Tags: Йосип Броз Тито

2. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(II) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина II.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи все це по телевізору і не маючи можливості навіть поглянути на оригінальний документ, Авраам, з його досвідом радянського слідчого-криміналіста, відчував почуття великої незручності. У той період ми, так само, як і більшість людей в країні, ще не брали під сумнів сам факт, що перед судом стоїть «Іван Грозний». Однак слабкість і явна неспроможність доказів, які представляла суду прокуратура, викликали все більшу незручність і почуття тривоги. (17)

Нарешті 8 травня 1987 року було оголошено виступ експерта-історика професора тель-авівського університету Матитьягу Майзеля, який спеціалізувався в області радянської історії. На той час ми вже добре знали, до якої міри західна і, зокрема, ізраїльська історіографія перебуває під радянським впливом, без будь-якої критики приймаючи радянську версію всіх історичних подій. Тому ми насторожилися і почали слухати з подвоєною увагою.
Для початку професор спотворив дати, що стосуються історії власовської армії (РОА), стверджуючи, що вона була створена лише в листопаді 1944 року, а її українська дивізія - в січні 1945 року що не відповідає дійсності. (18)

Але цим професор Майзель не обмежився, збагативши свій виступ розповіддю про те, що голод періоду «колективізації» в Україні в 20-30-ті роки, що забрав мільйони (за різними даними від 6 до 8 мільйонів) життів українських селян, був організований самими українськими селянами, які «за антирадянським міркувань палили врожаї і різали худобу». Далі він розповів суду про катинський злочин - розстріл в лісі поблизу білоруського села Катинь сотень польських офіцерів - цвіту польської аристократії - на початку Другої світової війни, повідомивши, що цей злочин було скоєно німцями. Насправді - і це було на той час вже широко відомо на Заході - цей злочин було скоєно радянською владою після передвоєнного поділу Польщі за пактом Молотова-Рібентропа. Розстріляні в своїх військових мундирах поляки були на швидку руку поховані в тому ж лісі. (Випадкові свідки, одному з яких, хлопчикові-пастушку, було в той час 14 років, досиджували все життя в повній ізоляції у в'язниці міста Володимира, про що нам стало випадково відомо в 1977 році в рамках розслідування долі Рауля Валленберга). Німці, захопивши цю територію, знайшли братські могили, розкопали їх, знайшовши при цьому і неспростовні документальні докази того, що розстріл був проведений радянськими військовослужбовцями, і, звичайно, не пропустили можливості використовувати цей радянський злочин в своїх пропагандистських цілях. Однак радянська влада повністю заперечувала факт своєї причетності, заявивши, що німці самі розстріляли поляків, а потім самі ж і розкопали їх для показу журналістам. Після війни - аж до 1990 року - радянські історики продовжували наполягати на тому, що Катинь - це злочин німців. І ось тепер цю брехню безсоромно повторював ізраїльський історик. Повторював абсолютно без потреби, просто для нагнітання пристрастей, тому що ця брехня ніяк не могла ані довести, ані спростувати автентичність «документа Травники», або чи був Дем'янюк «Іваном Грозним». (19)

... в середині червня 1987 року в нас в будинку пролунав телефонний дзвінок, і я зняла трубку. Авраам був в садочку, і, щоб не змушувати його даремно обтяжувати його єдину ногу, я запитала людину, хто він і з якого питання він хоче говорити з Авраамом Шифріним. Він назвався доктором Юлієм Нудельманом і сказав, що телефонує за дорученням адвокатів Дем'янюка запитати, чи не погодиться Авраам виступити на процесі як експерт з історії створення підробок КДБ і їх використання в західних країнах. Ім'я Нудельмана мене різонуло: не бувши з ним особисто знайома, я знала, що Авраам вже давно виключив цю людину з числа своїх знайомих і вважав, що йому не можна подавати руку. Проте, ані хвилини не замислюючись, я відповіла: «Звісно, ​​так. Однак з Вами Авраам розмовляти не стане. Нехай адвокати Дем'янюка подзвонять йому». Після цього я пішла в сад і переказала Аврааму зміст розмови. Він повністю схвалив мою відповідь. Кілька годин по тому подзвонив адвокат Йорам Шефтель, і Авраам підтвердив свою готовність виступити на процесі, підкресливши при цьому, що він не має наміру стосуватися ані особи обвинуваченого, про якого він нічого не знає, ані документа, на якому будується обвинувачення. Він буде говорити про те, що йому достеменно відомо з його власного досвіду роботи криміналіста в СРСР, а також на підставі знань, набутих в процесі багаторічного вивчення радянської пенітенціарної системи і системи КДБ. На ці теми Авраам на той час вже опублікував чимало досліджень, проведених в рамках створеного ним Центру Досліджень в'язниць, псіхтюрем і концтаборів СРСР, і виступав з показаннями в американському Сенаті.» (20)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(17) - Авраам Шифрін, демобілізувавшись після Другої світової війни, служив старшим слідчим по кримінальних справахв в Краснодарському краї, отримавши в своє підпорядкування 120 слідчих. Йому було тоді 22 роки. Після одної гучної справи, завдяки особистому заступництву Льва Шейніна, який по суті врятував Авраама від гніву партійних бонз, Авраам був переведений в Тулу, на аналогічну посаду - старшого слідчого області. А через деякий час, начальник Авраама, був переведений до Москви на посаду заступника міністра озброєння (міністром тоді став маршал Устинов) і взяв Авраама на посаду головного юрисконсульта міністерства. Ця позиція дала Аврааму доступ до надсекретної інформації, до документів за підписом Сталіна.

(18) - В складі РОА ніколи не було української дивізії, а сама РОА була створена не в листопаді 1944, а на початку 1943 року, коли почалося формування підрозділів армії.

(19) - Ці інсинуації видають професора Майзель не просто як апологета СРСР, але як радянського пропагандиста чи безграмотного дурня, що якимось чином отримав таке високе звання і посаду в університеті Тель-Авіва.

(20) - Фігура Ю.Нудельмана досить дивна і судячи з реакції А.Шіфріна, досить далека від ідеалів моральної чистоти. Показання свідка А.Шіфріна перед підкомітетом сенату США з внутрішньої безпеки і комітету Конгресу по банках і валюті в 1973 році надали найповніший (на той момент) список радянських виправно-трудових таборів.





Авраам Шифрін на фронті.






Дослідник Голодомору Джеймс Мейс.






Радянський архівний документ по Катині з підписами і резолюціями радянських лідерів (1940).







Радянський архівний документ по Катині адресований Хрущову (1965).






=======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Шефтель чесно попередив Авраама, що в результаті його виступу на стороні захисту, його чекає хвиля нападок і потоки ненависті та бруду з боку преси. Однак Авраама це не злякало: він буде говорити правду, і якщо винесений судом вирок буде заснований на справжніх доказах, то правдиві свідчення лише піднімуть репутацію ізраїльського правосуддя. Як же ми були тоді наївні! Як тільки стало відомо, що свідком-експертом на стороні захисту буде виступати колишній В'язень Сіону Авраам Шифрін, над нами буквально розверзлася сльота небесна, і полився безперервний потік ненависті. Навіть наш п'ятирічний син приходив з дитячого садочка з питаннями, чому «тато продався і захищає вбивцю євреїв». Телефон дзвонив безперервно, і друзі намагалися відрадити Авраама від цих планів, а ненависники бризкали слиною, не шкодуючи прокльонів. Дзвонили і журналісти, які хотіли взяти інтерв'ю і отримати пояснення його мотивів для вирішення «виступити на захист вбивці». «А хіба він вже засуджений? - питав Авраам, - я думав, що його винність належить визначити суду?», після чого вони, злобно шипінням припиняли розмову і писали про Авраама всякі гидоти. (21)

26 жовтня 1987 року Авраам зайняв трибуну свідків. Перед ним височіла гора книг по історії КДБ, сенатських слухань та інших матеріалів. Всі копії сторінок, на які він мав намір посилатися, були заздалегідь передані прокурору Мікі Шакеду. Шакед почав з того, що спробував відхилити персону Авраама як свідка-експерта на тій підставі, що він «просто злісний антисовєтчік». Шефтель парирував, що про виступ Шифріна прокуратурі було повідомлено за два місяці до його виступу, і вона весь цей час не заперечувала. Після довгих сперечань Авраам був все ж допущений до дачі показань. (22)

Відповідаючи на питання Шефтеля, він розповів дуже багато про історію підробок, які КДБ засилав на Захід з різними провокаційними цілями, навівши приклади того, як підкинуті тим чи іншим діячам підроблені листи і документи викликали політичні і дипломатичні конфлікти між країнами Заходу. (23)

Відповів Авраам, звичайно, і на питання про те, як проходила колективізація в Україні, і про історію катинського злочину і на закінчення сказав буквально пророчу фразу: «Сьогодні ізраїльський суд прийме радянську версію катинських подій, а пройде кілька років, і радянська влада, прагнучи відмитися від злочинів своїх попередників, оголосить, що вони з'ясували правду. Як буде після цього виглядати ізраїльське правосуддя?!» Саме це і сталося менш ніж за два роки, коли Горбачов почав «пєрестройку» і визнав, що розстріл польських офіцерів в Катині був здійснений за наказом радянського політичного керівництва...». (24)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(21) - мені особисто, це дуже нагадує спроби деяких радянських євреїв назвати мене франкістом, петлюрівцем, бандерівцем, який, наплювавши на пролиту кров своїх предків (і всього прогресивного людства!) продавшись ворогам, захищає «кривавих катів єврейського народу». Як казав цар Соломон - «ніщо не нове під Сонцем».

(22) - задумаємося, ізраїльський прокурор, людина маюча владу називає В'язня Сіону, Авраама Шифріна, злісним антисовєтчіком, намагаючись відкинути його кандидатуру як свідка-експерта. Тобто всі жертви радянських сіоністів-дисидентів марні?! Виходить ізраїльський прокурор Міка Шакед мало чим відрізняється від радянського прокурора Вишинського, для якого визнання обвинуваченого було «царицею доказів»?

(23) - Я вже писав про показання на сенатських слуханнях офіцера радянських спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбіна) про те, що в НКВС існував спеціальний відділ дезінформації, який займався виготовленням всіляких документів і подальшим їх продажем і/або розповсюдженням на Заході.

(24) - Авраам Шифрін, був абсолютно правий, намагаючись врятувати ізраїльське правосуддя від ганьби. Путинська Росія й досі намагається покласти провину за розстріл польських військовополонених на нацистську Німеччину.





Авраам Шифрін.




Документ стосовно сенатських слухань А.Орлова.




Дипломатичний паспорт Олександра Орлова (Льва Фельдбіна.



===========

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Розібравши «документ Травники», що називається, «по кісточках», експерт, британський професор Юліус Грант (найбільший в світі авторитет в галузі криміналістики, він закінчив Лондонський університет по факультету хімії в 1925 році і прославився ще студентом, беручи участь в групі експертів, які встановили автентичність мумії фараона Тутанхамона) заявив, що у нього немає сумнівів в тому, що це підробка, хоча б з тієї причини, що підпис не належить обвинуваченому, а світлина була переклеєна туди з іншого документа. Він взявся визначити, коли саме світлина була переклеєна, - для цього лише потрібно відділіти її від документа. «У цьому немає потреби», сухо зупинив його суддя Левін...». (25)

Коли почався контр-допит, прокурор Шакед спробував дискредитувати Авраама за допомогою тих дурниць, які писали ізраїльські журналісти в численних статтях на основі взятих у Авраама інтерв'ю на теми парапсихології. Неосвічені і повні апломбу, вони писали іноді повну ахінею, посилаючись при цьому на Шифріна. Ось такі цитати і насмикав з їх статей прокурор, щоб показати повну неспроможність свідка. Авраам, однак, все це відкинув, заявивши, що він не може нести відповідальності за дурість і неуцтво ізраїльської преси, і якщо в цитованих статтях дійсно все це написано, то їх авторів потрібно відсторонити від роботи і заборонити їм писати. Журналісти, звичайно, в боргу не залишилися і в той же день в своїх репортажах із залу суду облили Авраама цебрами бруду. (26)

Не залишилися осторонь і колишні в'язні Сіону, яких чимало було присутнє на суді, особливо в дні виступу Авраама. Не розуміючи, навіщо Авраам погодився виступати, і, вважаючи, що неважливо, в чому насправді винен «цей український гой», його все одно слід повісити, і не потрібно заважати суду у винесенні відповідного рішення, вони охоче давали інтерв'ю пресі, придумуючи дурниці, які бруднили Авраама, для того, щоб підірвати довіру до його виступу в цілому. (Це, звичайно, було для нього найболючішим ударом, який, в кінцевому рахунку, привів його до інфаркту). (27)

З приводу факту фальсифікації «документа Травники», Авраам промовив: «Сьогодні ви винесете вирок людини до смерті на підставі радянської підробки, засланої з метою провокації, а через якийсь час радянська влада оголосить, що виявилася помилка, винні покарані, а ізраїльтяни стратили невинну людину. Відповідатимуть за це євреї України, і там проллються ріки єврейської крові!». У відповідь на це суддя Левін хіба що ногами не тупотів, але кричав не своїм голосом: «Не сміти загрожувати ізраїльському суду!». (28)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(25) - Як ми бачимо, суд не був зацікавлений в знаходженні істини. Перед ним стояло завдання знайти цапа-відбувайла, незважаючи на доводи експертів і принцип презумпції невинуватості.

(26) - Журналісти як завжди і всюди полювали за «смаженими качками» і людина яка відкрито критикувала їх профнепридатність, ставала ворогом, проти якого велася жорстока війна. Хіба ми не спостерігаємо те ж саме сьогодні?

(27) - Таке ставлення не прикрашає тих, хто був кинутий радянським режимом в табори і в'язниці під надуманими приводами і по підтасованим доказам. Елеонора не вказала їх імена тому, що суд совісті страшніше і безпощадніше будь-якого суду, і хоч знахідка доказів непричетності Дем'янюка до злочинів «Івана Грозного» скасувала вирок суду, підтвердивши тим самим затвердження А.Шіфріна, але тим не менше деякі в'язні Сіону бойкотували і ігнорували похорон Авраама Шифріна.

(28) - А.Шифрін, розпізнав чергову спробу СРСР розіграти «єврейську карту» і внести ще більший розкол між єврейським та українським народами. Перебуваючи 10 років в ув'язненні поруч з українськими патріотами, він зрозумів, що діалог, дружба і взаєморозуміння між народами і можливі і необхідні.





Авраам Шифрін, праворуч від нього Голда Меїр.





Професор Юліус Грант.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.


==============

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...виступав потім експерт, професор голландського університету Ліден, Віллем Вагенаар, фахівець з експериментальної психології і вказав, що фото-колажі, за якими в'язні впізнали в Дем'янюку «Івана Грозного», абсолютно не професійні і юридично неприйнятні. Власне, виступати по цій темі була спочатку запрошена професор Університету Сіетл, Елізабет Лофтус, найбільший авторитет з експериментальної психології і, особливо, з психології фото-впізнання, яка написала книгу: «Показання свідків впізнання». Однак професор Лофтус, єврейка, відверто заявила адвокату Шефтею, що, оскільки всі її друзі і родичі вірять, що Дем'янюк - це «Іван Грозний», вона не може піти на скандал з ними і погодитися на виступ на стороні захисту. Вона навіть опублікувала в журналі «Newsweek» (29 червня 1987 року) статтю з поясненнями, чому вона не може прийняти запрошення виступити на стороні захисту. Але розуміючи, що звинувачення, що будується майже цілком на фото-упізнанні, не може бути достатніми для засудження людини, і з міркувань професійної етики, вона порекомендувала свого колегу, професора Вагенаара. Це зайвий доказ того, що єврейський світ заздалегідь виніс Дем'янюку обвинувальний вирок, і ніякі факти і свідчення його невинності не могли похитнути впевненість євреїв у всьому світі, що він і є «Іван Грозний». 25 квітня 1988 року суд в Єрусалимі визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним і засудив його до повішення. (29)

Суддя Левін найбезпардоннішим чином продемонстрував зневагу правосуддям, коли, ледь підписавши смертний вирок і добре знаючи, що належить слухання апеляції, відправився з лекціями в Америку, в ході яких він говорив: «На нас не робить ніякого враження, коли людина говорить - я не винен. Невинність повинна бути доведена!».
До цього часу одним з базових принципів юриспруденції вважалося якраз протилежне - саме винність повинна бути доведена в суді!

Юридична громадськість Ізраїлю мовчки погодилася з юридично неприйнятним вироком, і знайшлося лише двоє людей, які насмілилися сказати правду. Першим був відставний суддя Верховного суду Хаїм Коен, який в інтерв'ю місцевій газеті «Аль Ха-Шарон» сказав: «Це був спектакль для публіки. Будь-яка подібність з процесом правосуддя була чисто випадковою».
Другим став колишній суддя окружного суду Єрусалима Дов Ейтан, який повернувся до адвокатської практики і погодився приєднатися до Й.Шефтеля, щоб представляти Дем'янюка в апеляції до Верховного суду. Перед цим він сказав Шефтелю, що цей процес був знущанням над правосуддям. Ейтан загинув при загадкових обставинах напередодні відкриття слухання апеляції, випавши з вікна 15 поверху «Мигдаль а-ір» - висотної будівлі в центрі Єрусалиму, куди він відправився для зустрічі з кимось. З ким він повинен був зустрічатися, так і залишилося нез'ясованим, а його загибель пояснили як самогубство, хоча перед відходом на цю фатальну зустріч Ейтан домовився через годину зустрітися з дружиною, щоб йти купувати новий костюм для виступу на процесі.

На похоронах Ейтана один з «активістів», які вимагали негайної смерті Дем'янюка, хлюпнув кислотою в обличчя Шефтеля, в результаті чого той тільки дивом не втратив око...». (30)


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(29) - Наведу тут пояснення Герберта Ромерштейна, американського історика, письменника, директора Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency): «...Розпад Радянського Союзу дозволив отримати доступ до файлів КДБ в Україні і , ймовірно, врятував цій людині життя. Докази показали, що «Іван Грозний» був Іваном Марченко, а не Дем'янюком. Ізраїльський суд, вивчивши нові докази, скасував вирок Дем'янюку і дозволив йому повернутися в Сполучені Штати.
Виникає питання - ким же був Марченко? Він був радянським військовополоненим, який змовився працювати на нацистів охоронцем концтабору. Звіт КДБ 1961 року про допиті Сергія Василенка показав, що це Іван Марченко був людиною, якого євреї в таборі називали «Іваном Грозним».
Що ще більш важливо, КДБ знав, що ще до кінця війни Марченко поїхав до Югославії і приєднався до комуністичних партизанів Тіто. Після війни він залишився в Югославії, і МДБ знало про його місцезнаходження в 1948-1949 роках.
Влітку 1948 року Сталін порвав з Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму».
Ця тема пронизувала і всю радянську пропаганду. Однак навіть пропаганда МДБ ніколи не вказувала на те, що уряд Тіто вкривав Івана Марченко, нацистського військового злочинця, відомого як «Іван Грозний». У зв'язку з цим виникає питання, чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС-МДБ?...».

(30) - На жаль, на процесі Дем'янюка ізраїльське суспільство показало, що йому не потрібна правда і знаходження дійсних злочинців. Вибрані випадково або навмисно обвинувачені, ще задовго до вердикту суду, за допомогою ЗМІ стають злочинцями, а їх захисники - паріями, проти яких легітимно будь-яке насильство, брехня, психологічний тиск і інсинуації. У підсумку, юридична система країни стає гуттаперчівою і податливою для будь-яких політично-вмотивованих рішень зверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрін і Елеонора Полтіннікова-Шифрін.



Початок статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34148.html

1. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(I) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина I.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Цей матеріал грунтується на статті Елеонори Полтіннікової-Шифрін «Процес Дем'янюка». Елеонора, ізраїльський громадський і політичний діяч, перекладач, журналіст, правозахисник, дисидент, голова партії «Емін Ісраель», дружина Авраама Шифріна - одного з безпосередніх учасників процесу над охоронцем нацистського концтабору, Іваном Дем'янюком. Тема ця дуже важка і на думку автора, описуваний судовий процес став відправною точкою як для збочення ізраїльського правосуддя, так і для спроб скомпрометувати Ізраїль.



Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «Двадцять років тому в Ізраїлі проходив судовий процес (1987), що зробив доленосний вплив на подальший розвиток ізраїльського правосуддя і ізраїльське суспільство в цілому, хоча мало хто з тих, що жили тоді в Ізраїлі і спостерігали за тим, що відбувається, погодиться сьогодні з такою оцінкою тих подій. Проте, на моє глибоке переконання, низький рівень правосвідомості ізраїльського суспільства, преси і політичного керівництва країни призвів до того, що двадцять років тому суспільство зажадало від суду юридично не виправданого вироку, і суд погодився замінити юридично прийнятні докази емоціями які володіли суспільством. Іншими словами, система правосуддя була використана для винесення несправедливого вироку, який виглядав ідеологічно виправданим в очах переважної більшості ізраїльтян. Однак порушення принципів правосуддя зі схвалення всього суспільства і громадська легітимація підтасування фактів в суді заради винесення ідеологічно прийнятного вироку не могли згодом не вдарити бумерангом... Волею долі, мені і моєму нині покійному чоловікові Аврааму Шифріну довелося взяти безпосередню участь у подіях двадцятирічної давності, які поклали початок цьому процесу втрати моральних орієнтирів у суспільстві, і спостерігати поблизу то, що продовжує трагічно відбиватися на долях нашого народу сьогодні (1).

Протягом усіх минулих років люди - як жили тоді в країні, так і ті, що приїхали пізніше - нерідко запитували мене: як сталося, що В'язень Сіону Авраам Шифрін, який віддав стільки років свого життя сіонізму і єврейській державі, виявився серед свідків захисту Івана Дем'янюка, якого звинувачували в пособництві нацистам у знищенні 900 тисяч євреїв?

20 років тому мій чоловік, Авраам Шифрін, став другим з найбільш ненависних людей в Ізраїлі. Першим був адвокат Йорам Шефтель, захисник Івана Дем'янюка, екстрадованого з США до Ізраїлю в 1986 році для суду за звинуваченням в тому, що він був оператором газової камери у таборі смерті Треблінка на прізвисько «Іван Грозний», і особисто знищив близько 900 тисяч євреїв. Авраам став об'єктом ненависті, погодившись виступити на процесі в ролі експерта з гебешних підробок. (2)

...В усякому разі, саме в 1976 році в нью-йоркській української комуністичної газеті «The Ukrainian Daily News» була надрукована фотографія документа, що став відомим згодом як «документ Травники». Це була копія посвідчення з тренувального нацистського табору Травники в Польщі, де радянські військовополонені, які перейшли на бік німців, проходили навчання перед мобілізацією в допоміжні війська СС. Світлину супроводжувала стаття, в якій говорилося, що колишній власник цього посвідчення Іван Дем'янюк є нацистським військовим злочинцем і мешкає в США.

Ця публікація і стала підставою для звинувачення Івана Дем'янюка, людини абсолютно нічим не примітної, що жила в Клівленді (штат Огайо) і працювала механіком на автомобільному заводі Форда, спочатку в тому, що він був охоронцем в одному з нацистських таборів, а потім навіть і в тому, що він «Іван Грозний» - кат з Треблінки.

Редактор згаданої української газети, Михайло Ганусяк (3), успішно поєднував з видавничою діяльністю роботу на радянські «органи», проводячи у своїй газеті радянську політичну лінію. У своїх публікаціях і в виданої в 1976 році книзі «Lest We Forget» він відзначав тривожні ознаки міцніючої співпраці євреїв, українців та інших поневолених народів в боротьбі проти СРСР. Немає нічого дивного в тому, що саме цей агент Москви надав сторінки своєї газети для провокації, що перетворилася - за допомогою американських інтересантів, а згодом і ізраїльських державних діячів - в відверту змову... »
.


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(1) - на мій погляд судовий фарс щодо Ігаля Аміра, що стріляв у прем'єр-міністра Ізраїлю И.Рабина, - наслідки злочина перед совістю ізраїльського правосуддя в справі Дем'янюка. Всі моральні норми на догоду політичним інтересам, були зламані ще в 1987 році.

(2) - про підробки НКВС в справі псевдо-конференції ОУН(Б) і в справі по дифамації Ярослава Стецька мені вже доводилося раніше писати і приводити детальні аналізи. Докладні відомості про те, що НКВС займався виготовленням подібних «поганок», дав у своїх свідченнях перед сенатським комітетом США в 1957 році, один з ключових працівників НКВС А. Орлов (він же Л.Фельдбін).

(3) - стосовно товариша Ганусяка і його провокативних газетних публікаціях, я наводив відомості в матеріалі про Ярослава Стецька і спецоперації КДБ СРСР. І в справі Стецько і в справі Дем'янюка, активний член компартії США, українського походження, разом зі своїм подільником і партайгеноссе, єврейського походження, зробили все для того, щоб посварити і нацькувати один на одного український і єврейський народи.




Авраам Шифрін.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Йорам Шефтель.

===

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи з боку і ще не знаючи, що вся справа побудована на привезеної з СРСР підробці, ми насторожено прислухалися - дуже недобрі асоціації та спогади викликало словосполучення «показовий процес». Однак в той період навіть ми, злісні антисовєтчікі, не підозрювали, що цей процес - результат міжнародної змови, в якої брали участь КДБ СРСР, американський Відділ по спеціальних розслідуваннях (OSI - Office of Special Investigations) (4) і влада Ізраїлю. Тільки в страшному сні могло б нам тоді приснитися, що Авраам буде виступати в цьому процесі, а вже тим більше - що вся ця ганебна для Ізраїлю і трагічна для Дем'янюка і його сім'ї історія - в якійсь мірі наслідок діяльності Авраама.

Виїжджаючи з СРСР на Захід, Авраам був впевнений, що продовжить боротися проти радянської влади - цього втілення Зла в сучасному світі. Ще у віці 14 років, втративши батька, безвинно арештованого і загиблого в таборах Колими, Авраам не тільки не зрікся його, як багато дітей репресованих в ті роки, але присягнувся помститися за нього і зробити все можливе, щоб злодійська влада звалилася. Все його подальше життя було підпорядковано цієї мети. І згодом, «знайшовши» для себе Ізраїль і глибоко усвідомивши своє єврейство, він продовжував вважати боротьбу з радянською владою за свій обов'язок і своєю місією в цьому житті, а саму цю владу - смертельним ворогом єврейського народу, не меншим, ніж влада гітлерівська. (5)

При цьому Авраам чітко усвідомлював: комунізм і радянський режим ворожий не тільки єврейського народу, а й українцям, прибалтам, кавказцям і всім іншим народам, поневоленим комуністичної імперією. І вважав за необхідне об'єднати їх усіх - як і громадян західних країн - для протистояння цьому Злу. Досвід таборів, де він не тільки спав на нарах з борцями за національну незалежність своїх народів, а й брав участь разом з ними в семи спробах втечі, навчив Авраама розбиратися в людях і визначати їх не за національною приналежністю, а за їх особисті якості. Сам він поводився так, що співтабірників звикли поважати не тільки його як особистість, а й його єврейство теж. Недарма ж, коли одного разу конвоїр на етапі спробував нацькувати на Авраама блатних, які теж перебували в вагонзаке, запропонувавши їм «наподдать цього жида», блатні - несподівано для Авраама - заявили: «Ти це начальник кинь, це не жид, це - ізраїльтян!». (6)

..він вважав, що «Захід» - його політики, його преса, його інтелігенція - налаштовані антирадянськи і розуміють небезпеку проникнення комунізму в так званий «вільний світ». Для Авраама було великим шоком, коли він виявив, що цей горезвісний «гнилий захід» - ще й боягузливий і прорадянський, і до того ж, як мухами, засиджений агентами КДБ. Виявилося: щоб боротися, потрібно шукати союзників. Радянська влада завжди діяла за принципом «розділяй і володарюй», нацьковуючи одні нації на інші і всіх разом - на євреїв, сіючи наклеп, недовіру і розбрат і заважаючи людям об'єднуватися в боротьбі проти своїх мучителів. На Заході, як з'ясувалося, найдієвішим методом нейтралізації антикомуністичних рухів і організацій було поширення агентами КДБ чуток і пліток про їх антисемітську налаштованість.

У 1975 році, Авраам рекомендував для участі в першому Міжнародному Сахаровському слуханні Славу Стецько, дружину Ярослава Стецько, який 30 червня 1941 року проголосив у Львові незалежну Українську державу, був заарештований за це нацистами і в 1941-1944 роках знаходився в концтаборі Заксенхаузен. Радянські агенти впливу зробили все, щоб не допустити виступу представника вільних українців, а заодно - і самого Авраама, як «злісного антирадянщика». Авраама вдалося відстояти, а ось Слава Стецько була відсторонена від участі в слуханнях. Але сам факт боротьби єврея Шифріна за право представника поневоленої України розповісти про радянські злочини проти українського народу, не залишився непоміченим...». (7)




Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(4) - Управління (або офіс) спеціальних розслідувань - це підрозділ Кримінального відділу Міністерства юстиції США створений в 1979 році - для розшуку, судового переслідування та вигнання з США нацистських злочинців, які незаконно проникли в країну і в минулому вчинили злочини проти людяності. У роки Холодної війни 1980-х років, цей підрозділ критикували за співпрацю з радянською владою і застосування наданих СРСР «доказів». Більшість переслідувань OSI була направлена проти іммігрантів з країн Балтії, і до офісу з підозрою ставилися групи емігрантів з тих країн, члени яких часто відмовлялися співпрацювати в розслідуваннях. У 1984 році ветерани зарубіжних воєн прийняли резолюцію, що критикувала OSI через використання доказів, наданих Радянським Союзом і тим не менш в справі Дем'янюка ці докази стали вирішальними.

(5) - озираючись на минуле і розглядаючи все нові і нові докази злочинів радянської влади проти людяності, часто приходжу до думки, а чи не була радянська влада гірша нацистської?

(6) - саме так, лише маючи самоповагу до себе і своєї нації ми можемо розраховувати на подібну повагу з боку інших народів. Неможливо оцінювати людину лише за фактом належності до тієї чи іншої нації. Все залежить виключно від особистісних якостей. На прикладі ставлення до Ізраїлю і України цей постулат багаторазово підтверджується.

(7) - 1-е Міжнародне Сахаровське слухання відбулося 17-19 жовтня 1975 року в Копенгагені. Міжнародне журі заслухало і опитало 24 свідка, більшість з яких зробили заяви щодо особисто їм відомих порушень прав людини в Радянському Союзі. Нічого дивного в тому, що туди не допустили Славу Стецько немає. Справа в тому, що вона була заступником керівника АБН (Анти-більшовицького Блоку Народів), а після смерті свого чоловіка - очільницею АБН. У зв'язку з цим цікаво розглянути мімікрію англомовної статті про АБН в Вікіпедії. За 14 років, з моменту створення 2 червня 2006 року, стаття зусиллями лівих пропагандистів перетворилася з інформаційної в «антифашистську» і тепер на сторінці красується портрет камрада Альфреда Розенберга з написом: «Альфред Розенберг у формі міністра Сходу. Те, що стало AБН, було засновано за його ініціативою в 1943 році.», а сама організація означена, як «крайня права націоналістична організація, що маскується під координаційний центр антикомуністичних емігрантських політичних організацій з Радянського Союзу та інших соціалістичних країн.»




Авраам Шифрін и Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Слава (Ярослава) Стецько.




Засідання АБН. Слава Стецько (друга праворуч) і Ярослав Стецько (крайній праворуч).




Подружжя Стецько.







Слава (Ярослава) Стецько в Канаді.


====

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Зрозуміло, Дем'янюк був далеко не першим українцем, на якого радянські «колеги» вказали американцям, як на пособника нацистів. Однак у випадках, коли у них були серйозні докази, радянські вимагали видачі підозрюваних для суду в СРСР, де їх швидко засуджували до табірних термінів або страчали. В даному ж випадку дуже швидко проявилася радянська зацікавленість в тому, щоб Дем'янюк був виданий в Ізраїль і засуджений євреями. І, знову ж таки, немає нічого дивного в тому, що допомогу в реалізації цієї ідеї вони отримали від свого ідеологічного соратника в Ізраїлі - Шимона Переса. (8) ...

В порушення елементарних правил процедури фото-впізнання, ізраїльські слідчі створили колаж світлин, в якому світлини обох підозрюваних були не тільки більше і ясніше інших, але і поміщені таким чином, що відразу звертали на себе увагу. Проте, жоден з десяти колишніх в'язнів Собібора, які мешкали в Ізраїлі, не вказали жодного з двох як знайомого їм по Собібору... Однак раптом сталася подія, якої не очікував ніхто, навіть радянські автори всього задуму. Перший же з колишніх в'язнів Треблінки, яким був запропонований той же колаж, негайно звернув увагу на дві великі світлини і несподівано вказав на знімок Дем'янюка, сказавши, що це Іван, оператор газових камер у Треблінці. З цього моменту напрямок слідства круто змінився, і ізраїльські слідчі почали шукати докази того, що Дем'янюк - це кат з Треблінки, прозваний «Іваном Грозним» за жорстокість і садизм якій особисто брав участь у знищенні близько 900 тисяч євреїв...

У 1977 році відділ міністерства юстиції, згодом перетворений в OSI, подав до Федерального суду США в Клівленді позов про анулювання громадянства Дем'янюка на підставі тверджень, що він - «Іван Грозний» з Треблінки. Однак вже до 12 серпня 1978 рока у OSI з'явилися неспростовні докази брехливості цих тверджень. Докази ці були отримані з Радянського Союзу в рамках паралельного розслідування справи Федоренко. З численних показань, що були в справі Федоренка, випливало, що оператор газових камер у Треблінці на прізвисько «Іван Грозний» мав прізвище Марченко. Серед отриманих документів були докладними описами зовнішності двох охоронців, які відповідали за функціонування газових камер у Треблінці - Миколи Шелаєва і Івана Марченка - і їх світлини, і близько не схожі на світлину Дем'янюка. Отримавши ці документи, прокурори з OSI приховали їх від адвокатів Дем'янюка і згодом від суду... (9)

Однак не одні лише співробітники OSI були зацікавлені в приховуванні доказів невинності Дем'янюка і в його засудженні. 25 серпня 1978 року Конгресмен Джошуа Ейлберг, якій тоді був головою підкомісії Конгресу по імміграції, направив лист Гріфіну Беллу, генеральному прокурору США:
«До мене дійшли відомості, що вийшли на поверхню недоліки в підготовці справи «США проти Дем'янюка», яка стосується процедури денатуралізації передбачуваного нацистського злочинця, який проживає в Клівленді, Огайо. Хочу висловити свою сильну заклопотаність з приводу неадекватної роботи звинувачення у цій справі. Повторення недавнього негативного рішення у справі Федоренка (тобто його виправдання в суді - Е. Ш.) у Флориді, це може звести до нуля і поставити під загрозу тривалі і наполегливі зусилля цієї підкомісії щодо позбавлення країни від цього небажаного елемента. Створення спеціального юридичного відділу, OSI, в рамках юридичного відомства було націлене на привнесення експертних знань і організованості в цей процес. Цьому відділу варто повністю довірити ведення цих справ. Я повністю підтримую передачу керівництва наданням роз'яснень у справі Дем'янюка в руки OSI. Ми не можемо дозволити собі ризик провалу ще одного рішення».

Таким чином, на стороні приховування свідчень з метою домогтися визнання винуватості Дем'янюка було багато інтересантів.

Нікому з них і в голову не могло тоді прийти, що кілька років тому завалиться «залізна завіса», і захист Дем'янюка добуде в радянських архівах ті самі документи, які OSI приховав від американського, а потім і від ізраїльського суду і, звичайно, від адвокатів обвинуваченого... ». (10)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(8) - Шимон Перес, один з лідерів лівої ізраїльської партії «Авода», член Соцінтерну. Про його ролі в справі Дем'янюка більш детально дивись нижче.

(9) - Одне з найтяжчих посадових злочинів для юриста - це приховування матеріалів, які виправдовують обвинуваченого або підтверджують його алібі. Все питання тут в тому: такі дії працівників OSI це спроба «врятувати мундир» або виконання завдання радянської сторони?

(10) - Тільки диво (і титанічні зусилля багатьох совісних людей!) врятувало від дуже великого міжнародного політичного і юридичного скандалу ізраїльське правосуддя, тому як покарання невинного кинуло б тінь і на вирок ізраїльського суду в справі Адольфа Ейхмана.




Авраам Шифрін.




Конгресмен Джошуа Ейлберг.




Шимон Перес (ліворуч) і Ясір Арафат.


======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...17 листопада 1993 року, вже після винесення виправдувального вироку по апеляції Дем'янюка у Верховному суді Ізраїлю, американський Федеральний апеляційний суд 6-го округу штату Огайо визначив як «навмисний обман суду» поведінку адвокатів OSI в 1978 році і в наступні роки. Федеральний суд визнав, що «адвокати OSI діяли з бездумною зневагою своїми обов'язками перед судом, коли вони не розкрили перед судом не менше трьох серій документів, які були в їхньому розпорядженні ще до того, як справа Дем'янюка досягла стадії судового розгляду». У рішенні суду сказано: «Тому ми вважаємо, що адвокати OSI діяли з легковажним нехтуванням істиною і обов'язками уряду не робити ніяких кроків, які могли б перешкодити обвинуваченому подати свій випадок цілком і чесно. Щодо обставин цієї справи - був здійснений обман суду».
У зв'язку з цим суд постановив: «в результаті цього і з вищезгаданих причин анулювати рішення обласного суду про екстрадицію на тій підставі, що рішення було видобуто нечесним шляхом в результаті неналежної поведінки прокуратури, який представляв собою обман суду». (11)

Але до цього пройшло 15 років, сім з яких Дем'янюк провів в ізраїльській в'язниці, понад 4-х з них - в очікуванні страти. І протягом усіх цих років адвокати OSI тримали в секреті неспростовні докази того, що за злочини «Івана Грозного» була засуджена до повішення інша людина. Більш того, коли єрусалимський обласний суд засудив Дем'янюка до смерті, OSI привітав ізраїльську прокуратуру з «успіхом». Один із співробітників OSI, Джордж Паркер, пішов у відставку, протестуючи проти приховування від суду фактів, спростовуючи провину Дем'янюка, однак і він мовчав протягом усіх цих 15 років! (12)

Співпраця між двома прокуратурами в навмисному підтасовуванні фактів з метою домогтися засудження обвинуваченого підтвердилося згодом, коли на вимогу конгресмена Джеймса Трафіканта було розсекречено досьє по цій справі. Серед багато іншого стало відомо, що через кілька тижнів після видачі Дем'янюка до Ізраїлю, в OSI обговорювали відповідь на позов його зятя Еда Нижника з вимогою, на підставі Акту про свободу інформації, видати йому всю папку зі справою Дем'янюка. З цього приводу Брюс Ейнхорн, головний прокурор OSI у справі Дем'янюка, написав одному з адвокатів відділу, Мартіну Заксу: «На підтвердження нашої бесіди на тему про те, які можуть бути наслідки, якщо ми погодимося видати наше досьє у справі Дем'янюка на підставі позовів по акту про свободу інформації. Я знайомий з фактами справи Дем'янюка, тому що був головним обвинувачем у цій справі. Мені відомий і той факт, що ми на даному етапі надаємо юридичну допомогу державі Ізраїль в розслідуванні і притягнення до суду Дем'янюка, виданого для суду в минулому лютому. Я можу заявити однозначно, що ми будемо категорично протестувати проти розкриття нашого досьє з таких причин: турбота про переконливість доказів ізраїльської прокуратури. Розсекречення наших матеріалів, швидше за все, розкриє і підірве стратегію ізраїльської прокуратури. Таким чином, ізраїльська прокуратура почала будувати справу на основі свідомо фальшивих доказів, підсунених двома «довіреними джерелами»: США і СРСР.» (13)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(11) - Випадок треба сказати кричущий, але в світлі того, що зараз, в даний момент відбувається в США, бачимо сумну тенденцію маніпуляції суспільною свідомістю на підставі вкидань тенденційної інформації.

(12) - Дем'янюк звичайно далеко не святий і зовсім не Праведник, він звичайний колабораціоніст, але навіть він, не заслуговував бути страченим за злочини іншої людини, на догоду громадській думці і в результаті дезінформаційною спецоперації СРСР.

(13) - Така кругова порука прокуратур двох країн підриває довіру до юридичної системи як такої і змушує задуматися про роль ЗМІ у формуванні громадської думки.




Авраам Шифрін.







Арманд Хаммер і М. Горбачов (праворуч).

======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Показання всіх ізраїльських і американських слідчих, допитаних у суді, доводили, що процедура впізнання світлин проводилася незмінно з порушенням процесуальних норм. Навіть американський суд визнав, що впізнання світлин, які проводилися в Ізраїлі були неприпустимо навідними і підштовхували до бажаної для звинувачення відповіді, і відкинув їх як не маючі доказової цінності. Це стосувалося, в першу чергу, голови ізраїльської слідчої групи у справі Дем'янюка Алекса Иш-Шалома, який, не знаючи, як ще виправдати проведену ним і явно суперечить професійній етиці процедуру фото-впізнання, спробував навіть звалити відповідальність на прокуратуру, сказавши, що прокуратура заборонила йому - з «тактичних міркувань» - провести процедуру належним чином. І Алекс Иш-Шалом, і 82-річна Марія Радівкер, яка за 11 років до того проводила процедури фото-впізнання і писала протоколи, визнали, що світлини Федоренко і Дем'янюка були вдвічі більші за всіх інших світлин, узятих для колажу, і значно краще якістю. Вони також визнали, що знімок Дем'янюка був єдиним з круглим повним обличчям і великою лисиною і відразу впадав в очі. (14)

Другим доказом вважався «документ Травники». Це було посвідчення, яке видавалося надісланим в тренувальний табір Травники радянським військовополоненим, які згодились служити в допоміжних силах СС в гетто і таборах смерті. Існували серйозні підозри в тому, що документ був радянською підробкою, виготовленою в КДБ з метою провокації. Але незалежно від того, чи був присланий радянськими «колегами» документ справжнім, тобто, чи належав він насправді Дем'янюку, він ні в якій мірі не доводив, що Дем'янюк служив у Треблінці.

Гельмут Леонард, відставний сержант німецької поліції і колишній есесівський чиновник, який був відповідальним за картотеку в таборі Травники в 1942-44 роках, заявив: «Документ з Травників повинен містити позначку про направлення в есесівський табір Треблінка, якщо його власник дійсно там був хоча б протягом двох-трьох тижнів. Я б особисто зробив відповідне виправлення в картці в такому випадку». Потім він додав: «Кожне посвідчення має на собі дату його видачі. Службове посвідчення (а саме так визначався «документ Травники») без дати видачі - це не більше ніж груба підробка». Більш того, педантичний німець додав ще одну деталь, яка виключає можливість того, що цей документ був справжнім, при цьому належав Дем'янюку і цей Дем'янюк служив в Треблінці. Він сказав: «Вахман, затриманий в Треблінці з цим документом, був би заарештований, так як Треблінка перебувала поза району, визначеного в цьому посвідченні як дозволений для його власника. З цього документа випливає, що його власник міг бути швидше в Собіборі... Власник цього документа (навіть якби він був справжнім) підлягав би арешту з цієї причини, якщо б був виявлений в будь-якому селі поблизу Треблінки».

Було відомо, і цього не заперечував запрошений обвинуваченням експерт-історик професор Шефлер, що в липні 1944 року радянські війська захопили табір Травники настільки швидко, що німці не встигли спалити архіви. У радянські руки потрапили не тільки всі документи, а й канцелярські запаси, включаючи форми документів, ручки, чорнило, печатки і т.д. Тому легко було припустити, що там були і заздалегідь підписані місцевим начальством форми посвідчень, і КДБ міг в будь-який момент при необхідності внести в документ відсутні дані, в тому числі і підроблений підпис людини, проти якої затівалася вся провокація. (15)

«Документ Травники», привіз в Ізраїль радянський агент-мільйонер Арманд Хаммер у співпраці з тодішнім прем'єр-міністром Шимоном Пересом. Президент суддівської панелі Дов Левін, в порушення всіх критеріїв Верховного суду, членом якого він був, заявив: «Східний вітер пронісся по країні і приніс цей документ в кімнату Иш-Шалома (старшого слідчого ізраїльської поліції, який розслідував звинувачення проти Дем'янюка - Е.Ш .). Ім'я цього вітру зі сходу - Хаммер». І хоча сам Хаммер навіть не був запрошений до суду, щоб відповісти на питання, як і чому він отримав в руки цей документ (за яким він спеціально літав на своєму літаку в Москву), суд - в порушення законної процедури - прийняв «документ Травники» як «історичний документ». (16)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(14) - Тобто слідчі порушуючи всі інструкції підштовхували свідків до опізнання «потрібного» обвинуваченого.

(15) - Фахівці з підробки документів в СРСР були. Про це заявляв на сенатських слуханнях в США старший офіцер НКВС А. Орлов (Л.Фельдбін) ще в 1957 році. А при наявності такого запасу матеріалів з табору Травники зробити підроблені документи було не дуже складно. Саме через цей факт Авраам Шифрін і був запрошений як експерт по радянським підробкам документів.

(16) - Фігури Арманда Хаммера і Шимона Переса дуже цікаві хоча і абсолютно непорівнянні за масштабами. Людина, яка зустрічалася в Кремлі з Леніним в 1921 році (портрет Леніна з дарчим написом по-англійськи: «Товаришу Арманду Хаммеру від В.Ульянова (Леніна). 20.XI.1921» стояв у каліфорнійському будинку мільйонера серед найдорожчих реліквій до самої смерті Хаммера) і по суті підштовхнув товариша Ела Гора (лідера Демпартії США) до початку політичної кар'єри, заслуговує ОСОБЛИВОЇ уваги. У 1920-ті роки А.Хаммер брав участь в секретних операціях радянської військової розвідки і ОГПУ. Він був номінальним власником орендованих в Ризі торгових складів біля Центрального ринку і мав постійні апартаменти в готелі Roma. Для аналогічних цілей, на ім'я Хаммера, радянська Росія придбала естонський банк Harju Pank, четвертий за величиною в країні, за 250 тисяч доларів, переведених з секретного фонду Луб'янки в Нью-Йорку. Арманд Хаммер увійшов до ради директорів банку, а президентом зробив свого дядька. У 1926 році А.Хаммер запропонував створити в СРСР першу олівцеву концесію, яка в 1932 році була викуплена державою. Згодом це підприємство було відомо як Московський завод письмового приладдя ім. Сакко і Ванцетті. А.Хаммер виступив посередником між радянським урядом і американськими арт-дилерами і колекціонерами при розпродажі музейних цінностей СРСР. Залишивши на початку 1930-х років Радянський Союз, він продавав скарби династії Романових, старовину, картини, скульптури з Ленінградського Ермітажу, яйця Фаберже (справжні і фальшиві). Все це поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Едгар Гувер, зібрав на Хаммерів досье № 61-280, що стало основою для звинувачень на адресу Арманда Хаммера в 1952 році. Однак домогтися увьязнення Хаммера в тюрму Гуверові так і не вдалося. Що стосується члена Соцінтерну Шимона Переса, то цей сірий кардинал ізраїльської політики був постійно зайнятий політичними інтригами і його роль в обміні реальних ізраїльських земель на міфічні обіцянки миру ще чекає історичної оцінки та всебічного розслідування. Пряме втручання цієї «солодкої парочки» в справу Дем'янюка стало по суті вирішальним.




Авраам Шифрін (праворуч).




Книга Авраама Шифріна.




Арманд Хаммер в своєму кабінеті (на задньому плані та сама світлина Леніна і праворуч від неї світлина Брежнєва, так би мовити від Ілліча до Ілліча...).





А. Хаммер и Л.Брежнєв.




Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продовження статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34326.html

АНТИРАДЯНСЬКИЙ ЛИЦАР КОНТРПРОПАГАНДИ

(з книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")



Ця Людина, її доля, характер, політичні погляди вплили на мене та зробили приголомшливе враження. Кожен штрих в його біографії захоплює і вражає. Отже, дозвольте вам представити: Герберт Ромерштейн.





Народився Герберт 19 серпня 1931 року в Брукліні, в звичайній єврейській родині Сема і Роуз Ромерштейнов. Перед бар-міцвою* він відвідував єврейську школу (хедер). Віруючого іудея з нього там не зробили, але для проходження обряду бар-міцви цього було достатньо. Через 2 роки, в 1946 році, єврейський хлопчик захворів у важкій формі вірусом комунізму, вступивши в 15 років в компартію США. Герберт був за своєю природою енергійною людиною, тож він цілком і повністю занурився в партійну роботу проповідуючи комунізм в середніх школах Брукліна. Але крім енергії, він мав підвищене почуття неприйняття брехні. І це стало причиною його розриву з комунізмом. У 1949 році, коли адміністрація президента Трумена почала придушувати комуністів, а профспілки приступили до чищення своїх рядів, компартія у відповідь вважала за краще ухилятися від боротьби, що образило подібних Герберту неофітів.
«Моя улюблена Комуністична партія заперечувала, що коли-небудь мала намір повалити американський уряд за допомогою насильства», - писав через роки Ромерштейн. Але як і інші молоді партійці він вважав помилкою і слабким місцем позицію самої партії, а не химерні постулати всієї ідеології. Намагаючись втриматися в потоці, ще близько року Герберт стрибав з одного маргінального осередку комуністів в інший напередодні вирішальної для нього Корейської війни (1950-1953), коли його сумніви в лівій ідеології перетворилися в розуміння загальній брехливості комуністів, які не моргнувши оком, стверджували що Південна Корея напала на беззахисну Північну... Це стало останньою краплею і Герберт Ромерштейн, з властивим йому максималізмом, офіційно порвав з компартією і відправився добровольцем на Корейську війну.

* - відповідно до законів Іудаїзму, всі підлітки вже відповідають за свої дії і вибори в єврейській релігії з того часу, коли вони святкують бар-міцву (у 13-річному віці). Починаючи з бар-міцви юнак має право брати активну участь у синагогічному житті, крім того, що може публічно читати Тору.


З 1965 по 1983 рік Г.Ромерштейн був співробітником Палати представників США і працював слідчим в Комітеті Палати представників з антиамериканської діяльності (HUAC), головним слідчим по меншинам в Комітеті Палати представників з питань внутрішньої безпеки і працював в штаті Постійного спеціального комітету Палати представників з розвідки.

У 1980-х роках він приєднався до адміністрації Рональда Рейгана на постійній основі, на посаді директора Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США (USIA, United States Information Agency). Після цього він став директором Центру досліджень безпеки при Інституті освіти і досліджень (ERI). Потім професором в Інституті світової політики, фахівцем із шпигунства, радянської політичної війні, міжнародного тероризму і внутрішньої безпеки.






Ромерштейн визначив контрпропаганду як: «ретельно підготовлені відповіді на помилкову пропаганду з метою спростування дезінформації і підриву пропаганди».


Опубліковані роботи Г.Ромерштейна з 1962 року і до його останньої книги в 2012 році, тобто протягом 50 років, майже виключно стосуються антикомунізму.

Герберт Ромерштейн був дуже значною фігурою підчас Холодної війни, він проводив дослідження як в американських, так і в зарубіжних архівах, таких як архіви України в 1992 році і архіви Комінтерну в РФ в 1993 році. І не дивлячись на все це, особа Герберта Ромерштейна сьогодні майже невідома ані в Україні, ані в РФ, за винятком лише дуже вузького кола читачів його книг.




Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).



Але найбільшого шоку я отримав прочитавши роботу Герберта Ромерштейна: "Розділяй і володарюй: кампанія дезінформації КДБ проти українців і євреїв." Дата написання - 2004. Підкреслю, я не читав цієї роботи до січня 2021 року, тобто всі мої дослідження зроблені незалежно від думки, доказів та свідчень Герберта Ромерштейна. Але більш захоплююче те, що Г.Ромерштейн призводить ті факти про які я не знав, а я в свою чергу знаю ті, про які не повідомляє він. Однак я прийшов до тих самих висновків, що і директор Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США 17 років тому. А тепер по пунктах.


1. Американський комуніст Майкл Ганусяк. Я згадував його у зв'язку зі справою Ярослава Стецька, а також в ще не опублікованих матеріалах справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Радянський Союз використовував іноземних комуністів для поширення дезінформації. Один з них, Майкл Ганусяк, член Комуністичної партії США, відвідав Україну на початку 1970-х років, де КДБ надав йому інформацію про українців, які, ймовірно, були нацистськими військовими злочинцями... Під час Другої Світової війни, молодий комуніст, Ганусяк дивився на Михайла Ткача як на свого друга і наставника. Ткач очолював українське відділення комуністичного фронту «Міжнародний робочий загін» і був редактором комуністичної газети Ukrainian Daily News, що базується в Нью-Йорку. Він також був агентом НКВС, згодом відомим як КДБ, який працював проти Сполучених Штатів. Пізніше Ганусяк змінив Ткача на посаді редактора The Ukrainian Daily News. Це вже не була щоденна газета, але вона продовжувала публікувати радянську пропаганду в Нью-Йорку. У 1993 році Ганусяку виповнилося 80 років. Гес Холл*, голова Компартії США, написав йому вітання: «з цього особливого випадка ми хочемо привітати Вас з багаторічним видатним внеском в керівництво Комуністичної партії США, а також іншими прогресивними організаціями»... Ганусяк використав деяку інформацію отриману від КДБ, в книзі 1973 року під назвою: «Щоб ми не забули»...."

* - про Геса Холла я теж писав у матеріалі стосовно архіву В.Буковського.


2. Кампанія СРСР по дифамації колишнього командира батальйону "Нахтігаль" Теодора Оберлендера. Я публікував розсекречені документи КДБ та писав про те чому і як проводилася пропагандистська кампанія СРСР проти Оберлендера. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Штазі повідомляла: «Майже щодня ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і самим злісним голосом проти Заходу при комуністичній диктатурі.
У 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра у справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з нападками на Оберлендера, і на прес-конференції в Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командиром українського підрозділу "Нахтігаль", який разом з німецьким Вермахтом боровся проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Помилковою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...".



3. Львівський погром липня 1941 року. Свій матеріал про ці трагічні події я публікував двічі (доповнюючи його) і мене навіть просили написати статтю для електронної версії "Енциклопедії історії України", але моє виважене ставлення на основі всебічного аналізу події я вважаю не припало до смаку керівництву проекту. Я вказував, що серед замордованих у тюрмах НКВД політв'язнів до 30% становили етнічні євреї. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Офіційні повідомлення нацистської Айнзацгрупи про дії проти євреїв, спровоковани нацистською пропагандою, буцімто євреї несуть відповідальність за комуністичні звірства проти українців, не показують, що Нахтігаль був замішаний. У звіті від 16 липня 1941 року ми читаємо: «У перші години після відходу більшовиків українське населення проявило похвальну активність проти євреїв. Наприклад, синагога у Добромилі була підпалена, і 50 євреїв були вбиті розгніваним натовпом у Самборі. Жителі Львова зібрали близько 1000 євреїв і відвезли їх до в'язниці ГПУ [тобто НКВС], яку окупував Вермахт». [Згадка лише про дезінформований натовп без лідера; взагалі немає згадки про ОУН]... Інший очевидець, особа якого була засекречена, дав свої свідчення для Української історичної асоціації. Він був кореспондентом газети А.Трембовецкого «Вінницькі вісті» і мав доступ до списків жертв, знайдених нацистами у Вінниці. Нацисти наказали йому опублікувати національність загиблих поляків і українців, але перерахувати росіян, євреїв і ромів як: «національність невідома». У той час нацисти налаштовували населення проти євреїв і не хотіли, щоб стало відомо, що комуністи вбивали єврейських інтелектуалів, як і українців...".


4. Степан Бандера і Ярослав Стецько. В моїх опублікованих матеріалах підкреслюється, що керівництво ОУН(Б) було піддано нацистським репресіям вже на початку липня 1941 року з-за проголошення незалежності України. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Бандеру ненавиділи і комуністи, і нацисти. 2 липня 1941 року Айнзатцгрупа Б СС повідомила начальника поліції безпеки, що: «заходи проти бандерівського угруповання, зокрема проти самого Бандери, знаходяться в стадії підготовки. Вони будуть проведені найближчим часом». 9 липня лідери українських націоналістів, в тому числі Бандера (заарештований вже 5 липня) і Стецько, були заарештовані СС. Більшу частину війни вони провели в полоні, в концтаборі Заксенхаузен...".





Ярослав Стецько на зустрічі с Джорджем Бушем.




Степан Бандера.



5. Аврааму Шифріну присвячено чимало моїх як опублікованих так і поки ще неопублікованих матеріалів. Я постійно нагадую читачам про те, що А.Шіфрін надавав величезного значення взаємодії між євреями і українцями в боротьбі з радянською тиранією. Цитую Г.Ромерштейна:


"... Правозахисник Авраам Шифрін очолив ізраїльську делегацію на Конгресі Всесвітньої антикомуністичної ліги. Він провів 10 років в ув'язненні в радянському виправно-трудовому таборі. Він розповів автору, що став сіоністом в ГУЛАЗі і про те, як українці і євреї навчилися працювати разом, коли їх обох переслідував один і той же КДБ. Українська повстанська армія, очолювана Шухевичем, боролася з нацистами і продовжувала війну проти комуністів до 1950-х років...".




Авраам Шифрин.




6. Про євреїв в УПА і їх союз з українськими націоналістами (включаючи постачання євреїв підробленими аусвайсами) я писав давно і дискутую з агресивними опонентами, хто заперечує цих очевидних фактів. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Жахи, завдані як нацистами, так і комуністами, зблизили українців і євреїв. Євреї брали участь в УПА, а також в інших антикомуністичних і антинацистських формуваннях. Радянські пропагандисти скаржилися: «Під час великої вітчизняної війни 1941-1945 років, багато сіоністів були членами Української повстанської армії (УПА) та Української народно-революційної армії (УНРА).» Наприклад, сіоніст Хаїм Сигал на прізвисько "Сігаленко" був отаманом і правою рукою «Бульби». Ряд сіоністів, таких як Маргоша, Максимович, Кун і інші, були офіцерами Української повстанської армії. Згідно зі звітом нацистської Айнзацкомманди, сіоністи тісно співпрацювали з бандерівськими лідерами. ОУН(Б) надавала їм підроблені німецькі документи. Тільки нацисти і комуністи могли скаржитися на те, що українські націоналісти рятували життя євреїв, надавши їм підроблені документи під час нацистської окупації...".


7. Одним з моїх перших матеріалів по єврейсько-українських відносин є робота про родину графів Шептицьких і про героїчний порятунок євреїв служителями УГКЦ під час Другої Світової війни. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Одним з українців, які врятували сотні євреїв, був лідер католиків України митрополит Андрей (Шептицький). Його історію розповів рабин Давид Кахане - один з врятованих ним євреїв. За допомогою свого брата, ігумена Климента (Шептицького), митрополит приховував євреїв і, за словами рабина Кахане, продовжував застерігати український народ від зла, а в своїх пастирських посланнях намагався уберегти його від ненависті взагалі і від расової ненависті особливо. Комуністи кляли митрополита Шептицького і заявляли, що він: «ніколи не піднімав голосу проти масового знищення львів'ян». Рабин Кахане викрив цю брехню...".






8. Пошук військових злочинців - зброя СРСР для розколу євреїв і українців. Про це я писав і в великому матеріалі про Ярослава Стецька, і в готуючимся зараз матеріалі стосовно справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...КДБ хотів використовувати законну стурбованість американців як зброю, щоб розділити своїх українських і єврейських ворогів, дискредитувати великі емігрантські громади в Сполучених Штатах та Канаді і дискредитувати будь-який прояв українського націоналізму... На КДБ було покладено важливе завдання по створенню розколу в антирадянському таборі. За сприяння КДБ були підготовлені пропагандистські книги і брошури англійською мовою для поширення на Заході. В одній з таких брошур вказувалося, що: "українські націоналісти влаштовують гучні демонстрації на підтримку ізраїльських агресорів (як це сталося в Західній Німеччині), в той час як сіоністські лідері заявляють про свій «твердий намір продовжувати тісну співпрацю» з вбивцями з ОУН [Організації українських націоналістів]. Тому обидва партнери в цьому злісному шлюбі публічно визнають справжню природу зловісного союзу сіоністів і українських буржуазних націоналістів"... В одному з вступів, підписаних Джошуа Гершманом, вказувалося що: «Не секрет, що лідери капіталістичних політичних партій в Канаді, включаючи євреїв, часто бувають почесними гостями на урочистостях українських націоналістів та інших шовіністичних етнічних громадських організацій, особливо під час виборів. Вони висловлюють солідарність та вводять в оману гаслами, що закликають до «звільнення» України і інших радянських республік»... Цікаво відзначити, що в той же час нацисти на окупованій Україні намагалися розділити українців і євреїв, поширюючи памфлети, в яких говорилося, що: «євреї як щури»... Основним доказом проти Дем'янюка, наданим Радянським Союзом, було посвідчення особи з його ім'ям і світлиною, в тренувальному таборі для охоронців, Травники. Справжність документа була поставлена під сумнів, оскільки було очевидно, що світлина була взята з іншого документа і що картка містила інші неточності. Цього було недостатньо для виправдання Дем'янюка, але внутрішні файли КДБ, опубліковані після розпаду Радянського Союзу, переконали ізраїльтян в невинності Дем'янюка...".


9. Союз Тризуба і Зірки Давида. У своїх книгах я наводив карикатури з радянської періодики які демонстрували єднання українських націоналістів і єврейських сіоністів, а також цитати з розсекречених брошур КДБ для внутрішнього користування. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Для Совєтів ті, хто виступав проти них, робили це тільки за наказом ЦРУ. У брошурі говорилося: «Злісне партнерство Маген Давида [Зірки Давида] і націоналістичного Тризуба [українського національного герба], створене ЦРУ, давно стало реальністю»...".


Докладні відомості Г.Ромерштейна про підривну діяльність СРСР і його спецслужб проти США, демократичного Заходу, і особливо спрямовані на розкол між єврейським, українським і литовським народами вкрай безцінні. Як і його постійне і всебічне протистояння радянській пропаганді. Окрім наведених вже цитат існують відео і книги Г.Ромерштейна в яких він призводить неймовірну кількість дуже важливої інформації, наприклад:

- засилання в Ізраїль в 1987 році агента з псевдо «Яблонський», який отримав завдання від служби Z литовського КДБ для дискредитації єврея Еммануеля Зінгеріса (члена національної ради литовського руху національного відродження «Саюдіс»). У «Яблонського» були родичі що працювали на каналі "Коль Ісраель" і йому було наказано розповісти їм, а також посадовим особам організації «Сохнут», що Зінгеріс пов'язаний з литовськими націоналістами, які вбивали євреїв під час Шоа. Це була брехня, і лише завдяки щасливому випадку «Яблонський» провалив свою місію.

- в згадуваній вже книзі Нордена, крім прямої атаки на Теодора Оберлендера висувалися жахливі і абсурдні звинувачення, що Степан Бандера: «командувач «Нахтігаль» був убитий 15 жовтня 1959 року, щоб перешкодити розкрити те, що він знав про злочини Оберлендера».

- КДБ знав про те, що Іван Марченко (охоронець-садист "Іван Грозний" з концтабору Собібор) втік до Югославії і приєднався там до комуністичних партизанів Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою: «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму». Але СРСР ніколи не вказував, що уряд Тіто вкривав нацистського військового злочинця Івана Марченка. Тому Г.Ромерштейн задавався слушним питянням: чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС (КДБ) і вказував, що йому відомо про багато випадків, коли співробітники НКВС (КДБ) видавали себе за антикомуністів і лютували, щоб звинуватити в цих злочинах своїх ворогів і заволодіти таким чином моральною перевагою.

- інфільтрація агентів СРСР в єврейські антинацистські організації США з метою розкрити канали та зв'язки, за допомогою яких здійснювалися заходи з порятунку європейських євреїв під час Шоа, зокрема вся справа Рауля Валленберга взагалі набула для СРСР дуже важливого значення і призвела в підсумку до загибелі цього Праведника Народів Світу.

- дуже важлива діяльність Г.Ромерштейна по протистоянню інфільтрації в США радянських агентів. Він багато разів підкреслював, що наївне (на межі злочинного) ставлення посадових осіб США до СРСР і його спецслужб призводить до дуже тяжких наслідків для національної безпеки США, зокрема діяльність радянського нелегала Ахмерова в 1942-1945 році. Цікавий факт, що полковник КДБ Ахмеров в нинішній, путінській РФ вважається національним героєм, якому споруджують пам'ятники і пишуть панегірики. До речі, це І.Ахмеров називав Гопкінса (державний і політичний діяч, міністр в уряді Франкліна Д.Рузвельта): «найважливішим серед всіх радянських агентів у Сполучених Штатах часів війни.»

- є відомості від Г.Ромерштейна, які свідчать про те, що сенатор Тед Кеннеді намагався підірвати політику безпеки президента Рональда Рейгана. Згідно з радянськими документами, виявленими на початку 1990-х років, Кеннеді в 1983 році просив СРСР, підтримати Демпартію США і втрутитися в президентські вибори в США 1984 года, з метою перешкодити переобранню Р.Рейгана на 2-й термін.


І кілька слів стосовно моїх доводів і висновків, яких не було у Герберта Ромерштейна:

- за вбивством і навішуванням ярлика "самого моторошного погромника" Громадянської війни на лідера УНР, Симона Петлюру,
- за вбивством полковника армії УНР і керівника ОУН Євгена Коновальця,
- за звинуваченням керівників ОУН(Б) Степана Бандери та Ярослава Стецька у знищенні євреїв під час Другої Світової війни,
- за звинуваченням командувача УПА Романа Шухевича в співучасті в Шоа єврейського народу,
- за знущаннями і знищенням духовних лідерів УГКЦ та іудейських громад України,
- за знущаннями і знищенням інтелігенції і інакомислячих єврейського та українського народів,

стоять комуністи СРСР різного етнічного походження.




Йосеф Іцхок Шнеерсон - любавицький ребе.




Казимір Шептицький.




Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.










Євген Коновалець.




Роман Шухевич.



Герберта Ромерштейна фахівці називають національним скарбом і героєм інтелектуальних битв часів Холодної війни. Він з готовністю і рішучістю, майстерно протистояв професійним радянським пропагандистам, таким як наприклад Георгій Арбатов і Валентин Фалін.


Погоджуся з Іоанном Павлом II: "Кожне людське життя - особливе, унікальне, неповторне", і додам, що постійний кругообіг душ в світі - це одна людина що живе вічно. Це я до того, що піднятий кимось прапор неодмінно буде підхоплений, а шлях продовжений.


ДЖЕРЕЛА:

Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews".
Muravchik, Joshua (July 2013). "The Man Who Knew Everything".
Romerstein, Herbert (2008). ""Counterpropaganda: We Can't Do Without It," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda and Political Warfare". IWP Press.
Paul Kengor (2013). “A Tribute to Herb Romerstein”.
Peter Robinson (2009). "Ted Kennedy's Soviet Gambit".
Christopher Andrew, Oleg Gordievsky (1990). "KGB: The Inside Story of Its Foreign Operations from Lenin to Gorbachev".





Герберт Ромерштейн.

АНТИСОВЕТСКИЙ РЫЦАРЬ КОНТРПРОПАГАНДЫ

(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")



Этот Человек, его судьба, характер, политические взгляды произвели на меня ошеломляющее впечатление. Любой штрих в его биографии потрясает и поражает. Итак, разрешите вам представить: Герберт Ромерштейн.






Родился Герберт 19 августа 1931 года в Бруклине, в обычной еврейской семье Сэма и Роуз Ромерштейнов. Перед бар-мицвой* он посещал еврейскую школу (хедер). Верующего иудея из него там не сделали, но для прохождения бар-мицвы этого было достаточно. Спустя 2 года, в 1946 году, еврейский мальчик заболел в тяжёлой форме вирусом коммунизма, вступив в 15 лет в компартию США. Будучи по своей природе энергичным человеком, Герберт целиком и полностью окунулся в партийную работу проповедуя коммунизм в средних школах Бруклина. Но помимо энергии, он обладал повышенным чувством неприятия лжи. И это стало причиной его разрыва с коммунизмом. В 1949 году, когда администрация президента Трумэна начала подавлять коммунистов, а профсоюзы приступили к чистке своих рядов, компартия предпочла в ответ уклоняться от борьбы, к большому отвращению подобных Герберту неофитов. «Моя любимая Коммунистическая партия отрицала, что когда-либо намеревалась свергнуть американское правительство с помощью насилия», - писал спустя годы Ромерштейн. Но как и другие молодые партийцы он считал ошибкой и слабиной позицию партии, а не химерность самой идеологии. Пытаясь удержаться в потоке, Герберт прыгал из одной маргинальной ячейки коммунистов в другую ещё около года, накануне судьбоносной для него Корейской войны (1950-1953), когда его сомнения в левой идеологии превратились в понимание лживости коммунистов, которые не моргнув глазом, утверждали что Южная Корея напала на беззащитную Северную. Это стало последней каплей и Герберт Ромерштейн, с присущим ему максимализмом, официально порвал с компартией и отправился добровольцем на Корейскую войну.


* - Согласно законам Иудаизма, когда еврейский мальчик достигает совершеннолетия (13 лет и 1 день), он становится ответственным за свои поступки и проводится церемония бар-мицвы. До этого момента ответственность за соблюдение ребёнком законов и традиций Иудаизма несут родители. После достижения этого возраста дети берут всю ответственность за соблюдение этических, ритуальных и других норм Иудаизма на себя и получают право участвовать во всех сферах жизни еврейской общины.

С 1965 по 1983 год Г.Ромерштейн был сотрудником Палаты представителей США и работал следователем в Комитете Палаты представителей по антиамериканской деятельности (HUAC), главным следователем по меньшинствам в Комитете Палаты представителей по внутренней безопасности и состоял в штате Постоянного специального комитета Палаты представителей по разведке.

В 1980-х годах он присоединился к администрации Рональда Рейгана на постоянной основе, в качестве директора Управления по борьбе с советской дезинформацией Информационного агентства США (USIA, United States Information Agency). После этого он стал директором Центра исследований безопасности при Институте образования и исследований (ERI). Затем профессором в Институте мировой политики, специалистом по шпионажу, советской политической войне, международному терроризму и внутренней безопасности.







Ромерштейн определил контрпропаганду как: «тщательно подготовленные ответы на ложную пропаганду с целью опровержения дезинформации и подрыва пропаганды».


Опубликованные работы Г.Ромерштейна с 1962 года до его последней книги в 2012 году, то есть в течение 50 лет, касаются почти исключительно антикоммунизма.

Герберт Ромерштейн был довольно значимой фигурой во время Холодной войны, он проводил исследования как в американских, так и в зарубежных архивах, таких как архивы Украины в 1992 году и архивы КомИнтерна в РФ в 1993 году. И не смотря на это, личность Герберта Ромерштейна сегодня почти не известна ни в Украине, ни в РФ, за исключением лишь очень узкого круга читателей его книг.





Герберт Ромерштейн, директор Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency).




Но самый большой шок я испытал прочтя работу Герберта Ромерштейна "Разделяй и властвуй: кампания дезинформации КГБ против украинцев и евреев." Дата написания - 2004. Подчеркну, я не читал этой работы до января 2021 года, то есть все мои исследования сделаны независимо от мнения Герберта Ромерштейна. Но что более захватывающе, что Г.Ромерштейн приводит те факты о которых я не знал, а я в свою очередь те, которые не сообщает он. Однако я пришёл к тем же самым выводам, что и директор Управления по борьбе с советской дезинформацией Информационного агентства США 17 лет назад. А теперь по пунктам.

1. Американский коммунист Майкл Ганусяк. Я упоминал его всвязи с делом Ярослава Стецько и в ещё не опубликованых материалах по делу Ивана Демьянюка. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Советский Союз использовал иностранных коммунистов для распространения дезинформации. Один из них, Майкл Ганусяк, член Коммунистической партии США, посетил Украину в начале 1970-х годов, где КГБ предоставил ему информацию об украинцах, которые предположительно были нацистскими военными преступниками... Во время Второй Мировой войны, будучи молодым коммунистом, Ганусяк смотрел на Михаила Ткача как на своего друга и наставника. Ткач возглавлял украинское отделение коммунистического фронта «Международный рабочий отряд» и был редактором коммунистической газеты Ukrainian Daily News, базирующейся в Нью-Йорке. Он также был агентом НКВД, впоследствии известным как КГБ, работавшим против Соединенных Штатов. Позже Ганусяк сменил Ткача на посту редактора The Ukrainian Daily News. Это уже не была ежедневная газета, но она продолжала публиковать советскую пропаганду в Нью-Йорке. В 1993 году Ганусяку исполнилось 80 лет. Гэс Холл*, глава Компартии США, написал ему приветствие: «По этому особому случаю мы хотим поздравить Вас с многолетним выдающимся вкладом в руководство Коммунистической партии США, а также другими прогрессивными организациями»... Ганусяк использовал некоторую информацию полученную от КГБ, в книге 1973 года под названием «Чтобы мы не забыли»…".

* - о Гесе Холле я тоже писал в материале по архиву В.Буковского.


2. Кампания СССР по диффамации бывшего командира батальона "Нахтигаль" Теодора Оберлендера. Я публиковал и рассекреченные документы КГБ и писал о том почему и как проводилась пропагандистская кампания СССР против Оберлендера. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Штази сообщала: «Почти ежедневно ведутся разговоры с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом или товарищем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комитета и председателем комиссии по агитации Политбюро». Альберт Норден был активистом коммунистической партии Германии с 1920 года, когда ему было 16 лет. Во время Второй Мировой войны он действовал в Соединенных Штатах как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был самым громким и самым злобным голосом против Запада при коммунистической диктатуре.
В 1959 году он возглавил клеветническую кампанию против федерального министра по делам беженцев в Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден выпустил книгу с нападками на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года Норден назвал Оберлендера политическим командиром украинского подразделения "Нахтигаль", которое вместе с немецким Вермахтом сражалось против Советского Союза. Это была истинная часть истории Нордена. Ложной частью было утверждение, что эта воинская часть была причастна к погрому евреев Львова...".



3. Львовский погром июля 1941 года. Свой материал об этих трагических событиях я публиковал дважды (дополняя его) и меня даже просили написать статью для электронной версии "Энциклопедии истории Украины", но мое взвешенное мнение на основе всестороннего анализа события явно не пришлось по вкусу руководству проекта. Я указывал, что среди замордованных в тюрьмах НКВД политзаключённых до 30% составляли этнические евреи. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Официальные сообщения нацистской Айнзацгруппы о действиях против евреев, спровоцированных нацистской пропагандой, что евреи несут ответственность за коммунистические зверства против украинцев, не показывают, что Нахтигаль был замешан. В отчете от 16 июля 1941 г. мы читаем: «В первые часы после ухода большевиков украинское население проявило похвальную активность против евреев. Например, синагога Добромила была подожжена, и 50 евреев были убиты разгневанной толпой у Самбора. Жители Львова собрали около 1000 евреев и отвезли их в тюрьму ГПУ [то есть НКВД], которую оккупировал Вермахт». [Упоминание лишь о дезинформированной толпе без лидера; вообще нет упоминания об ОУН]...Другой очевидец, личность которого скрывалась, дал свои показания Украинской исторической ассоциации. Он был корреспондентом газеты А.Трембовецкого «Винницкие известия» и имел доступ к спискам жертв, найденных нацистами в Виннице. Нацисты приказали ему опубликовать национальность погибших из поляков и украинцев, но перечислить русских, евреев и цыган как: «национальность неизвестна». В то время нацисты настраивали население против евреев и не хотели, чтобы стало известно, что коммунисты убивали еврейских интеллектуалов, как и украинцев...".


4. Степан Бандера и Ярослав Стецько. В опубликованных мной материалах подчёркивается, что руководство ОУН(Б) подверглось нацистским репрессиям уже в начале июля 1941 года из-за провозглашения независимости Украины. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Бандеру ненавидели и коммунисты, и нацисты. 2 июля 1941 года Айнзатцгруппа Б СС сообщила начальнику полиции безопасности, что: «меры против бандеровской группировки, в частности против самого Бандеры, находятся в стадии подготовки. Они будут проведены в ближайшее время». 9 июля лидеры украинских националистов, в том числе Бандера (арестован уже 5 июля) и Стецько, были арестованы СС. Большую часть войны они провели в плену, в концлагере Заксенхаузен...".




Ярослав Стецько на встрече с Джорджем Бушем.




Степан Бандера.


5. Аврааму Шифрину посвящено немало моих как опубликованых так и пока неопубликованных материалов. Я постоянно напоминаю читателям о том, что А.Шифрин придавал огромное значение взаимодействию между евреями и украинцами в борьбе с советской тиранией. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Правозащитник Авраам Шифрин возглавил израильскую делегацию на Конгрессе Всемирной антикоммунистической лиги. Он провел 10 лет в заключении в советском исправительно-трудовом лагере. Он рассказал автору, что стал сионистом в ГУЛАГе и о том, как украинцы и евреи научились работать вместе, когда их обоих преследовал один и тот же КГБ. Украинская повстанческая армия, возглавляемая Шухевичем, боролась с нацистами и продолжала войну против коммунистов до 1950-х годов...".




Авраам Шифрин.




6. О евреях в УПА и их союзе с украинскими националистами (включая снабжение евреев поддельными аусвайсами) я писал давно и дискутировал с агрессивными отрицателями этих очевидных фактов. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Ужасы, причиненные как нацистами, так и коммунистами, сблизили украинцев и евреев. Евреи участвовали в УПА, а также в других антикоммунистических и антинацистских формированиях. Советские пропагандисты жаловались: «Во время великой отечественной войны 1941-1945 годов, многие сионисты были членами Украинской повстанческой армии (УПА) и Украинской народно-революционной армии (УНРА)...". Например, сионист Хаим Сигал по кличке "Сигаленко" был атаманом и правой рукой «Бульбы». Ряд сионистов, таких как Маргош, Максимович, Кун и другие, были офицерами Украинской повстанческой армии. Согласно отчету нацистской Айнзацкомманды, сионисты тесно сотрудничали с бандеровскими лидерами. ОУН(Б) предоставляла им поддельные немецкие документы. Только нацисты и коммунисты могли жаловаться на то, что украинские националисты спасали жизни евреев, предоставив им фальшивые документы во время нацистской оккупации...".



7. Одним из моих первых материалов по еврейско-украинским отношениям является работа о семье графов Шептицких и о героическом спасении евреев служителями УГКЦ во время Второй Мировой войны. Цитирую Г.Ромерштейна:


"...Одним из украинцев, спасших сотни евреев, был лидер католиков Украины митрополит Андрей (Шептицкий). Его историю рассказал раввин Давид Кахане, один из спасенных им евреев. С помощью своего брата, игумена Климента (Шептицкого), митрополит скрывал евреев и, по словам раввина Кахане, продолжал предостерегать украинский народ от зла, а в своих пастырских посланиях старался уберечь его от ненависти вообще и от расовой ненависти в особенности. Коммунисты ругали митрополита Шептицкого и заявляли, что он: «никогда не поднимал голоса против массового уничтожения львовян». Раввин Кахане разоблачил эту ложь...".







8. Поиск военных преступников - оружие СССР для раскола евреев и украинцев. Об этом я писал и в обширном материале о деле Ярослава Стецько, и в готовящемся материале о деле Ивана Демьянюка. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...КГБ хотел использовать законную озабоченность американцев как оружие, чтобы разделить своих украинских и еврейских врагов, дискредитировать крупные эмигрантские общины в Соединенных Штатах и Канаде и дискредитировать любое проявление украинского национализма...На КГБ была возложена важная задача по созданию раскола в антисоветском лагере. При содействии КГБ были подготовлены пропагандистские книги и брошюры на английском языке для распространения на Западе. В одной из таких брошюр указывалось, что "украинские националисты устраивают шумные демонстрации в поддержку израильских агрессоров (как это произошло в Западной Германии), в то время как сионистские вожди заявляют о своем «твердом намерении продолжать тесное сотрудничество» с убийцами из ОУН [Организации украинских националистов]. Поэтому оба партнера в этом злобном браке публично признают истинную природу зловещего союза сионистов и украинских буржуазных националистов"...В одном из вступлений, подписанных Джошуа Гершманом, указывалось: «Не секрет, что лидеры капиталистических политических партий в Канаде, включая евреев, часто бывают почетными гостями на торжествах украинских националистов и других шовинистических этнических общинных организаций, особенно во время выборов. Они выражают солидарность с вводящими в заблуждение лозунгами, призывающими к «освобождению» Украины и других советских республик»... Интересно отметить, что в то же время нацисты на оккупированной Украине пытались разделить украинцев и евреев, распространяя листовки, в которых говорилось, что «евреи как крысы»... Основным доказательством против Демьянюка, предоставленным Советским Союзом, было предполагаемое удостоверение личности с его именем и фотографией в тренировочном лагере для охранников, Травники. Подлинность документа была поставлена под сомнение, поскольку было очевидно, что фотография была взята из другого документа и что карточка содержала другие неточности. Этого было недостаточно для оправдания Демьянюка, но внутренние файлы КГБ, опубликованные после распада Советского Союза, убедили израильтян в невиновности Демьянюка...".


9. Союз Тризуба и Звезды Давида. В своих книгах я воспроизводил как карикатуры из советской периодики демонстрирующие единение украинских националистов и еврейских сионистов, так и цитаты из рассекреченных брошюр КГБ для внутреннего пользования. Цитирую Г.Ромерштейна:

"...Для Советов те, кто выступал против них, делали это только по приказу ЦРУ. В брошюре говорилось: «Злостное партнерство Маген Давида [Звезды Давида] и националистического Трезубца [украинского национального герба], созданное ЦРУ, давно стало реальностью»...”.


Подробные сведения Г.Ромерштейна о подрывной деятельности СССР и его спецслужб против США, демократического Запада, и особенно направленные на раскол между еврейским, украинским и литовским народами по истине бесценны. Как и его всемерное и всестороннее противостояние советской пропаганде. Помимо приведенных мной цитат существуют видео и книги Г.Ромерштейна в которых он приводит невероятное количество очень важной информации, к примеру:

- засылка в Израиль в 1987 году агента с кодовым именем «Яблонский», который получил задание от службы Z литовского КГБ для дискредитации еврея Эммануэля Зингериса (члена национального совета литовского движения национального возрождения «Саюдис»). У «Яблонского» были родственники на канале "Коль Исраэль" и ему было приказано рассказать им, а также должностным лицам организации «Сохнут», что Зингерис связан с литовскими националистами, убивавшими евреев. Это была ложь, и лишь по счастливой случайности «Яблонский» провалил свою миссию.

- в упоминавшейся уже книге Нордена, помимо прямой атаки на Теодора Оберлендера выдвигались чудовищные и абсурдные обвинения, что Степан Бандера: «командующий «Нахтигалем» был убит 15 октября 1959 года, чтобы помешать ему раскрыть то, что он знал о преступлениях Оберлендера».

- КГБ знал о том, что Иван Марченко (охранник-садист "Иван Грозный" концлагеря Собибор) сбежал в Югославию и присоединился там к коммунистическим партизанам Тито. Советская пропаганда обвиняла Тито, который оставался убежденным коммунистом, в том, что он фашист. В октябре 1949 года Коммунистическая партия округа Нью-Йорк даже выпустила план обсуждения и учебное пособие под названием: «Борьба с фашистами Тито - агентами империализма». Но СССР никогда не указывал, что правительство Тито укрывало нацистского военного преступника Ивана Марченко. Потому Г.Ромерштейн задавался резонным вопросом: не был ли Марченко на самом деле советским агентом, совершавшим свои зверства по приказу НКВД (КГБ) и указывал, что ему известно о многих случаях, когда сотрудники НКВД (КГБ) выдавали себя за антикоммунистов и зверствовали, чтобы обвинить в этих преступлениях своих врагов и завладеть таким образом моральным превосходством.

- инфильтрация агентов СССР в еврейские антинацистские организации США с целью вскрыть каналы и связи, с помощью которых осуществлялись мероприятия по спасению европейских евреев во время Шоа, в частности поэтому дело Рауля Валленберга приобрело для СССР очень важное значение и привело в итоге к гибели этого Праведника Народов Мира.

- очень важна деятельность Г.Ромерштейна по противостоянию инфильтрации в США советских агентов. Он многократно подчеркивал, что наивное (на грани преступного) отношение должностных лиц США к СССР и его спецслужбам приводит к очень тяжёлым последствиям для национальной безопасности США, в частности деятельность советского нелегала Ахмерова в 1942-1945 году. Интересен факт, что полковник КГБ Ахмеров в нынешней, путинской РФ считается национальным героем, которому сейчас воздвигают памятники и пишут панегирики. Кстати, это И.Ахмеров называл Хопкинса (государственный и политический деятель, министр в правительстве Франклина Д. Рузвельта): «важнейшим среди всех советских агентов в Соединенных Штатах времен войны.»

- есть сведения от Г.Ромерштейна, которые свидетельствуют о том, что сенатор Тед Кеннеди пытался подорвать политику безопасности президента Рейгана. Согласно советским документам, обнаруженным в начале 1990-х годов, Кеннеди в 1983 году просил СССР, поддержать Демпартию США и вмешаться в президентские выборы в США 1984 года, с целью воспрепятствовать переизбранию Рональда Рейгана на 2-й срок.



И несколько слов о моих доводах и выводах, которых не было у Герберта Ромерштейна:

- за убийством и навешиванием ярлыка "самого жуткого погромщика" Гражданской войны на лидера УНР, Симона Петлюру,
- за убийством полковника армии УНР и руководителя ОУН Евгена Коновальца,
- за обвинением руководителей ОУН(Б) Степана Бандеры и Ярослава Стецько в уничтожении евреев во время Второй Мировой войны,
- за обвинением командующего УПА Романа Шухевича в соучастии в Шоа еврейского народа,
- за издевательствами и уничтожением духовных лидеров УГКЦ и иудейских общин Украины,
- за издевательствами и уничтожением интеллигенции и инакомыслящих еврейского и украинского народов,

стоят коммунисты СССР различного этнического происхождения.




Йосеф Ицхок Шнеерсон - Любавический ребе.




Казимир Шептицкий.




Патриарх УГКЦ Иосиф Слепой.








Евгений Коновалец.




Роман Шухевич.



Герберта Ромерштейна специалисты называют национальным сокровищем и героем интеллектуальных битв времён Холодной войны. Он с готовностью и решимостью, искусно противостоял профессиональным советским пропагандистам, таким как к примеру Георгий Арбатов и Валентин Фалин.


Соглашусь с Иоанном Павлом II: "Каждая человеческая жизнь - особенная, уникальная, неповторимая", и добавлю, что постоянный круговорот душ в мире - это один человек живущий вечно. Это я к тому, что поднятое кем-то знамя непременно будет подхвачено и путь продолжен.



ИСТОЧНИКИ:

Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews".
Muravchik, Joshua (July 2013). "The Man Who Knew Everything".
Romerstein, Herbert (2008). ""Counterpropaganda: We Can't Do Without It," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda and Political Warfare". IWP Press.
Paul Kengor (2013). “A Tribute to Herb Romerstein”.
Peter Robinson (2009). "Ted Kennedy's Soviet Gambit".
Christopher Andrew, Oleg Gordievsky (1990). "KGB: The Inside Story of Its Foreign Operations from Lenin to Gorbachev".








Герберт Ромерштейн.

1. ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА. ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ (I)

ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА.
ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ - Часть I.



(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")



Этот материал основан на статье Элеоноры Полтинниковой-Шифрин «Процесс Демьянюка». Элеонора, израильский общественный и политический деятель, переводчик, журналист, правозащитник, диссидент, председатель партии «Емин Исраэль», жена Авраама Шифрина - одного из непосредственных участников процесса над охранником нацистского концлагеря, Иваном Демьянюком. Тема эта очень тяжёлая и по мнению автора, описываемый судебный процесс стал отправной точкой как для извращения израильского правосудия, так и для попыток скомпрометировать Израиль.



Элеонора Полтинникова-Шифрин: «Двадцать лет назад в Израиле проходил судебный процесс (1987), оказавший судьбоносное влияние на дальнейшее развитие израильского правосудия и израильское общество в целом, хотя мало кто из живших тогда в Израиле и наблюдавших за происходящим, согласится сегодня с такой оценкой тех событий. Тем не менее, по моему глубокому убеждению, низкий уровень правосознания израильского общества, прессы и политического руководства страны привел к тому, что двадцать лет назад общество потребовало от суда юридически не оправданного приговора, и суд согласился заменить юридически приемлемые доказательства владевшими обществом эмоциями. Иными словами, система правосудия была использована для вынесения неправедного приговора, который выглядел идеологически оправданным в глазах подавляющего большинства израильтян. Однако нарушение принципов правосудия с одобрения всего общества и общественная легитимация подтасовки фактов в суде ради вынесения идеологически приемлемого приговора не могли впоследствии не ударить бумерангом...Волею судьбы, мне и моему ныне покойному мужу Аврааму Шифрину пришлось принять самое непосредственное участие в событиях двадцатилетней давности, положивших начало этому процессу утраты моральных ориентиров в обществе, и наблюдать вблизи то, что продолжает трагически отражаться на судьбах нашего народа сегодня (1).

На протяжении всех минувших лет люди - как жившие тогда в стране, так и приехавшие позднее - нередко спрашивали меня: как случилось, что Узник Сиона Авраам Шифрин, отдавший столько лет своей жизни сионизму и еврейскому государству, оказался среди свидетелей защиты Ивана Демьянюка, которого обвиняли в пособничестве нацистам в уничтожении 900 тысяч евреев.

20 лет назад мой муж, Авраам Шифрин, стал вторым из самых ненавидимых людей в Израиле. Первым был адвокат Йорам Шефтель, защитник Ивана Демьянюка, экстрадированного из США в Израиль в 1986 г. для суда по обвинению в том, что он был оператором газовой камеры в лагере смерти Треблинка по кличке «Иван Грозный», лично уничтожившим около 900 тысяч евреев. Авраам стал объектом ненависти, согласившись выступить на процессе в роли эксперта по гебешным фальшивкам. (2)

..Во всяком случае, именно в 1976 году в нью-йоркской украинской коммунистической газете «The Ukrainian Daily News» была напечатана фотография документа, ставшего известным впоследствии как «документ Травники». Это была копия удостоверения из тренировочного нацистского лагеря Травники в Польше, где перешедшие на сторону немцев советские военнопленные проходили обучение перед мобилизацией во вспомогательные войска СС. Фотографию сопровождала статья, в которой говорилось, что бывший владелец этого удостоверения Иван Демьянюк является нацистским военным преступником и проживает в США.

Эта публикация и послужила основанием для обвинения Ивана Демьянюка, человека совершенно ничем не примечательного, жившего в Кливленде (штат Огайо) и работавшего механиком на автомобильном заводе Форда, вначале в том, что он был охранником в одном из нацистских лагерей, а затем даже и в том, что он «Иван Грозный» - палач из Треблинки.

Редактор упомянутой украинской газеты, некто Михаил Ганусяк (3), успешно совмещал с издательской деятельностью работу на советские «органы», проводя в своей газете советскую политическую линию. В своих публикациях и в изданной все в том же 1976 г. книге «Lest We Forget» он отмечал тревожные признаки крепнущего сотрудничества евреев, украинцев и других порабощенных народов в борьбе против СССР. Нет ничего удивительного в том, что именно этот агент Москвы предоставил страницы своей газеты для провокации, превратившейся - при помощи американских интересантов, а впоследствии и израильских властей - в откровенный заговор...».


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(1) - на мой взгляд судебный фарс в отношении Игаля Амира, покушавшегося на премьер-министра Израиля И.Рабина, - последствия сделки с совестью израильского правосудия в деле Демьянюка. Все моральные нормы в угоду политическим интересам, были сломаны ещё в 1987 году.

(2) - о фальшивках НКВД и в деле псевдо-конференции ОУН(Б) и в деле по диффамации Ярослава Стецько мне уже приходилось ранее писать и приводить детальные анализы. Подробные сведения о том, что НКВД занимался изготовлением подобных «поганок», дал в своих свидетельских показаниях перед сенатским комитетом США в 1957 году, один из ключевых работников НКВД А.Орлов (он же Л.Фельдбин)

(3) - о товарище Ганусяке и его провокативных газетных публикациях, я приводил сведения в материале о Ярославе Стецько и спецоперации КГБ СССР. И в деле Стецько и в деле Демьянюка, активный член компартии США, украинского происхождения, вместе со своим подельником и партайгеноссе, еврейского происхождения, сделали всё для того, чтобы рассорить и натравить друг на друга украинский и еврейский народы.




Авраам Шифрин.




Элеонора Полтинникова-Шифрин.




Йорам Шефтель.

===

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Наблюдая со стороны и еще не зная, что все дело построено на привезенной из СССР фальшивке, мы настороженно прислушивались - уж очень нехорошие ассоциации и воспоминания вызывало словосочетание «показательный процесс». Однако в тот период даже мы, злостные антисоветчики, не подозревали, что этот процесс - результат международного заговора, в котором участвовали КГБ СССР, американский Отдел по специальным расследованиям (OSI - Office of Special Investigations) (4) и власти Израиля. Только в страшном сне могло бы нам тогда присниться, что Авраам будет выступать в этом процессе, а уж тем более - что вся эта постыдная для Израиля и трагическая для Демьянюка и его семьи история - в какой-то мере следствие деятельности Авраама.

Выезжая из СССР на Запад, Авраам был уверен, что продолжит бороться против советской власти - этого воплощения Зла в современном мире. Еще в возрасте 14 лет, потеряв отца, безвинно арестованного и погибшего в лагерях Колымы, Авраам не только не отрекся от него, как многие дети репрессированных в те годы, но поклялся отомстить за него и сделать все возможное, чтобы злодейская власть рухнула. Вся его дальнейшая жизнь была подчинена этой цели. И впоследствии, «найдя» для себя Израиль и глубоко осознав свое еврейство, он продолжал считать борьбу с советской властью своим долгом и своей миссией в этой жизни, а саму эту власть - смертельным врагом еврейского народа, не меньшим, чем власть гитлеровскую. (5)

При этом Авраам четко сознавал: коммунизм и советский режим враждебен не только еврейскому народу, но и украинцам, прибалтам, кавказцам и всем прочим народам, порабощенным коммунистической империей. И считал необходимым объединить их всех - как и граждан западных стран - для противостояния этому Злу. Опыт лагерей, где он не только спал на общих нарах с борцами за национальную независимость своих народов, но и участвовал вместе с ними в семи попытках побега, научил Авраама разбираться в людях и определять их не по национальной принадлежности, а за их личные качества. Сам он вел себя так, что солагерники привыкли уважать не только его как личность, но и его еврейство. Недаром же, когда однажды конвоир на этапе попытался натравить на Авраама находившихся в вагонзаке блатных, предложив им «наподдать этому жиду», блатные - неожиданно для Авраама - заявили: «Ты это начальник брось, это не жид, это – израильтян!». (6)

..он полагал, что «Запад» - его политики, его пресса, его интеллигенция - настроены антисоветски и понимают опасность проникновения коммунизма в так называемый «свободный мир». Для Авраама было большим ударом, когда он обнаружил, что этот пресловутый «гнилой запад» - еще и трусливый и просоветский, и к тому же, как мухами, засижен агентами КГБ. Стало ясно: чтобы бороться, нужно искать союзников. Советские власти всегда действовали по принципу «разделяй и властвуй», натравливая одни нации на другие и всех вместе - на евреев, сея клевету, недоверие и раздор и мешая людям объединяться в борьбе против своих мучителей. На Западе, как выяснилось, самым действенным методом нейтрализации антикоммунистических движений и организаций было распространение агентами КГБ слухов и сплетен об их антисемитской настроенности.

В 1975 г. Авраам рекомендовал для участия в первом Международном Сахаровском слушании Славу Стецько, жену Ярослава Стецько, который 30 июня 1941 года провозгласил во Львове независимое Украинское государство, был арестован нацистами и в 1941—1944 гг. находился в концлагере Заксенхаузен. Советские агенты влияния сделали все, чтобы не допустить выступления представителя свободных украинцев, а заодно - и самого Авраама, как «злостного антисоветчика». Авраама удалось отстоять, а вот Слава Стецько была отстранена от участия в Слушании. Но сам факт борьбы еврея Шифрина за право представителя порабощенной Украины рассказать о советских преступлениях против украинского народа, не остался
незамеченным...» (7)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(4) - Управление (или офис) специальных расследований - это подразделение Уголовного отдела Министерства юстиции США созданное в 1979 году - для розыска, судебного преследования и изгнания из США незаконно проникнувших в страну нацистских преступников совершивших преступления против человечности. В годы Холодной войны 1980-х годов, это подразделение критиковали за сотрудничество с советскими властями и представление предоставленных СССР «доказательств». Большинство преследований OSI было направлено против иммигрантов из стран Балтии, и к офису с подозрением относились группы эмигрантов из тех стран, члены которых часто отказывались сотрудничать в расследованиях. В 1984 году ветераны зарубежных войн приняли резолюцию, критикующую OSI из-за использования доказательств, предоставленных Советским Союзом и тем не менее в деле Демьянюка эти доказательства стали решающими.
К слову, весьма показателен рассекреченный СБУ документ из архива КГБ, датированный 18 октября 1985 года (это докладная записка председателя КГБ УССР С.Мухи первому секретарю КПУ В.Щербицкому), в котором в частности указывается, что : «...Все эти материалы вынудили американские власти образовать при министерстве юстиции отдел специальных расследований для выявления и преследования нацистских преступников...». Под «материалами», КГБ подразумевал переизданную брошюру ««Чтоб мы не забыли» авторства коммуниста украинского происхождения Майкла Ганусяка, а также несколько специально созданных в СССР пропагандистских фильмов. Этот документ также проливает свет на то, что после США пропагандистской атаке СССР подверглась и Канада. В результате правительство Канады было вынуждено создать комиссию Жюля Дешена для расследования деятельности бывших военнослужащих дивизии Ваффен СС «Галичина», цитирую: «...Для этого во влиятельную газету «Торонто Стар» продвинуты материалы о карательной деятельности дивизии СС «Галичина», распространена книга «Мы обвиняем»...». Но самым важным в этом секретном документе КГБ было свидетельство о настоящей цели всей кампании: «...Это в свою очередь нанесло серьёзный удар по попыткам использовать правящими кругами зарубежные ОУН во враждебной деятельности против Советского Союза, заставило оуновцев отвлекать усилия и материальные средства на свою защиту...».

(5) - оглядываясь на прошлое и рассматривая всё новые и новые доказательства преступлений советской власти против человечности, часто прихожу к мысли, а не была ли советская власть хуже нацистской?

(6) - именно так, лишь имея самоуважение к себе и своей нации мы можем расчитывать на подобное уважение со стороны других народов. Невозможно оценивать человека лишь по факту принадлежности к той или иной нации. Всё зависит исключительно от личностных качеств. На примере отношения к Израилю и Украине этот постулат многократно подтверждается.

(7) - 1-е Международное Сахаровское слушание состоялось 17-19 октября 1975 г. в Копенгагене. Международное жюри заслушало и опросило 24 свидетеля, большинство из которых сделали заявления относительно лично им известных нарушений прав человека в Советском Союзе. Ничего странного в том, что туда не допустили Славу Стецько нет. Дело в том, что она была заместителем руководителя АБН (Анти-большевистского Блока Народов), а после смерти своего мужа - главой АБН. В этой связи любопытно рассмотреть мимикрию англоязычной статьи об АБН в Википедии. За 14 лет, с момента создания 2 июня 2006 года, статья усилиями левых пропагандистов превратилась из информационной в «антифашистскую» и теперь на странице красуется потрет камрада Альфреда Розенберга с надписью: «Альфред Розенберг в форме министра Востока. То, что стало AБН, было основано по его инициативе в 1943 году», а сама организация именуется «крайне правая националистическая организация, маскирующаяся под координационный центр антикоммунистических эмигрантских политических организаций из Советского Союза и других социалистических стран.»





Авраам Шифрин и Элеонора Полтинникова-Шифрин.





Слава (Ярослава) Стецько.













Заседание АБН. Слава Стецько (вторая справа) и Ярослав Стецько (крайний справа).





Супруги Стецько.








Слава (Ярослава) Стецько в Канаде.


====

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Разумеется, Демьянюк был далеко не первым украинцем, на которого советские «коллеги» указали американцам как на пособника нацистов. Однако в случаях, когда у них имелись серьезные доказательства, советские требовали выдачи подозреваемых для суда в СССР, где их быстро приговаривали к лагерным срокам или казнили. В данном же случае очень быстро проявилась советская заинтересованность в том, чтобы Демьянюк был выдан в Израиль и судим евреями. И, опять же, нет ничего удивительного в том, что помощь в реализации этой идеи они получили от своего идеологического соратника в Израиле - Шимона Переса. (8)...

В нарушение элементарных правил процедуры фото-опознания, израильские следователи создали коллаж фотографий, в котором фотографии обоих подозреваемых были не только крупнее и яснее остальных, но и помещены таким образом, что сразу обращали на себя внимание. Тем не менее, ни один из десяти живших в Израиле бывших узников Собибора не указал ни одного из двоих как знакомого им по Собибору... Однако вдруг произошло событие, которого не ожидал никто, даже советские авторы всего замысла. Первый же из бывших узников Треблинки, которым был предложен тот же коллаж, немедленно обратил внимание на две крупные фотографии и неожиданно указал на снимок Демьянюка, сказав, что это Иван, оператор газовых камер в Треблинке. С этого момента направление следствия круто изменилось, и израильские следователи начали искать доказательства того, что Демьянюк - это палач из Треблинки, прозванный «Иваном Грозным» за жестокость и садизм и лично принимавший участие в уничтожении около 900 тысяч евреев…

В 1977 г. отдел министерства юстиции, впоследствии преобразованный в OSI, подал в Федеральный суд США в Кливленде иск об аннуляции гражданства Демьянюка на основании утверждений, что он - «Иван Грозный» из Треблинки. Однако уже к 12 августа 1978 г. у OSI появились неопровержимые доказательства лживости этих утверждений. Доказательства эти были получены из Советского Союза в рамках параллельного расследования дела Федоренко. Из многочисленных имевшихся в деле Федоренко показаний следовало, что оператор газовых камер в Треблинке по кличке «Иван Грозный» имел фамилию Марченко. Среди полученных документов были подробные описания внешности двух охранников, которые отвечали за функционирование газовых камер в Треблинке - Николая Шелаева и Ивана Марченко - и их фотографии, и близко не похожие на фото Демьянюка. Получив эти документы, прокуроры из OSI скрыли их от адвокатов Демьянюка и впоследствии от суда...(9)

Однако не одни лишь сотрудники OSI были заинтересованы в сокрытии доказательств невиновности Демьянюка и в его осуждении. 25 августа 1978 г. Конгрессмен Джошуа Эйлберг, тогда бывший председателем подкомиссии Конгресса по иммиграции, направил письмо Грифину Беллу, генеральному прокурору США:
«До меня дошли сведения, что вышли на поверхность недостатки в подготовке дела «США против Демьянюка», касающегося процедуры денатурализации предполагаемого нацистского преступника, проживающего в Кливленде, Огайо. Хочу выразить свою сильную озабоченность по поводу неадекватной работы обвинения в этом деле. Повторение недавнего отрицательного решения по делу Федоренко (то есть его оправдания в суде - Э.Ш.) во Флориде может свести к нулю и поставить под угрозу продолжительные и настойчивые усилия этой подкомиссии по избавлению страны от этого нежелательного элемента. Создание специального юридического отдела, OSI, в рамках юридического ведомства было нацелено на привнесение экспертных знаний и организованности в этот процесс. Этому отделу следует полностью доверить ведение этих дел. Я полностью поддерживаю передачу руководства ведением дела Демьянюка в руки OSI. Мы не можем позволить себе риск провала еще одного решения».

Таким образом, на стороне сокрытия свидетельств с целью добиться признания виновности Демьянюка было много интересантов.

Никому из них и в голову не могло тогда прийти, что несколько лет спустя рухнет «железный занавес», и защита Демьянюка добудет в советских архивах те самые документы, которые OSI скрыл от американского, а затем и от израильского суда и, конечно, от адвокатов
обвиняемого...» (10)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:


(8) - Шимон Перес, один из лидеров левой израильской партии «Авода», член Социнтерна. О его роли в деле Демьянюка более подробно смотри ниже.

(9) - Одно из тягчайших должностных преступлений для юриста - это сокрытие материалов оправдывающих обвиняемого или подтверждающих его алиби. Весь вопрос здесь в том, такие действия работников OSI это попытка «спасти мундир» или выполнение задания советской стороны?

(10) - Только чудо (и титанические усилия многих совестливых людей!) спасло от очень крупного международного политического и юридического скандала израильское правосудие, потому как казнь невиновного бросила бы тень и на приговор израильского суда в деле Адольфа Эйхмана.





Авраам Шифрин.





Конгрессмен Джошуа Эйлберг.





Шимон Перес (слева) и Ясир Арафат.



======

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...17 ноября 1993 г., уже после вынесения оправдательного приговора по апелляции Демьянюка в Верховном суде Израиля, американский Федеральный апелляционный суд 6-го округа штата Огайо определил как «намеренный обман суда» поведение адвокатов OSI в 1978 г. и в последующие годы. Федеральный суд признал, что «адвокаты OSI действовали с бездумным пренебрежением своими обязанностями перед судом, когда они не раскрыли перед судом не менее трех серий бывших в их распоряжении документов еще до того, как дело Демьянюка достигло стадии судебного разбирательства». В решении суда сказано: «Поэтому мы считаем, что адвокаты OSI действовали с легкомысленным пренебрежением истиной и обязанностями правительства не делать никаких шагов, которые могли бы помешать обвиняемому представить свое дело целиком и честно. Относительно обстоятельств этого дела был совершен обман суда».
В связи с этим суд постановил, «в результате этого и по вышеуказанным причинам аннулировать решение областного суда об экстрадиции на том основании, что решение было добыто нечестным путем в результате неподобающего поведения прокуратуры, представлявшего собой обман суда». (11)

Но до этого прошло 15 лет, семь из которых Демьянюк провел в израильской тюрьме, свыше 4-х из них - в ожидании смертной казни. И на протяжении всех этих лет адвокаты OSI держали в секрете неопровержимые доказательства того, что за преступления «Ивана Грозного» был приговорен к повешению другой человек. Более того, когда иерусалимский областной суд приговорил Демьянюка к смерти, OSI поздравил израильскую прокуратуру с «успехом». Один из сотрудников OSI, Джордж Паркер, ушел в отставку, протестуя против сокрытия от суда фактов, опровергавших вину Демьянюка, однако и он молчал на протяжении всех этих 15 лет. (12)

Сотрудничество между двумя прокуратурами в намеренной подтасовке фактов с целью добиться осуждения обвиняемого подтвердилось впоследствии, когда по требованию конгрессмена Джеймса Трафиканта было рассекречено досье по этому делу. Среди много другого стало известно, что через несколько недель после выдачи Демьянюка в Израиль, в OSI обсуждали ответ на иск его зятя Эда Нижника с требованием, на основании Акта о свободе информации, выдать ему всю папку с делом Демьянюка. По этому поводу Брюс Эйнхорн, главный прокурор OSI по делу Демьянюка, написал одному из адвокатов отдела, Мартину Заксу: «В подтверждение нашей беседы на тему о том, каковы могут быть последствия, если мы согласимся выдать наше досье по делу Демьянюка на основании исков по Акту о свободе информации. Я знаком с фактами дела Демьянюка, потому что был главным обвинителем по этому делу. Мне известен и тот факт, что мы на данном этапе оказываем юридическую помощь государству Израиль в расследовании и привлечении к суду Демьянюка, выданного для суда в минувшем феврале. Я могу заявить однозначно, что мы будем категорически протестовать против раскрытия нашего досье по следующим причинам: забота об убедительности доказательств израильской прокуратуры. Рассекречивание наших материалов, скорее всего, раскроет и подорвет стратегию израильской прокуратуры.
Таким образом, израильская прокуратура начала строить дело на основе заведомо фальшивых доказательств, подсунутых двумя «доверенными источниками»: США и СССР.» (13)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(11) - Случай надо сказать вопиющий, но в свете того, что сейчас, в данный момент происходит в США, видим печальную тенденцию манипуляции общественным сознанием на основании вбросов тенденциозной информации.

(12) - Демьянюк конечно далеко не святой и вовсе не Праведник, он обычный коллаборационист, но даже он не заслуживал быть казненным за преступления другого человека, в угоду общественному мнению и в результате дезинформационной спецоперации СССР.

(13) - Такая круговая порука прокуратур двух стран подрывает доверие к юридической системе как таковой и заставляет задуматься о роли СМИ в формировании общественного мнения.






Авраам Шифрин.









Арманд Хаммер и М.Горбачёв (справа).


======

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Показания всех израильских и американских следователей, допрошенных в суде, доказывали, что процедура опознания фотографий проводилась неизменно с нарушением процессуальных норм. Даже американский суд признал, что проводившиеся в Израиле опознания фотографий были недопустимо наводящими и подталкивающими к желательному для обвинения ответу, и отверг их как не имеющие доказательной ценности. Это касалось, в первую очередь, главы израильской следственной группы по делу Демьянюка Алекса Иш-Шалома, который, не зная, как еще оправдать проведенную им и явно противоречащую профессиональной этике процедуру фото-опознания, попытался даже свалить ответственность на прокуратуру, сказав, что прокуратура запретила ему - из «тактических соображений» - провести процедуру должным образом. И Алекс Иш-Шалом, и 82-летняя Мария Радивкер, которая за 11 лет до того проводила процедуры фото-опознания и писала протоколы, признали, что фотографии Федоренко и Демьянюка были вдвое крупнее всех остальных фотографий, взятых для коллажа, и значительно лучше качеством. Они также признали, что снимок Демьянюка был единственным с круглым полным лицом и большой лысиной и сразу бросался в глаза. (14)

Вторым доказательством считался «документ Травники». Это было удостоверение, которое выдавалось присланным в тренировочный лагерь Травники советским военнопленным, вызвавшимся служить в качестве вспомогательных сил СС в гетто и лагерях смерти. Существовали серьезные подозрения в том, что документ был советской фальшивкой, изготовленной в КГБ с целью провокации. Но независимо от того, был ли присланный советскими «коллегами» документ подлинным, то есть, принадлежал ли он в действительности Демьянюку, он ни в коей мере не доказывал, что Демьянюк служил в Треблинке.

Гельмут Леонард, отставной сержант немецкой полиции и бывший эсэсовский чиновник, который был ответственным за картотеку в лагере Травники в 1942-44 гг., заявил: «Документ из Травников должен содержать отметку о направлении в эсэсовский лагерь Треблинка, если его владелец действительно там был хотя бы на протяжении двух-трех недель. Я бы лично сделал соответствующее исправление в карточке в таком случае». Затем он добавил: «Каждое удостоверение имеет на себе дату его выдачи. Служебное удостоверение (а именно так определялся «документ Травники») без даты выдачи - это не более чем грубая подделка». Более того, педантичный немец добавил еще одну деталь, исключающую возможность того, что этот документ был подлинным, при этом принадлежал Демьянюку и этот Демьянюк служил в Треблинке. Он сказал: «Вахман, задержанный в Треблинке с этим документом, был бы арестован, так как Треблинка находилась вне района, определенного в этом удостоверении как разрешенный для его владельца. Из этого документа следует, что его владелец мог быть скорее в Собиборе... Владелец этого документа (даже если бы он был подлинным) подлежал бы аресту по этой причине, если бы был обнаружен в любой деревне вблизи Треблинки».

Было известно, и этого не отрицал приглашенный обвинением эксперт-историк профессор Шефлер, что в июле 1944 г. советские войска захватили лагерь Травники настолько быстро, что немцы не успели сжечь архивы. В советские руки попали не только все документы, но и канцелярские запасы, включая формы документов, ручки, чернила, печати и т.д. Поэтому легко было предположить, что там были и заранее подписанные местным начальством формы удостоверений, и КГБ мог в любой момент по мере надобности внести в документ недостающие данные, в том числе и поддельную подпись человека, против которого затевалась вся провокация. (15)

«Документ Травники», привез в Израиль советский агент-миллионер Арманд Хаммер в сотрудничестве с тогдашним премьер-министром Шимоном Пересом. Президент судейской панели Дов Левин, в нарушение всех критериев Верховного суда, членом которого он являлся, заявил: «Восточный ветер пронесся по стране и принес этот документ в комнату Иш-Шалома (старшего следователя израильской полиции, который расследовал обвинения против Демьянюка-Э.Ш.). Имя этого ветра с востока - Хаммер». И хотя сам Хаммер даже не был приглашен в суд, чтобы ответить на вопрос, как и почему он получил в руки этот документ (за которым он специально летал на своем самолете в Москву), суд - в нарушение законной процедуры - принял «документ Травники» в качестве «исторического документа». (16)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:


(14) - То есть следователи в нарушение всех инструкций подталкивали свидетелей к опознанию «нужного» обвиняемого.

(15) - Специалисты по подделке документов в СССР были. Об этом заявлял на сенатских слушаниях в США старший офицер НКВД А.Орлов (Л.Фельдбин) ещё в 1957 году. А при наличии такого запаса материалов из лагеря Травники сделать подложные документы особого труда не составляло. Именно из-за этого факта Авраам Шифрин и был приглашён в качестве эксперта по советским подделкам документов.

(16) - Фигуры Арманда Хаммера и Шимона Переса очень интересны хотя и абсолютно несопоставимы по масштабам. Человек, встречавшийся в Кремле с Лениным в 1921 году (портрет Ленина с дарственной надписью по-английски: «Товарищу Арманду Хаммеру от В.Ульянова (Ленина). 20.XI.1921» стоял в калифорнийском доме миллионера среди самых дорогих реликвий до смерти Хаммера) и по сути подтолкнувший товарища Эла Гора (лидера Демпартии США) к началу политической карьеры, заслуживает ОСОБОГО внимания. В 1920-е годы А.Хаммер участвовал в секретных операциях советской военной разведки и ОГПУ. Он являлся номинальным владельцем арендованных в Риге торговых складов возле Центрального рынка и имел постоянные апартаменты в гостинице Roma. Для аналогичных целей, на имя Хаммера Советская Россия приобрела эстонский банк Harju Pank, четвёртый по величине в стране, за 250 тысяч долларов, переведённых из секретного фонда Лубянки в Нью-Йорке. Арманд Хаммер вошел в совет директоров банка, а президентом сделал своего дядю. В 1926 году А.Хаммер предложил создать в СССР первую карандашную концессию, которая в 1932 году была выкуплена государством. Впоследствии это предприятие было известно как Московский завод пишущих принадлежностей им. Сакко и Ванцетти. А.Хаммер выступил посредником между советским правительством и американскими арт-дилерами и коллекционерами при распродаже музейных ценностей СССР. Покинув в начале 1930-х годов Советский Союз, он продавал сокровища династии Романовых, предметы старины, картины, скульптуры из Ленинградского Эрмитажа, яйца Фаберже (подлинные и фальшивые). Все это поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Эдгар Гувер, собрал на Хаммеров досье № 61-280, ставшее основой для обвинений в адрес Арманда Хаммера в 1952 году. Однако добиться заключения Хаммера в тюрьму Гуверу так и не удалось. Что касается члена Социнтерна Шимона Переса, то этот серый кардинал израильской политики был постоянно занят политическими интригами и его роль в обмене реальных израильских земель на мифические обещания мира ещё ждёт оценки и всестороннего расследования. Прямое вмешательство этой «сладкой парочки» в дело Демьянюка стало по сути решающим.





Авраам Шифрин (справа).





Книга Авраама Шифрина.





Арманд Хаммер в своём кабинете (на заднем плане та самая фотография Ленина и справа от неё фото Брежнева, так сказать от Ильича до Ильича...).





А. Хаммер и Л.Брежнев.





Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продолжение статьи здесь:

https://agasfer1326.livejournal.com/30741.html

В ПОИСКАХ ИСТИНЫ. ВЫСОКОПОСТАВЛЕННЫЙ БЕГЛЕЦ ИЗ НКВД

(из книги Алика Гомельского "История. Невыученные уроки")


Прочитав небольшую заметку на сайте Укринформ и вмонтированный в неё отрывок из книги Виктора Суворова, я вначале немного опешил и удивился. Судите сами. Многие из вас читали мой материал (те кто не читал, могут найти его здесь:

Линк

о вывозе в СССР золотого запаса Испании во время Гражданской войны 1936-1939 годов.
Вывозивший это золото, по личному указанию Сталина, старший майор госбезопасности Александр Орлов (он же Лейб Фельдбин, он же Лев Никольский, он же Леон Николаефф, он же Вильям Голдин, он же камрад Мигель), фигура весьма примечательная. Заместитель генпрокурора СССР, заместитель начальника, а затем начальник экономического отдела ОГПУ, командующий пограничными войсками на на Кавказе (на персидской и турецкой границах), сотрудник Иностранного Отдела НКВД. В сентябре 1936 года он был направлен в Мадрид в качестве резидента НКВД и главного советника по разведке, контрразведке и партизанской войне при республиканском правительстве. Портрет Александра Орлова я нарисовал хоть и схематично но тем не менее сомнений, в его причастности к этой солидной «экспроприации», 4-го в мире (по размеру) золотого запаса страны, у меня не возникало, как собственно и в том, что он совершал сам и помогал коммунистической власти совершать преступления по всему миру.

Однако Виктор Суворов озвучил собственную версию этого события. И у него главная роль по вывозу золотого запаса Испании досталась Яну Берзину - одному из руководителей Разведупра РККА, (предшественника ГРУ СССР). Я засомневался в своих источниках и начал себя перепроверять. В итоге, сумел успокоить эго, и благодаря своему заочному наставнику, Владимиру Богдановичу Резуну, обнаружил массу интересного в издании: «The Legacy of Alexander Оrlоv», выпущенной U.S.Government Printing office, Washigton, 1973.

Представляют определённый интерес также мемуары Павла Судоплатова, помощника начальника отделения 7-го отдела Главного управления государственной безопасности (ГУГБ) НКВД СССР, специалиста по части устранения противников СССР и Вальтера Кривицкого, высокопоставленного сотрудника Иностранного отдела НКВД, бежавшего на Запад. 

* Судоплатов хоть явно злится на Орлова за бегство на Запад, но тем не менее признаёт и его роль в вывозе золота и личные способности А.Орлова.
* Кривицкий характеризует Орлова исключительно как мастера политических репрессий и указывает на то, что Я.Берзин просил Москву отозвать Орлова из Испании. Вывоз золота по Кривицкому организовал не Орлов и даже не Берзин, а Артур Сташевский - директор Торгсина, в Испании он был торговым представителем СССР.
 
Считаю очень важным для понимания ситуации с организацией и вывозом испанского золота, осознать какие посты при республиканском правительстве в Испании занимали А.Орлов: резидент НКВД и главный советник по разведке, контрразведке и партизанской войне при республиканском правительстве и Я.Берзин: главный военный советник в армии республиканской Испании, соответственно. 

Внимательно изучив «The Legacy of Alexander Оrlоv» хочу выделить следующие пункты:

1. Александр Орлов действительно вывозил золото из Испании, он это подтвердил на слушаниях в сенатском комитете США, в феврале 1957 года (фото титульной страницы, этого 168-страничного документа я привожу ниже).
2. Впечатляют детальные описания А.Орловым  операции: к примеру, то что золото грузили 60 испанских моряков на протяжении 3-х ночей, а днём они отсыпались в пещере, вблизи Картахены, где собственно хранилось золото и серебро, или то, что в соседней пещере хранился запас динамита, представлявший для сокровищ огромную угрозу во время бомбардировок германской авиации.
3. По показаниям Орлова, в СССР было отправлено 7,900 ящиков с золотом но в СССР зарегистрировали на 100 ящиков меньше. По мнению А.Орлова эти «излишки» были использованы Сталиным для личных спецопераций.
4. По личному распоряжению Сталина (продублированного Ежовым), Орлов отказался подписывать какие-либо документы о получении золота. В этом был смысл, потому как министр финансов (позднее - премьер-министр) республиканской Испании, Хуан Негрин, зафиксировал в своих записях факт передачи и отправки  золота в СССР, и не задолго до своей смерти распорядился передать эти записи правительству Ф.Франко, чем вызвал негодование среди руководства республиканских беженцев.
5. Орлов был инициатором того, чтобы руководство республиканцев представило его как сотрудника американского или британского банка (эта рекомендация А.Орлова была всецело поддержана Хуаном Негрином), потому что вывоз золота в СССР мог спровоцировать огромный скандал в рядах республиканцев.
6. Интересно заметить, что Орлов-Берг проживал в США нелегально с 1938 года о чем сообщил на слушаниях и мотивировал это тем, что опасался сталинских убийц. Убийства беглецов из НКВД: Игнатия Рейса (Швейцария, 1937 год), Георгия Агабекова (Франция, 1937 год), Вальтера Кривицкого (США, 1941 год), а также руководителя ОУН, Евгена Коновальца (Голландия, 1938 год), подтверждают, что опасения А.Орлова не были лишены смысла. Да ведь и он сам, будучи в Испании уничтожал противников сталинской линии: троцкистов, анархистов и марксистов.
7. Вызывают огромный интерес показания А.Орлова о том, что СССР в начале 1930-х годов занимался подделкой $100 банковских купюр США. Для реализации этих фальшивых долларов через канадских коммунистов была куплена финансовая организация в Германии, которая затем была перепродана немецкому коммунисту Паулю Роту и уже через Германию подделки были переправлены в США. В частности в Чикаго, в 1933 году было обнаружено таких купюр на сумму около $100,000 (из которых около 25% уже попало на тот момент в финансовую систему страны). По свидетельству А.Орлова в этой операции были задействованы Глеб Бокий (начальник Спецотдела НКВД) и Ян Берзин (тот самый!). Качество подделок было исключительным, о чём на слушаниях сообщили представители финансовых служб США. Такое качество объясняется тем, что печатали их используя государственные структуры СССР выпускавшие советские денежные знаки, а к работе привлекались специалисты имевшие опыт выпуска царских денег (в частности так называемых "катенек" и "петенек" которые были одними из самых сложных в изготовлении, купюр). В мемуарах Судоплатова эти сведения тоже подтверждаются.
8. На этих слушаниях также обсуждался вопрос о том, что некие лица, в США, пытались реализовать облигации на сумму в $245,000 из похищенных СССР в 1945 году, из хранилищ германских банков, облигаций на общую сумму в 350 миллионов долларов США.
9. Также интересны сведения о взаимоотношениях между лидером Югославии Й.Тито и СССР. После окончания войны авторитет Тито в Югославии был чрезвычайно высок, потому, что его партизанская армия смогла освободить страну от нацистов и фашистов фактически без помощи СССР. Но такой статус народного героя был абсолютно неприемлем для Сталина, потому Тито получил письмо от Сталина подписанное также Молотовым, в котором Тито отчитали за нарушение правил субординации в отношении лично Сталина и СССР. Письмо также содержало прямые и недвусмысленные угрозы. Тито тем не менее не отступил, потому он был исключён из Коминтерна и ему пришлось обратиться за помощью к Западу. Эта помощь была оказана. Суммарно, на 1 миллиард долларов: 500 миллионов - экономической помощи и 500 миллионов - вооружениями. В 1950 году Югославия подписала так называемый Балканский пакт с Турцией и Грецией (которые вошли в блок НАТО в 1952 году) направленный на совместное противостояние советской угрозе. После смерти Сталина (1953), в 1955 году (накануне 20 съезда КПСС) Хрущёв и Булганин лично приехали в Белград и просили прощения у Тито за разрыв отношений между СССР и Югославией в 1948 году. Они пригласили маршала Тито посетить СССР с официальным визитом.
Так, как встречали Тито в июне 1956 года, в СССР не встречали ни одного иностранного лидера. За день до визита Тито, В.Молотов (подписавший то самое сталинское письмо) был уволен с поста главы МИД СССР.  Что характерно, об этом визите почему-то не очень много сведений в сети. Хотя фоторепортаж журнала "Life" весьма красноречив и наглядно демонстрирует статус, который этот визит получил в СССР.

Линк на фоторепортаж.

10. Всвязи с Тито и Югославией, весьма интересны дальнейшие показания А.Орлова. Лидер итальянских коммунистов, Пальмиро Тольятти мечтал с помощью советских товарищей стать новым тираном Италии. Надо отметить, что в рядах компартии Италии состояло порядка 2 миллионов членов, что для страны, на тот момент имевшей 48 миллионов жителей, было весьма внушительным показателем. Граничащая с Италией, Югославия, становилась таким образом стратегически важным соседом, именно поэтому СССР и озаботился срочным налаживанием отношений и всевозможным ублажением маршала Тито. К примеру руководитель ВНР Матьяш Ракоши и председатель СовМина НРБ Вылко Червенков были смещены со своих постов соответственно 18 июля и 18 апреля 1956 года по настоянию Тито. Но и это не всё. Й.Тито в эти годы возобновил работу по созданию Балканской Федерации. После смерти основного конкурента на пост председателя этой Федерации, болгарина Г.Димитрова, и самого Сталина, который эту идею торпедировал в 1948 году параллельно с преданием самого Броз-Тито коминтерновской анафеме, перед маршалом Тито замаячил пост председателя и повышение собственного статуса. В перспективе, после Италии планировался захват Франции, где по мнению Орлова за компартию страны были готовы голосовать до 20% всех избирателей. Установив коммунистическое направление для Италии и Франции, СССР создал бы ситуацию, когда Западная Европа стала бы продолжением Восточного блока. Но все планы коммунистов смешала Венгерская революция октября-ноября 1956 года. Подавление восстания в Венгрии очень серьезно пошатнуло престиж и самого СССР, и коммунистической идеологии как таковой. Интересно также, что самым большим критиком подавления Венгрии была Испания. И как родственные католики, и как антикоммунисты и просто по-человечески испанцы поддержали восстание венгерского народа против коммунистического диктата. В знак протеста Испания отказалась от участия в Олимпийских играх. Проводившие в это время турне по Испании, футболисты будапештского «Гонведа» попросили политическое убежище в Испании после матча с «Атлетико. Бильбао». Игрок «Гонведа» и в дальнейшем звезда мадридского «Реала», Ференц Пушкаш, получив испанское гражданство, стал единственным в мире футболистом, выступавшим на Чемпионатах мира за две разные национальные сборные: Венгрии и Испании.

** Любопытный анализ можно провести в сети введя в поисковик «Александр Орлов НКВД». Во-первых статья о нем в русском сегменте Википедии основательно переписана за последние скажем лет 5-10. Сейчас она носит откровенно негативный характер рисуя Фельбина-Орлова-Берга хвастуном, вруном, вором и предателем. Во-вторых, другие сетевые публикации четко разделены на две градации, по отношению к этому человеку: лжец и предатель - versus - профессионал и герой. 

11. На слушаниях А.Орлов указал, что он входил в число 6 ответственных офицеров НКВД, которые занимались оценкой добытых комиссариатом документов и на их основе вырабатывали рекомендации для МИД (в то время НКИД) СССР и Политбюро ЦК ВКП(б). Также, Орлов заявил, что он является автором брошюры «Тактика и стратегия разведки и контрразведки» которая была одобрена НКВД для использования в процессе обучения агентов этой спецслужбы, отправляемых для работы за границу. Это подтверждает и П.Судоплатов в своих мемуарах.
12. Дальнейшее повествование А.Орлова, на мой взгляд, снимает любые сомнения в том, что он является автором брошюры, указанной в предыдущем пункте. Дело в том, что он дал исчерпывающее описание структуры советской разведки, и указал, что "разведка в СССР многогранна, она стала наукой, а в чем-то даже искусством". Орлов описал виды и уровни советской разведки:
- разведка НКВД
- разведка ГенШтаба РККА
- индустриальная разведка (добывание промышленных секретов и технологий у развитых стран Запада)
- экономическая разведка (предназначена для защиты интересов СССР в международной торговле, в качестве примера Орлов привёл обнаруженное им самим международное [США-Германия-Британия] соглашение по которому цены на электрическое оборудование для СССР завышались на 60-75%)
- дезинформация (для этого в СССР существовал специальный отдел фабриковавший дипломатические документы для последующей их продажи, таким образом СССР вмешивался в отношения между другими странами)
- дипломатического продвижения СССР (т.е. подготовка почвы для признания страны на дипломатическом уровне, подкуп иностранных дипломатов и чиновников для продвижения интересов СССР)
- влияние на решения иностранных правительств
- организация и поддержка партизанского движения (здесь по просьбе сенатора Маклиланда, Орлов высказал свои рекомендации для США по противостоянию возможным действиям спецгрупп во время войны или конфликта с СССР. Опыт обучения таких спецгрупп у Орлова был в Испании)
- инфильтрация агентов в структуры безопасности иностранных государств.
Пункт про дезинформационный отдел разведки СССР (фабриковавший дипломатические документы для последующей их продажи), косвенно подтверждает несколько фальшивок КГБ по украинскому вопросу которые я подробно разбирал ранее (фейковая стенограмма фейковой конференции ОУН(Б) и "жыттепыс" Ярослава Стецько).
13. Обращают на себя внимание рекомендации Орлова правительству США по привлечению на свою сторону советских перебежчиков. Он подверг критике наплевательское отношение Запада к советскому шифровальщику Игорю Гузенко и советскому моряку Егорову которые пытались бежать на Запад. И посоветовал впредь гарантировать таким перебежчикам защиту от экстрадиции в СССР и иммунитет к судебным преследованиям в США за их работу на советскую разведку.
14. А.Орлов абсолютно однозначно свидетельствовал, что компартии в странах Запада (и в частности Компартия США) были по сути заграничными отделениями КПСС, ревностно выполнявшими задания Москвы и всемерно способствовавшими успеху советской разведки за границами СССР. Это также подтверждается многочисленными документами Политбюро ЦК КПСС из архива Владимира Буковского
15. Параллельно с консультациями с СССР по поводу возврата золотого запаса Испании, в сентябре 1956 года (после получения так называемого досье Негрина о передаче золота) правительство Франко добилось от СССР возврата в Испанию 286 ветеранов «Голубой Дивизии» находившихся в плену и около 1,300 беженцев из 2,000 выразивших желание вернуться в Испанию.
16. Весьма показательно отношение А.Орлова к хрущёвской "оттепели" в отношениях с Западом. На прямой вопрос сенатора Маклилана, Орлов ответил, что считает это лишь временным периодом в отношениях СССР с Западным миром.


ПОДВЕДУ ИТОГ:

Я не вижу оснований считать Фельбина-Орлова-Берга лжецом в отношении его роли в вывозе золотого запаса Испании. Пока нет документальных доказательств уличающих его во лжи, его показания на сенатских слушаниях в США следует принять в качестве подтверждения. Фигура он весьма емкая и интересная. Человек имевший в своём подчинении в 1926 году Лаврентия Берию может расчитывать на, по меньшей мере, пристальное к себе внимание, а не тотальное игнорирование. Попытки уверить, что Фельдбин-Орлов был не генералом советской спецслужбы, а лишь никчемным мелким офицеришкой, попросту смешны, учитывая его опыт, занимаемые должности и знания. К величайшему сожалению все свои таланты Фельбин-Орлов использовал не на благо человечества, а во вред ему, служа тираническому режиму и людоедской идеологии. Весомых доказательств, что вывозом золотого запаса Испании занимался не Орлов, а Ян Берзин или Артур Сташевский, я не обнаружил. Потому версию Суворова о Берзине, я не поддержу. Все они служили молоху, но важно понимать личность каждого из них. Представленный мной отчёт о показаниях Орлова-Берга в сенатском комитете США, заслуживает самого пристального внимания широких кругов читателей.


ЛИТЕРАТУРА:


«The Legacy of Alexander Оrlоv». U.S.Government Printing office, Washigton, 1973.

«Scope of Soviet Activity in the United States», Thursday, February 14, 1957.

Павел Судоплатов. «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930-1950 годы».

Вальтер Кривицкий. «Я был агентом Сталина»






Титульная страница «The Legacy of Alexander Оrlоv».



Молодой Лев Фельдбин (А.Орлов).



Орлов-Берг в 1973 году.



Дочь и жена Александра Орлова.



Дипломатический паспорт А.Орлова.



Ящики с золотом. Испания.



Советский теплоход "КИМ". Одно из 4-х судов на которых вывозилось золото в СССР.



Ян Берзин. Молодость, зрелость, под арестом.



Георгий Агабеков.



Игнатий Рейсс.



Вальтер Кривицкий.



"Катенька" - 100 рублёвая купюра царской России. Аверс. Из коллекции автора.



"Катенька" - реверс. Размер банкноты - 260×122 мм. Из коллекции автора.



"Петенька" - 500 рублёвая купюра царской России. Аверс. Из коллекции автора.



"Петенька" - реверс. Размер банкноты - 275х126 мм. Из коллекции автора.



3, 5, 10 и 25 рублёвые царские банкноты. Аверс. Из коллекции автора.



Те же банкноты - реверс. Из коллекции автора.



Senator John L. McClellan


Визит Тито в СССР (июнь 1956 года). Жена Броз-Тито, Йованка, среди балерин Большого Театра. В центре угадывается лицо Майи Плисецкой.



Визит Тито в СССР (июнь 1956 года). Слева направо: А.Микоян, Йованка Тито, Иосип Тито, Н.Булганин, Л.Каганович.



Визит Тито в СССР (июнь 1956 года). Слева направо: Й.Броз-Тито, Н.Хрущёв, К.Ворошилов.