Tags: Павел Судоплатов

2. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(II) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина II.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи все це по телевізору і не маючи можливості навіть поглянути на оригінальний документ, Авраам, з його досвідом радянського слідчого-криміналіста, відчував почуття великої незручності. У той період ми, так само, як і більшість людей в країні, ще не брали під сумнів сам факт, що перед судом стоїть «Іван Грозний». Однак слабкість і явна неспроможність доказів, які представляла суду прокуратура, викликали все більшу незручність і почуття тривоги. (17)

Нарешті 8 травня 1987 року було оголошено виступ експерта-історика професора тель-авівського університету Матитьягу Майзеля, який спеціалізувався в області радянської історії. На той час ми вже добре знали, до якої міри західна і, зокрема, ізраїльська історіографія перебуває під радянським впливом, без будь-якої критики приймаючи радянську версію всіх історичних подій. Тому ми насторожилися і почали слухати з подвоєною увагою.
Для початку професор спотворив дати, що стосуються історії власовської армії (РОА), стверджуючи, що вона була створена лише в листопаді 1944 року, а її українська дивізія - в січні 1945 року що не відповідає дійсності. (18)

Але цим професор Майзель не обмежився, збагативши свій виступ розповіддю про те, що голод періоду «колективізації» в Україні в 20-30-ті роки, що забрав мільйони (за різними даними від 6 до 8 мільйонів) життів українських селян, був організований самими українськими селянами, які «за антирадянським міркувань палили врожаї і різали худобу». Далі він розповів суду про катинський злочин - розстріл в лісі поблизу білоруського села Катинь сотень польських офіцерів - цвіту польської аристократії - на початку Другої світової війни, повідомивши, що цей злочин було скоєно німцями. Насправді - і це було на той час вже широко відомо на Заході - цей злочин було скоєно радянською владою після передвоєнного поділу Польщі за пактом Молотова-Рібентропа. Розстріляні в своїх військових мундирах поляки були на швидку руку поховані в тому ж лісі. (Випадкові свідки, одному з яких, хлопчикові-пастушку, було в той час 14 років, досиджували все життя в повній ізоляції у в'язниці міста Володимира, про що нам стало випадково відомо в 1977 році в рамках розслідування долі Рауля Валленберга). Німці, захопивши цю територію, знайшли братські могили, розкопали їх, знайшовши при цьому і неспростовні документальні докази того, що розстріл був проведений радянськими військовослужбовцями, і, звичайно, не пропустили можливості використовувати цей радянський злочин в своїх пропагандистських цілях. Однак радянська влада повністю заперечувала факт своєї причетності, заявивши, що німці самі розстріляли поляків, а потім самі ж і розкопали їх для показу журналістам. Після війни - аж до 1990 року - радянські історики продовжували наполягати на тому, що Катинь - це злочин німців. І ось тепер цю брехню безсоромно повторював ізраїльський історик. Повторював абсолютно без потреби, просто для нагнітання пристрастей, тому що ця брехня ніяк не могла ані довести, ані спростувати автентичність «документа Травники», або чи був Дем'янюк «Іваном Грозним». (19)

... в середині червня 1987 року в нас в будинку пролунав телефонний дзвінок, і я зняла трубку. Авраам був в садочку, і, щоб не змушувати його даремно обтяжувати його єдину ногу, я запитала людину, хто він і з якого питання він хоче говорити з Авраамом Шифріним. Він назвався доктором Юлієм Нудельманом і сказав, що телефонує за дорученням адвокатів Дем'янюка запитати, чи не погодиться Авраам виступити на процесі як експерт з історії створення підробок КДБ і їх використання в західних країнах. Ім'я Нудельмана мене різонуло: не бувши з ним особисто знайома, я знала, що Авраам вже давно виключив цю людину з числа своїх знайомих і вважав, що йому не можна подавати руку. Проте, ані хвилини не замислюючись, я відповіла: «Звісно, ​​так. Однак з Вами Авраам розмовляти не стане. Нехай адвокати Дем'янюка подзвонять йому». Після цього я пішла в сад і переказала Аврааму зміст розмови. Він повністю схвалив мою відповідь. Кілька годин по тому подзвонив адвокат Йорам Шефтель, і Авраам підтвердив свою готовність виступити на процесі, підкресливши при цьому, що він не має наміру стосуватися ані особи обвинуваченого, про якого він нічого не знає, ані документа, на якому будується обвинувачення. Він буде говорити про те, що йому достеменно відомо з його власного досвіду роботи криміналіста в СРСР, а також на підставі знань, набутих в процесі багаторічного вивчення радянської пенітенціарної системи і системи КДБ. На ці теми Авраам на той час вже опублікував чимало досліджень, проведених в рамках створеного ним Центру Досліджень в'язниць, псіхтюрем і концтаборів СРСР, і виступав з показаннями в американському Сенаті.» (20)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(17) - Авраам Шифрін, демобілізувавшись після Другої світової війни, служив старшим слідчим по кримінальних справахв в Краснодарському краї, отримавши в своє підпорядкування 120 слідчих. Йому було тоді 22 роки. Після одної гучної справи, завдяки особистому заступництву Льва Шейніна, який по суті врятував Авраама від гніву партійних бонз, Авраам був переведений в Тулу, на аналогічну посаду - старшого слідчого області. А через деякий час, начальник Авраама, був переведений до Москви на посаду заступника міністра озброєння (міністром тоді став маршал Устинов) і взяв Авраама на посаду головного юрисконсульта міністерства. Ця позиція дала Аврааму доступ до надсекретної інформації, до документів за підписом Сталіна.

(18) - В складі РОА ніколи не було української дивізії, а сама РОА була створена не в листопаді 1944, а на початку 1943 року, коли почалося формування підрозділів армії.

(19) - Ці інсинуації видають професора Майзель не просто як апологета СРСР, але як радянського пропагандиста чи безграмотного дурня, що якимось чином отримав таке високе звання і посаду в університеті Тель-Авіва.

(20) - Фігура Ю.Нудельмана досить дивна і судячи з реакції А.Шіфріна, досить далека від ідеалів моральної чистоти. Показання свідка А.Шіфріна перед підкомітетом сенату США з внутрішньої безпеки і комітету Конгресу по банках і валюті в 1973 році надали найповніший (на той момент) список радянських виправно-трудових таборів.





Авраам Шифрін на фронті.






Дослідник Голодомору Джеймс Мейс.






Радянський архівний документ по Катині з підписами і резолюціями радянських лідерів (1940).







Радянський архівний документ по Катині адресований Хрущову (1965).






=======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Шефтель чесно попередив Авраама, що в результаті його виступу на стороні захисту, його чекає хвиля нападок і потоки ненависті та бруду з боку преси. Однак Авраама це не злякало: він буде говорити правду, і якщо винесений судом вирок буде заснований на справжніх доказах, то правдиві свідчення лише піднімуть репутацію ізраїльського правосуддя. Як же ми були тоді наївні! Як тільки стало відомо, що свідком-експертом на стороні захисту буде виступати колишній В'язень Сіону Авраам Шифрін, над нами буквально розверзлася сльота небесна, і полився безперервний потік ненависті. Навіть наш п'ятирічний син приходив з дитячого садочка з питаннями, чому «тато продався і захищає вбивцю євреїв». Телефон дзвонив безперервно, і друзі намагалися відрадити Авраама від цих планів, а ненависники бризкали слиною, не шкодуючи прокльонів. Дзвонили і журналісти, які хотіли взяти інтерв'ю і отримати пояснення його мотивів для вирішення «виступити на захист вбивці». «А хіба він вже засуджений? - питав Авраам, - я думав, що його винність належить визначити суду?», після чого вони, злобно шипінням припиняли розмову і писали про Авраама всякі гидоти. (21)

26 жовтня 1987 року Авраам зайняв трибуну свідків. Перед ним височіла гора книг по історії КДБ, сенатських слухань та інших матеріалів. Всі копії сторінок, на які він мав намір посилатися, були заздалегідь передані прокурору Мікі Шакеду. Шакед почав з того, що спробував відхилити персону Авраама як свідка-експерта на тій підставі, що він «просто злісний антисовєтчік». Шефтель парирував, що про виступ Шифріна прокуратурі було повідомлено за два місяці до його виступу, і вона весь цей час не заперечувала. Після довгих сперечань Авраам був все ж допущений до дачі показань. (22)

Відповідаючи на питання Шефтеля, він розповів дуже багато про історію підробок, які КДБ засилав на Захід з різними провокаційними цілями, навівши приклади того, як підкинуті тим чи іншим діячам підроблені листи і документи викликали політичні і дипломатичні конфлікти між країнами Заходу. (23)

Відповів Авраам, звичайно, і на питання про те, як проходила колективізація в Україні, і про історію катинського злочину і на закінчення сказав буквально пророчу фразу: «Сьогодні ізраїльський суд прийме радянську версію катинських подій, а пройде кілька років, і радянська влада, прагнучи відмитися від злочинів своїх попередників, оголосить, що вони з'ясували правду. Як буде після цього виглядати ізраїльське правосуддя?!» Саме це і сталося менш ніж за два роки, коли Горбачов почав «пєрестройку» і визнав, що розстріл польських офіцерів в Катині був здійснений за наказом радянського політичного керівництва...». (24)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(21) - мені особисто, це дуже нагадує спроби деяких радянських євреїв назвати мене франкістом, петлюрівцем, бандерівцем, який, наплювавши на пролиту кров своїх предків (і всього прогресивного людства!) продавшись ворогам, захищає «кривавих катів єврейського народу». Як казав цар Соломон - «ніщо не нове під Сонцем».

(22) - задумаємося, ізраїльський прокурор, людина маюча владу називає В'язня Сіону, Авраама Шифріна, злісним антисовєтчіком, намагаючись відкинути його кандидатуру як свідка-експерта. Тобто всі жертви радянських сіоністів-дисидентів марні?! Виходить ізраїльський прокурор Міка Шакед мало чим відрізняється від радянського прокурора Вишинського, для якого визнання обвинуваченого було «царицею доказів»?

(23) - Я вже писав про показання на сенатських слуханнях офіцера радянських спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбіна) про те, що в НКВС існував спеціальний відділ дезінформації, який займався виготовленням всіляких документів і подальшим їх продажем і/або розповсюдженням на Заході.

(24) - Авраам Шифрін, був абсолютно правий, намагаючись врятувати ізраїльське правосуддя від ганьби. Путинська Росія й досі намагається покласти провину за розстріл польських військовополонених на нацистську Німеччину.





Авраам Шифрін.




Документ стосовно сенатських слухань А.Орлова.




Дипломатичний паспорт Олександра Орлова (Льва Фельдбіна.



===========

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Розібравши «документ Травники», що називається, «по кісточках», експерт, британський професор Юліус Грант (найбільший в світі авторитет в галузі криміналістики, він закінчив Лондонський університет по факультету хімії в 1925 році і прославився ще студентом, беручи участь в групі експертів, які встановили автентичність мумії фараона Тутанхамона) заявив, що у нього немає сумнівів в тому, що це підробка, хоча б з тієї причини, що підпис не належить обвинуваченому, а світлина була переклеєна туди з іншого документа. Він взявся визначити, коли саме світлина була переклеєна, - для цього лише потрібно відділіти її від документа. «У цьому немає потреби», сухо зупинив його суддя Левін...». (25)

Коли почався контр-допит, прокурор Шакед спробував дискредитувати Авраама за допомогою тих дурниць, які писали ізраїльські журналісти в численних статтях на основі взятих у Авраама інтерв'ю на теми парапсихології. Неосвічені і повні апломбу, вони писали іноді повну ахінею, посилаючись при цьому на Шифріна. Ось такі цитати і насмикав з їх статей прокурор, щоб показати повну неспроможність свідка. Авраам, однак, все це відкинув, заявивши, що він не може нести відповідальності за дурість і неуцтво ізраїльської преси, і якщо в цитованих статтях дійсно все це написано, то їх авторів потрібно відсторонити від роботи і заборонити їм писати. Журналісти, звичайно, в боргу не залишилися і в той же день в своїх репортажах із залу суду облили Авраама цебрами бруду. (26)

Не залишилися осторонь і колишні в'язні Сіону, яких чимало було присутнє на суді, особливо в дні виступу Авраама. Не розуміючи, навіщо Авраам погодився виступати, і, вважаючи, що неважливо, в чому насправді винен «цей український гой», його все одно слід повісити, і не потрібно заважати суду у винесенні відповідного рішення, вони охоче давали інтерв'ю пресі, придумуючи дурниці, які бруднили Авраама, для того, щоб підірвати довіру до його виступу в цілому. (Це, звичайно, було для нього найболючішим ударом, який, в кінцевому рахунку, привів його до інфаркту). (27)

З приводу факту фальсифікації «документа Травники», Авраам промовив: «Сьогодні ви винесете вирок людини до смерті на підставі радянської підробки, засланої з метою провокації, а через якийсь час радянська влада оголосить, що виявилася помилка, винні покарані, а ізраїльтяни стратили невинну людину. Відповідатимуть за це євреї України, і там проллються ріки єврейської крові!». У відповідь на це суддя Левін хіба що ногами не тупотів, але кричав не своїм голосом: «Не сміти загрожувати ізраїльському суду!». (28)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(25) - Як ми бачимо, суд не був зацікавлений в знаходженні істини. Перед ним стояло завдання знайти цапа-відбувайла, незважаючи на доводи експертів і принцип презумпції невинуватості.

(26) - Журналісти як завжди і всюди полювали за «смаженими качками» і людина яка відкрито критикувала їх профнепридатність, ставала ворогом, проти якого велася жорстока війна. Хіба ми не спостерігаємо те ж саме сьогодні?

(27) - Таке ставлення не прикрашає тих, хто був кинутий радянським режимом в табори і в'язниці під надуманими приводами і по підтасованим доказам. Елеонора не вказала їх імена тому, що суд совісті страшніше і безпощадніше будь-якого суду, і хоч знахідка доказів непричетності Дем'янюка до злочинів «Івана Грозного» скасувала вирок суду, підтвердивши тим самим затвердження А.Шіфріна, але тим не менше деякі в'язні Сіону бойкотували і ігнорували похорон Авраама Шифріна.

(28) - А.Шифрін, розпізнав чергову спробу СРСР розіграти «єврейську карту» і внести ще більший розкол між єврейським та українським народами. Перебуваючи 10 років в ув'язненні поруч з українськими патріотами, він зрозумів, що діалог, дружба і взаєморозуміння між народами і можливі і необхідні.





Авраам Шифрін, праворуч від нього Голда Меїр.





Професор Юліус Грант.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.


==============

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...виступав потім експерт, професор голландського університету Ліден, Віллем Вагенаар, фахівець з експериментальної психології і вказав, що фото-колажі, за якими в'язні впізнали в Дем'янюку «Івана Грозного», абсолютно не професійні і юридично неприйнятні. Власне, виступати по цій темі була спочатку запрошена професор Університету Сіетл, Елізабет Лофтус, найбільший авторитет з експериментальної психології і, особливо, з психології фото-впізнання, яка написала книгу: «Показання свідків впізнання». Однак професор Лофтус, єврейка, відверто заявила адвокату Шефтею, що, оскільки всі її друзі і родичі вірять, що Дем'янюк - це «Іван Грозний», вона не може піти на скандал з ними і погодитися на виступ на стороні захисту. Вона навіть опублікувала в журналі «Newsweek» (29 червня 1987 року) статтю з поясненнями, чому вона не може прийняти запрошення виступити на стороні захисту. Але розуміючи, що звинувачення, що будується майже цілком на фото-упізнанні, не може бути достатніми для засудження людини, і з міркувань професійної етики, вона порекомендувала свого колегу, професора Вагенаара. Це зайвий доказ того, що єврейський світ заздалегідь виніс Дем'янюку обвинувальний вирок, і ніякі факти і свідчення його невинності не могли похитнути впевненість євреїв у всьому світі, що він і є «Іван Грозний». 25 квітня 1988 року суд в Єрусалимі визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним і засудив його до повішення. (29)

Суддя Левін найбезпардоннішим чином продемонстрував зневагу правосуддям, коли, ледь підписавши смертний вирок і добре знаючи, що належить слухання апеляції, відправився з лекціями в Америку, в ході яких він говорив: «На нас не робить ніякого враження, коли людина говорить - я не винен. Невинність повинна бути доведена!».
До цього часу одним з базових принципів юриспруденції вважалося якраз протилежне - саме винність повинна бути доведена в суді!

Юридична громадськість Ізраїлю мовчки погодилася з юридично неприйнятним вироком, і знайшлося лише двоє людей, які насмілилися сказати правду. Першим був відставний суддя Верховного суду Хаїм Коен, який в інтерв'ю місцевій газеті «Аль Ха-Шарон» сказав: «Це був спектакль для публіки. Будь-яка подібність з процесом правосуддя була чисто випадковою».
Другим став колишній суддя окружного суду Єрусалима Дов Ейтан, який повернувся до адвокатської практики і погодився приєднатися до Й.Шефтеля, щоб представляти Дем'янюка в апеляції до Верховного суду. Перед цим він сказав Шефтелю, що цей процес був знущанням над правосуддям. Ейтан загинув при загадкових обставинах напередодні відкриття слухання апеляції, випавши з вікна 15 поверху «Мигдаль а-ір» - висотної будівлі в центрі Єрусалиму, куди він відправився для зустрічі з кимось. З ким він повинен був зустрічатися, так і залишилося нез'ясованим, а його загибель пояснили як самогубство, хоча перед відходом на цю фатальну зустріч Ейтан домовився через годину зустрітися з дружиною, щоб йти купувати новий костюм для виступу на процесі.

На похоронах Ейтана один з «активістів», які вимагали негайної смерті Дем'янюка, хлюпнув кислотою в обличчя Шефтеля, в результаті чого той тільки дивом не втратив око...». (30)


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(29) - Наведу тут пояснення Герберта Ромерштейна, американського історика, письменника, директора Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency): «...Розпад Радянського Союзу дозволив отримати доступ до файлів КДБ в Україні і , ймовірно, врятував цій людині життя. Докази показали, що «Іван Грозний» був Іваном Марченко, а не Дем'янюком. Ізраїльський суд, вивчивши нові докази, скасував вирок Дем'янюку і дозволив йому повернутися в Сполучені Штати.
Виникає питання - ким же був Марченко? Він був радянським військовополоненим, який змовився працювати на нацистів охоронцем концтабору. Звіт КДБ 1961 року про допиті Сергія Василенка показав, що це Іван Марченко був людиною, якого євреї в таборі називали «Іваном Грозним».
Що ще більш важливо, КДБ знав, що ще до кінця війни Марченко поїхав до Югославії і приєднався до комуністичних партизанів Тіто. Після війни він залишився в Югославії, і МДБ знало про його місцезнаходження в 1948-1949 роках.
Влітку 1948 року Сталін порвав з Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму».
Ця тема пронизувала і всю радянську пропаганду. Однак навіть пропаганда МДБ ніколи не вказувала на те, що уряд Тіто вкривав Івана Марченко, нацистського військового злочинця, відомого як «Іван Грозний». У зв'язку з цим виникає питання, чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС-МДБ?...».

(30) - На жаль, на процесі Дем'янюка ізраїльське суспільство показало, що йому не потрібна правда і знаходження дійсних злочинців. Вибрані випадково або навмисно обвинувачені, ще задовго до вердикту суду, за допомогою ЗМІ стають злочинцями, а їх захисники - паріями, проти яких легітимно будь-яке насильство, брехня, психологічний тиск і інсинуації. У підсумку, юридична система країни стає гуттаперчівою і податливою для будь-яких політично-вмотивованих рішень зверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрін і Елеонора Полтіннікова-Шифрін.



Початок статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34148.html

1. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(I) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина I.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Цей матеріал грунтується на статті Елеонори Полтіннікової-Шифрін «Процес Дем'янюка». Елеонора, ізраїльський громадський і політичний діяч, перекладач, журналіст, правозахисник, дисидент, голова партії «Емін Ісраель», дружина Авраама Шифріна - одного з безпосередніх учасників процесу над охоронцем нацистського концтабору, Іваном Дем'янюком. Тема ця дуже важка і на думку автора, описуваний судовий процес став відправною точкою як для збочення ізраїльського правосуддя, так і для спроб скомпрометувати Ізраїль.



Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «Двадцять років тому в Ізраїлі проходив судовий процес (1987), що зробив доленосний вплив на подальший розвиток ізраїльського правосуддя і ізраїльське суспільство в цілому, хоча мало хто з тих, що жили тоді в Ізраїлі і спостерігали за тим, що відбувається, погодиться сьогодні з такою оцінкою тих подій. Проте, на моє глибоке переконання, низький рівень правосвідомості ізраїльського суспільства, преси і політичного керівництва країни призвів до того, що двадцять років тому суспільство зажадало від суду юридично не виправданого вироку, і суд погодився замінити юридично прийнятні докази емоціями які володіли суспільством. Іншими словами, система правосуддя була використана для винесення несправедливого вироку, який виглядав ідеологічно виправданим в очах переважної більшості ізраїльтян. Однак порушення принципів правосуддя зі схвалення всього суспільства і громадська легітимація підтасування фактів в суді заради винесення ідеологічно прийнятного вироку не могли згодом не вдарити бумерангом... Волею долі, мені і моєму нині покійному чоловікові Аврааму Шифріну довелося взяти безпосередню участь у подіях двадцятирічної давності, які поклали початок цьому процесу втрати моральних орієнтирів у суспільстві, і спостерігати поблизу то, що продовжує трагічно відбиватися на долях нашого народу сьогодні (1).

Протягом усіх минулих років люди - як жили тоді в країні, так і ті, що приїхали пізніше - нерідко запитували мене: як сталося, що В'язень Сіону Авраам Шифрін, який віддав стільки років свого життя сіонізму і єврейській державі, виявився серед свідків захисту Івана Дем'янюка, якого звинувачували в пособництві нацистам у знищенні 900 тисяч євреїв?

20 років тому мій чоловік, Авраам Шифрін, став другим з найбільш ненависних людей в Ізраїлі. Першим був адвокат Йорам Шефтель, захисник Івана Дем'янюка, екстрадованого з США до Ізраїлю в 1986 році для суду за звинуваченням в тому, що він був оператором газової камери у таборі смерті Треблінка на прізвисько «Іван Грозний», і особисто знищив близько 900 тисяч євреїв. Авраам став об'єктом ненависті, погодившись виступити на процесі в ролі експерта з гебешних підробок. (2)

...В усякому разі, саме в 1976 році в нью-йоркській української комуністичної газеті «The Ukrainian Daily News» була надрукована фотографія документа, що став відомим згодом як «документ Травники». Це була копія посвідчення з тренувального нацистського табору Травники в Польщі, де радянські військовополонені, які перейшли на бік німців, проходили навчання перед мобілізацією в допоміжні війська СС. Світлину супроводжувала стаття, в якій говорилося, що колишній власник цього посвідчення Іван Дем'янюк є нацистським військовим злочинцем і мешкає в США.

Ця публікація і стала підставою для звинувачення Івана Дем'янюка, людини абсолютно нічим не примітної, що жила в Клівленді (штат Огайо) і працювала механіком на автомобільному заводі Форда, спочатку в тому, що він був охоронцем в одному з нацистських таборів, а потім навіть і в тому, що він «Іван Грозний» - кат з Треблінки.

Редактор згаданої української газети, Михайло Ганусяк (3), успішно поєднував з видавничою діяльністю роботу на радянські «органи», проводячи у своїй газеті радянську політичну лінію. У своїх публікаціях і в виданої в 1976 році книзі «Lest We Forget» він відзначав тривожні ознаки міцніючої співпраці євреїв, українців та інших поневолених народів в боротьбі проти СРСР. Немає нічого дивного в тому, що саме цей агент Москви надав сторінки своєї газети для провокації, що перетворилася - за допомогою американських інтересантів, а згодом і ізраїльських державних діячів - в відверту змову... »
.


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(1) - на мій погляд судовий фарс щодо Ігаля Аміра, що стріляв у прем'єр-міністра Ізраїлю И.Рабина, - наслідки злочина перед совістю ізраїльського правосуддя в справі Дем'янюка. Всі моральні норми на догоду політичним інтересам, були зламані ще в 1987 році.

(2) - про підробки НКВС в справі псевдо-конференції ОУН(Б) і в справі по дифамації Ярослава Стецька мені вже доводилося раніше писати і приводити детальні аналізи. Докладні відомості про те, що НКВС займався виготовленням подібних «поганок», дав у своїх свідченнях перед сенатським комітетом США в 1957 році, один з ключових працівників НКВС А. Орлов (він же Л.Фельдбін).

(3) - стосовно товариша Ганусяка і його провокативних газетних публікаціях, я наводив відомості в матеріалі про Ярослава Стецька і спецоперації КДБ СРСР. І в справі Стецько і в справі Дем'янюка, активний член компартії США, українського походження, разом зі своїм подільником і партайгеноссе, єврейського походження, зробили все для того, щоб посварити і нацькувати один на одного український і єврейський народи.




Авраам Шифрін.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Йорам Шефтель.

===

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи з боку і ще не знаючи, що вся справа побудована на привезеної з СРСР підробці, ми насторожено прислухалися - дуже недобрі асоціації та спогади викликало словосполучення «показовий процес». Однак в той період навіть ми, злісні антисовєтчікі, не підозрювали, що цей процес - результат міжнародної змови, в якої брали участь КДБ СРСР, американський Відділ по спеціальних розслідуваннях (OSI - Office of Special Investigations) (4) і влада Ізраїлю. Тільки в страшному сні могло б нам тоді приснитися, що Авраам буде виступати в цьому процесі, а вже тим більше - що вся ця ганебна для Ізраїлю і трагічна для Дем'янюка і його сім'ї історія - в якійсь мірі наслідок діяльності Авраама.

Виїжджаючи з СРСР на Захід, Авраам був впевнений, що продовжить боротися проти радянської влади - цього втілення Зла в сучасному світі. Ще у віці 14 років, втративши батька, безвинно арештованого і загиблого в таборах Колими, Авраам не тільки не зрікся його, як багато дітей репресованих в ті роки, але присягнувся помститися за нього і зробити все можливе, щоб злодійська влада звалилася. Все його подальше життя було підпорядковано цієї мети. І згодом, «знайшовши» для себе Ізраїль і глибоко усвідомивши своє єврейство, він продовжував вважати боротьбу з радянською владою за свій обов'язок і своєю місією в цьому житті, а саму цю владу - смертельним ворогом єврейського народу, не меншим, ніж влада гітлерівська. (5)

При цьому Авраам чітко усвідомлював: комунізм і радянський режим ворожий не тільки єврейського народу, а й українцям, прибалтам, кавказцям і всім іншим народам, поневоленим комуністичної імперією. І вважав за необхідне об'єднати їх усіх - як і громадян західних країн - для протистояння цьому Злу. Досвід таборів, де він не тільки спав на нарах з борцями за національну незалежність своїх народів, а й брав участь разом з ними в семи спробах втечі, навчив Авраама розбиратися в людях і визначати їх не за національною приналежністю, а за їх особисті якості. Сам він поводився так, що співтабірників звикли поважати не тільки його як особистість, а й його єврейство теж. Недарма ж, коли одного разу конвоїр на етапі спробував нацькувати на Авраама блатних, які теж перебували в вагонзаке, запропонувавши їм «наподдать цього жида», блатні - несподівано для Авраама - заявили: «Ти це начальник кинь, це не жид, це - ізраїльтян!». (6)

..він вважав, що «Захід» - його політики, його преса, його інтелігенція - налаштовані антирадянськи і розуміють небезпеку проникнення комунізму в так званий «вільний світ». Для Авраама було великим шоком, коли він виявив, що цей горезвісний «гнилий захід» - ще й боягузливий і прорадянський, і до того ж, як мухами, засиджений агентами КДБ. Виявилося: щоб боротися, потрібно шукати союзників. Радянська влада завжди діяла за принципом «розділяй і володарюй», нацьковуючи одні нації на інші і всіх разом - на євреїв, сіючи наклеп, недовіру і розбрат і заважаючи людям об'єднуватися в боротьбі проти своїх мучителів. На Заході, як з'ясувалося, найдієвішим методом нейтралізації антикомуністичних рухів і організацій було поширення агентами КДБ чуток і пліток про їх антисемітську налаштованість.

У 1975 році, Авраам рекомендував для участі в першому Міжнародному Сахаровському слуханні Славу Стецько, дружину Ярослава Стецько, який 30 червня 1941 року проголосив у Львові незалежну Українську державу, був заарештований за це нацистами і в 1941-1944 роках знаходився в концтаборі Заксенхаузен. Радянські агенти впливу зробили все, щоб не допустити виступу представника вільних українців, а заодно - і самого Авраама, як «злісного антирадянщика». Авраама вдалося відстояти, а ось Слава Стецько була відсторонена від участі в слуханнях. Але сам факт боротьби єврея Шифріна за право представника поневоленої України розповісти про радянські злочини проти українського народу, не залишився непоміченим...». (7)




Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(4) - Управління (або офіс) спеціальних розслідувань - це підрозділ Кримінального відділу Міністерства юстиції США створений в 1979 році - для розшуку, судового переслідування та вигнання з США нацистських злочинців, які незаконно проникли в країну і в минулому вчинили злочини проти людяності. У роки Холодної війни 1980-х років, цей підрозділ критикували за співпрацю з радянською владою і застосування наданих СРСР «доказів». Більшість переслідувань OSI була направлена проти іммігрантів з країн Балтії, і до офісу з підозрою ставилися групи емігрантів з тих країн, члени яких часто відмовлялися співпрацювати в розслідуваннях. У 1984 році ветерани зарубіжних воєн прийняли резолюцію, що критикувала OSI через використання доказів, наданих Радянським Союзом і тим не менш в справі Дем'янюка ці докази стали вирішальними.

(5) - озираючись на минуле і розглядаючи все нові і нові докази злочинів радянської влади проти людяності, часто приходжу до думки, а чи не була радянська влада гірша нацистської?

(6) - саме так, лише маючи самоповагу до себе і своєї нації ми можемо розраховувати на подібну повагу з боку інших народів. Неможливо оцінювати людину лише за фактом належності до тієї чи іншої нації. Все залежить виключно від особистісних якостей. На прикладі ставлення до Ізраїлю і України цей постулат багаторазово підтверджується.

(7) - 1-е Міжнародне Сахаровське слухання відбулося 17-19 жовтня 1975 року в Копенгагені. Міжнародне журі заслухало і опитало 24 свідка, більшість з яких зробили заяви щодо особисто їм відомих порушень прав людини в Радянському Союзі. Нічого дивного в тому, що туди не допустили Славу Стецько немає. Справа в тому, що вона була заступником керівника АБН (Анти-більшовицького Блоку Народів), а після смерті свого чоловіка - очільницею АБН. У зв'язку з цим цікаво розглянути мімікрію англомовної статті про АБН в Вікіпедії. За 14 років, з моменту створення 2 червня 2006 року, стаття зусиллями лівих пропагандистів перетворилася з інформаційної в «антифашистську» і тепер на сторінці красується портрет камрада Альфреда Розенберга з написом: «Альфред Розенберг у формі міністра Сходу. Те, що стало AБН, було засновано за його ініціативою в 1943 році.», а сама організація означена, як «крайня права націоналістична організація, що маскується під координаційний центр антикомуністичних емігрантських політичних організацій з Радянського Союзу та інших соціалістичних країн.»




Авраам Шифрін и Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Слава (Ярослава) Стецько.




Засідання АБН. Слава Стецько (друга праворуч) і Ярослав Стецько (крайній праворуч).




Подружжя Стецько.







Слава (Ярослава) Стецько в Канаді.


====

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Зрозуміло, Дем'янюк був далеко не першим українцем, на якого радянські «колеги» вказали американцям, як на пособника нацистів. Однак у випадках, коли у них були серйозні докази, радянські вимагали видачі підозрюваних для суду в СРСР, де їх швидко засуджували до табірних термінів або страчали. В даному ж випадку дуже швидко проявилася радянська зацікавленість в тому, щоб Дем'янюк був виданий в Ізраїль і засуджений євреями. І, знову ж таки, немає нічого дивного в тому, що допомогу в реалізації цієї ідеї вони отримали від свого ідеологічного соратника в Ізраїлі - Шимона Переса. (8) ...

В порушення елементарних правил процедури фото-впізнання, ізраїльські слідчі створили колаж світлин, в якому світлини обох підозрюваних були не тільки більше і ясніше інших, але і поміщені таким чином, що відразу звертали на себе увагу. Проте, жоден з десяти колишніх в'язнів Собібора, які мешкали в Ізраїлі, не вказали жодного з двох як знайомого їм по Собібору... Однак раптом сталася подія, якої не очікував ніхто, навіть радянські автори всього задуму. Перший же з колишніх в'язнів Треблінки, яким був запропонований той же колаж, негайно звернув увагу на дві великі світлини і несподівано вказав на знімок Дем'янюка, сказавши, що це Іван, оператор газових камер у Треблінці. З цього моменту напрямок слідства круто змінився, і ізраїльські слідчі почали шукати докази того, що Дем'янюк - це кат з Треблінки, прозваний «Іваном Грозним» за жорстокість і садизм якій особисто брав участь у знищенні близько 900 тисяч євреїв...

У 1977 році відділ міністерства юстиції, згодом перетворений в OSI, подав до Федерального суду США в Клівленді позов про анулювання громадянства Дем'янюка на підставі тверджень, що він - «Іван Грозний» з Треблінки. Однак вже до 12 серпня 1978 рока у OSI з'явилися неспростовні докази брехливості цих тверджень. Докази ці були отримані з Радянського Союзу в рамках паралельного розслідування справи Федоренко. З численних показань, що були в справі Федоренка, випливало, що оператор газових камер у Треблінці на прізвисько «Іван Грозний» мав прізвище Марченко. Серед отриманих документів були докладними описами зовнішності двох охоронців, які відповідали за функціонування газових камер у Треблінці - Миколи Шелаєва і Івана Марченка - і їх світлини, і близько не схожі на світлину Дем'янюка. Отримавши ці документи, прокурори з OSI приховали їх від адвокатів Дем'янюка і згодом від суду... (9)

Однак не одні лише співробітники OSI були зацікавлені в приховуванні доказів невинності Дем'янюка і в його засудженні. 25 серпня 1978 року Конгресмен Джошуа Ейлберг, якій тоді був головою підкомісії Конгресу по імміграції, направив лист Гріфіну Беллу, генеральному прокурору США:
«До мене дійшли відомості, що вийшли на поверхню недоліки в підготовці справи «США проти Дем'янюка», яка стосується процедури денатуралізації передбачуваного нацистського злочинця, який проживає в Клівленді, Огайо. Хочу висловити свою сильну заклопотаність з приводу неадекватної роботи звинувачення у цій справі. Повторення недавнього негативного рішення у справі Федоренка (тобто його виправдання в суді - Е. Ш.) у Флориді, це може звести до нуля і поставити під загрозу тривалі і наполегливі зусилля цієї підкомісії щодо позбавлення країни від цього небажаного елемента. Створення спеціального юридичного відділу, OSI, в рамках юридичного відомства було націлене на привнесення експертних знань і організованості в цей процес. Цьому відділу варто повністю довірити ведення цих справ. Я повністю підтримую передачу керівництва наданням роз'яснень у справі Дем'янюка в руки OSI. Ми не можемо дозволити собі ризик провалу ще одного рішення».

Таким чином, на стороні приховування свідчень з метою домогтися визнання винуватості Дем'янюка було багато інтересантів.

Нікому з них і в голову не могло тоді прийти, що кілька років тому завалиться «залізна завіса», і захист Дем'янюка добуде в радянських архівах ті самі документи, які OSI приховав від американського, а потім і від ізраїльського суду і, звичайно, від адвокатів обвинуваченого... ». (10)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(8) - Шимон Перес, один з лідерів лівої ізраїльської партії «Авода», член Соцінтерну. Про його ролі в справі Дем'янюка більш детально дивись нижче.

(9) - Одне з найтяжчих посадових злочинів для юриста - це приховування матеріалів, які виправдовують обвинуваченого або підтверджують його алібі. Все питання тут в тому: такі дії працівників OSI це спроба «врятувати мундир» або виконання завдання радянської сторони?

(10) - Тільки диво (і титанічні зусилля багатьох совісних людей!) врятувало від дуже великого міжнародного політичного і юридичного скандалу ізраїльське правосуддя, тому як покарання невинного кинуло б тінь і на вирок ізраїльського суду в справі Адольфа Ейхмана.




Авраам Шифрін.




Конгресмен Джошуа Ейлберг.




Шимон Перес (ліворуч) і Ясір Арафат.


======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...17 листопада 1993 року, вже після винесення виправдувального вироку по апеляції Дем'янюка у Верховному суді Ізраїлю, американський Федеральний апеляційний суд 6-го округу штату Огайо визначив як «навмисний обман суду» поведінку адвокатів OSI в 1978 році і в наступні роки. Федеральний суд визнав, що «адвокати OSI діяли з бездумною зневагою своїми обов'язками перед судом, коли вони не розкрили перед судом не менше трьох серій документів, які були в їхньому розпорядженні ще до того, як справа Дем'янюка досягла стадії судового розгляду». У рішенні суду сказано: «Тому ми вважаємо, що адвокати OSI діяли з легковажним нехтуванням істиною і обов'язками уряду не робити ніяких кроків, які могли б перешкодити обвинуваченому подати свій випадок цілком і чесно. Щодо обставин цієї справи - був здійснений обман суду».
У зв'язку з цим суд постановив: «в результаті цього і з вищезгаданих причин анулювати рішення обласного суду про екстрадицію на тій підставі, що рішення було видобуто нечесним шляхом в результаті неналежної поведінки прокуратури, який представляв собою обман суду». (11)

Але до цього пройшло 15 років, сім з яких Дем'янюк провів в ізраїльській в'язниці, понад 4-х з них - в очікуванні страти. І протягом усіх цих років адвокати OSI тримали в секреті неспростовні докази того, що за злочини «Івана Грозного» була засуджена до повішення інша людина. Більш того, коли єрусалимський обласний суд засудив Дем'янюка до смерті, OSI привітав ізраїльську прокуратуру з «успіхом». Один із співробітників OSI, Джордж Паркер, пішов у відставку, протестуючи проти приховування від суду фактів, спростовуючи провину Дем'янюка, однак і він мовчав протягом усіх цих 15 років! (12)

Співпраця між двома прокуратурами в навмисному підтасовуванні фактів з метою домогтися засудження обвинуваченого підтвердилося згодом, коли на вимогу конгресмена Джеймса Трафіканта було розсекречено досьє по цій справі. Серед багато іншого стало відомо, що через кілька тижнів після видачі Дем'янюка до Ізраїлю, в OSI обговорювали відповідь на позов його зятя Еда Нижника з вимогою, на підставі Акту про свободу інформації, видати йому всю папку зі справою Дем'янюка. З цього приводу Брюс Ейнхорн, головний прокурор OSI у справі Дем'янюка, написав одному з адвокатів відділу, Мартіну Заксу: «На підтвердження нашої бесіди на тему про те, які можуть бути наслідки, якщо ми погодимося видати наше досьє у справі Дем'янюка на підставі позовів по акту про свободу інформації. Я знайомий з фактами справи Дем'янюка, тому що був головним обвинувачем у цій справі. Мені відомий і той факт, що ми на даному етапі надаємо юридичну допомогу державі Ізраїль в розслідуванні і притягнення до суду Дем'янюка, виданого для суду в минулому лютому. Я можу заявити однозначно, що ми будемо категорично протестувати проти розкриття нашого досьє з таких причин: турбота про переконливість доказів ізраїльської прокуратури. Розсекречення наших матеріалів, швидше за все, розкриє і підірве стратегію ізраїльської прокуратури. Таким чином, ізраїльська прокуратура почала будувати справу на основі свідомо фальшивих доказів, підсунених двома «довіреними джерелами»: США і СРСР.» (13)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(11) - Випадок треба сказати кричущий, але в світлі того, що зараз, в даний момент відбувається в США, бачимо сумну тенденцію маніпуляції суспільною свідомістю на підставі вкидань тенденційної інформації.

(12) - Дем'янюк звичайно далеко не святий і зовсім не Праведник, він звичайний колабораціоніст, але навіть він, не заслуговував бути страченим за злочини іншої людини, на догоду громадській думці і в результаті дезінформаційною спецоперації СРСР.

(13) - Така кругова порука прокуратур двох країн підриває довіру до юридичної системи як такої і змушує задуматися про роль ЗМІ у формуванні громадської думки.




Авраам Шифрін.







Арманд Хаммер і М. Горбачов (праворуч).

======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Показання всіх ізраїльських і американських слідчих, допитаних у суді, доводили, що процедура впізнання світлин проводилася незмінно з порушенням процесуальних норм. Навіть американський суд визнав, що впізнання світлин, які проводилися в Ізраїлі були неприпустимо навідними і підштовхували до бажаної для звинувачення відповіді, і відкинув їх як не маючі доказової цінності. Це стосувалося, в першу чергу, голови ізраїльської слідчої групи у справі Дем'янюка Алекса Иш-Шалома, який, не знаючи, як ще виправдати проведену ним і явно суперечить професійній етиці процедуру фото-впізнання, спробував навіть звалити відповідальність на прокуратуру, сказавши, що прокуратура заборонила йому - з «тактичних міркувань» - провести процедуру належним чином. І Алекс Иш-Шалом, і 82-річна Марія Радівкер, яка за 11 років до того проводила процедури фото-впізнання і писала протоколи, визнали, що світлини Федоренко і Дем'янюка були вдвічі більші за всіх інших світлин, узятих для колажу, і значно краще якістю. Вони також визнали, що знімок Дем'янюка був єдиним з круглим повним обличчям і великою лисиною і відразу впадав в очі. (14)

Другим доказом вважався «документ Травники». Це було посвідчення, яке видавалося надісланим в тренувальний табір Травники радянським військовополоненим, які згодились служити в допоміжних силах СС в гетто і таборах смерті. Існували серйозні підозри в тому, що документ був радянською підробкою, виготовленою в КДБ з метою провокації. Але незалежно від того, чи був присланий радянськими «колегами» документ справжнім, тобто, чи належав він насправді Дем'янюку, він ні в якій мірі не доводив, що Дем'янюк служив у Треблінці.

Гельмут Леонард, відставний сержант німецької поліції і колишній есесівський чиновник, який був відповідальним за картотеку в таборі Травники в 1942-44 роках, заявив: «Документ з Травників повинен містити позначку про направлення в есесівський табір Треблінка, якщо його власник дійсно там був хоча б протягом двох-трьох тижнів. Я б особисто зробив відповідне виправлення в картці в такому випадку». Потім він додав: «Кожне посвідчення має на собі дату його видачі. Службове посвідчення (а саме так визначався «документ Травники») без дати видачі - це не більше ніж груба підробка». Більш того, педантичний німець додав ще одну деталь, яка виключає можливість того, що цей документ був справжнім, при цьому належав Дем'янюку і цей Дем'янюк служив в Треблінці. Він сказав: «Вахман, затриманий в Треблінці з цим документом, був би заарештований, так як Треблінка перебувала поза району, визначеного в цьому посвідченні як дозволений для його власника. З цього документа випливає, що його власник міг бути швидше в Собіборі... Власник цього документа (навіть якби він був справжнім) підлягав би арешту з цієї причини, якщо б був виявлений в будь-якому селі поблизу Треблінки».

Було відомо, і цього не заперечував запрошений обвинуваченням експерт-історик професор Шефлер, що в липні 1944 року радянські війська захопили табір Травники настільки швидко, що німці не встигли спалити архіви. У радянські руки потрапили не тільки всі документи, а й канцелярські запаси, включаючи форми документів, ручки, чорнило, печатки і т.д. Тому легко було припустити, що там були і заздалегідь підписані місцевим начальством форми посвідчень, і КДБ міг в будь-який момент при необхідності внести в документ відсутні дані, в тому числі і підроблений підпис людини, проти якої затівалася вся провокація. (15)

«Документ Травники», привіз в Ізраїль радянський агент-мільйонер Арманд Хаммер у співпраці з тодішнім прем'єр-міністром Шимоном Пересом. Президент суддівської панелі Дов Левін, в порушення всіх критеріїв Верховного суду, членом якого він був, заявив: «Східний вітер пронісся по країні і приніс цей документ в кімнату Иш-Шалома (старшого слідчого ізраїльської поліції, який розслідував звинувачення проти Дем'янюка - Е.Ш .). Ім'я цього вітру зі сходу - Хаммер». І хоча сам Хаммер навіть не був запрошений до суду, щоб відповісти на питання, як і чому він отримав в руки цей документ (за яким він спеціально літав на своєму літаку в Москву), суд - в порушення законної процедури - прийняв «документ Травники» як «історичний документ». (16)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(14) - Тобто слідчі порушуючи всі інструкції підштовхували свідків до опізнання «потрібного» обвинуваченого.

(15) - Фахівці з підробки документів в СРСР були. Про це заявляв на сенатських слуханнях в США старший офіцер НКВС А. Орлов (Л.Фельдбін) ще в 1957 році. А при наявності такого запасу матеріалів з табору Травники зробити підроблені документи було не дуже складно. Саме через цей факт Авраам Шифрін і був запрошений як експерт по радянським підробкам документів.

(16) - Фігури Арманда Хаммера і Шимона Переса дуже цікаві хоча і абсолютно непорівнянні за масштабами. Людина, яка зустрічалася в Кремлі з Леніним в 1921 році (портрет Леніна з дарчим написом по-англійськи: «Товаришу Арманду Хаммеру від В.Ульянова (Леніна). 20.XI.1921» стояв у каліфорнійському будинку мільйонера серед найдорожчих реліквій до самої смерті Хаммера) і по суті підштовхнув товариша Ела Гора (лідера Демпартії США) до початку політичної кар'єри, заслуговує ОСОБЛИВОЇ уваги. У 1920-ті роки А.Хаммер брав участь в секретних операціях радянської військової розвідки і ОГПУ. Він був номінальним власником орендованих в Ризі торгових складів біля Центрального ринку і мав постійні апартаменти в готелі Roma. Для аналогічних цілей, на ім'я Хаммера, радянська Росія придбала естонський банк Harju Pank, четвертий за величиною в країні, за 250 тисяч доларів, переведених з секретного фонду Луб'янки в Нью-Йорку. Арманд Хаммер увійшов до ради директорів банку, а президентом зробив свого дядька. У 1926 році А.Хаммер запропонував створити в СРСР першу олівцеву концесію, яка в 1932 році була викуплена державою. Згодом це підприємство було відомо як Московський завод письмового приладдя ім. Сакко і Ванцетті. А.Хаммер виступив посередником між радянським урядом і американськими арт-дилерами і колекціонерами при розпродажі музейних цінностей СРСР. Залишивши на початку 1930-х років Радянський Союз, він продавав скарби династії Романових, старовину, картини, скульптури з Ленінградського Ермітажу, яйця Фаберже (справжні і фальшиві). Все це поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Едгар Гувер, зібрав на Хаммерів досье № 61-280, що стало основою для звинувачень на адресу Арманда Хаммера в 1952 році. Однак домогтися увьязнення Хаммера в тюрму Гуверові так і не вдалося. Що стосується члена Соцінтерну Шимона Переса, то цей сірий кардинал ізраїльської політики був постійно зайнятий політичними інтригами і його роль в обміні реальних ізраїльських земель на міфічні обіцянки миру ще чекає історичної оцінки та всебічного розслідування. Пряме втручання цієї «солодкої парочки» в справу Дем'янюка стало по суті вирішальним.




Авраам Шифрін (праворуч).




Книга Авраама Шифріна.




Арманд Хаммер в своєму кабінеті (на задньому плані та сама світлина Леніна і праворуч від неї світлина Брежнєва, так би мовити від Ілліча до Ілліча...).





А. Хаммер и Л.Брежнєв.




Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продовження статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34326.html

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЄВРЕЇ УКРАЇНИ ТА МДБ СРСР.

(за матеріалами книги Аліка Гомельського «Єврейсько-Українські відносини ХХ сторіччя»)
Переклад: Маріна Найдіч



Роман Шухевич ніяким «оберштурмфюрером СС» (як запевняють супротивники УПА) і тим більше «гауптманом СС» (як стверджує посол держави Ізраїль в Україні, Джоель Ліон) не був. Батальйон «Нахтиґаль», в котрому служив Р.Шухевич, не був підрозділом СС, а був частиною Абвера, тобто вермахту. Даних про участь Романа Шухевича в Шоа немає ані в «Яд Вашем», ані у істориків.
В кінці лютого - початку березня 2008 року Ізраїль відвідала група українських істориків і працівників СБУ з метою ознайомитися з документами про участь Романа Шухевича в Шоа, і конкретно влітку 1941 року, в складі батальйону «Нахтігаль» у вбивстві мирного єврейського населення міста Львова. Причиною цього стала заява директора «Яд Вашем» Йосипа Лапіда в ефірі радіостанції "Німецька Хвиля" про існування таких матеріалів в інституті. Під час зустрічі, керівництвом «Яд Вашем» було спочатку заявлено, що ізраїльська сторона не була готова передати документи оскільки вони не були зібрані для цього до окремого досьє. Однак пізніше, голова архівного відділу меморіалу, Хаїм Гертнер, зізнався, що такого досьє не існує. І також заявив, що, Йосип Лапід є політиком, а не фахівцем-істориком в цій галузі, отже його твердження про існування досьє на Шухевича не відповідає дійсності.

Однак відомо, що за проханням Р.Шухевича була виготовлена підробна метрика для єврейської дівчинки Ірини Райхенберг про те, що вона рідна дочка Романа та Наталії Шухевич.
З вересня 1942 до лютого 1943 Наталія Шухевич переховувала дівчинку у себе вдома. Коли у Львові стало небезпечно, для дівчинки виготовили нові документи на ім’я українки Ірини Василівни Рижко. Рік народження виправили з 1936 на 1937. За документами Ірина була дочкою загиблого радянського офіцера. Після арешту Гестапо Наталії Шухевич в 1943 році, Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в притулок для сиріт в жіночому греко-католицькому монастирі василіанок в Пилипово, біля містечка Куликов за 30 кілометрів від Львова. Ірина перебувала там до кінця війни, пережила окупацію і Шоа. Після війни вона переїхала в Київ. В 1956 році Ірина послала настоятельці монастиря листа зі своєю фотографією. Ірина померла в Києві у віці 72 років. Син Р.Шухевича, Юрій-Богдан, зустрічався з її сином вже після смерті матері, в тому числі і на Шухевичфест-2017.

Кампанія СРСР з дифамації колишнього командира батальйону «Нахтиґаль» Теодора Оберлендера, а разом з ним відповідно і українського командира підрозділу – Романа Шухевича була проведена наприкінці 1950-х років. Я оприлюднював і розсекречені документи КДБ і писав про те, чому і як проводилась пропагандистська кампанія СРСР проти Т.Оберлендера. Цитую роботу Герберта Ромерштейна «Розділяй і володарюй: кампанія дезинформації КДБ проти українців і євреїв».

«...Штазі повідомляла: «Майже щоденно ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої Світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і найлютішим голосом проти Заходу за часів комуністичної диктатури.
В 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра по справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з закидами проти Оберлендера, і на прес-конференції у Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командувачем підрозділу «Нахтиґаль», яке разом з німецьким Вермахтом билося проти Радянського Союзу. Це була правдива частина історії Нордена. Оманливою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...»


Доповню цей матеріал документом із німецьких архівів, які свідчать про те, що станом на 31 травня 1943 року, Роман Шухевич був у списку осіб, яких розшукувало Гестапо та СД на території генерал-губернаторства. Поряд із виділеним ім’ям Романа Шухевича також імена: Ярослава Старуха, Василя Сидора та Омеляна Грабця.

До уваги читачів наводжу тут фотокопії нещодавно розсекречених СБУ документів з архивів КДБ СРСР. Йдеться про план МДБ СРСР скористатися єврейською інтелігенцією міста Львова для розшуку Р.Шухевича і В.Кука, а також їх зв‘язківців. Цей план датовано червнем 1949 року.
Хочу звернути увагу на кілька ключових точок в цьому документі:

1) «...Зафіксовано неодноразові випадки, коли Роман Шухевич та інші видатні оунівці консультувалися у лікарів єврейської національності» - тобто, перебуваючи у підпіллі, Р.Шухевич (та інші члени ОУН) НЕОДНОРАЗОВО (виділяю це і підкреслюю!) зверталися за допомогою до єврейських лікарів. Це свідчить про те, що «кат єврейського народу» отримував медичну допомогу і ліки від євреїв. Роман Шухевич був достатньо відомою особою у Львові. Йому належала рекламна агенція, яка проводила час від часу такі нестандартні кампанії, про які потім говорило все місто. А ще Р.Шухевич був піаністом і часто акомпанував своєму молодшому брату-вокалісту, на концертах. Є ще один момент: деякі єврейські лікарі повернулися з УПА в місто (зрозуміло, про свою службу там вони мовчали) і вони знали Шухевича ще з підпілля. Якби Шухевич насправді вбивав єреїв в роки Другої Світової війни, як це намагалися і намагаються довести жертви радянського агітпропу, то серед євреїв, які щойно пережили Шоа, зрештою знайшовся б хтось, хто вважав би своїм священним обов'язоком допомогти знищити вбивцю і ката єврейського народу каральним органам СРСР, незважаючи ані на страх перед помстою УПА, ані на ненависть до радянської влади.

2) В документі вказано , що батько Романа, Йосип-Зиновій був «видатним адвокатом» і, з огляду на свою професію, був «добре відомим серед львівської інтелігенції» (в першу чергу, зрозуміло, єврейської). Насправді Йосип-Зиновій служив суддею, але це мало що змінює по суті. До речі, саме завдяки популярності Шухевичей в єврейському середовищі, їх родина була знайома з родиною Ірини Райхенберг.

3) Цинічне «...правильне та майстерне використання агентури з числа єврейської інтелігенції дає також можливість запобігати з її сторони двурушництву і зраді під час виконання наших завдань...» - перекладаючи з радянського жаргону на загальновживану мову, це комплекс заходів, винахідлива комбінація з брехні, підкупу, залякування погрозами самій людині і його родичам і друзям і т.д. і т.п. (в залежності від характеру і життєвої ситуації «об’єкта розробки»), якою робітники совєтіше гестапо планували змусити представників єврейської інтелігенції працювати на комуністів, і якою сподівалися попередити очікувані (саме так!) спроби саботажу їх вимог з боку їхніх примусових агентів. Зрештою, в цьому вони були великі майстри і фахівці...

4) Нехай українців не обурює той факт, що вербували євреїв для зради українських лідерів. І нехай євреїв не обурює той факт, що «заходи» ці планували й організовували офіцери МДБ з українськими прізвищами. У комуністів не було національності, совісті, віри і шляхетності.

Післямова

За кілька місяців після цього Роман Йосипович загинув в бою з загоном МДБ. Його захопленням займався особисто П.Судоплатов (так, саме той, хто в 1938 році вбив засновника ОУН Євгена Коновальця в Ротердамі!). Я дуже сподіваюсь, що серед мого єврейського народу знайшлося не так багато зрадників і дурнів в справі Романа Шухевича, незважаючи на те, що МДБ-КДБ вмів «вмовляти» людей, схиляючі їх до співробітництва.





Роман Шухевич.




Наталія Шухевич.




Наталія Шухевич. Фото з НКВД.




Юрій Шухевич з матір’ю і молодшою сестрою




Юрій-Богдан Шухевич з батьком.




Ірина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Володимир Гуща, син врятованої родиною Шухевич єврейки Ірини Райхенберг (на фото - крайний зліва, в центрі - син Романа Шухевича Юрій-Богдан).




Розсекречена підлість МДБ СРСР.














Сімейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидить на підлозі, другий зліва), Йосип-Зиновій (батько Романа) стоїть в верхньому ряду другий зліва, Романа-Євгенія (мати Романа) сидить в другому ряду третя зліва, на руках у неї молодший брат Романа, Юрій Шухевич, справа від неї Романа-Гермина (бабуся Романа), справа від неї Володимир (дід Романа).





Документи з німецьких архивів про розшук Романа Шухевича та інших українських підпільників.














ДЖЕРЕЛА:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЕВРЕИ УКРАИНЫ И МГБ СССР.

(по материалам книги Алика Гомельского "Еврейско-Украинские отношения. 20 век")


Роман Шухевич никаким «оберштурмфюрером СС» (как пытаются всех уверить противники УПА) и тем более "гауптманом СС" (как утверждает посол государства Израиль в Украине, Джоэль Лион) не был. Батальон «Нахтигаль», в котором служил Р. Шухевич, не был подразделением СС, а являлся частью Абвера, т. е. вермахта. Данных об участии Романа Шухевича в Шоа нет ни в «Яд Вашем», ни у историков.
В конце февраля - начале марта 2008 года Израиль посетила группа украинских историков и работников СБУ с целью ознакомиться с документами об участии Романа Шухевича в Шоа. Конкретно, летом 1941 года, в составе батальона «Нахтигаль» в убийстве мирного еврейского населения во Львове. Причиной этому стало заявление директора «Яд Вашем» Иосифа Лапида в эфире радиостанции "Немецкая Волна" о существовании таких материалов в институте. Во время встречи, руководством «Яд Вашем» было сначала заявлено, что израильская сторона не готова передать документы поскольку они не были собраны в отдельное досье. Однако позднее, председатель архивного отдела мемориала, Хаим Гертнер, признался, что досье как такового не существует. И также заявил, что Иосиф Лапид является политиком, а не специалистом-историком в этой области, следовательно его утверждение о существовании досье на Шухевича не соответствует действительности.

Однако известно, что по просьбе Р. Шухевича была сделана поддельная метрика для еврейской девочки Ирины Райхенберг о том, что она родная дочь Романа и Наталии Шухевич. С сентября 1942 до февраля 1943 Наталия Шухевич прятала девочку в своём доме. Когда во Львове стало опасно, для девочки изготовили новые документы на имя украинки Ирины Васильевны Рыжко. Год рождения исправили с 1936 на 1937. По документам Ирина являлась дочкой погибшего советского офицера. После ареста Гестапо Наталии Шухевич в 1943 году, Роману Шухевичу удалось переправить девочку в сиротский приют при женском греко-католическом монастыре василианок в Пилипово, возле городка Куликов в 30 километрах от Львова. Ирина пребывала там до конца войны, пережив оккупацию и Шоа. После войны она переехала в Киев. В 1956 году Ирина послала настоятельнице монастыря письмо со своей фотографией. Ирина умерла в Киеве в возрасте 72 лет. Сын Р. Шухевича, Юрий-Богдан, встречался с её сыном уже после смерти матери, в том числе и на Шухевичфест-2017.

Кампания СССР по диффамации бывшего командира батальона "Нахтигаль" Теодора Оберлендера, а с ним естественно и украинского командира подразделения - Романа Шухевича. Я публиковал и рассекреченные документы КГБ и писал о том почему и как проводилась пропагандистская кампания СССР против Оберлендера. Цитирую работу Герберта Ромерштейна "Разделяй и властвуй: кампания дезинформации КГБ против украинцев и евреев.":

"...Штази сообщала: «Почти ежедневно ведутся разговоры с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом или товарищем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комитета и председателем комиссии по агитации Политбюро». Альберт Норден был активистом коммунистической партии Германии с 1920 года, когда ему было 16 лет. Во время Второй Мировой войны он действовал в Соединенных Штатах как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был самым громким и самым злобным голосом против Запада при коммунистической диктатуре.
В 1959 году он возглавил клеветническую кампанию против федерального министра по делам беженцев в Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден выпустил книгу с нападками на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года Норден назвал Оберлендера политическим командиром украинского подразделения "Нахтигаль", которое вместе с немецким Вермахтом сражалось против Советского Союза. Это была истинная часть истории Нордена. Ложной частью было утверждение, что эта воинская часть была причастна к погрому евреев Львова...".


Дополню этот материал документом из германских архивов, которые свидетельствует о том, что на 31 мая 1943 года, Роман Шухевич числился в списке разыскиваемых Гестапо и СД лиц на территории генерал-губернаторства. Наряду с выделенным именем Романа Шухевича также имена: Ярослава Старуха, Василя Сидора и Омельяна Грабца.


Предоставлю вниманию читателя фотокопии недавно рассекреченных СБУ документов из архивов КГБ СССР. Речь идёт о плане МГБ СССР использовать еврейскую интеллигенцию города Львова для розыска Р.Шухевича и В.Кука, а также их связных. План этот датирован июнем 1949 года.

Хочу обратить внимание на несколько ключевых точек в этом документе:
1) «...Зафиксированы неоднократные случаи, когда Роман Шухевич и другие видные оуновцы консультировались у врачей ев-рейской национальности» — т.е. находясь в подполье, Р.Шухевич (и другие члены ОУН) НЕОДНОКРАТНО (выделю это и подчеркну!) обращались за помощью к еврейским врачам. Это говорит о том, что «палач еврейского народа» получал медицинскую помощь и лекарства от евреев. Роман Шухевич был достаточно известной фигурой во Львове. Ему принадлежало рекламное агентство, которое проводило время от времени такие нестандартные кампании, о которых потом говорил весь город. А еще, Р.Шухевич был пианистом и часто аккомпанировал своему младшему брату-вокалисту, в концертах. Есть еще один момент: некоторые еврейские врачи вернулись из УПА в город (естественно о своей службе там они молчали) и они знали Шухевича еще по подполью. Если бы Шухевич на самом деле убивал бы евреев в годы Второй мировой войны как это пытались и пытаются доказать жертвы советского агитпропа, то среди евреев, только что переживших Шоа, обязательно нашелся бы кто-то, кто посчитал бы своим священным долгом помочь уничтожить убийцу и палача еврейского народа карательным органам СССР, несмотря ни на страх перед местью УПА, ни на ненависть к советской власти.


2) В документе указано, что отец Романа, Иосиф-Зиновий был «видным адвокатом» и в силу своей профессии, был «хорошо известен львовской интеллигенции» (в первую очередь, естественно, еврейской). На самом деле Иосиф-Зиновий служил судьёй, но это мало что меняет по сути. Кстати, именно благодаря известности Шухевичей в еврейской среде, их семья была знакома с семьёй Ирины Райхенберг.


3) Циничное «...правильное и умелое использование агентуры из числа еврейской интеллигенции даёт также возможность избегать с её стороны двурушничества и предательства при выполнении наших заданий...» — переводя с советского жаргона на общечеловеческий язык, это комплекс мероприятий, изобретательной комбинации лжи, подкупа, запугивания угрозами самому человеку и его родственникам и друзьям, и т.д., и т.п. (в зависимости от характера и жизненной ситуации «объекта разработки»), которым работники советише гестапо планировали заставить представителей еврейской интеллигенции работать на коммунистов, и каким надеялись предотвратить ожидаемые (именно так!) попытки саботажа их требований со стороны их вынужденных агентов. Ну, в этом они были большие мастера и специалисты...


4) Пусть украинцев не возмущает факт, что вербовали евреев для предательства украинских лидеров. И пусть евреев не возмущает факт, что «мероприятия» сии планировали и организовывали офицеры МГБ с украинскими фамилиями. У коммунистов не было национальности, совести, веры и благородства.


Послесловие
Спустя несколько месяцев Роман Иосифович погиб в бою с отрядом МГБ. Его поимкой занимался лично П.Судоплатов (да, тот самый, который в 1938г. убил основателя ОУН Евгена Коновальца в Роттердаме!). Я очень надеюсь, что среди моего еврейского народа нашлось не так много предателей и дураков в деле Романа Шухевича, несмотря на то, что МГБ-КГБ умел «убеждать» людей склоняя их к сотрудничеству.




Роман Шухевич.




Наталия Шухевич.




Наталия Шухевич. Фото из НКВД.




Юрий Шухевич с матерью и младшей сестрой.




Юрий-Богдан Шухевич с отцом.




Ирина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Владимир Гуща, сын спасенной семьей Шухевич еврейки Ирины Райхенберг (на фото - крайний слева, в центре - сын Романа Шухевича Юрий-Богдан).





Рассекреченная подлость МГБ СССР.












Семейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидит на полу, второй слева), Иосиф-Зиновий (отец Романа) стоит в верхнем ряду второй слева, Романа-Евгения (мать Романа) сидит во втором ряду третья слева, на руках у неё младший брат Романа, Юрий Шухевич, справа от неё Романа-Гермина (бабушка Романа), справа от неё Владимир (дед Романа).




Документы из германских архивов о розыске Романа Шухевича и других украинских подпольщиков.













ИСТОЧНИКИ:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh

АНТИРАДЯНСЬКИЙ ЛИЦАР КОНТРПРОПАГАНДИ

(з книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")



Ця Людина, її доля, характер, політичні погляди вплили на мене та зробили приголомшливе враження. Кожен штрих в його біографії захоплює і вражає. Отже, дозвольте вам представити: Герберт Ромерштейн.





Народився Герберт 19 серпня 1931 року в Брукліні, в звичайній єврейській родині Сема і Роуз Ромерштейнов. Перед бар-міцвою* він відвідував єврейську школу (хедер). Віруючого іудея з нього там не зробили, але для проходження обряду бар-міцви цього було достатньо. Через 2 роки, в 1946 році, єврейський хлопчик захворів у важкій формі вірусом комунізму, вступивши в 15 років в компартію США. Герберт був за своєю природою енергійною людиною, тож він цілком і повністю занурився в партійну роботу проповідуючи комунізм в середніх школах Брукліна. Але крім енергії, він мав підвищене почуття неприйняття брехні. І це стало причиною його розриву з комунізмом. У 1949 році, коли адміністрація президента Трумена почала придушувати комуністів, а профспілки приступили до чищення своїх рядів, компартія у відповідь вважала за краще ухилятися від боротьби, що образило подібних Герберту неофітів.
«Моя улюблена Комуністична партія заперечувала, що коли-небудь мала намір повалити американський уряд за допомогою насильства», - писав через роки Ромерштейн. Але як і інші молоді партійці він вважав помилкою і слабким місцем позицію самої партії, а не химерні постулати всієї ідеології. Намагаючись втриматися в потоці, ще близько року Герберт стрибав з одного маргінального осередку комуністів в інший напередодні вирішальної для нього Корейської війни (1950-1953), коли його сумніви в лівій ідеології перетворилися в розуміння загальній брехливості комуністів, які не моргнувши оком, стверджували що Південна Корея напала на беззахисну Північну... Це стало останньою краплею і Герберт Ромерштейн, з властивим йому максималізмом, офіційно порвав з компартією і відправився добровольцем на Корейську війну.

* - відповідно до законів Іудаїзму, всі підлітки вже відповідають за свої дії і вибори в єврейській релігії з того часу, коли вони святкують бар-міцву (у 13-річному віці). Починаючи з бар-міцви юнак має право брати активну участь у синагогічному житті, крім того, що може публічно читати Тору.


З 1965 по 1983 рік Г.Ромерштейн був співробітником Палати представників США і працював слідчим в Комітеті Палати представників з антиамериканської діяльності (HUAC), головним слідчим по меншинам в Комітеті Палати представників з питань внутрішньої безпеки і працював в штаті Постійного спеціального комітету Палати представників з розвідки.

У 1980-х роках він приєднався до адміністрації Рональда Рейгана на постійній основі, на посаді директора Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США (USIA, United States Information Agency). Після цього він став директором Центру досліджень безпеки при Інституті освіти і досліджень (ERI). Потім професором в Інституті світової політики, фахівцем із шпигунства, радянської політичної війні, міжнародного тероризму і внутрішньої безпеки.






Ромерштейн визначив контрпропаганду як: «ретельно підготовлені відповіді на помилкову пропаганду з метою спростування дезінформації і підриву пропаганди».


Опубліковані роботи Г.Ромерштейна з 1962 року і до його останньої книги в 2012 році, тобто протягом 50 років, майже виключно стосуються антикомунізму.

Герберт Ромерштейн був дуже значною фігурою підчас Холодної війни, він проводив дослідження як в американських, так і в зарубіжних архівах, таких як архіви України в 1992 році і архіви Комінтерну в РФ в 1993 році. І не дивлячись на все це, особа Герберта Ромерштейна сьогодні майже невідома ані в Україні, ані в РФ, за винятком лише дуже вузького кола читачів його книг.




Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).



Але найбільшого шоку я отримав прочитавши роботу Герберта Ромерштейна: "Розділяй і володарюй: кампанія дезінформації КДБ проти українців і євреїв." Дата написання - 2004. Підкреслю, я не читав цієї роботи до січня 2021 року, тобто всі мої дослідження зроблені незалежно від думки, доказів та свідчень Герберта Ромерштейна. Але більш захоплююче те, що Г.Ромерштейн призводить ті факти про які я не знав, а я в свою чергу знаю ті, про які не повідомляє він. Однак я прийшов до тих самих висновків, що і директор Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США 17 років тому. А тепер по пунктах.


1. Американський комуніст Майкл Ганусяк. Я згадував його у зв'язку зі справою Ярослава Стецька, а також в ще не опублікованих матеріалах справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Радянський Союз використовував іноземних комуністів для поширення дезінформації. Один з них, Майкл Ганусяк, член Комуністичної партії США, відвідав Україну на початку 1970-х років, де КДБ надав йому інформацію про українців, які, ймовірно, були нацистськими військовими злочинцями... Під час Другої Світової війни, молодий комуніст, Ганусяк дивився на Михайла Ткача як на свого друга і наставника. Ткач очолював українське відділення комуністичного фронту «Міжнародний робочий загін» і був редактором комуністичної газети Ukrainian Daily News, що базується в Нью-Йорку. Він також був агентом НКВС, згодом відомим як КДБ, який працював проти Сполучених Штатів. Пізніше Ганусяк змінив Ткача на посаді редактора The Ukrainian Daily News. Це вже не була щоденна газета, але вона продовжувала публікувати радянську пропаганду в Нью-Йорку. У 1993 році Ганусяку виповнилося 80 років. Гес Холл*, голова Компартії США, написав йому вітання: «з цього особливого випадка ми хочемо привітати Вас з багаторічним видатним внеском в керівництво Комуністичної партії США, а також іншими прогресивними організаціями»... Ганусяк використав деяку інформацію отриману від КДБ, в книзі 1973 року під назвою: «Щоб ми не забули»...."

* - про Геса Холла я теж писав у матеріалі стосовно архіву В.Буковського.


2. Кампанія СРСР по дифамації колишнього командира батальйону "Нахтігаль" Теодора Оберлендера. Я публікував розсекречені документи КДБ та писав про те чому і як проводилася пропагандистська кампанія СРСР проти Оберлендера. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Штазі повідомляла: «Майже щодня ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і самим злісним голосом проти Заходу при комуністичній диктатурі.
У 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра у справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з нападками на Оберлендера, і на прес-конференції в Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командиром українського підрозділу "Нахтігаль", який разом з німецьким Вермахтом боровся проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Помилковою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...".



3. Львівський погром липня 1941 року. Свій матеріал про ці трагічні події я публікував двічі (доповнюючи його) і мене навіть просили написати статтю для електронної версії "Енциклопедії історії України", але моє виважене ставлення на основі всебічного аналізу події я вважаю не припало до смаку керівництву проекту. Я вказував, що серед замордованих у тюрмах НКВД політв'язнів до 30% становили етнічні євреї. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Офіційні повідомлення нацистської Айнзацгрупи про дії проти євреїв, спровоковани нацистською пропагандою, буцімто євреї несуть відповідальність за комуністичні звірства проти українців, не показують, що Нахтігаль був замішаний. У звіті від 16 липня 1941 року ми читаємо: «У перші години після відходу більшовиків українське населення проявило похвальну активність проти євреїв. Наприклад, синагога у Добромилі була підпалена, і 50 євреїв були вбиті розгніваним натовпом у Самборі. Жителі Львова зібрали близько 1000 євреїв і відвезли їх до в'язниці ГПУ [тобто НКВС], яку окупував Вермахт». [Згадка лише про дезінформований натовп без лідера; взагалі немає згадки про ОУН]... Інший очевидець, особа якого була засекречена, дав свої свідчення для Української історичної асоціації. Він був кореспондентом газети А.Трембовецкого «Вінницькі вісті» і мав доступ до списків жертв, знайдених нацистами у Вінниці. Нацисти наказали йому опублікувати національність загиблих поляків і українців, але перерахувати росіян, євреїв і ромів як: «національність невідома». У той час нацисти налаштовували населення проти євреїв і не хотіли, щоб стало відомо, що комуністи вбивали єврейських інтелектуалів, як і українців...".


4. Степан Бандера і Ярослав Стецько. В моїх опублікованих матеріалах підкреслюється, що керівництво ОУН(Б) було піддано нацистським репресіям вже на початку липня 1941 року з-за проголошення незалежності України. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Бандеру ненавиділи і комуністи, і нацисти. 2 липня 1941 року Айнзатцгрупа Б СС повідомила начальника поліції безпеки, що: «заходи проти бандерівського угруповання, зокрема проти самого Бандери, знаходяться в стадії підготовки. Вони будуть проведені найближчим часом». 9 липня лідери українських націоналістів, в тому числі Бандера (заарештований вже 5 липня) і Стецько, були заарештовані СС. Більшу частину війни вони провели в полоні, в концтаборі Заксенхаузен...".





Ярослав Стецько на зустрічі с Джорджем Бушем.




Степан Бандера.



5. Аврааму Шифріну присвячено чимало моїх як опублікованих так і поки ще неопублікованих матеріалів. Я постійно нагадую читачам про те, що А.Шіфрін надавав величезного значення взаємодії між євреями і українцями в боротьбі з радянською тиранією. Цитую Г.Ромерштейна:


"... Правозахисник Авраам Шифрін очолив ізраїльську делегацію на Конгресі Всесвітньої антикомуністичної ліги. Він провів 10 років в ув'язненні в радянському виправно-трудовому таборі. Він розповів автору, що став сіоністом в ГУЛАЗі і про те, як українці і євреї навчилися працювати разом, коли їх обох переслідував один і той же КДБ. Українська повстанська армія, очолювана Шухевичем, боролася з нацистами і продовжувала війну проти комуністів до 1950-х років...".




Авраам Шифрин.




6. Про євреїв в УПА і їх союз з українськими націоналістами (включаючи постачання євреїв підробленими аусвайсами) я писав давно і дискутую з агресивними опонентами, хто заперечує цих очевидних фактів. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Жахи, завдані як нацистами, так і комуністами, зблизили українців і євреїв. Євреї брали участь в УПА, а також в інших антикомуністичних і антинацистських формуваннях. Радянські пропагандисти скаржилися: «Під час великої вітчизняної війни 1941-1945 років, багато сіоністів були членами Української повстанської армії (УПА) та Української народно-революційної армії (УНРА).» Наприклад, сіоніст Хаїм Сигал на прізвисько "Сігаленко" був отаманом і правою рукою «Бульби». Ряд сіоністів, таких як Маргоша, Максимович, Кун і інші, були офіцерами Української повстанської армії. Згідно зі звітом нацистської Айнзацкомманди, сіоністи тісно співпрацювали з бандерівськими лідерами. ОУН(Б) надавала їм підроблені німецькі документи. Тільки нацисти і комуністи могли скаржитися на те, що українські націоналісти рятували життя євреїв, надавши їм підроблені документи під час нацистської окупації...".


7. Одним з моїх перших матеріалів по єврейсько-українських відносин є робота про родину графів Шептицьких і про героїчний порятунок євреїв служителями УГКЦ під час Другої Світової війни. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Одним з українців, які врятували сотні євреїв, був лідер католиків України митрополит Андрей (Шептицький). Його історію розповів рабин Давид Кахане - один з врятованих ним євреїв. За допомогою свого брата, ігумена Климента (Шептицького), митрополит приховував євреїв і, за словами рабина Кахане, продовжував застерігати український народ від зла, а в своїх пастирських посланнях намагався уберегти його від ненависті взагалі і від расової ненависті особливо. Комуністи кляли митрополита Шептицького і заявляли, що він: «ніколи не піднімав голосу проти масового знищення львів'ян». Рабин Кахане викрив цю брехню...".






8. Пошук військових злочинців - зброя СРСР для розколу євреїв і українців. Про це я писав і в великому матеріалі про Ярослава Стецька, і в готуючимся зараз матеріалі стосовно справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...КДБ хотів використовувати законну стурбованість американців як зброю, щоб розділити своїх українських і єврейських ворогів, дискредитувати великі емігрантські громади в Сполучених Штатах та Канаді і дискредитувати будь-який прояв українського націоналізму... На КДБ було покладено важливе завдання по створенню розколу в антирадянському таборі. За сприяння КДБ були підготовлені пропагандистські книги і брошури англійською мовою для поширення на Заході. В одній з таких брошур вказувалося, що: "українські націоналісти влаштовують гучні демонстрації на підтримку ізраїльських агресорів (як це сталося в Західній Німеччині), в той час як сіоністські лідері заявляють про свій «твердий намір продовжувати тісну співпрацю» з вбивцями з ОУН [Організації українських націоналістів]. Тому обидва партнери в цьому злісному шлюбі публічно визнають справжню природу зловісного союзу сіоністів і українських буржуазних націоналістів"... В одному з вступів, підписаних Джошуа Гершманом, вказувалося що: «Не секрет, що лідери капіталістичних політичних партій в Канаді, включаючи євреїв, часто бувають почесними гостями на урочистостях українських націоналістів та інших шовіністичних етнічних громадських організацій, особливо під час виборів. Вони висловлюють солідарність та вводять в оману гаслами, що закликають до «звільнення» України і інших радянських республік»... Цікаво відзначити, що в той же час нацисти на окупованій Україні намагалися розділити українців і євреїв, поширюючи памфлети, в яких говорилося, що: «євреї як щури»... Основним доказом проти Дем'янюка, наданим Радянським Союзом, було посвідчення особи з його ім'ям і світлиною, в тренувальному таборі для охоронців, Травники. Справжність документа була поставлена під сумнів, оскільки було очевидно, що світлина була взята з іншого документа і що картка містила інші неточності. Цього було недостатньо для виправдання Дем'янюка, але внутрішні файли КДБ, опубліковані після розпаду Радянського Союзу, переконали ізраїльтян в невинності Дем'янюка...".


9. Союз Тризуба і Зірки Давида. У своїх книгах я наводив карикатури з радянської періодики які демонстрували єднання українських націоналістів і єврейських сіоністів, а також цитати з розсекречених брошур КДБ для внутрішнього користування. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Для Совєтів ті, хто виступав проти них, робили це тільки за наказом ЦРУ. У брошурі говорилося: «Злісне партнерство Маген Давида [Зірки Давида] і націоналістичного Тризуба [українського національного герба], створене ЦРУ, давно стало реальністю»...".


Докладні відомості Г.Ромерштейна про підривну діяльність СРСР і його спецслужб проти США, демократичного Заходу, і особливо спрямовані на розкол між єврейським, українським і литовським народами вкрай безцінні. Як і його постійне і всебічне протистояння радянській пропаганді. Окрім наведених вже цитат існують відео і книги Г.Ромерштейна в яких він призводить неймовірну кількість дуже важливої інформації, наприклад:

- засилання в Ізраїль в 1987 році агента з псевдо «Яблонський», який отримав завдання від служби Z литовського КДБ для дискредитації єврея Еммануеля Зінгеріса (члена національної ради литовського руху національного відродження «Саюдіс»). У «Яблонського» були родичі що працювали на каналі "Коль Ісраель" і йому було наказано розповісти їм, а також посадовим особам організації «Сохнут», що Зінгеріс пов'язаний з литовськими націоналістами, які вбивали євреїв під час Шоа. Це була брехня, і лише завдяки щасливому випадку «Яблонський» провалив свою місію.

- в згадуваній вже книзі Нордена, крім прямої атаки на Теодора Оберлендера висувалися жахливі і абсурдні звинувачення, що Степан Бандера: «командувач «Нахтігаль» був убитий 15 жовтня 1959 року, щоб перешкодити розкрити те, що він знав про злочини Оберлендера».

- КДБ знав про те, що Іван Марченко (охоронець-садист "Іван Грозний" з концтабору Собібор) втік до Югославії і приєднався там до комуністичних партизанів Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою: «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму». Але СРСР ніколи не вказував, що уряд Тіто вкривав нацистського військового злочинця Івана Марченка. Тому Г.Ромерштейн задавався слушним питянням: чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС (КДБ) і вказував, що йому відомо про багато випадків, коли співробітники НКВС (КДБ) видавали себе за антикомуністів і лютували, щоб звинуватити в цих злочинах своїх ворогів і заволодіти таким чином моральною перевагою.

- інфільтрація агентів СРСР в єврейські антинацистські організації США з метою розкрити канали та зв'язки, за допомогою яких здійснювалися заходи з порятунку європейських євреїв під час Шоа, зокрема вся справа Рауля Валленберга взагалі набула для СРСР дуже важливого значення і призвела в підсумку до загибелі цього Праведника Народів Світу.

- дуже важлива діяльність Г.Ромерштейна по протистоянню інфільтрації в США радянських агентів. Він багато разів підкреслював, що наївне (на межі злочинного) ставлення посадових осіб США до СРСР і його спецслужб призводить до дуже тяжких наслідків для національної безпеки США, зокрема діяльність радянського нелегала Ахмерова в 1942-1945 році. Цікавий факт, що полковник КДБ Ахмеров в нинішній, путінській РФ вважається національним героєм, якому споруджують пам'ятники і пишуть панегірики. До речі, це І.Ахмеров називав Гопкінса (державний і політичний діяч, міністр в уряді Франкліна Д.Рузвельта): «найважливішим серед всіх радянських агентів у Сполучених Штатах часів війни.»

- є відомості від Г.Ромерштейна, які свідчать про те, що сенатор Тед Кеннеді намагався підірвати політику безпеки президента Рональда Рейгана. Згідно з радянськими документами, виявленими на початку 1990-х років, Кеннеді в 1983 році просив СРСР, підтримати Демпартію США і втрутитися в президентські вибори в США 1984 года, з метою перешкодити переобранню Р.Рейгана на 2-й термін.


І кілька слів стосовно моїх доводів і висновків, яких не було у Герберта Ромерштейна:

- за вбивством і навішуванням ярлика "самого моторошного погромника" Громадянської війни на лідера УНР, Симона Петлюру,
- за вбивством полковника армії УНР і керівника ОУН Євгена Коновальця,
- за звинуваченням керівників ОУН(Б) Степана Бандери та Ярослава Стецька у знищенні євреїв під час Другої Світової війни,
- за звинуваченням командувача УПА Романа Шухевича в співучасті в Шоа єврейського народу,
- за знущаннями і знищенням духовних лідерів УГКЦ та іудейських громад України,
- за знущаннями і знищенням інтелігенції і інакомислячих єврейського та українського народів,

стоять комуністи СРСР різного етнічного походження.




Йосеф Іцхок Шнеерсон - любавицький ребе.




Казимір Шептицький.




Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.










Євген Коновалець.




Роман Шухевич.



Герберта Ромерштейна фахівці називають національним скарбом і героєм інтелектуальних битв часів Холодної війни. Він з готовністю і рішучістю, майстерно протистояв професійним радянським пропагандистам, таким як наприклад Георгій Арбатов і Валентин Фалін.


Погоджуся з Іоанном Павлом II: "Кожне людське життя - особливе, унікальне, неповторне", і додам, що постійний кругообіг душ в світі - це одна людина що живе вічно. Це я до того, що піднятий кимось прапор неодмінно буде підхоплений, а шлях продовжений.


ДЖЕРЕЛА:

Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews".
Muravchik, Joshua (July 2013). "The Man Who Knew Everything".
Romerstein, Herbert (2008). ""Counterpropaganda: We Can't Do Without It," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda and Political Warfare". IWP Press.
Paul Kengor (2013). “A Tribute to Herb Romerstein”.
Peter Robinson (2009). "Ted Kennedy's Soviet Gambit".
Christopher Andrew, Oleg Gordievsky (1990). "KGB: The Inside Story of Its Foreign Operations from Lenin to Gorbachev".





Герберт Ромерштейн.

В ПОИСКАХ ИСТИНЫ. ВЫСОКОПОСТАВЛЕННЫЙ БЕГЛЕЦ ИЗ НКВД

(из книги Алика Гомельского "История. Невыученные уроки")


Прочитав небольшую заметку на сайте Укринформ и вмонтированный в неё отрывок из книги Виктора Суворова, я вначале немного опешил и удивился. Судите сами. Многие из вас читали мой материал (те кто не читал, могут найти его здесь:

Линк

о вывозе в СССР золотого запаса Испании во время Гражданской войны 1936-1939 годов.
Вывозивший это золото, по личному указанию Сталина, старший майор госбезопасности Александр Орлов (он же Лейб Фельдбин, он же Лев Никольский, он же Леон Николаефф, он же Вильям Голдин, он же камрад Мигель), фигура весьма примечательная. Заместитель генпрокурора СССР, заместитель начальника, а затем начальник экономического отдела ОГПУ, командующий пограничными войсками на на Кавказе (на персидской и турецкой границах), сотрудник Иностранного Отдела НКВД. В сентябре 1936 года он был направлен в Мадрид в качестве резидента НКВД и главного советника по разведке, контрразведке и партизанской войне при республиканском правительстве. Портрет Александра Орлова я нарисовал хоть и схематично но тем не менее сомнений, в его причастности к этой солидной «экспроприации», 4-го в мире (по размеру) золотого запаса страны, у меня не возникало, как собственно и в том, что он совершал сам и помогал коммунистической власти совершать преступления по всему миру.

Однако Виктор Суворов озвучил собственную версию этого события. И у него главная роль по вывозу золотого запаса Испании досталась Яну Берзину - одному из руководителей Разведупра РККА, (предшественника ГРУ СССР). Я засомневался в своих источниках и начал себя перепроверять. В итоге, сумел успокоить эго, и благодаря своему заочному наставнику, Владимиру Богдановичу Резуну, обнаружил массу интересного в издании: «The Legacy of Alexander Оrlоv», выпущенной U.S.Government Printing office, Washigton, 1973.

Представляют определённый интерес также мемуары Павла Судоплатова, помощника начальника отделения 7-го отдела Главного управления государственной безопасности (ГУГБ) НКВД СССР, специалиста по части устранения противников СССР и Вальтера Кривицкого, высокопоставленного сотрудника Иностранного отдела НКВД, бежавшего на Запад. 

* Судоплатов хоть явно злится на Орлова за бегство на Запад, но тем не менее признаёт и его роль в вывозе золота и личные способности А.Орлова.
* Кривицкий характеризует Орлова исключительно как мастера политических репрессий и указывает на то, что Я.Берзин просил Москву отозвать Орлова из Испании. Вывоз золота по Кривицкому организовал не Орлов и даже не Берзин, а Артур Сташевский - директор Торгсина, в Испании он был торговым представителем СССР.
 
Считаю очень важным для понимания ситуации с организацией и вывозом испанского золота, осознать какие посты при республиканском правительстве в Испании занимали А.Орлов: резидент НКВД и главный советник по разведке, контрразведке и партизанской войне при республиканском правительстве и Я.Берзин: главный военный советник в армии республиканской Испании, соответственно. 

Внимательно изучив «The Legacy of Alexander Оrlоv» хочу выделить следующие пункты:

1. Александр Орлов действительно вывозил золото из Испании, он это подтвердил на слушаниях в сенатском комитете США, в феврале 1957 года (фото титульной страницы, этого 168-страничного документа я привожу ниже).
2. Впечатляют детальные описания А.Орловым  операции: к примеру, то что золото грузили 60 испанских моряков на протяжении 3-х ночей, а днём они отсыпались в пещере, вблизи Картахены, где собственно хранилось золото и серебро, или то, что в соседней пещере хранился запас динамита, представлявший для сокровищ огромную угрозу во время бомбардировок германской авиации.
3. По показаниям Орлова, в СССР было отправлено 7,900 ящиков с золотом но в СССР зарегистрировали на 100 ящиков меньше. По мнению А.Орлова эти «излишки» были использованы Сталиным для личных спецопераций.
4. По личному распоряжению Сталина (продублированного Ежовым), Орлов отказался подписывать какие-либо документы о получении золота. В этом был смысл, потому как министр финансов (позднее - премьер-министр) республиканской Испании, Хуан Негрин, зафиксировал в своих записях факт передачи и отправки  золота в СССР, и не задолго до своей смерти распорядился передать эти записи правительству Ф.Франко, чем вызвал негодование среди руководства республиканских беженцев.
5. Орлов был инициатором того, чтобы руководство республиканцев представило его как сотрудника американского или британского банка (эта рекомендация А.Орлова была всецело поддержана Хуаном Негрином), потому что вывоз золота в СССР мог спровоцировать огромный скандал в рядах республиканцев.
6. Интересно заметить, что Орлов-Берг проживал в США нелегально с 1938 года о чем сообщил на слушаниях и мотивировал это тем, что опасался сталинских убийц. Убийства беглецов из НКВД: Игнатия Рейса (Швейцария, 1937 год), Георгия Агабекова (Франция, 1937 год), Вальтера Кривицкого (США, 1941 год), а также руководителя ОУН, Евгена Коновальца (Голландия, 1938 год), подтверждают, что опасения А.Орлова не были лишены смысла. Да ведь и он сам, будучи в Испании уничтожал противников сталинской линии: троцкистов, анархистов и марксистов.
7. Вызывают огромный интерес показания А.Орлова о том, что СССР в начале 1930-х годов занимался подделкой $100 банковских купюр США. Для реализации этих фальшивых долларов через канадских коммунистов была куплена финансовая организация в Германии, которая затем была перепродана немецкому коммунисту Паулю Роту и уже через Германию подделки были переправлены в США. В частности в Чикаго, в 1933 году было обнаружено таких купюр на сумму около $100,000 (из которых около 25% уже попало на тот момент в финансовую систему страны). По свидетельству А.Орлова в этой операции были задействованы Глеб Бокий (начальник Спецотдела НКВД) и Ян Берзин (тот самый!). Качество подделок было исключительным, о чём на слушаниях сообщили представители финансовых служб США. Такое качество объясняется тем, что печатали их используя государственные структуры СССР выпускавшие советские денежные знаки, а к работе привлекались специалисты имевшие опыт выпуска царских денег (в частности так называемых "катенек" и "петенек" которые были одними из самых сложных в изготовлении, купюр). В мемуарах Судоплатова эти сведения тоже подтверждаются.
8. На этих слушаниях также обсуждался вопрос о том, что некие лица, в США, пытались реализовать облигации на сумму в $245,000 из похищенных СССР в 1945 году, из хранилищ германских банков, облигаций на общую сумму в 350 миллионов долларов США.
9. Также интересны сведения о взаимоотношениях между лидером Югославии Й.Тито и СССР. После окончания войны авторитет Тито в Югославии был чрезвычайно высок, потому, что его партизанская армия смогла освободить страну от нацистов и фашистов фактически без помощи СССР. Но такой статус народного героя был абсолютно неприемлем для Сталина, потому Тито получил письмо от Сталина подписанное также Молотовым, в котором Тито отчитали за нарушение правил субординации в отношении лично Сталина и СССР. Письмо также содержало прямые и недвусмысленные угрозы. Тито тем не менее не отступил, потому он был исключён из Коминтерна и ему пришлось обратиться за помощью к Западу. Эта помощь была оказана. Суммарно, на 1 миллиард долларов: 500 миллионов - экономической помощи и 500 миллионов - вооружениями. В 1950 году Югославия подписала так называемый Балканский пакт с Турцией и Грецией (которые вошли в блок НАТО в 1952 году) направленный на совместное противостояние советской угрозе. После смерти Сталина (1953), в 1955 году (накануне 20 съезда КПСС) Хрущёв и Булганин лично приехали в Белград и просили прощения у Тито за разрыв отношений между СССР и Югославией в 1948 году. Они пригласили маршала Тито посетить СССР с официальным визитом.
Так, как встречали Тито в июне 1956 года, в СССР не встречали ни одного иностранного лидера. За день до визита Тито, В.Молотов (подписавший то самое сталинское письмо) был уволен с поста главы МИД СССР.  Что характерно, об этом визите почему-то не очень много сведений в сети. Хотя фоторепортаж журнала "Life" весьма красноречив и наглядно демонстрирует статус, который этот визит получил в СССР.

Линк на фоторепортаж.

10. Всвязи с Тито и Югославией, весьма интересны дальнейшие показания А.Орлова. Лидер итальянских коммунистов, Пальмиро Тольятти мечтал с помощью советских товарищей стать новым тираном Италии. Надо отметить, что в рядах компартии Италии состояло порядка 2 миллионов членов, что для страны, на тот момент имевшей 48 миллионов жителей, было весьма внушительным показателем. Граничащая с Италией, Югославия, становилась таким образом стратегически важным соседом, именно поэтому СССР и озаботился срочным налаживанием отношений и всевозможным ублажением маршала Тито. К примеру руководитель ВНР Матьяш Ракоши и председатель СовМина НРБ Вылко Червенков были смещены со своих постов соответственно 18 июля и 18 апреля 1956 года по настоянию Тито. Но и это не всё. Й.Тито в эти годы возобновил работу по созданию Балканской Федерации. После смерти основного конкурента на пост председателя этой Федерации, болгарина Г.Димитрова, и самого Сталина, который эту идею торпедировал в 1948 году параллельно с преданием самого Броз-Тито коминтерновской анафеме, перед маршалом Тито замаячил пост председателя и повышение собственного статуса. В перспективе, после Италии планировался захват Франции, где по мнению Орлова за компартию страны были готовы голосовать до 20% всех избирателей. Установив коммунистическое направление для Италии и Франции, СССР создал бы ситуацию, когда Западная Европа стала бы продолжением Восточного блока. Но все планы коммунистов смешала Венгерская революция октября-ноября 1956 года. Подавление восстания в Венгрии очень серьезно пошатнуло престиж и самого СССР, и коммунистической идеологии как таковой. Интересно также, что самым большим критиком подавления Венгрии была Испания. И как родственные католики, и как антикоммунисты и просто по-человечески испанцы поддержали восстание венгерского народа против коммунистического диктата. В знак протеста Испания отказалась от участия в Олимпийских играх. Проводившие в это время турне по Испании, футболисты будапештского «Гонведа» попросили политическое убежище в Испании после матча с «Атлетико. Бильбао». Игрок «Гонведа» и в дальнейшем звезда мадридского «Реала», Ференц Пушкаш, получив испанское гражданство, стал единственным в мире футболистом, выступавшим на Чемпионатах мира за две разные национальные сборные: Венгрии и Испании.

** Любопытный анализ можно провести в сети введя в поисковик «Александр Орлов НКВД». Во-первых статья о нем в русском сегменте Википедии основательно переписана за последние скажем лет 5-10. Сейчас она носит откровенно негативный характер рисуя Фельбина-Орлова-Берга хвастуном, вруном, вором и предателем. Во-вторых, другие сетевые публикации четко разделены на две градации, по отношению к этому человеку: лжец и предатель - versus - профессионал и герой. 

11. На слушаниях А.Орлов указал, что он входил в число 6 ответственных офицеров НКВД, которые занимались оценкой добытых комиссариатом документов и на их основе вырабатывали рекомендации для МИД (в то время НКИД) СССР и Политбюро ЦК ВКП(б). Также, Орлов заявил, что он является автором брошюры «Тактика и стратегия разведки и контрразведки» которая была одобрена НКВД для использования в процессе обучения агентов этой спецслужбы, отправляемых для работы за границу. Это подтверждает и П.Судоплатов в своих мемуарах.
12. Дальнейшее повествование А.Орлова, на мой взгляд, снимает любые сомнения в том, что он является автором брошюры, указанной в предыдущем пункте. Дело в том, что он дал исчерпывающее описание структуры советской разведки, и указал, что "разведка в СССР многогранна, она стала наукой, а в чем-то даже искусством". Орлов описал виды и уровни советской разведки:
- разведка НКВД
- разведка ГенШтаба РККА
- индустриальная разведка (добывание промышленных секретов и технологий у развитых стран Запада)
- экономическая разведка (предназначена для защиты интересов СССР в международной торговле, в качестве примера Орлов привёл обнаруженное им самим международное [США-Германия-Британия] соглашение по которому цены на электрическое оборудование для СССР завышались на 60-75%)
- дезинформация (для этого в СССР существовал специальный отдел фабриковавший дипломатические документы для последующей их продажи, таким образом СССР вмешивался в отношения между другими странами)
- дипломатического продвижения СССР (т.е. подготовка почвы для признания страны на дипломатическом уровне, подкуп иностранных дипломатов и чиновников для продвижения интересов СССР)
- влияние на решения иностранных правительств
- организация и поддержка партизанского движения (здесь по просьбе сенатора Маклиланда, Орлов высказал свои рекомендации для США по противостоянию возможным действиям спецгрупп во время войны или конфликта с СССР. Опыт обучения таких спецгрупп у Орлова был в Испании)
- инфильтрация агентов в структуры безопасности иностранных государств.
Пункт про дезинформационный отдел разведки СССР (фабриковавший дипломатические документы для последующей их продажи), косвенно подтверждает несколько фальшивок КГБ по украинскому вопросу которые я подробно разбирал ранее (фейковая стенограмма фейковой конференции ОУН(Б) и "жыттепыс" Ярослава Стецько).
13. Обращают на себя внимание рекомендации Орлова правительству США по привлечению на свою сторону советских перебежчиков. Он подверг критике наплевательское отношение Запада к советскому шифровальщику Игорю Гузенко и советскому моряку Егорову которые пытались бежать на Запад. И посоветовал впредь гарантировать таким перебежчикам защиту от экстрадиции в СССР и иммунитет к судебным преследованиям в США за их работу на советскую разведку.
14. А.Орлов абсолютно однозначно свидетельствовал, что компартии в странах Запада (и в частности Компартия США) были по сути заграничными отделениями КПСС, ревностно выполнявшими задания Москвы и всемерно способствовавшими успеху советской разведки за границами СССР. Это также подтверждается многочисленными документами Политбюро ЦК КПСС из архива Владимира Буковского
15. Параллельно с консультациями с СССР по поводу возврата золотого запаса Испании, в сентябре 1956 года (после получения так называемого досье Негрина о передаче золота) правительство Франко добилось от СССР возврата в Испанию 286 ветеранов «Голубой Дивизии» находившихся в плену и около 1,300 беженцев из 2,000 выразивших желание вернуться в Испанию.
16. Весьма показательно отношение А.Орлова к хрущёвской "оттепели" в отношениях с Западом. На прямой вопрос сенатора Маклилана, Орлов ответил, что считает это лишь временным периодом в отношениях СССР с Западным миром.


ПОДВЕДУ ИТОГ:

Я не вижу оснований считать Фельбина-Орлова-Берга лжецом в отношении его роли в вывозе золотого запаса Испании. Пока нет документальных доказательств уличающих его во лжи, его показания на сенатских слушаниях в США следует принять в качестве подтверждения. Фигура он весьма емкая и интересная. Человек имевший в своём подчинении в 1926 году Лаврентия Берию может расчитывать на, по меньшей мере, пристальное к себе внимание, а не тотальное игнорирование. Попытки уверить, что Фельдбин-Орлов был не генералом советской спецслужбы, а лишь никчемным мелким офицеришкой, попросту смешны, учитывая его опыт, занимаемые должности и знания. К величайшему сожалению все свои таланты Фельбин-Орлов использовал не на благо человечества, а во вред ему, служа тираническому режиму и людоедской идеологии. Весомых доказательств, что вывозом золотого запаса Испании занимался не Орлов, а Ян Берзин или Артур Сташевский, я не обнаружил. Потому версию Суворова о Берзине, я не поддержу. Все они служили молоху, но важно понимать личность каждого из них. Представленный мной отчёт о показаниях Орлова-Берга в сенатском комитете США, заслуживает самого пристального внимания широких кругов читателей.


ЛИТЕРАТУРА:


«The Legacy of Alexander Оrlоv». U.S.Government Printing office, Washigton, 1973.

«Scope of Soviet Activity in the United States», Thursday, February 14, 1957.

Павел Судоплатов. «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930-1950 годы».

Вальтер Кривицкий. «Я был агентом Сталина»






Титульная страница «The Legacy of Alexander Оrlоv».



Молодой Лев Фельдбин (А.Орлов).



Орлов-Берг в 1973 году.



Дочь и жена Александра Орлова.



Дипломатический паспорт А.Орлова.



Ящики с золотом. Испания.



Советский теплоход "КИМ". Одно из 4-х судов на которых вывозилось золото в СССР.



Ян Берзин. Молодость, зрелость, под арестом.



Георгий Агабеков.



Игнатий Рейсс.



Вальтер Кривицкий.



"Катенька" - 100 рублёвая купюра царской России. Аверс. Из коллекции автора.



"Катенька" - реверс. Размер банкноты - 260×122 мм. Из коллекции автора.



"Петенька" - 500 рублёвая купюра царской России. Аверс. Из коллекции автора.



"Петенька" - реверс. Размер банкноты - 275х126 мм. Из коллекции автора.



3, 5, 10 и 25 рублёвые царские банкноты. Аверс. Из коллекции автора.



Те же банкноты - реверс. Из коллекции автора.



Senator John L. McClellan


Визит Тито в СССР (июнь 1956 года). Жена Броз-Тито, Йованка, среди балерин Большого Театра. В центре угадывается лицо Майи Плисецкой.



Визит Тито в СССР (июнь 1956 года). Слева направо: А.Микоян, Йованка Тито, Иосип Тито, Н.Булганин, Л.Каганович.



Визит Тито в СССР (июнь 1956 года). Слева направо: Й.Броз-Тито, Н.Хрущёв, К.Ворошилов.

СТЕПАН БАНДЕРА, РОМАН ШУХЕВИЧ, ОУН, УПА. ЕВРЕЙСКО-УКРАИНСКИЕ ОТНОШЕНИЯ

СТЕПАН БАНДЕРА, РОМАН ШУХЕВИЧ, ОУН, УПА. ЕВРЕЙСКО-УКРАИНСКИЕ ОТНОШЕНИЯ



(из книги Алика Гомельского "История. Невыученные уроки")


Выполняя просьбу моей подруги, пишу это в первую очередь для русскоязычных евреев, которые пытаются разобраться в истории отношений между еврейским и украинским народами в наше бурно-смутное время.
Вот уже без малого 100 лет большевики и их нынешние наследники — путинисты всех рангов — пытаются рассорить украинский и еврейский народы. Да, наши отношения не идеальны, все мы, и евреи и украинцы — не ангелы, но дайте нам самим в них разобраться без «помощников», «советчиков» и «миротворцев», которые пусть зарубят на своём длинном носу — «брак напоминает ножницы — половинки могут двигаться в противоположных направлениях, но проучат всякого, кто попытается встать между ними» (Сидней Смит)…
Так вот, для того чтобы разобраться в еврейско-украинских отношениях, следует ответить на несколько вопросов об организациях украинских националистов (ОУН, УПА), личностях их руководителей и межнациональных отношениях с евреями.

1. Был ли Бандера узником нацистского концлагеря?
2. Погибли ли его братья в нацистском концлагере?
3. Убит ли его отец (священник греко-католической церкви) НКВД?

Степан Бандера, одна из краеугольных фигур украинского национального и повстанческого движения XX века, которого кремлёвские пропагандисты называют нацистом и фашистом, более трех лет (с лета 1941 до зимы 1944) сидел в нацистских тюрьмах и концлагере Заксенхаузен. Вот сведения о судьбе его родственников:
отец Андрей Бандера — (активный сторонник Западно-Украинской Народной Республики, капеллан УГА), по приговору трибунала НКВД расстрелян (по другим сведениям, распят, т.к. он был священником УГКЦ) 10 июля 1941 года.
брат Александр — 22 июля 1942 года заключён в концлагерь Аушвиц, где погиб от пыток (возможно, надзирателей-фольксдойче), тело сожгли в крематории.
брат Василий — арестован в сентябре 1941 года, долгое время содержался в тюрьмах, а в июле 1942 года был доставлен в концлагерь Аушвиц, где и погиб (возможно, забит до смерти).
сестра Владимира — осуждена в 1946 году (СССР) на 10 лет исправительно-трудовых лагерей и пять лет лишения прав с конфискацией имущества. Шестеро её детей были отданы в приюты.
сестра Марта-Мария — с мая 1941 по март 1960 находилась в заключении (тюрьмы, лагерь и спецпоселения Красноярского края). Даже после освобождения не имела права вернуться в Украину.
сестра Оксана — с мая 1941 по февраль 1960 находилась в заключении (тюрьмы, лагерь и спецпоселения Красноярского края). Даже после освобождения не имела права вернуться в Украину.

4. Покаялся ли убийца Бандеры, агент НКВД, в содеянном?
Убийца С. А. Бандеры, агент НКВД Богдан Сташинский, который к тому же является убийцей и другой знаковой фигуры ОУН – Льва Ребета (в 1957 году, за два года до убийства С. Бандеры), особых угрызений совести не испытывал. Явка с повинной в полицию Западного Берлина летом 1961 была продиктована его нежеланием жить в СССР, а вернее, желанием его жены-немки, Инге Поль, не иметь ничего общего с КГБ и жить на Западе, а не проснувшейся совестью агента советской тайной полиции. Если к этому добавить, что первый руководитель ОУН Евген Коновалец был убит в Роттердаме НКВДешником Судоплатовым ещё в 1938 году, т. е. до начала Второй мировой и Холокоста, то мотивы и картина противостояния ОУН большевистскому государству оказываются совсем не такими, какими их усиленно пытаются представить московские пропагандисты…

5. Сотрудничал ли СССР с гитлеровским режимом до войны, в том числе по вопросам антисемитизма?
О сотрудничестве сталинского СССР и гитлеровской Германии можно писать много и долго. Ограничусь лишь упоминанием, что раздел Европы и оккупация Польши — это сталинско–гитлеровские преступления без сроков давности. Что же касается их сотрудничества по вопросам антисемитизма, то выдача нацистам немецких коммунистов, бежавших в СССР, среди которых было довольно много евреев – яркое доказательство такого позорного и преступного сотрудничества.

6. Кто был антисемитом: Гитлер, Сталин или С. Бандера?
Обсуждать антисемитизм Гитлера не буду, к его планам решения «еврейского вопроса» путём Шоа добавить нечего. Что же касается товарища Сталина, то его личный антисемитизм описан многими. Логическим продолжением личной неприязни стал разгром Еврейского антифашистского комитета (ЕАК), убийство С. Михоэлса, дело «врачей-вредителей», борьба с «космополитами», уничтожение еврейской молодёжи из «Союза борьбы за дело революции» и планы переселения советских евреев из европейской части СССР в Биробиджан (но, по счастью, этим планам помешала смерть самого плановика-затейника). Насчёт антисемитизма С. Бандеры (в котором его обвиняют агитпроповцы) документальных подтверждений нет. Никаких распоряжений по убийству евреев он не давал, но вполне допускаю, что особой любви к евреям-коммунистам не испытывал. Однако я уверен, что большинство евреев (включая меня, моих близких и друзей еврейского происхождения) тоже не испытывают любви к персонам вроде Троцкого, Свердлова, Кагановича или даже ныне живущего Кобзона.

7. Служили ли в УПА евреи? Если да, то скрывали ли они там свою национальность?
Хочу сослаться на очень хорошую статью «Евреи и УПА, или Незачем мутить воду» Вилена Люлечника. Хочу только немного до-полнить и суммировать. Помимо того, что С. Бандера сидел в концлагере, ОУН была расколота на ОУН(Б) — Бандера и ОУН(М) — Мельник. Большей частью мельниковцы (а не бандеровцы) подогревали антипольские и антисемитские настроения среди украинцев, так как считали (в отличие от сторонников С. Бандеры) взаимодействие с немцами не тактическим приёмом, а стратегической линией. По данным «Яд Вашем» (мемориального комплекса Холокоста в Израиле), Праведниками Народов Мира признано (на 1 января 2017 года): 6706 поляков (больше чем кого-либо), 2573 украинца и ... 204 русских, к слову, среди немцев таких нашёлся 601 человек. Роман Шухевич никаким «оберштурмфюрером СС» (как пытаются всех уверить противники УПА) не был. Батальон «Нахтигаль», в котором служил Р. Шухевич, не был подразделением СС, а являлся частью Абвера, т. е. вермахта. Данных об участии Романа Шухевича в Шоа нет ни в «Яд Вашем», ни у историков. Однако известно, что по просьбе Р. Шухевича была сделана поддельная метрика для еврейской девочки Ирины Райхенберг о том, что она родная дочь Романа и Наталии Шухевич. С сентября 1942 до февраля 1943 Наталия Шухевич прятала девочку в своём доме. Когда во Львове стало опасно, для девочки изготовили новые документы на имя украинки Ирины Васильевны Рыжко. Год рождения исправили с 1936 на 1937. По документам Ирина являлась дочкой погибшего советского офицера. После ареста Гестапо Наталии Шухевич в 1943 году, Роману Шухевичу удалось переправить девочку в сиротский приют при женском греко-католическом монастыре василианок в Пилипово, возле городка Куликов в 30 километрах от Львова. Ирина пребывала там до конца войны, пережив оккупацию и Холокост. После войны она переехала в Киев. В 1956 году Ирина послала настоятельнице монастыря письмо со своей фотографией. Ирина умерла в Киеве в возрасте 72 лет. Сын Р. Шухевича, Юрий-Богдан, встречался с её сыном уже после смерти матери.
Цитата Мыколы Сциборского, одного из теоретиков и основателей украинского национального движения, в статье В. Люлечника приведена не совсем верно и требует поправки: «...Итак, обязанностью государственной власти будет создать для еврейства такие условия, при которых бы оно, сберегая свои органические расовые, культурные, религиозные свойства, одновременно втягивалось в равноправный круг общих общественно-государственных интересов и позитивного творчества...».
Хочу отметить, что в последнее время в сети, и в частности в ФБ, появилось множество еврейских критиков историка Владимира Вятровича и опубликованных им архивных материалов. К сожалению, среди критиков находятся вполне приличные люди, которым агитпроповские мифы про тотальный антисемитизм УПА застилают мозги. Несмотря на скептицизм критиков, евреи в составе УПА были.
Хочу упомянуть здесь лишь нескольких (все они реальные и документально подтверждённые личности):

Мандик Хасман. Ныне живущий еврей — боец УПА.
Самуэль Нойман (псевдоним «Максимович»). Врач полевого госпиталя в отряде «УПА Запад». Самуэль до 1939 года – владелец частной больницы в Стрие, с 1941-го скрывался от немцев. Погиб в июле 1945 года в бою с отрядом НКВД.
Шай Давидович Варм. Родился в 1909 году в Варшаве. По специальности — врач-терапевт. С мая 1943 по август 1944 года был врачом в УПА под псевдонимом «Скрипач». Согласно материалам дела, лично спас жизнь 200 воинам УПА. Арестован НКВД 9 августа 1944 года. Приговорен к 20 годам заключения.
Лейба-Ицик Иосифович Добровский. Родился в 1910 году в с. Ольшаница Рокитнянского района Киевской области. Имел высшее образование. Мобилизован в Красную армию 22 июня 1941. В октябре 1941 года под Полтавой попал в плен, бежал и добрался до Ровненщины. В ноябре 1941 года стал членом ОУН. Вступил в ряды УПА под псевдонимом «Валерий». В июле 1943 года Лейба-Ицик стал политическим консультантом в политическом отделе при командовании УПА Север. Находился в подполье с 1941 до 1944 года. Был автором известных обращений УПА, в частности – обращений к представителям народов Азии и Кавказа, а также публицистической работы «Как московский царизм покорял народы». В феврале 1944 года был арестован СМЕРШем. Военный трибунал Киевского гарнизона приговорил воина УПА Лейбу-Ицика Добровского к 10 годам заключения.
Герш Иосифович Келлер (1924, Аненберг, Польша – 1954). Боевик УПА, куда попал вместе с отцом, который был врачом. В 1944, Герш был арестован и приговорён к 10 годам заключения «за участие в украинской националистической организации». Лидер восстания в Кенгирском лагере, пользовался огромным авторитетом среди украинских националистов. После подавления восстания расстрелян.
Ну и напоследок — доктор «Кум» (его настоящее имя, к сожалению, пока не известно, так как всем бойцам УПА приходилось прибегать к конспирации). Его знали тысячи бойцов УПА. Характеристику этому человеку дал подполковник УПА Степан Фрасуляк «Хмель» и воспроизвёл её историк В.Вятрович: «Доктор «Кум», еврей по национальности, — известная фигура в УПА и ей преданный. И хотя Организация позволила ему по приходу большевиков выйти из подполья, он отказался, предпочитая разделить судьбу с повстанцами, при необходимости и погибнуть... Доктор «Кум» был оптимистом и верил в нашу победу. Однажды, уже при большевиках, я с ним встречался в Марине и спросил его: почему он не хочет выйти из подполья? Он мне ответил: «Знаете... я отношусь к категории тех людей, которые добро долго помнят. Во время немецкой оккупации Организация спасла меня от смерти, так почему же я дол-жен быть ей неблагодарным и не помогать повстанцам строить новую Украину? Я думаю, что себя не опозорю, а вам могу не единожды пригодиться…». 26 января 1946 года доктор «Кум» погиб в бою, защищая госпиталь с ранеными. В соответствии с приказом Главного войскового штаба УПА он награждён посмертно высшей наг-радой «Серебряный Крест за заслуги» 2-го класса. Лишь 128 бойцов УПА были удостоены подобной высокой чести!

Не останавливаясь подробно, продолжу список евреев в УПА: Лазарь Абрамович и Моисей Абрамович Орехов-Штейн, Ушер, Моисей и Абрам Карасины, Самуил Аронович Либергаль, Абрагам Штерцер, Арон Моисеевич Козловский, Ф. Г. Шарбер, Антон Кольман, медсестра Эстер Варм (жена Шая Давидовича), медсестра Берензон. Немало евреев (как и упомянутый выше доктор «Кум») так навсегда и остались известными лишь по своим псевдо: «Чёрный», «Грифель», «Белый», «Богдан», «Коваль».... Скрывая в целях конспирации свои имена, тем не менее, ни один из вышеприведенных евреев не скрывал своей национальности от УПА.

Отдельного упоминания требует тема Бабьего Яра. Тем, кто не знает или забыл — расскажу. Советская власть пыталась сделать всё, чтобы память о Холокосте была уничтожена на территории СССР. Места массовых расстрелов евреев — Бабий Яр в Киеве, Змиевская Балка в Ростове, Дробицкий Яр в Харькове — пытались замолчать и стереть из памяти (а зачастую и с лица земли). Конкретно память о Бабьем Яре защищали диссиденты и правозащитники. Особая благодарность фронтовику, писателю Виктору Платоновичу Некрасову и кинодокументалисту Рафаилу Ароновичу Нахмановичу. «Блюстители нравственности» из КГБ демонстративно фотографировали и переписывали паспортные данные тех, кто осмеливался в советское время приходить на народные митинги в Бабьем Яре. Стыдливые надписи на мемориальных досках о «советских людях», расстрелянных оккупантами – лишнее подтверждение «заботы» советского государства о сохранении памяти катастрофы еврейского народа. «…Сегодня в подробностях известна история «редактирования» сообщения ЧГК о зверствах немецко-фашистских оккупантов в Киеве. 25 декабря 1943 г. был составлен и завизирован председателем ЧГК Шверником текст официального сообщения, в котором про Бабий Яр было сказано, что «гитлеровские бандиты произвели массовое зверское истребление еврейского населения». Затем, по жестко установленному порядку, текст сообщения ЧГК ушел на согласование в ЦК ВКП(б). 2 февраля 1944 г. (спустя целый месяц!) текст вернулся в ЧГК с правкой, внесенной рукой начальника Управления агитации и пропаганды ЦК товарища Г. Ф. Александрова (будущего маститого ученого, академика АН СССР). «Еврейское население» было вычеркнуто и заменено на «тысячи мирных советских граждан». Шверник намек понял, и более в сообщениях ЧГК никаких евреев не было…».

Дам возможность читателю самому сопоставить первоначальный вариант текста:
«Гитлеровские бандиты произвели массовое зверское истребление еврейского населения. Они вывесили объявление, в котором всем евреям предлагалось явиться 29 сентября 1941 года на угол Мельниковой и Доктеревской улиц, взяв с собою документы, деньги и ценные вещи. Собравшихся евреев палачи погнали к Бабьему Яру, отобрали у них все ценности, а затем расстреляли».

и опубликованный вариант:
«Гитлеровские бандиты согнали 29 сентября 1941 года на угол Мельниковой и Доктеревской улиц тысячи мирных советских граждан. Собравшихся палачи повели к Бабьему Яру, отобрали у них все ценности, а затем расстреляли».

Не могу не остановиться на выступлении президента государства Израиль Реувена Ривлина в Верховной Раде Украины 28 сентября 2016 года в связи с траурными мероприятиями к 75-летию трагедии Бабьего Яра. Посыл речи был верным – сближение народов на фоне трагических событий прошлого. Замечательные намерения! Если бы не одно «но» – одно предложение, попавшее в текст речи то ли по недомыслию, то ли, наоборот, по злому умыслу: «…Господа, около полутора миллионов евреев были убиты на территории современной Украины во время Второй мировой войны в Бабьем Яру и во многих других местах. Их расстреливали в лесах, у оврагов и рвов, сталкивали в братские могилы, много пособников преступлений были украинцами, и среди них особенно выделялись бойцы ОУН, которые издевались над евреями, убивали их и во многих случаях выдавали немцам. Верно и то, что было более двух с половиной тысяч Праведников Народов Мира, те считанные искры, которые ярко горели в период темных сумерек человечества, однако большинство молчало...».
Хотелось бы напомнить господину президенту, что этим «считанным искрам» по нацистским инструкциям полагался немедленный расстрел на месте (со всей семьёй!) за укрывательство евреев.
Сентенция про «палачей из ОУН» базируется на распространённой советским агитпропом лжи о том, что ОУН была признана преступной и осуждена на Нюрнбергском трибунале. Однако это не так. Помимо того, что С. Бандера и Я. Стецько были арестованы уже в июле 1941 и содержались в немецком заключении вплоть до ноября 1944, в распоряжении трибунала находились материалы из немецких архивов (датированные ноябрём 1941), предписывающие:

«Айнзацотряд С/5 Охранной полиции и СД 25 ноября 1941 года
По внешней рассылке: Киев, Днепропетровск, Николаев, Ровно, Житомир, Винница. Касательно: ОУН (движение Бандеры)
Достоверно установлено, что на территории Райхскомиссариата движение Бандеры готовит мятеж с конечной целью создания независимой Украины. Все участники движения Бандеры должны быть незамедлительно задержаны и, после подробного допроса под видом мародеров, без малейшей огласки ликвидированы. Протоколы допросов должны быть предоставлены в Оперативный отряд С/5. Данный документ после ознакомления командирами подразделений надлежит уничтожить.
Оберштурмбанфюрер СС Подпись (неразб.)»

(Том XXXIX стр. 265270 ДОКУМЕНТ 014USSR №. 7)

Процитирую очень показательное донесение Полиции безопасности и Службы безопасности Германии от февраля 1942г. как очередное доказательство доверительных отношений между ОУН(Б) и евреями Украины: «...В Житомире, Кременчуге и Сталино удалось арестовать определенное количество сторонников Бандеры, которые пытались привлечь население к идее политической независимости Украины. При этом было обнаружено, что группа Бандеры своим членам и работающим на их движение евреям поставляла фальшивые паспорта... ». (BA R 70/SU/31)

Как свидетельствуют раскрытые архивные материалы, датируемые июлем 1943 года, УПА вела активные (на подавление вызывалась даже авиация) и успешные (количество трофеев было впечатляющим) боевые действия против как немецких и венгерских формирований, и полицейских частей, так и против советских партизан. УПА также проводила агитацию населения с помощью печатных материалов и своими боевыми рейдами. По свидетельству боевиков, местные жители зачастую делились с ними последними продуктами и сообщали о местонахождении как коричневых так и красных оккупантов, от которых они страдали одинаково...

В силу этих и многих других обстоятельств ни ОУН как организация, ни С. Бандера и Р. Шухевич как личности не были признаны виновными в преступлениях против человечности.
Нелишним будет заметить, что, помимо огромного количества евреев, в Бабьем Яре было убито немало членов именно ОУН (в их числе — участница мельниковской фракции, поэтесса и публицист Олена Телига). Даже не буду уточнять, какой взрыв эмоций состоялся после этой речи Р.Ривлина. Естественно, в Украине существует антисемитизм (как, собственно, и во всём мире), и такие заявления представляют собой зажжённый факел на нефтехранилище. Украинско-еврейские отношения в наши дни переживают подлинный Ренессанс, но ростки дружбы и доверия ещё очень слабы, и любые неумные действия и даже слова (!) могут очень здорово навредить процессу восстановления доверия.



ЛИТЕРАТУРА:
Вилен Люлечник. «Евреи и УПА, или Незачем мутить воду».
В.Вятрович. «Евреи, бойцы УПА, храбро сражались за свободу Украины.» Альманах Украинского народного Союза. (2012. Нью-Джерси).
М.С.Солонин. «Мозгоимение. Фальшивая история Великой войны» (2013. Издательство «Яуза»).
Семён Ицкович. «Комсомольцы-добровольцы».




Степан Андреевич Бандера.




Андрей Михайлович Бандера. Фото из НКВД.




Из архива ЦРУ. Доклад о том, что Степан Бандера не причастен к военным преступлениям нацистов.




Карикатура на Степана Бандеру (из агитпропа).




Андрей Мельник.




Карикатура на УПА.




Роман Шухевич.




Наталия Шухевич.




Наталия Шухевич. Фото из НКВД.




Юрий Шухевич с матерью и младшей сестрой.




Юрий-Богдан Шухевич с отцом.




Ирина Райхенберг.




Мандик Хасман – еврейский боец УПА.




Самуэль Нейман — доктор в УПА.




Герш Келлер.




Лейба-Ицик Иосифович Добровский.






Листовка УПА (автор: Л-И. Добровский).






Приговор по делу Лейбы-Ицика Добровского.








Материалы дела Шая Давидовича Варма.










Антон Кольман - "Вугляр".




Документ из Германского ГосАрхива о связях ОУН(Б) с евреями.




Перевод оригинала на украинский язык.



Документ Государственной комиссии по Бабьему Яру.




Материалы Нюрнбергского трибунала по ОУН.