что человек, призывающий кару небесного суда, попадает и сам под его скажем так, юрисдикцию. И в случае, если обвиняемый на самом деле невиновен, то наказание уже падает на призвавшего, вернее призвавших, потому, как обряд совершает миньян, то есть собрание из 10 евреев.

   
Давайте посмотрим на два этих дела: Шварцбард - Петлюра и Амир - Рабин. В отличие от щелкопёра А.Тарна, сравнившего комуно-анархиста Шварцбарда с правым религиозным сионистом Амиром (я об этом писал около полугода назад) смотрю на вещи глубже потому, что знаю оба дела достаточно детально. В угоду лево-партийной солидарности, украинский юдофил Петлюра был назван антисемитом, а покушавшийся религиозный еврей Игаль Амир - убийцей. Стремление считать человека святым лишь исключительно по национальному или расовому признаку или же политической принадлежности, ничего общего со справедливостью и правосудием не имеет. 

В завершение процитирую Элеонору Полтинникову-Шифрин: "...в Израиле проходил судебный процесс, оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что ... общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян.
Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом.
Сегодня мы с ужасом наблюдаем узурпацию судом законодательной и исполнительной власти в стране и беспардонное использование системы правосудия в Израиле для борьбы с идеологически и политически неугодными лицами и тенденциями - и недоумеваем: как же такое могло произойти?!..."
.

На мой взгляд, очень важно осознать, что левые добравшись до рычагов правового давления на граждан любого государства, немедленно превращаются в опаснейший клан, используя законы в своих узко-партийных, корыстных целях, не допуская к этим рычагам своих политических оппонентов и подрывая доверие к юридической системе страны. И эта проблема, как вирус заражает всё новые и новые страны, в чём граждане Израиля, Украины и США убеждаются сегодня.  





Слева направо: И.Рабин, Б.Клинтон, Я.Арафат




Лариса Амир.




Игаль Амир.




Самуил Шварцбард.




Игаль Амир.




С.Шварцбард выступает в суде.




Обложка моей книги о Симоне Петлюре.




Элеонора Полтинникова-Шифрин.




Авраам Шифрин.




Пылающая "Альталена" на Тель-Авивском рейде.




Маргалит Хар-Шефи.

































   

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО І СПЕЦОПЕРАЦІЯ КДБ: «ВБИТИ АНТИСЕМІТА»

(З книги Аліка Гомельського "Єврейсько-Українські відносини. 20 століття")


Хотів би розглянути ще одну спробу радянських каральних органів розіграти «єврейську карту» в боротьбі з українським визвольним рухом.
Нещодавно розсекречені СБУ документи КДБ вражають. І розмахом, і винахідливістю, і глибиною підходу ...

Передісторія така: Ярослав Стецько, заступник голови ОУН(Б) Степана Бандери, прем'єр Української Держави, проголошеної 30 червня 1941 року, був заарештований Гестапо 4 липня 1941 року і перебував в ув'язненні до кінця 1944 року. З 1946 року, протягом 40 років, він очолював Антибільшовицький Блок Народів (АБН) і був в цей час однієї з чільних фігур Українського визвольного руху. Це природно робило його мішенню операцій радянських каральних органів.

За визнанням Б. Сташинського (вбивці Л.Ребета і С.Бандери), за розпорядженням своїх кураторів він досконально вивчив звички, розпорядок і адреси Стецько в Мюнхені, але так і не отримав схвалення КДБ на вбивство глави АБН. На відміну від Ребета і Бандери, в кінці 1950-х, Я.Стецько був найпопулярнішою політичною фігурою не лише української діаспори і національно-визвольної боротьби українського народу, а й лідером міжнародного антикомуністичного руху.

Розсекречені документи складаються з:
• доповідної записки голови КДБ України В.Федорчука на ім'я В. Щербицького датованій груднем 1973 року
• інформаційного повідомлення ЦК КПУ від жовтня 1969 року про те, що стосовно Я.Стецько була проведена пропагандистська операція
• листівок на івриті і ідиш із закликом вбити Я.Стецько
• переклад тексту листівки на російську мову

Кожен з документів на мій погляд являє собою подобу радіоактивного заряду, який опромінює і єврейський і український народи своїми смертоносними променями взаємного розбрату і ненависті.

Що ж, давайте розберемо кожен з них детально. Почнемо з записки Федорчука. Цитую:

«... з метою розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами в США була видана брошура "Щоб ми не забули", в якій на документальній основі викривається причетність оунівців в період 2-ї світової війни до масового знищення мирного населення в тому числі до так званих «єврейських акцій» ... як "автор" і видавець брошури виступив один з керівників прогресивної української організації "Ліга Американських Українців" що відвідував в останні роки Україну і мав можливість легендувати наявність у нього матеіалов, використаних в брошурі ... ».

Гриф "Цілком таємно" дозволяє Федорчуку абсолютно відверто і цинічно окреслити:
мета - розпалювання міжнаціональної ворожнечі;
засіб - дезінформаційна брошура;
інструмент - агент радянських спецслужб з української діаспори.

Наступна цитата: «... З метою популяризації брошури, «автор»... привернув до здійснення цього заходу на посаді «співвидавця» одного з єврейських прогресивних діячів Нью-Йорка. Спільний виступ прогресивних українських та єврейських організацій в США проти оунівців, як військових злочинців дав певний політичний ефект ...».

Отже, для чекістського спецзавдання, виродок українського народу привернув подібного йому виродка народу єврейського. У зв'язку з тим, що нам відома назва пасквіля ( "Lest We Forget"), дата видання (перше - 1973 рік) і місце (США), то ми досить легко можемо його виявити. Брошура ця і зараз, в 2019 році, знаходиться в абсолютно вільному продажу на Амазон і багатьох інших книжкових онлайн ресурсах. Автор - Майкл Ганусяк уродженець Нью-Хейвен, штат Коннектикут, член Компартії США. У зв'язку з проробленим об'ємом роботи, 93-річний письменник отримав 11 жовтня 2006 року явно дуже тепле містечко в пеклі. Компанію йому там складе (або вже склав) товариш Сем Певзнер, працівник газети на ідиш "Морген Фрайхайт" пов'язаної також з Компартією США.

Читаємо документ далі: "... Єврейська "Організація по боротьбі з фашизмом, расизмом та антисемітизмом" має намір передати ФБР США список осіб що викривають брошурою в геноциді, зажадавши їх розшуку та покарання...".

Один Б-г знає, що за організацію мав на увазі товариш Федорчук, але вона отримала від КДБ СРСР козирі для того, щоб розкрутити ворожнечу між євреями і українцями до неймовірних обертів ...

Перейдемо тепер, власне, до справи Ярослава Стецько. Ще один цілком таємний документ КДБ України повідомляє нам, що: "...Починаючи з 1966 року КДБ України було проведено ряд заходів в результаті яких ватажок ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один з головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, що проводився гітлерівцями. В розвиток цих заходів, від імені осіб єврейської національності, які проживають у ФРН і обуреними безкарністю Стецько, нами єврейською / іврит, ідиш / та англійською мовами підготовлена ​​листівка закликає помститися Стецько за тисячі невинних жертв геноциду. Зазначені листівки засилають в редакції єврейських друкованих органів в США, Англії, Франції, Ізраїлю та ФРН ... ".

Хочу звернути увагу читача: документ датований 1969 роком, тобто це після Шестиденної війни в якій СРСР активно допомагав арабам і нещадно давив на Ізраїль, розірвав в результаті дипломатичні відносини. І ось, для нацьковування євреїв на Ярослава Стецько, КДБ апелює до того, як відважно євреї захищали свою країну. Верх цинізму і глибина підлості. Так вони відкритим текстом писали, мовляв зіштовхуємо українських націоналістів і сіоністів.

Не зважившись в 1950-х роках знищити Я.Стецько своїми силами, комуністи вирішили оббрехавши главу ОУН, та нацькувати на нього єврейство.

Тепер деталі: листівку англійською без проблем могли прочитати в будь-який з перерахованих країн. На ідиш в кінці 1960-х теж виходило чимало періодичної преси в Європі і Америці. Але ключовим тут, я вважаю текст на івриті і ось чому. Операціями з фізичної ліквідації тих, хто представляв загрозу єврейському населенню планети здійснювала лише одна організація в світі: ізраїльський Моссад. До 1970 року в активі "ХаМосад ле Модіін у ле Тафкідім Меюхадім", тобто "Інституту Розвідки і спецоперацій" (коротко "Інституту") були такіі гучні операції:
- викрадення і вивезення з Аргентини до Ізраїлю нацистського злочинця Адольфа Ейхмана
- ліквідація ряду німецьких фахівців, що працювали на єгипетську ракетну програму
- викрадення з французького порту Шербурн 5 ракетних катерів зроблених для Ізраїлю, але потрапивших під ембарго.

Вбивство або викрадення відкрито мешкаючого у Мюнхені і багато мандрувавшого по світу глави АБН Ярослава Стецька було справою досить простою, але ізраїльтяни, вивчивши справу, таку "підставу" проігнорували. Український лідер, який просидів 3 роки в польській тюрмі і 3.5 року в нацистських в'язницях і концтаборі був небезпечним для СРСР, але не для євреїв і Ізраїлю!

Документ, підписаний в жовтні 1969 року заступником голови КДБ УРСР, дуже насичений змістом і важливий. Крім опису операції проти Я.Стецька в ньому також говориться: «...від імені українських націоналістів виготовлена прокламація, яка закликає боротися за надання самостійності канадській провінції Манітоба. Один примірник цієї листівки з супровідным листом, виконаним почерком одного із проживаючих за кордоном українських націоналістів, направлений до канцелярії прем'єр-міністра П.Трюдо. Цим заходом переслідується мета викликати негативну реакцію з боку канадського уря-ду на прояви «українського сепаратизму» і посіяти недовіру до основних емігрантських центрів, які існують у країні...».
Тобто КДБ також намагався дезінформувати уряд Канади, виставивши канадських українців сепаратистами, котрі планують розвал держави. Зауважу, що це не просто поширення чуток, а лист з підробленим почерком конкретної людини. Про те, що СРСР займався подібними речами ще в 1957 році, повідомив на слуханнях в сенатському комітеті США утікач на Захід старший майор держбезпеки (що дорівнює армійському генерал-майору) Олександр Орлов (Лев Фельдбін)*.

Час для цієї провокації було підібрано КДБ відмінно, тому, що друга половина 1960-х років в Канаді була дуже бурхливою в плані сепаратизму, і закінчилася введенням частин канадської армії в Оттаву і Монреаль в жовтні 1970 року. Ліві франкофонські маргінали з Фронта Визволення Квебеку, починаючи з 1963 року, влаштовували теракти: вибухи, пограбування, захоплення заручників, вбивства. Тому сепаратистські виступи в центрі Канади (в провінції Манітоба) були би, м'яко кажучи, дуже невчасними для канадського керівництва.
Далі це «повідомлення» каже: «...від імені члена ОУН-бандерівців, який проживає в ФРН, виготовлено на німецькій мові лист із докорами на адресу німців ФРН і погрозами «самостійно захищати християнсько-гуманні традиції німецького суспільства і звести рахунки з німцями за колишні кривди». Документ засилається на адреси газет, журналів, а також окремих буржуазних політичних і громадських діячів...».
Робилося це з метою компрометації українських емігрантів з ОУН(Б), які проживали в Німеччині, а деякі працювали в структурах «Радіо Свобода» і «Радіо Вільна Європа».
Але це ще не все. Цитую: «... Для поглиблення розколу і посилення протиріч між ЗЧ [Закордонними Частинами – прим. автора] ОУН і їхніми противниками у таборі українських буржуазних націоналістів... на адресу єпископа Платона Корнеляка, котрий запропонував провести релігійну службу в пам'ять про Бандеру, від імені націоналіста-мельниківця, надіслано анонімного листа з пропозицією відмовитися від цього наміру, тому що винуватець розколу в ОУН, Бандера, є ініціатором «братовбивчих акцій, що послідкували за цим розколом і послабили український революційний рух...»».
Це свідчить про те, що КДБ уважно стежив за конфліктом між двома фракціями ОУН, і вміло нацьковував одних на других і маніпулював.


Ну і останній документ - текст самої листівки. Наведу кілька цитат:
1) "... Ярослава Стецько відповідального за дії української поліції і банд, т.зв. УПА ..."
Це наклеп. Українська поліція набиралася нацистами, а не ОУН(Б). УПА була взагалі створена лише в 1942-1943 роках, коли Я.Стецько знаходився в ув'язненні у нацистів вже 1.5 року.

2) "... Ми абсолютно не помічаємо як гітлерівець Оберлендер і Стецько утворили разом із собі подібними "Європейську Раду Свободи"...".
Мається на увазі Світова Антикомуністична Ліга.

3) "... Світова громадськість обурюючись підвищенням телефонних тарифів спокійно дивиться на те, як англійський прем'єр-міністр Вільсон приймає в своїй резиденції банду Стецько, Оберлендера і їх приятелів ...".
Тут вже прокол, якщо глава Лейбористської партії Великобританії вважає прийнятним офіційно спілкуватися із Стецько, не рахуючи його військовим злочинцем, то ...

4) "... Доки ми будемо покірливо терпіти цього виродка. Невже в середовищі єврейського народу, що з таким блиском захищає свою Батьківщину не знайдеться людини здатної ... всадити кулі в цю самовдоволену пику? ...".
А це вже явний перегин, який видає з потрохами підбурювачів з КДБ, які закликають до політичного вбивства глави АБН руками ізраїльських спецслужб.



Кілька слів з приводу сумно-відомого "Життеписа Ярослава Стецька". Він згаданий комуністами США Ганусяком і Певзнером, підхоплений і оголошений автентичним документом істориками Д-П.Хімкой, М.Царінніком і К.Бергкофом (Царинника і Бергкофа мені вже доводилося спростовувати в справі "стенограми конференції ОУН(Б)" що виявилася агітпропівською підробкою).

Процитую статтю Олеся Городецького стосовно «Життєписа» Я.Стецька: «Професор Тарас Гунчак у своїй статті для Гарвардського журналу вказував на грубі ознаки фальсифікації: невідповідність хронології, що її вказано в біографії Стецька, реальним фактам, неіснуючі посади та організації, використання радянського правопису української мови, знаходження «життєпису» в радянських, а не в німецьких архівах....Написанню цього «життєпису» заперечував сам Ярослав Стецько, вважаючи його грубим фальсифікатом радянської пропаганди. Про те, що правки на машинописному тексті зроблені не його почерком, уже пізніше неодноразово стверджувала його дружина та інші люди, котрі його добре знали...Про сумнівність справжності «життєпису» свідчить також експертний висновок спеціалістів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління у місті Києві. У документі, датованому листопадом 2002 року, який має назву «Характеристика та аналіз документів справи 7, оп. 3, ф. 3833. Крайовий провід ОУН на Західно-Українських землях за 1941 – 1946рр., що зберігається у ЦДАВО України» – а власне в цій справі зберігається так званий «Життєпис» – зокрема, сказано наступне:
«...Ще одна особливість документів, що звертає на себе увагу, це – папір, на якому надруковані ці документи: німецькі на цупкому папері; польські документи в основному на цигарковому папері, але фізичний стан їх задовільний, однак читати такий текст важко, оскільки документи в більшості надруковані з обох сторін і через один інтервал. Українські документи надруковані на газетному папері, а це значить, що ці документи створювалися у відповідних регіонах з відповідною ознакою діловодної служби, яка створювала ці документи: Німеччина, Україна, Польща… На жаль, коли читаємо документи, то бачимо, що в окремих випадках немає початку або кінця документу. Щодо оригінальності документів, то 90% документів – незасвідчені копії, тобто не мають підписів, частина з них засвідчені копії – це є підпис, або стоїть печатка… Якщо вважати, що підписи Ярослава Стецька дійсно його, то такі документи є оригіналами, але ми дотримуємося того, що це не оригінальні підписи Стецька...»».


Вищенаведені документи КДБ датовані і охоплюють період між жовтнем 1969 і груднем 1973 але це ще далеко не все. Нещодавно розсекречені архіви ЦРУ проливають додаткове світло на ступінь розмаху операції КДБ проти Ярослава Стецько та українських іммігрантів в США.

Отже, напередодні візиту Л.Брежнєва в США (18 червня 1973 року) представник посольства СРСР у Вашингтоні звернувся до американських спецслужб із заявою про те, що українські націоналісти на чолі із Стецько планують вбивство Брежнєва під час цього візиту. Здійснення вбивства покладено "на молодих українців що брали участь в бойових операціях армії США у В'єтнамі і відомих своїм фанатизмом ... Найактивнішу участь в цих планах і власне приготування до теракту приймає майор армії США Кравців, син українського націоналіста Богдана Кравціва".

Як видно зі списку адресатів, тодішній держсекретар США Г. Кіссінджер був повністю присвячений в те, що відбувається розслідування. З цього випливає, що полювання і провокації проти Я.Стецько з боку КДБ не тільки не припинялися в період 1969-1973 але були розширені настільки, що мали побічну мету в особі однієї з ключових фігур армії США.

Так, так, Ніколас (Микола) Кравців, що воював у В'єтнамі, був одним з розробників тактики армії США у В'єтнамі, а також операцій в Панамі (1989-1990) і Іраку (включаючи "Бурю в пустелі" 1991 і звільнення Іраку в 2003-му). Після того, як він пішов у відставку в званні генерал-майора армії США, Н.Кравців протягом декількох років надавав допомогу в створенні армії незалежної України.

Для повного розуміння ситуації із зверненням радянського дипломата до ФБР 11 червня 1973 року, необхідно розглянути додаткові матеріали з опублікованих нещодавно архівів ОУН(Б). А конкретно, листування керівництва Антибільшовицького Блоку Народів (АБН), пана Ярослава і пані Ярослави Стецько, з сіоністом, в'язнем ГУЛАГу, учасником 2-ї світової війни, ізраїльським політичним діячем, публіцистом Авраамом Шифріним. Сам факт такого листування і конверти пошти Ізраїлю з адресами подружжя Стецьків в Мюнхені - приголомшливий доказ взаємодії і дружніх відносин єврейських і українських націоналістів. Але зміст одного з листів А.Шіфріна до Ярослава Стецька елементарно руйнує міфи про антисемітизм і одночасно пояснює чому СРСР докладав такі колосальні зусилля як для морального так і для фізичного знищення глави АБН. Судіть самі:
"...хочу розповісти про один план, який напевно зацікавить і Вас. Зараз у світі йде кампанія акцій проти радянських дипломатів, наприклад в США наша дівчинка облила кров'ю радянського прес-аташе публічно на прес-конференції. Як Ви якби і у вас знайшлися любителі прямих акцій? Наприклад публічна ляпас дипломату від жінки або зняти з нього штани на вулиці (є ж здорові хлопці які зможуть це зробити швидко!) і відшмагати його публічно. це дасть великий ефект. А суд дасть тільки штраф і в суді треба виступити відкрито і пояснити суду що зроблено це за тих поневолених в СРСР, які самі не можуть це зробити. Напишіть відразу яка Ваша думка ... Сердешній привіт дружині. З повагою, Авраам."

Лист цей датований 10 квітня 1972 року, тому досить легко з'ясовується, що описаний Авраамом випадок стався 15 березня 1972 року, коли 17-річна американська школярка з "Ліги Захисту Євреїв", зі словами "Вбивця, звільни єврейських в'язнів!", вилила кров на чоло радянському дипломатові Олександру Євстаф'єву. За словами спікера "Ліги" це був не муляж, а літр справжньої крові, зданої самою дівчиною і ще 2 школярами.

Цей лист А.Шіфріна мені здається дуже важливий у тому плані, що через витік його змісту в СРСР, на Ярослава Стецька, влітку 1973 року, був проведений цій напад, через ФБР і Держдеп США, щоб перешкодити політичному союзові між українськими націоналістами і єврейськими сіоністами, цілком спрямованому проти СРСР.

Для довідки: "Ліга Захисту Євреїв" була створена в США в 1968 році групою єврейської молоді під керівництвом раббі Меїра Кахане (зіхроно ле враха!) для захисту єврейського населення «змішаних районів» Брукліна від хуліганства і провокацій з боку антисемітсько-налаштованих елементів з афро-американських і латиноамериканських кварталів міста, але досить швидко переросла в політичну організацію, що ставила перед собою мету щодо захисту інтересів єврейського народу в усьому світі. З 1969 року організація почала активну кампанію боротьби за право євреїв СРСР репатріюватися в державу Ізраїль.


Підведу підсумок: хоча спецоперація КДБ не привела до очікуваного СРСР результату - фізичного усунення Ярослава Стецько, але пропагандистський ефект від неї виявився неймовірно сильним і довгостроковим. На підставі численних дискусій і суперечок зі своїми опонентами, я можу констатувати, що і через 50 років після цієї операції Я.Стецько вважають патологічним антисемітом і катом єврейського народу. Замислимося, читаче! Взагалі єдиним доказом "антисемітизму" Я.Стецько є фраза (нехай навіть фрази!) з його "мемуарів", які насправді виявляються сфабрикованою КДБ СРСР підробкою. Таким чином, один з основних лідерів Українського національно-визвольного руху Я. Стецько, також як і глава УНР Симон Петлюра, виявляються оббреханими радянською пропагандою, з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі між двома близькими до мене народами: єврейським і українським.

















Листівка зліплена в КДБ. Праворуч текст на івриті, ліворуч - на їдиш.










Переклад тексту листівки.













Ярослав Стецько (стоїть) і його дружина Ярослава (сидить ліворуч).




Ярослав і Ярослава (Слава) Стецько.




Ярослав Стецько і президент США Дж. Буш-старший.




З архіву ЦРУ. Про плани замаху на Брежнєва.









Генерал-майор армії США Микола Кравців.




Авраам Шифрін.










З архіву ОУН. Лист А.Шифрина до Ярослава Стецька. Квітень 1972 року.

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО И СПЕЦОПЕРАЦИЯ КГБ: «УБИТЬ АНТИСЕМИТА»

(из книги Алика Гомельского "Еврейско-Украинские отношения. 20 век")


Хотел бы рассмотреть ещё одну попытку советских карательных органов разыграть «еврейскую карту» в борьбе с украинским освободительным движением.
Недавно рассекреченные СБУ документы КГБ впечатляют. И размахом, и изобретательностью, и глубиной подхода...

Предистория: Ярослав Стецько, заместитель главы ОУН(Б) Степана Бандеры, премьер Украинской Державы, провозглашённой 30 июня 1941 года, был арестован Гестапо 4 июля 1941 года и пребывал в заключении до конца 1944 года. С 1946 года, в течении 40 лет, он возглавлял Антибольшевистский Блок Народов (АБН) и был в это время одной из самых видных фигур Украинского освободительного движения. Это естественно делало его мишенью операций советских карательных органов.
По признанию Б.Сташинского (убийцы Л.Ребета и С.Бандеры), по распоряжению своих кураторов он досконально изучил привычки, распорядок и адреса Стецько в Мюнхене, но так и не получил одобрение КГБ на убийство главы АБН. В отличие от Ребета и Бандеры, в конце 1950-х, Я.Стецько был популярной политической фигурой не только украинской диаспоры и национально-освободительной борьбы украинского народа, но и лидером международного антикоммунистического движения.

Рассекреченные документы состоят из:
• информационного сообщения КГБ УССР от 7 октября 1969 года адресованное ЦК КПУ о том, что в отношении Я.Стецько, украинской диаспоры в странах Запада и ОУН(Б) в разных странах и на различных уровнях были проведены пропагандистские операции
• докладной записки председателя КГБ Украины В.Федорчука на имя В.Щербицкого датированной декабрём 1973 года
• листовок на иврите и идиш с призывом убить Я.Стецько
• перевод текста листовки на русский язык
Каждый из документов на мой взгляд являет собой подобие радиоактивного заряда, который облучает и еврейский и украинский народы своими смертоносными лучами взаимного раздора и ненависти.

Что ж, давайте разберём каждый из них детально. Начнём с записки Федорчука. Цитирую: «...в целях разжигания вражды между украинскими националистами и сионистами в США была издана брошюра "Чтобы мы не забыли", в которой на документальной основе разоблачается причастность оуновцев в период 2-й мировой войны к массовому уничтожению мирного населения в том числе к так называемым «еврейским акциям»... в качестве "автора" и издателя брошюры выступил один из руководителей прогрессивной украинской организации "Лига Американских Украинцев" посещавших в последние годы Украину и имевший возможность легендировать наличие у него материалов, использованных в брошюре...».

Гриф "Совершенно секретно" позволяет Федорчуку абсолютно откровенно и цинично обрисовать:
цель - разжигание межнациональной вражды;
способ - дезинформационная брошюра;
инструмент - агент советских спецслужб из украинской диаспоры.

Следующая цитата: «...В целях популяризации брошюры, «автор»... привлёк к осуществлению этого мероприятия в качестве «соиздателя» одного из еврейских прогрессивных деятелей Нью-Йорка. Совместное выступление прогрессивных украинских и еврейских организаций в США против оуновцев, как военных преступников дало определённый политический эффект...».

Итак, для чекистского спецзадания, выродок украинского народа привлёк подобного ему выродка народа еврейского. Всвязи с тем, что нам известно название пасквиля ("Lest We Forget"), дата издания (первое - 1973 год) и место (США), то мы довольно легко можем его обнаружить. Брошюра эта и сейчас, в 2019 году, находится в абсолютно свободной продаже на Амазоне и многих других книжных онлайн ресурсах. Автор - Майкл Ганусяк уроженец Нью-Хейвен, штат Коннектикут, член Компартии США. Всвязи с проделанным объёмом работы, 93-летний писатель получил 11 октября 2006 года явно очень тёплое местечко в преисподней. Компанию ему там составит (или уже составил) товарищ Сэм Певзнер, работник газеты на идиш "Морген Фрайхайт" связанной также с Компартией США.

Читаем документ дальше: "...Еврейская "Организация по борьбе с фашизмом, расизмом и антисемитизмом" намерена передать ФБР США список лиц уличаемых брошюрой в геноциде, потребовав их розыска и наказания...".

Один Б-г знает, что за организацию имел ввиду товарищ Федорчук, но она получила от КГБ СССР козыри для того, чтобы раскрутить вражду между евреями и украинцами до невероятных оборотов...

Перейдём теперь, собственно, к делу Ярослава Стецько. Ещё один совершенно секретный документ КГБ Украины сообщает нам, что: "...Начиная с 1966 года КГБ Украины было проведено ряд мероприятий (прим.автора - так в оригинале) в результате которых главарь ОУН Стецько был разоблачён перед широкими кругами еврейской общественности как один из главных виновников участия оуновцев в акциях геноцида, проводившегося гитлеровцами. В развитие этих мероприятий, от имени лиц еврейской национальности, проживающих в ФРГ и возмущёнными безнаказанностью Стецько, нами на еврейском /иврит, идиш/ и английском языках подготовлена листовка призывающая отомстить Стецько за тысячи невинных жертв геноцида. Указанные листовки засылаются в редакции еврейских печатных органов в США, Англии, Франции, Израиля и ФРГ...".

Хочу обратить внимание читателя: документ 1969 года, это после Шестидневной войны в которой СССР активно помогал арабам и нещадно давил на Израиль, разорвал в итоге дипломатические отношения. И вот, для натравливания евреев на Ярослава Стецько, КГБ аппелирует к тому, как доблестно евреи защищали свою страну. Верх цинизма и глубина подлости. Да они открытым текстом писали, мол сталкиваем украинских националистов и сионистов.

Не решившись в 1950-х годах уничтожить Я.Стецько своими силами, коммунисты решили оболгав главу ОУН, натравить на него еврейство.

Теперь детали: листовку на английском без проблем могли прочитать в любой из перечисленных стран. На идиш в конце 1960-х тоже выходило немало периодической прессы в Европе и Америке. Но ключевым здесь, я считаю текст на иврите и вот почему. Операциями по физической ликвидации тех, кто представлял угрозу еврейскому населению планеты осуществляла лишь одна организация в мире: израильский Мосад. К 1970 году в активе "ХаМосад ле Модиин у ле Тафкидим Меюхадим", то есть "Института Разведки и СпецОпераций" (кратко "Института") были следующие громкие операции:
- похищение и вывоз из Аргентины в Израиль нацистского преступника Адольфа Эйхмана
- ликвидация ряда немецких специалистов работавших на египетскую ракетную программу
- угон из французкого порта Шербурн 5 ракетных катеров сделанных для Израиля, но попавших под эмбарго.

Убийство или похищение открыто жившего в Мюнхене и много колесившего по миру главы АБН Ярослава Стецько было делом довольно простым, но израильтяне, изучив вопрос, такую “подставу” проигнорировали. Украинский лидер, просидевший 3 года в польской тюрьме и 3.5 года в нацистских тюрьмах и концлагере представлял опасность для СССР, но не для евреев и Израиля!

Документ, подписанный в октябре 1969 года зампредседателя КГБ УССР, весьма ёмкий и важный. Помимо операции против Я.Стецько в нём также указывается, что: "...от имени украинских националистов изготовлена листовка призывающая бороться за предоставление самостоятельности канадской провинции Манитоба. Один экземпляр этой листовки с препроводительным письмом, исполненным почерком одного из проживающих в рубежом украинских националистов, направлен в канцелярию премьер-министра П.Трюдо. Этим мероприятием преследуется цель вызвать отрицательную реакцию со стороны канадского правительства на проявления "украинского сепаратизма" и посеять недоверие к основным эмигрантским центрам, существующим в стране...".
То есть КГБ также пытался дезинформировать правительство Канады выставив граждан этой страны украинского происхождения, сепаратистами планирующими развал государства. Замечу, что это не просто распространение слухов, а письмо с подделанным почерком конкретного человека. О том, что СССР занимался подобными вещами ещё в 1957 году на слушаниях в сенатском комитете США сообщил бежавший на Запад генерал НКВД Александр Орлов (Лев Фельдбин).

Далее в письме указывается: "...от имени члена ОУН-бандеровцев, проживающего в ФРГ, изготовлено на немецком языке письмо с упрёками в адрес немцев ФРГ и угрозами "самостоятельно защищать христианско-гуманные традиции немецкого общества и свести счёты с немцами за прежние обиды". Документ засылается в адреса газет, журналов а также отдельных буржуазных политических и общественных деятелей...".
Делалось это с целью компрометации украинских эмигрантов из ОУН(Б), проживавших в Германии, некоторые из которых трудились в структурах "Радио Свобода" и "Радио Свободная Европа".

Но это ещё не всё. Цитирую: "...Для углубления раскола и усиления противоречий между ЗЧ ОУН и их противниками из лагеря украинских буржуазных националистов...В адрес епископа Платона Корнеляка, вызвавшегося провести религиозную службу в память о Бандере, от имени националиста-мельниковца, послано анонимное письмо с предложением отказаться от этого намерения т.к. виновник раскола в ОУН Бандера является инициатором "братоубийственных акций, последовавших за этим расколом и ослабивших украинское революционное движение...".
Это свидетельствует о том, что КГБ внимательно следил за конфликтом между двумя фракциями ОУН и умело их сталкивал и манипулировал.

Ну и последний документ - текст самой листовки на иврите и идише. Приведу несколько цитат:
1) "...Ярослава Стецько отвественного за действия украинской полиции и банд, т.н. УПА..."
Это напраслина. Украинская полиция набиралась нацистами, а не ОУН(Б). УПА была по сути создана лишь в 1942-1943 годах, когда Я.Стецько находился в заключении у нацистов уже 1.5 года.

2) "...Мы совершенно не замечаем как гитлеровец Оберлендер и Стецько образовали вместе с себе подобными "Европейский Совет Свободы"…".
Имеется в виду Мировая Антикоммунистическая Лига.

3) "...Мировая общественность возмущаясь повышением телефонных тарифов спокойно взирает на то, как английский премьер-министр Вильсон принимает в своей резиденции банду Стецько, Оберлендера и их приятелей…".
Тут уж прокол, если глава Лейбористской партии Великобритании считает приемлемым официально общаться с Я.Стецько, не считая его военным преступником, то...

4) "...До каких пор мы будем безропотно терпеть этого выродка. Неужели в среде еврейского народа, с таким блеском защищающего своё отечество не найдётся человека способного... всадить пули в эту самодовольную рожу?…".
А это уже явный перегиб, выдающий с потрохами подстрекателей из КГБ, призывающих к политическому убийству главы АБН руками израильских спецслужб.



Несколько слов по-поводу печально-известного "Жыттепыса Ярослава Стецька". Он упомянут коммунистами США Ганусяком и Певзнером, подхвачен и объявлен аутентичным документом историками Д-П.Химкой, М.Царинником и К.Бергкофом (Царинника и Бергкофа мне уже приходилось опровергать в деле "стенограммы конференции ОУН(Б)" оказавшейся агитпроповской фальшивкой).

Для начала, процитирую статью Олеся Городецкого относительно «жыттепыса» Я.Стецько: «Профессор Тарас Гунчак в своей статье для Гарвардского журнала указывал на грубые признаки фальсификации: несоответствие хронологии, указанной в биографии Стецько, реальным фактам, несуществующие должности и организации, использование советского правописания украинского языка, нахождение «жыттепыса» в советских, а не в немецких архивах...факт написания этого «жыттепыса» отрицал и сам Ярослав Стецько, считая его грубым фальсификатом советской пропаганды. О том, что правки на машинописном тексте сделаны не его почерком, уже позже неоднократно утверждала его жена и другие люди, которые его хорошо знали...о сомнительности подлинности «жыттепыса» свидетельствует также экспертное заключение специалистов Центрального государственного архива высших органов власти и управления в Киеве. В документе, датированном ноябрем 2002 года, который называется «Характеристика и анализ документов дела 7, оп. 3, ф. 3833. Краевой провод ОУН на Западно-Украинских землях за 1941 - 1946гг., Хранящейся в ЦДАВО Украины» — а собственно в этом деле и хранится так называемый «Жыттепыс» — в частности, сказано следующее:
«...Еще одна особенность документов, обращает на себя внимание, это — бумага, на которой напечатаны эти документы: немецкие на плотной бумаге; польские документы в основном на папиросной бумаге, но физическое состояние их удовлетворительное, однако читать такой текст трудно, поскольку документы в большинстве напечатаны с обеих сторон и через один интервал. Украинские документы напечатаны на газетной бумаге, а это значит, что эти документы создавались в соответствующих регионах с соответствующим признаком делопроизводственной службы, которая создавала эти документы: Германия, Украина, Польша... К сожалению, когда читаем документы, то видим, что в отдельных случаях нет начала или конца документа. Что касается подлинности документов, то 90% документов — не заверенные копии, то есть они не имеют подписей, часть из них заверенные копии - там есть подпись, или стоит печать... Если считать, что подписи Ярослава Стецько действительно принадлежат его руке, то такие документы являются подлинниками, но мы придерживаемся того, что это не оригинальные подписи Стецько...»».



Вышеприведенные документы КГБ датированы и охватывают период между октябрём 1969 и декабрём 1973, но это ещё далеко не всё. Недавно рассекреченные архивы ЦРУ проливают дополнительный свет на степень размаха операции КГБ против Ярослава Стецько и украинских иммигрантов в США.

Итак, в преддверии визита Л.Брежнева в США (18 июня 1973 года) представитель посольства СССР в Вашингтоне обратился к американским спецслужбам с заявлением о том, что украинские националисты во главе с Я.Стецько планируют убийство Брежнева во время этого визита. Осуществление убийства возложено “на молодых украинцев принимавших участие в боевых операциях армии США во Вьетнаме и известных своим фанатизмом… Самое активное участие в этих планах и собственно приготовлениях к терракту принимает майор армии США Кравцив, сын украинского националиста Богдана Кравцива”.

Как видно из списка адресатов, тогдашний госсекретарь США Г.Киссинджер был полностью посвящён в происходящее расследование. Из этого следует, что охота и провокации против Я.Стецько со стороны КГБ не только не прекращались в период 1969-1973 но были расширены настолько, что имели побочную цель в лице одной из ключевых фигур армии США.

Да, да, воевавший во Вьетнаме Николас (Микола) Кравцив был одним из разработчиков тактики армии США во Вьетнаме, а также операций в Панаме (1989-1990) и Ираке (включая "Бурю в пустыне" 1991 и освобождение Ирака в 2003-м). Вышедший в отставку в звании генерал-майора армии США, Н.Кравцив в течении нескольких лет оказывал помощь в создании армии независимой Украины.

Для полного понимания ситуации с обращением советского дипломата в ФБР 11 июня 1973 года необходимо рассмотреть дополнительные материалы из опубликованных недавно архивов ОУН. А конкретно, переписку руководства Антибольшевистского Блока Народов (АБН), пана Ярослава и пани Ярославы Стецько, с сионистом, узником ГУЛАГа, участником 2-й мировой войны, израильским политическим деятелем, публицистом Авраамом Шифриным. Сам факт такой переписки и конверты почты Израиля с адресами супругов Стецько в Мюнхене - потрясающее доказательство взаимодействия и дружеских отношений еврейских и украинских националистов. Но содержание одного из писем А.Шифрина к Ярославу Стецько элементарно разрушает мифы об антисемитизме и одновременно объясняет почему СССР прилагал такие колоссальные усилия и для морального и для физического уничтожения главы АБН. Судите сами:
"...хочу рассказать об одном плане, который наверно заинтересует и Вас. Сейчас в мире идёт кампания акций против советских дипломатов, например в США наша девочка облила кровью советского пресс-атташе публично на пресс-конференции. Как Вы смотрите если бы и у Вас нашлись любители прямых акций? Например публичная пощечина дипломату от женщины или снять с него штаны на улице (есть же здоровые хлопцы которые смогут это сделать быстро!) и выпороть его публично. Это даст большой эффект. А суд даст только штраф и в суде надо выступить открыто и объяснить суду что сделано это за тех порабощённых в СССР, которые сами не могут это сделать. Напишите сразу каково Ваше мнение... Сердечный привет супруге. С уважением,  Авраам."

Письмо датировано 10 апреля 1972 года, потому достаточно легко выясняется, что описанный Авраамом случай произошёл 15 марта 1972 года, когда 17-летняя американская школьница из "Лиги Защиты Евреев", со словами "Убийца, освободи еврейских узников!", вылила кровь на голову советскому дипломату Александру Евстафьеву. По словам спикера "Лиги" это был не муляж, а литр настоящей крови, сданной самой девушкой и ещё 2 школьниками.

Это письмо А.Шифрина мне думается очень важно в том плане, что из-за утечки его содержания в СССР, на Ярослава Стецько была произведена летом 1973 года эта атака через ФБР и госдеп США дабы воспрепятствовать политическому союзу межу украинскими националистами и еврейскими сионистами направленному против СССР.

Для справки: "Лига Защиты Евреев" была создана в США в 1968 году группой еврейской молодёжи под руководством рабби Меира Кахане для защиты еврейского населения «смешанных районов» Бруклина от хулиганства и провокаций со стороны антисемитски-настроенных элементов из афро-американских и латиноамериканских кварталов, но довольно быстро переросла в политическую организацию, ставившую перед собой цели по защите интересов еврейского народа во всём мире. С 1969 года организация начала активную кампанию борьбы за право евреев СССР репатриироваться в Израиль.


Подведу итог: хотя спецоперация КГБ не привела к ожидаемому СССР результату - физическому устранению Ярослава Стецько, но пропагандистский эффект от неё оказался невероятно сильным и долгосрочным. На основе многочисленных дискуссий и споров со своими оппонентами, я могу констатировать, что и через 50 лет после этой операции Я.Стецько считают патологическим антисемитом и палачом еврейского народа. Задумаемся, читатель! По сути единственным доказательством "антисемитизма" Я.Стецько является фраза (пусть даже фразы!) из его "мемуаров", которые на самом деле оказываются состряпанной КГБ СССР фальшивкой. Таким образом, один из основных лидеров Украинского национально-освободительного движения Я.Стецько, также как и глава УНР Симон Петлюра, оказываются оклеветанными советской пропагандой, в целях разжигания межнациональной вражды между двумя близкими мне народами: еврейским и украинским.


















Листовка слепленная в КГБ. Справа текст на иврите, слева - на идиш.









Перевод текста листовки.













Ярослав Стецько (стоит) и его супруга Ярослава (сидит слева).




Ярослав и Ярослава (Слава) Стецько.




Ярослав Стецько и президент США Дж. Буш-старший.




Из архива ЦРУ. О планах покушения на Брежнева.









Генерал-майор армии США Микола Кравцив.








Из архива ОУН. Письмо А.Шифрина к Ярославу Стецько. Апрель 1972.