Tags: история

ИСТОРИЯ: НЕВЫУЧЕННЫЕ УРОКИ



СОДЕРЖАНИЕ
ПРЕДИСЛОВИЕ
1. Советско-финские войны. Разоблачение мифов
2. Карл Густав Маннергейм, Рыцарь духа
3. Еврейские воины в рядах армии Финляндии
4. В дополнение к речи Сталина 19.08.1939
5. Ещё раз по поводу Дня Победы
6. Победобесие как форма массового психоза
7. Симон Петлюра. Жизнь и смерть
8. Шептицкие. Украинско-еврейские отношения
9. Дивизия «Галичина». В поисках истины
10. ОУН, УПА и украинско-еврейские отношения
11. Львовский погром. Поиски правды
12. «Протоколы украинских мудрецов»
13. Варшавское гетто. Сопротивление
14. 22 июля 1942 — «Grossaktion Warschau»
15. Польско-еврейские отношения 1939-1944
16. «Жегота». Ирена Сендлер и другие праведники
17. Витольд Пилецкий
18. Анализ польско-украинских отношений
19. Харьковская Катынь
20. Гражданская война в Испании (1936-1939)
21. Золото Испании или Moscow Gold
22. О встрече Ф.Франко и А.Гитлера — осень 1940
23. Франсиско Франко — герой не нашего времени
24. Вильгельм Франц Канарис. Судьба офицера
25. Гибель адмирала Канариса
26. Невероятный Уинстон Черчилль
27. Взгляд на события 11 сентября 2001 года
28. Нобелевские лауреаты
29. Сравнительная Хронология
30. Храм царя Соломона, рыцари, масоны. Власть света над тьмой


ПРЕДИСЛОВИЕ
Сегодня социальные сети являются мощнейшим средством распространения информации в обществе — причем как правдивой, так и ложной (в том числе заблуждений, штампов и намеренной дезинформации). Данная книга — во многом результат моих интернетных публикаций в поисках истины среди океанов лжи.
Я родился и вырос в стране, которой, слава богу, уже не существует — Советском Союзе. Вспоминаю, как с раннего детства, уже начиная с детского сада, в головы советских детей вкладывали идеологические опилки. Нас уверяли, что наша страна — самая миролюбивая, «где так вольно дышит человек», что только в нашей стране построено общество свободы, равенства и братства, но «буржуи завидуют нам и хотят нас захватить», поэтому уже со школы мы обязаны быть готовыми защитить нашу страну от агрессии, для улучшения подготовки мы должны принимать участие в детской военно-патриотической игре «Зарница», а чуть повзрослев, в старших классах школы, и мальчики, и девочки просто обязаны изучить устройство автомата Калашникова, уметь разобрать и собрать его за 45 секунд, и лучше с закрытыми глазами. Марширование, ходьба строем под знаменем отряда, дружины и т. д. начинались уже с 1-го класса. Но окончив школу и окунувшись во взрослую жизнь, мы понимали, что свобода, равенство и братство в нашей стране были лишь в речах назначенных ораторов и на страницах разрешённых газет, а вся информация, доступная нам, строжайше проверяется и просеивается сквозь сито коммунистической идеологии. Коммунисты понимали, что если даже маленькая доля правды об их преступлениях прорвётся к людям, страна рухнет, а значит, их безраздельной власти над народом наступит конец. Потому все несогласные с политикой коммунистов безжалостно уничтожались, изгонялись, затыкались. Это была одна из самых страшных систем в истории человечества. Правда о ней непременно должна найти путь к умам и чувствам людей. Это необходимо сделать ради памяти оболганных мёртвых, сердец ныне живущих и знаний будущих поколений; чтобы человечество осознало ошибки и никогда не повторило их вновь.

Пока мы не выгребем скелеты из своих шкафов, мы не сможем очиститься от грязи прошлого. Сейчас настал уникальный момент, чтобы найти истину и объединить наши усилия в борьбе со злом. Злом, которое, сменив вывеску, опять поднимает голову и уже начинает собирать свой кровавый урожай на улицах и площадях, в полях и в горах, на море и в небе... Самое главное — не бояться. Страх парализует и уничтожает наши души, не давая нам жить.
Как писал 700 лет назад великий Данте:
«…Нельзя, чтоб страх повелевал уму;
Иначе мы отходим от свершений,
Как зверь, когда мерещится ему...».


Если вы читаете эти строки, то уже поддерживаете меня в стремлении к истине. Вместе — мы сила, наша сила в знании правды,
«…и нитка, втрое скрученная, не скоро порвётся…».
Искренне благодарю вас за поддержку.


Хочу выразить особую благодарность:

Виктории Тарановой — жене, подруге, вдохновителю и критику;
Веронике Тарановой — за оформление книги;
Владимиру Иваненко — за архивные поиски;
Юлии Давыдовой, Игорю Патлашенко, Сергею Корсунскому, Эндрю Андерсену, Виктору Мыслывцю, Сергею Молчанову, Юрию Перелю — за поддержку.


Алик Гомельский.

ГЛАВНЫЙ УРОК ИСТОРИИ

(по материалам книг Алика Гомельского «Еврейско-Украинские отношения. ХХ век» и «История. Неудобная правда»)


Недавно увидел на сайте CBC статью: “Victims of communism memorial received donations honoring fascists, Nazi collaborators, according to website” (Taylor C. Noakes · for CBC News · Posted: Jul 23, 2021 4:00 AM ET | Last Updated: July 23 https://www.cbc.ca/news/politics/victims-communism-memorial-fascists-1.6112809 ) и внимательно ее прочитал.
Как человек, который очень внимательно и тщательно изучал документы по ОУН(Б), УПА, персоналиям лидеров украинского повстанческого движения, а также подобные материалы по еврейскому сионистскому движению, посвятив много времени изучению еврейско-украинских отношений в ХХ веке, я был очень удивлен крайне поверхностным подходом мистера Ноакса к такой трудной теме.

Для того, чтобы обвинять Романа Шухевича в преступлениях против человечности этой газетной статьи без веских документальных доказательств откровенно мало. Ни Нюрнбергским трибуналом, ни другой судебной инстанцией Роман Шухевич военным преступником признан не был. Таким образом, эта статья, не содержит доказательств обвинения и может рассматриваться либо как попытка самопиара либо как клевета.

Имеет ли смысл ссылаться на мнение господина Зуроффа в отношении Романа Шухевича? Зурофф уже попал в неудобное положение, обвинив в соучастии в Шоа[10] одного из лидеров антикоммунистического движения Литвы Адольфаса Раманаускаса[1]. В результате, протеже Зуроффа, госпожа Рута Ванагайте была вынуждена принести публичные извинения за клевету в отношении Раманаускаса[2], в том числе и во избежание судебного иска от родственников замученного КГБ Адольфаса Рамаускаса[3]. Тем самым она поставила под сомнение и свою компетенцию и, к сожалению, все усилия для увековечения памяти о Шоа в Литве.

Если рассматривать пристально ряды нацистских коллаборационистов, то в их число могут попасть абсолютно все граждане СССР, так как это государство с августа 1939 и по 22 июня 1941 года активно и на самом высоком уровне поддерживало нацистскую Германию, в том числе военными поставками, также регулярно поздравляло нацистское руководство с победами на Западном фронте, включая оккупацию Франции.

Как я понимаю, ни историк Пер Рудлинг, ни «Яд Вашем» не имеют никаких доказательств антисемитизма Шухевича. Я уверен в этом, потому что знаю, что в конце февраля - начале марта 2008 года группа украинских историков и сотрудников Службы безопасности Украины (СБУ) посетила государство Израиль, чтобы изучить документы об участии Романа Шухевича в Шоа, и конкретно его причастность к событиям лета 1941 года, в составе батальона «Нахтигаль», во время убийств гражданского еврейского населения во Львове. Причиной этого запроса стало заявление на Deutsche Welle председателя Совета «Яд Вашем» Йосефа Лапида о наличии таких материалов в Институте.
Во время этого визита, руководители «Яд Вашем» сначала заявили, что израильская сторона не готова передать документы, поскольку они не собраны в отдельный файл. Позднее, однако, глава архива «Яд Вашем» Хаим Гертнер признал, что такого досье вообще не существует. Он также добавил, что Лапид - политик, а не историк в этой области, поэтому его утверждение о существовании дела Шухевича не соответствует действительности.[4]
Кроме этого, в марте 2021 года, я подписал совместное письмо, адресованное администрации этого израильского учреждения с просьбой опубликовать материалы по делу Романа Шухевича (если в «Яд Вашем» они существуют), либо сделать официальное сообщение об отсутствии, в этом уважаемом центре памяти Шоа, таких разоблачающих материалов.

Важно отметить, что, согласно показаниям сына Романа Шухевича Юрия-Богдана, семья Шухевичей скрывала еврейскую девочку по имени Ирина Райхенберг в своей квартире[5]. Кроме того, по просьбе Романа Шухевича для Ирины было подготовлено поддельное свидетельство о рождении, в котором отмечалось, что она дочь Романа и Натальи Шухевич. Семья Шухевичей прятала девушку с сентября 1942 по февраль 1943 года. Когда во Львове стало опасно, для Ирины подготовили новые документы на имя украинки Ирины Васильевны Рыжко. Год рождения был изменен с 1936 на 1937. Согласно этим документам, Ирина была дочерью погибшего советского офицера. После того как Наталью Шухевич арестовало Гестапо в 1943 году, Роману Шухевичу удалось перевезти ребенка в детский дом, базировавшийся в украинском греко-католическом монастыре василианского ордена вблизи города Куликов, в тридцати километрах от Львова. Ирина жила там до конца войны, пережив оккупацию и Шоа. После войны она переехала в Киев. В 1956 году Ирина прислала настоятельнице монастыря письмо вместе со своей фотографией. Ирина умерла в Киеве в возрасте семидесяти двух лет. Юрий-Богдан Шухевич встретился с ее сыном в Киеве уже после смерти Ирины, а также во время Шухевичфест-2017. Само собой разумеется, что все члены семьи командира УПА подвергали свою жизнь большой опасности, поскольку согласно нацистского оккупационного законодательства, спасатели и спасенные были бы казнены, если бы их обнаружили.

К сожалению, ни Ноакс, ни историки Зурофф и Рудлинг не указывают на этот потрясающий акт гуманизма «убийцы евреев». Похоже, что от их ведома также скрылся факт, что на 31 мая 1943 года Роман Шухевич находился в списке наиболее разыскиваемых лиц Sicherheitsdienst (SD) (спецслужба СС и нацистской партии NSDAP) на территории Генерал-губернаторства. Наряду с Шухевичем там были также имена других украинских националистов - Ярослава Старуха, Василия Сидора и Емельяна Грабця.

Добавлю также, что существуют документальные доказательства боевого противостояния УПА нацистской Германии. Но советскими органами агитации и пропаганды распространялись слухи, карикатуры и материалы которые стремились выставить такое противостояние ложью.
По сей день никому не удалось предоставить никаких доказательств, свидетельствующих о причастности к Шоа подразделений под командованием Шухевича или его личное участие в Шоа, несмотря на многочисленные попытки это сделать. Более того, есть доказательства[6], что советская кампания по клеветы против Теодора Оберлендера, бывшего командира батальона «Нахтигаль» и украинского командира этого подразделения Романа Шухевича была проведена лишь в конце 1950-х годов. Я публиковал рассекреченные документы КГБ и писал о том, как разворачивалась советская пропагандистская кампания против Оберлендера. Ниже приведена цитата из статьи Герберта Ромерштейна «Разделяй и властвуй: Дезинформационная кампания КГБ против украинцев и евреев»: «« ...Штази сообщала: «Почти ежедневные беседы с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом и [Вернером] Ламберцем, секретарем ЦК и председателем Комиссии по агитации Политбюро». ...Альберт Норден был активистом Коммунистической партии Германии с 16 лет; в 1920 году во время Второй Мировой войны он действовал в США как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был громким и злейшим голосом против Запада в условиях коммунистической диктатуры. В 1959 году он возглавил кампанию клеветы против федерального министра по делам беженцев Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден опубликовал книгу, которая содержала нападки на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года, Норден определил Оберлендера как политического командира украинского подразделения Нахтигаль, который вместе с немецким вермахтом воевал против Советского Союза. Это была настоящая часть истории Нордена. Лживой частью было утверждение, что это воинское подразделение было причастно к погрому евреев Львова...».

Важно отметить, что, как было обнаружено в недавно рассекреченных архивных документах ЦРУ, обучение и привлечение батальонов «Нахтигаль» и «Роланд» проводились Абвером тайно, не только от СС и СД, но и от нацистской партии (НСДАП) тоже. Однако не следует спешить обвинять Абвер в совершении преступлений, поскольку уже много лет ХАБАД, одна из крупнейших еврейских религиозных организаций в мире, подает прошение в «Яд Вашем» на присвоении звания Праведника Народов Мира адмиралу Канарису, руководителю этой службы немецкой военной разведки. На сегодняшний день несколько бывших офицеров Абвера, включая всемирно известного Оскара Шиндлера, получили такие звания.
Но это еще не все, что касается Абвера. На секретном заседании Комитета Сената США, что состоялось 27 июня 1947 года, Аллен Даллес, швейцарский директор Офиса Стратегических Служб (OSS) и будущий директор ЦРУ, объявил, что адмирал Канарис и его представители связались с OSS и самым Даллесом. Таким образом, западные союзники узнали о деталях программы разработки ракет нацистской Германии, что позволило британским и американским военно-воздушным силам разбомбить ракетные базы Германии, с которых велись обстрелы Великобритании. По словам Даллеса, более десяти процентов персонала Абвера, были причастны к антинацистской деятельности Немецкого Сопротивления, из-за того, что они с пренебрежением относились к методам Гитлера и отношению нацистов к гражданам СССР.
Жестокая казнь адмирала Канариса и его единомышленников за месяц до капитуляции нацистской Германии и, естественно, их анти-нацистская деятельность имели решающее значение в решении не признавать Абвер преступной организацией.

Кроме этого, я предлагаю читателям фотокопии недавно рассекреченных документов СБУ из архива КГБ СССР. Они касаются плана, разработанного МГБ СССР по привлечению еврейской интеллигенции города Львова к розыскам Романа Шухевича и Василия Кука, руководителей УПА, а также их курьеров. Этот план датирован июнем в 1949 года, и я хотел бы обратить внимание на несколько ключевых моментов в этом документе:

1) «...Зафиксировано несколько случаев, когда Роман Шухевич и другие известные члены ОУН консультировались у врачей еврейской национальности...», то есть, находясь в подполье, Шухевич (и другие члены ОУН) НЕОДНОКРАТНО обращались к еврейским врачам за помощью. Это свидетельствует о том, что «палач еврейского народа» получал от евреев медицинскую помощь и лекарства. Роман Шухевич был достаточно известным человеком во Львове. Ему принадлежало рекламное агентство, которое время от времени организовывало специальные кампании, которые имели большой резонанс в городе. Шухевич также был пианистом и часто аккомпанировал своему брату-вокалисту во время концертов. Еще один момент: некоторые еврейские врачи вернулись в город из формирований УПА (естественно, они не говорили о своей службе там), и они знали Шухевича ещё со времен подполья. Если бы Шухевич действительно убивал евреев во время Второй Мировой войны, как это пытаются сейчас утверждать жертвы советского агитпропа[7], среди евреев, которые только что пережили Шоа, в конце концов нашелся кто-то, кто посчитал бы своим священным долгом помочь карательным органам СССР уничтожить палача еврейского народа, независимо от опасений мести со стороны УПА или даже личной ненависти к советской власти.

2) Циничное высказывание «правильное и умелое использование агентов с еврейской интеллигенции также позволяет предотвратить двойную игру и измену с их стороны при выполнении наших задач», переведенное с советского жаргона на нормальный язык - это комплекс мероприятий, изобретательная смесь лжи, взяток, применения угроз для запугивания определенного лица и его семьи, друзей и т.д. (в зависимости от характера и жизненной ситуации «объекта обработки»), с помощью которой сотрудники советского Гестапо (имею в виду сталинское МГБ) планировали заставить представителей еврейской интеллигенции работать на коммунистов и с помощью которых они надеялись предотвратить ожидаемые (именно так!) случаи измены, ведь они были большими мастерами и специалистами в этом...

Украинцев не должен возмущать тот факт, что евреев вербовали для предательства украинских лидеров. И евреев не должен возмущать тот факт, что эти «мероприятия» были спланированы сотрудниками МГБ с украинскими фамилиями. Коммунисты не имели национальности, совести, веры или благородства.

Поскольку львовский погром июля 1941 года является одним из важнейших событий, на которых основываются обвинения ОУН(Б) в якобы совершении ужасающих массовых убийств евреев, я рассмотрю его детально.
Погром был спровоцирован обнаружением массовых убийств заключенных в тюрьмах Львова, которые были осуществлены НКВД перед отступлением Красной Армии из города. Айнзацгруппа С открыла городские тюрьмы, чтобы выявить свидетельства преступлений НКВД. Нацисты заставили львовских евреев извлекать тела убитых, которые имели следы ужасных пыток. Тела жертв были выставлены на обозрение, чтобы родственники могли идентифицировать и похоронить своих близких. Нацисты обвинили евреев в этих преступлениях и провели мастерскую агитацию масс, провоцируя их на жестокие действия против еврейского населения города. Нацистская пропаганда заявила, что погром был актом «священной мести» со стороны украинцев за преступления «иудео-большевиков».

Существуют также два очень важных исторических аспекта, которые игнорируются некоторыми историками и пропагандистами.
Первый: Согласно рассекреченным архивам, в тюрьмах НКВД было значительное количество еврейских политзаключенных. Когда я ознакомился со списками политзаключенных, которые были замучены во львовской тюрьме № 1 (тюрьма на Лонского), среди 706 имен я обнаружил 50, чьи отчества и фамилии не оставляют никаких сомнений в их еврейском происхождении. Но ведь были также потомки смешанных семей или те, которые были зарегистрированы под русифицированными именами или фамилиями.
Второй аспект касается того факта, что нацисты приказали опубликовать национальность поляков и украинцев, которые были убиты в тюрьмах, но идентифицировать евреев во категории «национальность неизвестна». Это было сделано потому, что нацисты хотели настроить население против евреев, и они не хотели, чтобы стало известно, что коммунисты убивают еврейскую интеллигенцию также, как украинцев и поляков.[6]

Во время Нюрнбергских процессов (1945-1946 гг.) было установлено, что террор во Львове осуществлялся немецкой оперативной группой SD[11], которая вошла в город утром 29 июня 1941 года. Суд установил, что подразделения Айнзацгруппы C, в частности Einsatzkommando 5 и 6 , а также Sonderkommando 4b, участвовали в уничтожении львовских евреев. Надо уточнить, что, вопреки распространенному мнению, состав этих групп был исключительно арийским, то есть, в них не было украинцев. Исполнители этих преступлений свидетельствовали, что расстрелы евреев проводились по приказу фюрера и были представлены общественности как акт мести за убийства поляков и украинцев во Львове советской властью между 1939 и 1941 годами.

Попытка некоторых исследователей возложить вину за львовский погром на ОУН(Б) основывается на обвинениях, что эта организация имела тоталитарную идеологию и была антисемитской. В программных документах ОУН(Б), которые были составлены на II Большом съезде этой организации в апреле 1941 года, есть такое предложение: «...Антиеврейские настроения украинских масс будут использоваться для того, чтобы отвлечь их внимание от истинного виновника бед и чтобы в время срыва направить их на погромы евреев... »[12].
Более того, согласно показаниям Костя Панкивського[13], члена правительства Ярослава Стецько, сформированного 30 июня 1941 года, в толпе погромщиков во Львове, состоящий из городской накипи, некоторые надевали сине-желтые повязки и пытались говорить на украинском языке, нападали на представителей украинской администрации, включая этнических евреев и поляков.

Не является исключением или выдумкой, что евреи поддерживали независимость Украины. Как свидетельствуют архивные документы Германии, во время оккупации ОУН(Б) предоставляла поддельные документы евреям, которые были связаны с организацией. Тот факт, что «Яд Вашем» официально признал Праведниками Народов Мира не менее двух ведущих членов ОУН - Олену Витер (дело 421.1 - 1976г.) и Федора Вовка (дело 8152 - 1998г.) - очень показателен.

Вообще сравнивать политиков, которые на протяжении десятков лет полностью контролировали тиранические государства, с главой повстанческой армии не просто смешно, но и непрофессионально. Если бы Ноакс потрудился бы изучить биографию Романа Шухевича и проследить судьбу его ближайших родственников, то он мог бы увидеть, что все они стали жертвами как коммунистических, так и нацистских репрессий. Это очень показательный случай, когда люди последовательно преследовались и уничтожались сначала советскими карательными органами, затем нацистскими, затем снова советскими.

Сразу после того, как я прочитал статью Ноакса, мое внимание привлекла другая статья. Она, написана Дунканом Кинни, и называется: “Nazi collaborator monuments in Edmonton defaced with red paint and words “Actual Nazi” and “Nazi Monument” (10 August 2021): https://www.theprogressreport.ca/monuments_to_nazi_collaborators_in_edmonton_vandalized_again

Кинни тоже повторяет обвинения в отношении Романа Шухевича, ссылаясь на Абе Сильвермана, менеджера по общественным связям организации «Бней Брит» в провинции Альберта: «Был Роман Шухевич настоящим нацистом? Он был украинским националистом, и доказательства свидетельствуют о том, что это была фашистская организация, выступавшая за нацистскую Германию. Он ненавидел евреев? Да. Это делает его нацистом? Пожалуй, да».
Однако, во время нацистской оккупации Украины (1942-1944) УПА провела 2,526 вооруженных акций против нацистов и их союзников. С июля 1941 года по конец Второй мировой войны (8 мая 1945) более 13,000 членов ОУН и воинов УПА погибло в борьбе против немецких оккупантов или в нацистских концлагерях[17].
В статье Кинни есть несколько новых обвинений, например: «ОУН большую часть Второй Мировой войны была присоединена к нацистской Германии и была одной из нескольких групп, из которых была сформирована 14-ая дивизия Ваффен СС или дивизия «Галичина» - нацистская часть, состоявшая из украинцев».
То есть автор связывает ОУН с дивизией «Галичина», не предоставив никакой доказательной информации - и, будьте уверены, таких доказательств нет, потому что до весны-лета 1943 года, когда дивизия только начала формирование, обе фракции ОУН (мельниковцы и бандеровцы) были уже практически разгромлены и запрещены нацистами как враждебные. Важно также отметить, что ОУН(Б) с самого начала категорически выступала против создания дивизии «Галичина»[14]. Однако позднее, организация решила использовать немецкие ресурсы для военной подготовки молодежи и для получения оружия. Соответственно, она направила своих агентов в подразделение. Дальнейшие события полностью подтвердили расчеты ОУН(Б).

Очень важно отметить, что по приблизительным подсчетам, от 3-х до 4-х тысяч человек перешли из дивизии «Галичина» в УПА, которая в это время (лето 1944) уже воевала против немцев в западных регионах Украины[18].

В статье также приводятся и другие обвинения, например: «В 14-й дивизии Ваффен СС были офицеры и унтер-офицеры из батальона« Нахтигаль », того самого подразделения, которым командовал Шухевич».
Стоит напомнить, что многие этнические украинцы, некоторые из которых были офицерами дивизии «Галичина», служили в польской армии и мужественно защищали Польшу от нацистской и коммунистической агрессии в 1939 году. Среди них были:

Павло Шандрук (родился на Волыни) воевал на Первой Мировой войне в рядах российской имперской армии (штабс-капитан). После распада Российской империи служил в рядах Армии УНР (майор). После 1920 года иммигрировал в Польшу, где служил в военных структурах украинского эмиграционного правительства. В мае 1936 года стал офицером-контрактником в польской армии (подполковник), а в 1945 году возглавил Ваффен СС «Галичина» как основу Украинской Национальной Армии (генерал). Участвовал в польской кампании 1939 года. После ранения и захвата немцами с сентября 1939 по январь 1940 года был военнопленным. За мужество при обороне Польши (1939г.) в 1965 году он был награжден высшей военной наградой Польши: орденом Virtuti Militari, по приказу польского эмиграционного правительства.
Борис Барвинский родился в Черкасской и воевал на Первой Мировой войне в рядах российской имперской армии (штабс-капитан). После распада Российской империи служил в рядах Армии УНР (генерал-майор). После 1920 года иммигрировал в Польшу, а в 1928 году стал офицером-контрактником в польской армии (его последнее звание - подполковник). Он участвовал в польской кампании 1939 года. С сентября 1939 по январь 1940 года - военнопленный у немцев. С 1943 года находился в Ваффен СС «Галичина» (командир полка).
Виктор Малец родился на Харьковщине и воевал на Первой Мировой войне в рядах российской имперской армии (штабс-капитан). После распада Российской империи служил в рядах Армии УНР (командир полка). После 1920 года эмигрировал в Чехословакию. В 1928 году стал офицером-контрактником в польской армии (последнее звание - майор). Участвовал в польской кампании 1939. С 1943 года в Ваффен СС «Галичина».
Николай Палиенко родился в Киевской области и воевал на Первой Мировой войне в рядах российской имперской армии (поручик). После распада Российской империи служил в рядах Армии УНР (капитан). После 1920 года иммигрировал в Польшу, а в 1928 году стал офицером-контрактником в польской армии (майор). Участвовал в польской кампании 1939 года. После ранения и захвата немцами он был военнопленным с сентября 1939 по январь 1940 года. С 1943 года в Ваффен СС «Галичина» (штурмбаннфюрер, командовал артиллерийским дивизионом).

Следующий пункт в статье Кинни - это либо результат его непонимания заявлений Польского Института Национальной Памяти, или же откровенная дезинформация: «Преступление (уничтожение Гуты Пеняцкой) было совершено 4-м батальоном 14-й дивизии. 28 февраля, утром солдаты этой дивизии, одетые в белые, маскировочные костюмы, окружили деревню. Село было обстреляно артиллерией. Эсэсовцы 14-й дивизии СС «Галичина» вошли в село, расстреливая мирных жителей, собранных возле церкви. Гражданские, в основном женщины и дети, были разделены и заперты в амбаре, который затем подожгли. Те, кто пытался бежать, были убиты. Свидетели, допрошенные прокурорами Главной комиссии, описали ужасные подробности этого акта. Преступление было совершено против женщин, детей и новорожденных младенцев».
Однако я убежден, что привязка этого преступления к 14-й дивизии Ваффен СС «Галичина» - ошибка Кинни, и я объясню почему. По словам польского историка Гжегожа Мотыки[8], немцы сформировали несколько полков полиции СС под номерами от 4 до 8 и назвали их «галичанскими». Полицейские полки СС, 4-й и 5-й, фактически, участвовали в резне Гуты Пеняцкой, состояли на 60 процентов из украинцев и на 40 процентов из немцев, офицеры были преимущественно немцами. Важно отметить, что на момент событий в Гуте, эти полицейские полки не подчинялись дивизионному командованию, а выполняли приказы немецкой полиции и СД. Таким образом, полицейские полки вообще не имели никакого отношения к фронтовому формированию, известному как 14-ая дивизии Ваффен СС «Галичина», и именно советская сторона безосновательно свалила вину за военные преступления на Ваффен СС «Галичина».

Анализируя обе эти статьи и их хронологию, я вижу, что противники независимой Украины стремятся привлечь польскую общину к идеологической схватке в Канаде. Иными словами, они пытаются отвлечь внимание польской общественности от СССР и его наследников, чтобы сосредоточиться на украинцах, пытаясь свести на нет советские преступления против польской нации, такие как: Пакт Молотова-Риббентропа (1939), Катынская резня (1940) и коммунистический террор против Армии Крайовой и польских патриотов.

Кроме вышеперечисленного списка украинских офицеров дивизии «Галичина», которые мужественно защищали Польшу в сентябре 1939 года, я предлагаю несколько впечатляющих фактов о польско-украинском сотрудничестве.
«... Начиная с середины 1942 года в Лондоне, по приказу командующего Армии Крайовой генерала Стефана Ровецкого, а также благодаря влиянию США, началась работа над декларацией правительства Речи Посполитой по украинскому вопросу. В радиограмме от 11 марта 1943 года генерал Ровецкий попросил инструкций, которые содержали бы принципиальные политические указания о компромиссах, поскольку «украинцы требуют территориального разделения... Бандеровцы, которые полностью подготовлены в военном плане, являются реальными политическим фактором, как и консервативные католические круги, которые опираются на церковный аппарат. Сверху есть попытки уменьшить анти-польский антагонизм в генерал-губернаторстве, но опасения относительно расправы над поляками на Волыни все еще оправданы. Сегодня католики (в лице митрополита Андрея Шептицкого) и бандеровцы видят большевиков и нацистов главными врагами. Они стремятся к соглашению с поляками, требуя тем не менее конкретных, безусловных обязательств. Уже сегодня католики видят будущее Украины в пределах Речи Посполитой; они предлагают создать польско-украинскую комиссию для изучения вопроса статуса национальных меньшинств. Обращаю внимание, что бандеровцы НЕ провозгласят отказ от независимости, пока они не потеряют всякую надежду. В данное время они стремятся к военному сотрудничеству против большевиков и нацистов, и предлагают все споры отложить на потом. На Волыни они просто хотят польско-украинского перемирия... ход событий приведет их к отказу от независимости...». [15]

К трагическим событиям на Волыни ситуация выглядела следующим образом: и нацисты, и большевики всячески настраивали поляков и украинцев друг против друга. Из-за факта, что Армия Крайова и ОУН в это время оказались лишенными руководства и в польско-украинских отношениях были допущены стратегические ошибки, взрыв чудовищной смеси гнева, обид и предубеждений стал неизбежным финалом. Важно понимать, что ситуацию на Волыни обострили большевики, действовавшие согласно четкому плану и внимательно следившие за событиями, чтобы обеспечить их развитие в направление, только предусмотренном Москвой направлении. Для осуществления своих планов, большевики, не чурались никаких грязных методов, применяя целый спектр, включая всевозможные провокации, с целью усиления немецких репрессий. Кроме того, СССР настойчиво пытался убедить Англию и США, что поляки и украинцы - нацистские коллаборационисты.

Что касается нацистов, то они еще с 1939 года сами занимались подстрекательством украинцев против поляков, и наоборот. Наконец восстание, спроектированное большевиками (и при косвенной помощи нацистов) началось. Дело в том, что НКВД смог настроить нацистов против украинских полицейских: «...Многие полицейские из Волынской области, включая бандеровцев, были арестованы и расстреляны. Тогда полицейские сбежали в лес. Разочарованное действиями немецких властей, население Волынской области подняло восстание...»[15]. (По оценкам, почти пять тысяч украинских полицейских убежали в лес с похищенным оружием и боеприпасами.) Нацисты срочно завербовали этнических поляков в администрацию и полицию (примерно 1500-2000 человек), которых сразу использовали для подавления украинского восстания. Нацисты, последовательно придерживаясь своей политики подстрекательства, решительно заявляли, что эти анти-украинские действия являются исключительно польской инициативой. Факел межнациональной розни мгновенно вспыхнул.

Стоит вспомнить, что 13 мая 1943 года ОУН(Б) и ее военная единица - УПА, находились под коллективным командованием трех руководителей: Романа Шухевича, Зенона Матлы и Дмитрия Маевского. По словам историка Владимира Вятровича: «...важно отметить, что УПА пыталась удержать конфликт в определенных пределах, предотвратить его эскалацию. Командование издало указания, которые предписывали бойцам воздерживаться от убийств женщин и детей...». Вятрович также пишет, что во время заседания руководства ОУН(Б), которое состоялось в конце 1943 года, Шухевич заявил, что УПА пытается остановить «третий, ненужный польский фронт»[9], считая анти-нацистский и антисоветский фронты - первым и вторым.

Вот важная информация, которую часто забывают в пользу политических выгод.
В июле 1943 года в блоке Целенбау, концлагеря Заксенхаузен между Степаном Бандерой и Стефаном Ровецким была организована тайная встреча, во время которой они обсудили дальнейшие перспективы украинско-польских отношений, политику западных союзников и приход большевиков в Украину и Польше. После встречи с Бандерой генерал передал следующее сообщение: «...Даже сейчас мы должны предусмотреть утрату наших восточных земель в пользу украинцев...» [16].

Мы должны осознать, что поляки и украинцы имеют опыт совместной борьбы против общего врага - Российской Советской Федеративной Социалистической Республики, во время советско-польской войны 1920 года. Сегодня в Польше это помнят. Например, в 2016 году министр обороны Польши приехал на православное кладбище в Варшавском районе Воля, чтобы почтить память генерал-майора Армии УНР Марко Безручко, героя битвы под Замостьем, которая, собственно, и спасла Польшу (и всю Европу) от большевистского нашествия в 1920 году. Тогда генерал Безручко возглавлял объединенные украинско-польские силы, которые совместно противостояли 1-й кавалерийской армии Буденного, которая много раз превосходила их по количеству и вооружению.

Следует ли согласиться с господином Зуроффым, в том, что нет смысла сравнивать коммунистов с нацистами? Большое количество документов подтверждает, что коммунисты и нацисты репрессировали как украинцев, так и евреев, боровшихся за независимость своих народов от оккупантов и палачей. Но учитывая продолжительность и масштабы репрессий в СССР, которым подвергалось абсолютное большинство лидеров украинского движения за независимость и евреев-сионистов практически в течение всего ХХ века, вину коммунистов следует признать, таким же образом, как это было сделано в отношении нацистов.

Коммунисты СССР принесли огромные беды, страдания и неволю не только украинскому, еврейскому и польским народам, но и всему человечеству вообще.



[1] https://www.delfi.lt/ru/news/live/evrejskaya-obschina-litvy-otmezhevalas-ot-obvinenij-v-adres-ramanauskasa-vanagasa.d?id=76227689
[2] https://www.delfi.lt/ru/news/live/vanagajte-priznaet-lozhnost-utverzhdenij-o-komandire-partizan-ramanauskase-vanagase.d?id=76250931
[3] https://www.delfi.lt/ru/news/live/prokurory-v-litve-reshayut-zavodit-li-delo-v-otnoshenii-ruty-vanagajte.d?id=76269363
[4] https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh
Владимир Вятрович - директор Украинского Института Национальной Памяти, председатель ученого совета Центра исследований освободительного движения, член наблюдательного совета Национального музея-мемориала жертв оккупационных режимов «Тюрьма на Лонцкого», экс-директор Архива Службы безопасности Украины, редактор научного сборника «Украинское освободительное движение ». Кандидат исторических наук.
[5] https://www.youtube.com/watch?v=7alSYFeHf8A
[6] Герберт Ромерштейн - сотрудник Палаты представителей США, следователь в Комитете Палаты представителей по антиамериканской деятельности, главный следователь Комитета по вопросам внутренней безопасности Палаты представителей, директор Офиса противодействия советской дезинформации в Информационном агентстве США. Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews":https://www.iwp.edu/papers-studies/2004/11/01/divide-and-conquer-the-kgb-disinformation-campaign-against-ukrainians-and-jews/
[7] Агитпроп - отдел агитации и пропаганды ЦК КПСС
[8] Гжегож Мотыка - доктор исторических наук, профессор, член совета Института Национальной Памяти Польши. Grzegorz Motyka. «Dywizja SS «Galizien» – Zbrоdnie wоjenne ukraińskich żоłnierzy Ssgalizien».
[9] «Роман Шухевич: політик.» Володимир В'ятрович, для УП — середа, 7 травня 2008, 12:45 https://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/7/3431051/
[10] Шоа - то есть настоящее название Холокоста на иврите. Дословно означает «катастрофа», «беда», «сгустившаяся ужасная тьма».
[11] MILITARY TRIBUNAL Volume IV «The Einsatzgruppen Case».
[12] ОУН в 1941. Документи. Київ, Інститут історії України, НАН України, 2006.
[13] Паньківський К. Від держави до комітету (Літо 1941 року у Львові). Нью-Йорк – Торонто, 1957.
[14] https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/29/159384/
[15] Мирослав Чех. «Як Москва відкрила ворота в пекло на Волині», 5 квітня, 2013.
https://zn.ua/HISTORY/kak-moskva-otkryla-vorota-v-ad-na-volyni-_.html
[16] Гавриш І. Таємниця в'язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені // Історія. -Львів, 2016. — № 2
[17] 1) Іван Патриляк, Визвольна боротьба ОУН й УПА (1939-1960), Київ (2020), Друге видання,
ст. 351.
2) Періодичне видання Гомін України. Том 62, ч. 40, Торонто (26 жовтня 2010), 48 ст.
Специальное издание "Хочу жить", посвященное погибшим и выжившим узникам нацистских концлагерей, которые были участниками освободительной борьбы во время Второй Мировой войны.
[18] Michael Logusz, Galicia Division: The Waffen SS 14th Grenadier Division, 1943-1945, Atglen,
Pa., 1997, pp.259-61.





Роман Шухевич.




Наталия Шухевич.




Наталия Шухевич. Фото из НКВД.





Юрий-Богдан Шухевич с отцом.




Ирина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Владимир Гуща, сын спасенной семьей Шухевич еврейки Ирины Райхенберг (на фото - крайний слева, в центре - сын Романа Шухевича Юрий-Богдан).





Рассекреченная подлость МГБ СССР.














Документы из германских архивов о розыске Романа Шухевича и других украинских подпольщиков.














Рассекреченный документ из архивов КГБ СССР о кампании компрометации Теодора Оберлендера.






Из архива СБУ Львовской области. Списки расстрелянных. Июнь 1941 года, тюрьма на Лонцкого.









Из архива ЦРУ. Доклад о взаимодействии Абвера и украинских националистов (упоминается о том, что это происходило в тайне от СС, СД и даже НСДАП).




Герберт Ромерштейн, директор Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency).




Карикатура на Степана Бандеру (из агитпропа).




Карикатура на УПА.




Документ из Германского ГосАрхива о связях ОУН(Б) с евреями.





Материалы Нюрнбергского трибунала по ОУН.





Из архива ЦРУ. Заявление Аллена Даллеса на секретном заседании сенатского комитета США 27 июня 1947 года.






Министр обороны Польши перед могилой генерала УНР.







ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ УБИЙСТВ. СССР ПОД МИКРОСКОПОМ

(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")


Размышляя над результатами суда в Париже над убийцей С.Петлюры мне вспомнились несколько ситуаций, когда жертвами политических убийств становились не противники СССР, а наоборот его слуги, функционеры и ответственные лица. Для начала информация по делу об убийстве Симона Петлюры:  
анархо-коммунист Самуил Шварцбард (39 лет, участник Первой Мировой и Гражданской войн) убил 26 мая 1926 года в Париже главу УНР в изгнании Симона Петлюру. Мотив - месть за погромы еврейского населения в Украине в период 1918-1921 годов. 
Суд - октябрь 1927 года.
Приговор убийце - полностью оправдан и освобождён.

А теперь общие сведения в хронологическом порядке по каждому случаю убийств уже советских официальных лиц:

- юнкер, член партии народных социалистов Леонид Каннегиссер (22 года) убил 30 августа 1918 года председателя Петроградской ЧК Моисея Урицкого.
Мотив - «Я еврей. Я убил вампира-еврея, каплю за каплей пившего кровь русского народа. Я стремился показать русскому народу, что для нас Урицкий не еврей. Он — отщепенец. Я убил его в надежде восстановить доброе имя русских евреев».
Суд - не было
Приговор убийце - расстрел, приведён в исполнение в октябре 1918 года.  


- гражданин Швейцарии, Морис Конради (из семьи обрусевших швейцарцев, 26 лет, капитан Российской армии, участник Первой Мировой и Гражданской войн) убил 10 мая 1923 года в Лозанне члена советской делегации Вацлава Воровского (представитель большевиков в Швеции, Италии и Швейцарии).
Мотив - месть большевикам, борьба с большевизмом  
Суд - ноябрь 1923 года
Приговор убийце - полностью оправдан и освобождён.


- бывший российский гражданин, Борис Коверда (русский, 19 лет) убил 7 июня 1927 года в Варшаве полномочного представителя СССР в Польше Петра Войкова (непосредственно причастного к расстрелу семьи императора России Николая II и продаже царских ценностей за границу)
Мотив - месть за красный террор, "убивал не как дипломата, а как посланника Коминтерна".
Суд - июнь 1927 года
Приговор убийце - пожизненное заключение, заменённое на 15-летний срок. Отбыл 10 лет и был амнистирован.
 


- гражданин Польши, Николай Лемик (украинец, 19 лет) убил 21 октября 1933 года во Львове секретаря советского консульства во Львове Алексея Майлова (сотрудник Иностранного Отдела ОГПУ, полномочный представитель Сталина по контролю над дипломатическими учреждениями СССР на территории Польши).
Мотив - возмездие за Голодомор в Украине (1932-1933).
Суд - октябрь-ноябрь 1933 года
Приговор убийце - пожизненное заключение, отсидев 6 лет бежал с этапа в сентябре 1939 года во время начала Второй Мировой войны.  


Давайте проанализируем. Все убийцы советских посланников были признаны виновными и понесли весьма суровые наказания, за исключением лишь швейцарца Конради, следует указать, что убийство ним Воровского повлекло за собой немедленный разрыв дипломатических отношений между СССР и Швейцарией на почти четверть века. Но должен отметить, что суд, и действия адвокатов Конради очень пристально изучались советской стороной, потому стратегия адвоката Анри Торреса, защитника Шварцбарда в деле по убийству С.Петлюры, базировалась и во многом копировала успешные действия защиты Конради. Таким образом суд в Париже 1927 года стал своеобразной местью СССР за оправданного Швейцарией 4 годами ранее Мориса Конради.
Что ещё бросается в глаза, так это возраст убийц. Им всем 19-26 лет за исключением лишь 39-летнего Шварцбарда. Судовые процессы проходили в течении максимум 6 месяцев после убийства, лишь 2 исключения: суда над Каннегиссером не было вообще, а суд над Шварцбардом состоялся через 1.5 года после смерти С.Петлюры, и за это время, для подготовки к процессу А.Торрес посетил СССР, где его принимали на высоком уровне и снабдили всеми необходимыми документами для защиты.



Приведу здесь любопытное стихотворение Константина Бальмонта:

Буква «Ка»

Люба мне буква «Ка»,
Вокруг неё сияет бисер.
Пусть вечно светит свет венца
Бойцам Каплан и Каннегисер.

И да запомнят все, в ком есть
Любовь к родимой, честь во взгляде,
Отмстили попранную честь
Борцы Коверда и Конради.








Л.Каннегиссер (слева), М.Урицкий (справа).




М.Конради (слева) и В.Воровский (справа).







П.Войков.




Н.Лемик в суде (слева) и А.Майлов (справа).




С.Петлюра




С.Шварцбард в суде.

2. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(II) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина II.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи все це по телевізору і не маючи можливості навіть поглянути на оригінальний документ, Авраам, з його досвідом радянського слідчого-криміналіста, відчував почуття великої незручності. У той період ми, так само, як і більшість людей в країні, ще не брали під сумнів сам факт, що перед судом стоїть «Іван Грозний». Однак слабкість і явна неспроможність доказів, які представляла суду прокуратура, викликали все більшу незручність і почуття тривоги. (17)

Нарешті 8 травня 1987 року було оголошено виступ експерта-історика професора тель-авівського університету Матитьягу Майзеля, який спеціалізувався в області радянської історії. На той час ми вже добре знали, до якої міри західна і, зокрема, ізраїльська історіографія перебуває під радянським впливом, без будь-якої критики приймаючи радянську версію всіх історичних подій. Тому ми насторожилися і почали слухати з подвоєною увагою.
Для початку професор спотворив дати, що стосуються історії власовської армії (РОА), стверджуючи, що вона була створена лише в листопаді 1944 року, а її українська дивізія - в січні 1945 року що не відповідає дійсності. (18)

Але цим професор Майзель не обмежився, збагативши свій виступ розповіддю про те, що голод періоду «колективізації» в Україні в 20-30-ті роки, що забрав мільйони (за різними даними від 6 до 8 мільйонів) життів українських селян, був організований самими українськими селянами, які «за антирадянським міркувань палили врожаї і різали худобу». Далі він розповів суду про катинський злочин - розстріл в лісі поблизу білоруського села Катинь сотень польських офіцерів - цвіту польської аристократії - на початку Другої світової війни, повідомивши, що цей злочин було скоєно німцями. Насправді - і це було на той час вже широко відомо на Заході - цей злочин було скоєно радянською владою після передвоєнного поділу Польщі за пактом Молотова-Рібентропа. Розстріляні в своїх військових мундирах поляки були на швидку руку поховані в тому ж лісі. (Випадкові свідки, одному з яких, хлопчикові-пастушку, було в той час 14 років, досиджували все життя в повній ізоляції у в'язниці міста Володимира, про що нам стало випадково відомо в 1977 році в рамках розслідування долі Рауля Валленберга). Німці, захопивши цю територію, знайшли братські могили, розкопали їх, знайшовши при цьому і неспростовні документальні докази того, що розстріл був проведений радянськими військовослужбовцями, і, звичайно, не пропустили можливості використовувати цей радянський злочин в своїх пропагандистських цілях. Однак радянська влада повністю заперечувала факт своєї причетності, заявивши, що німці самі розстріляли поляків, а потім самі ж і розкопали їх для показу журналістам. Після війни - аж до 1990 року - радянські історики продовжували наполягати на тому, що Катинь - це злочин німців. І ось тепер цю брехню безсоромно повторював ізраїльський історик. Повторював абсолютно без потреби, просто для нагнітання пристрастей, тому що ця брехня ніяк не могла ані довести, ані спростувати автентичність «документа Травники», або чи був Дем'янюк «Іваном Грозним». (19)

... в середині червня 1987 року в нас в будинку пролунав телефонний дзвінок, і я зняла трубку. Авраам був в садочку, і, щоб не змушувати його даремно обтяжувати його єдину ногу, я запитала людину, хто він і з якого питання він хоче говорити з Авраамом Шифріним. Він назвався доктором Юлієм Нудельманом і сказав, що телефонує за дорученням адвокатів Дем'янюка запитати, чи не погодиться Авраам виступити на процесі як експерт з історії створення підробок КДБ і їх використання в західних країнах. Ім'я Нудельмана мене різонуло: не бувши з ним особисто знайома, я знала, що Авраам вже давно виключив цю людину з числа своїх знайомих і вважав, що йому не можна подавати руку. Проте, ані хвилини не замислюючись, я відповіла: «Звісно, ​​так. Однак з Вами Авраам розмовляти не стане. Нехай адвокати Дем'янюка подзвонять йому». Після цього я пішла в сад і переказала Аврааму зміст розмови. Він повністю схвалив мою відповідь. Кілька годин по тому подзвонив адвокат Йорам Шефтель, і Авраам підтвердив свою готовність виступити на процесі, підкресливши при цьому, що він не має наміру стосуватися ані особи обвинуваченого, про якого він нічого не знає, ані документа, на якому будується обвинувачення. Він буде говорити про те, що йому достеменно відомо з його власного досвіду роботи криміналіста в СРСР, а також на підставі знань, набутих в процесі багаторічного вивчення радянської пенітенціарної системи і системи КДБ. На ці теми Авраам на той час вже опублікував чимало досліджень, проведених в рамках створеного ним Центру Досліджень в'язниць, псіхтюрем і концтаборів СРСР, і виступав з показаннями в американському Сенаті.» (20)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(17) - Авраам Шифрін, демобілізувавшись після Другої світової війни, служив старшим слідчим по кримінальних справахв в Краснодарському краї, отримавши в своє підпорядкування 120 слідчих. Йому було тоді 22 роки. Після одної гучної справи, завдяки особистому заступництву Льва Шейніна, який по суті врятував Авраама від гніву партійних бонз, Авраам був переведений в Тулу, на аналогічну посаду - старшого слідчого області. А через деякий час, начальник Авраама, був переведений до Москви на посаду заступника міністра озброєння (міністром тоді став маршал Устинов) і взяв Авраама на посаду головного юрисконсульта міністерства. Ця позиція дала Аврааму доступ до надсекретної інформації, до документів за підписом Сталіна.

(18) - В складі РОА ніколи не було української дивізії, а сама РОА була створена не в листопаді 1944, а на початку 1943 року, коли почалося формування підрозділів армії.

(19) - Ці інсинуації видають професора Майзель не просто як апологета СРСР, але як радянського пропагандиста чи безграмотного дурня, що якимось чином отримав таке високе звання і посаду в університеті Тель-Авіва.

(20) - Фігура Ю.Нудельмана досить дивна і судячи з реакції А.Шіфріна, досить далека від ідеалів моральної чистоти. Показання свідка А.Шіфріна перед підкомітетом сенату США з внутрішньої безпеки і комітету Конгресу по банках і валюті в 1973 році надали найповніший (на той момент) список радянських виправно-трудових таборів.





Авраам Шифрін на фронті.






Дослідник Голодомору Джеймс Мейс.






Радянський архівний документ по Катині з підписами і резолюціями радянських лідерів (1940).







Радянський архівний документ по Катині адресований Хрущову (1965).






=======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Шефтель чесно попередив Авраама, що в результаті його виступу на стороні захисту, його чекає хвиля нападок і потоки ненависті та бруду з боку преси. Однак Авраама це не злякало: він буде говорити правду, і якщо винесений судом вирок буде заснований на справжніх доказах, то правдиві свідчення лише піднімуть репутацію ізраїльського правосуддя. Як же ми були тоді наївні! Як тільки стало відомо, що свідком-експертом на стороні захисту буде виступати колишній В'язень Сіону Авраам Шифрін, над нами буквально розверзлася сльота небесна, і полився безперервний потік ненависті. Навіть наш п'ятирічний син приходив з дитячого садочка з питаннями, чому «тато продався і захищає вбивцю євреїв». Телефон дзвонив безперервно, і друзі намагалися відрадити Авраама від цих планів, а ненависники бризкали слиною, не шкодуючи прокльонів. Дзвонили і журналісти, які хотіли взяти інтерв'ю і отримати пояснення його мотивів для вирішення «виступити на захист вбивці». «А хіба він вже засуджений? - питав Авраам, - я думав, що його винність належить визначити суду?», після чого вони, злобно шипінням припиняли розмову і писали про Авраама всякі гидоти. (21)

26 жовтня 1987 року Авраам зайняв трибуну свідків. Перед ним височіла гора книг по історії КДБ, сенатських слухань та інших матеріалів. Всі копії сторінок, на які він мав намір посилатися, були заздалегідь передані прокурору Мікі Шакеду. Шакед почав з того, що спробував відхилити персону Авраама як свідка-експерта на тій підставі, що він «просто злісний антисовєтчік». Шефтель парирував, що про виступ Шифріна прокуратурі було повідомлено за два місяці до його виступу, і вона весь цей час не заперечувала. Після довгих сперечань Авраам був все ж допущений до дачі показань. (22)

Відповідаючи на питання Шефтеля, він розповів дуже багато про історію підробок, які КДБ засилав на Захід з різними провокаційними цілями, навівши приклади того, як підкинуті тим чи іншим діячам підроблені листи і документи викликали політичні і дипломатичні конфлікти між країнами Заходу. (23)

Відповів Авраам, звичайно, і на питання про те, як проходила колективізація в Україні, і про історію катинського злочину і на закінчення сказав буквально пророчу фразу: «Сьогодні ізраїльський суд прийме радянську версію катинських подій, а пройде кілька років, і радянська влада, прагнучи відмитися від злочинів своїх попередників, оголосить, що вони з'ясували правду. Як буде після цього виглядати ізраїльське правосуддя?!» Саме це і сталося менш ніж за два роки, коли Горбачов почав «пєрестройку» і визнав, що розстріл польських офіцерів в Катині був здійснений за наказом радянського політичного керівництва...». (24)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(21) - мені особисто, це дуже нагадує спроби деяких радянських євреїв назвати мене франкістом, петлюрівцем, бандерівцем, який, наплювавши на пролиту кров своїх предків (і всього прогресивного людства!) продавшись ворогам, захищає «кривавих катів єврейського народу». Як казав цар Соломон - «ніщо не нове під Сонцем».

(22) - задумаємося, ізраїльський прокурор, людина маюча владу називає В'язня Сіону, Авраама Шифріна, злісним антисовєтчіком, намагаючись відкинути його кандидатуру як свідка-експерта. Тобто всі жертви радянських сіоністів-дисидентів марні?! Виходить ізраїльський прокурор Міка Шакед мало чим відрізняється від радянського прокурора Вишинського, для якого визнання обвинуваченого було «царицею доказів»?

(23) - Я вже писав про показання на сенатських слуханнях офіцера радянських спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбіна) про те, що в НКВС існував спеціальний відділ дезінформації, який займався виготовленням всіляких документів і подальшим їх продажем і/або розповсюдженням на Заході.

(24) - Авраам Шифрін, був абсолютно правий, намагаючись врятувати ізраїльське правосуддя від ганьби. Путинська Росія й досі намагається покласти провину за розстріл польських військовополонених на нацистську Німеччину.





Авраам Шифрін.




Документ стосовно сенатських слухань А.Орлова.




Дипломатичний паспорт Олександра Орлова (Льва Фельдбіна.



===========

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Розібравши «документ Травники», що називається, «по кісточках», експерт, британський професор Юліус Грант (найбільший в світі авторитет в галузі криміналістики, він закінчив Лондонський університет по факультету хімії в 1925 році і прославився ще студентом, беручи участь в групі експертів, які встановили автентичність мумії фараона Тутанхамона) заявив, що у нього немає сумнівів в тому, що це підробка, хоча б з тієї причини, що підпис не належить обвинуваченому, а світлина була переклеєна туди з іншого документа. Він взявся визначити, коли саме світлина була переклеєна, - для цього лише потрібно відділіти її від документа. «У цьому немає потреби», сухо зупинив його суддя Левін...». (25)

Коли почався контр-допит, прокурор Шакед спробував дискредитувати Авраама за допомогою тих дурниць, які писали ізраїльські журналісти в численних статтях на основі взятих у Авраама інтерв'ю на теми парапсихології. Неосвічені і повні апломбу, вони писали іноді повну ахінею, посилаючись при цьому на Шифріна. Ось такі цитати і насмикав з їх статей прокурор, щоб показати повну неспроможність свідка. Авраам, однак, все це відкинув, заявивши, що він не може нести відповідальності за дурість і неуцтво ізраїльської преси, і якщо в цитованих статтях дійсно все це написано, то їх авторів потрібно відсторонити від роботи і заборонити їм писати. Журналісти, звичайно, в боргу не залишилися і в той же день в своїх репортажах із залу суду облили Авраама цебрами бруду. (26)

Не залишилися осторонь і колишні в'язні Сіону, яких чимало було присутнє на суді, особливо в дні виступу Авраама. Не розуміючи, навіщо Авраам погодився виступати, і, вважаючи, що неважливо, в чому насправді винен «цей український гой», його все одно слід повісити, і не потрібно заважати суду у винесенні відповідного рішення, вони охоче давали інтерв'ю пресі, придумуючи дурниці, які бруднили Авраама, для того, щоб підірвати довіру до його виступу в цілому. (Це, звичайно, було для нього найболючішим ударом, який, в кінцевому рахунку, привів його до інфаркту). (27)

З приводу факту фальсифікації «документа Травники», Авраам промовив: «Сьогодні ви винесете вирок людини до смерті на підставі радянської підробки, засланої з метою провокації, а через якийсь час радянська влада оголосить, що виявилася помилка, винні покарані, а ізраїльтяни стратили невинну людину. Відповідатимуть за це євреї України, і там проллються ріки єврейської крові!». У відповідь на це суддя Левін хіба що ногами не тупотів, але кричав не своїм голосом: «Не сміти загрожувати ізраїльському суду!». (28)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(25) - Як ми бачимо, суд не був зацікавлений в знаходженні істини. Перед ним стояло завдання знайти цапа-відбувайла, незважаючи на доводи експертів і принцип презумпції невинуватості.

(26) - Журналісти як завжди і всюди полювали за «смаженими качками» і людина яка відкрито критикувала їх профнепридатність, ставала ворогом, проти якого велася жорстока війна. Хіба ми не спостерігаємо те ж саме сьогодні?

(27) - Таке ставлення не прикрашає тих, хто був кинутий радянським режимом в табори і в'язниці під надуманими приводами і по підтасованим доказам. Елеонора не вказала їх імена тому, що суд совісті страшніше і безпощадніше будь-якого суду, і хоч знахідка доказів непричетності Дем'янюка до злочинів «Івана Грозного» скасувала вирок суду, підтвердивши тим самим затвердження А.Шіфріна, але тим не менше деякі в'язні Сіону бойкотували і ігнорували похорон Авраама Шифріна.

(28) - А.Шифрін, розпізнав чергову спробу СРСР розіграти «єврейську карту» і внести ще більший розкол між єврейським та українським народами. Перебуваючи 10 років в ув'язненні поруч з українськими патріотами, він зрозумів, що діалог, дружба і взаєморозуміння між народами і можливі і необхідні.





Авраам Шифрін, праворуч від нього Голда Меїр.





Професор Юліус Грант.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.


==============

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...виступав потім експерт, професор голландського університету Ліден, Віллем Вагенаар, фахівець з експериментальної психології і вказав, що фото-колажі, за якими в'язні впізнали в Дем'янюку «Івана Грозного», абсолютно не професійні і юридично неприйнятні. Власне, виступати по цій темі була спочатку запрошена професор Університету Сіетл, Елізабет Лофтус, найбільший авторитет з експериментальної психології і, особливо, з психології фото-впізнання, яка написала книгу: «Показання свідків впізнання». Однак професор Лофтус, єврейка, відверто заявила адвокату Шефтею, що, оскільки всі її друзі і родичі вірять, що Дем'янюк - це «Іван Грозний», вона не може піти на скандал з ними і погодитися на виступ на стороні захисту. Вона навіть опублікувала в журналі «Newsweek» (29 червня 1987 року) статтю з поясненнями, чому вона не може прийняти запрошення виступити на стороні захисту. Але розуміючи, що звинувачення, що будується майже цілком на фото-упізнанні, не може бути достатніми для засудження людини, і з міркувань професійної етики, вона порекомендувала свого колегу, професора Вагенаара. Це зайвий доказ того, що єврейський світ заздалегідь виніс Дем'янюку обвинувальний вирок, і ніякі факти і свідчення його невинності не могли похитнути впевненість євреїв у всьому світі, що він і є «Іван Грозний». 25 квітня 1988 року суд в Єрусалимі визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним і засудив його до повішення. (29)

Суддя Левін найбезпардоннішим чином продемонстрував зневагу правосуддям, коли, ледь підписавши смертний вирок і добре знаючи, що належить слухання апеляції, відправився з лекціями в Америку, в ході яких він говорив: «На нас не робить ніякого враження, коли людина говорить - я не винен. Невинність повинна бути доведена!».
До цього часу одним з базових принципів юриспруденції вважалося якраз протилежне - саме винність повинна бути доведена в суді!

Юридична громадськість Ізраїлю мовчки погодилася з юридично неприйнятним вироком, і знайшлося лише двоє людей, які насмілилися сказати правду. Першим був відставний суддя Верховного суду Хаїм Коен, який в інтерв'ю місцевій газеті «Аль Ха-Шарон» сказав: «Це був спектакль для публіки. Будь-яка подібність з процесом правосуддя була чисто випадковою».
Другим став колишній суддя окружного суду Єрусалима Дов Ейтан, який повернувся до адвокатської практики і погодився приєднатися до Й.Шефтеля, щоб представляти Дем'янюка в апеляції до Верховного суду. Перед цим він сказав Шефтелю, що цей процес був знущанням над правосуддям. Ейтан загинув при загадкових обставинах напередодні відкриття слухання апеляції, випавши з вікна 15 поверху «Мигдаль а-ір» - висотної будівлі в центрі Єрусалиму, куди він відправився для зустрічі з кимось. З ким він повинен був зустрічатися, так і залишилося нез'ясованим, а його загибель пояснили як самогубство, хоча перед відходом на цю фатальну зустріч Ейтан домовився через годину зустрітися з дружиною, щоб йти купувати новий костюм для виступу на процесі.

На похоронах Ейтана один з «активістів», які вимагали негайної смерті Дем'янюка, хлюпнув кислотою в обличчя Шефтеля, в результаті чого той тільки дивом не втратив око...». (30)


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(29) - Наведу тут пояснення Герберта Ромерштейна, американського історика, письменника, директора Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency): «...Розпад Радянського Союзу дозволив отримати доступ до файлів КДБ в Україні і , ймовірно, врятував цій людині життя. Докази показали, що «Іван Грозний» був Іваном Марченко, а не Дем'янюком. Ізраїльський суд, вивчивши нові докази, скасував вирок Дем'янюку і дозволив йому повернутися в Сполучені Штати.
Виникає питання - ким же був Марченко? Він був радянським військовополоненим, який змовився працювати на нацистів охоронцем концтабору. Звіт КДБ 1961 року про допиті Сергія Василенка показав, що це Іван Марченко був людиною, якого євреї в таборі називали «Іваном Грозним».
Що ще більш важливо, КДБ знав, що ще до кінця війни Марченко поїхав до Югославії і приєднався до комуністичних партизанів Тіто. Після війни він залишився в Югославії, і МДБ знало про його місцезнаходження в 1948-1949 роках.
Влітку 1948 року Сталін порвав з Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму».
Ця тема пронизувала і всю радянську пропаганду. Однак навіть пропаганда МДБ ніколи не вказувала на те, що уряд Тіто вкривав Івана Марченко, нацистського військового злочинця, відомого як «Іван Грозний». У зв'язку з цим виникає питання, чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС-МДБ?...».

(30) - На жаль, на процесі Дем'янюка ізраїльське суспільство показало, що йому не потрібна правда і знаходження дійсних злочинців. Вибрані випадково або навмисно обвинувачені, ще задовго до вердикту суду, за допомогою ЗМІ стають злочинцями, а їх захисники - паріями, проти яких легітимно будь-яке насильство, брехня, психологічний тиск і інсинуації. У підсумку, юридична система країни стає гуттаперчівою і податливою для будь-яких політично-вмотивованих рішень зверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрін і Елеонора Полтіннікова-Шифрін.



Початок статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34148.html

1. ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ

(I) ПРОЦЕС І.ДЕМ'ЯНЮКА. ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНОЇ ОПЕРАЦІЇ - Частина I.


(З книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")


Цей матеріал грунтується на статті Елеонори Полтіннікової-Шифрін «Процес Дем'янюка». Елеонора, ізраїльський громадський і політичний діяч, перекладач, журналіст, правозахисник, дисидент, голова партії «Емін Ісраель», дружина Авраама Шифріна - одного з безпосередніх учасників процесу над охоронцем нацистського концтабору, Іваном Дем'янюком. Тема ця дуже важка і на думку автора, описуваний судовий процес став відправною точкою як для збочення ізраїльського правосуддя, так і для спроб скомпрометувати Ізраїль.



Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «Двадцять років тому в Ізраїлі проходив судовий процес (1987), що зробив доленосний вплив на подальший розвиток ізраїльського правосуддя і ізраїльське суспільство в цілому, хоча мало хто з тих, що жили тоді в Ізраїлі і спостерігали за тим, що відбувається, погодиться сьогодні з такою оцінкою тих подій. Проте, на моє глибоке переконання, низький рівень правосвідомості ізраїльського суспільства, преси і політичного керівництва країни призвів до того, що двадцять років тому суспільство зажадало від суду юридично не виправданого вироку, і суд погодився замінити юридично прийнятні докази емоціями які володіли суспільством. Іншими словами, система правосуддя була використана для винесення несправедливого вироку, який виглядав ідеологічно виправданим в очах переважної більшості ізраїльтян. Однак порушення принципів правосуддя зі схвалення всього суспільства і громадська легітимація підтасування фактів в суді заради винесення ідеологічно прийнятного вироку не могли згодом не вдарити бумерангом... Волею долі, мені і моєму нині покійному чоловікові Аврааму Шифріну довелося взяти безпосередню участь у подіях двадцятирічної давності, які поклали початок цьому процесу втрати моральних орієнтирів у суспільстві, і спостерігати поблизу то, що продовжує трагічно відбиватися на долях нашого народу сьогодні (1).

Протягом усіх минулих років люди - як жили тоді в країні, так і ті, що приїхали пізніше - нерідко запитували мене: як сталося, що В'язень Сіону Авраам Шифрін, який віддав стільки років свого життя сіонізму і єврейській державі, виявився серед свідків захисту Івана Дем'янюка, якого звинувачували в пособництві нацистам у знищенні 900 тисяч євреїв?

20 років тому мій чоловік, Авраам Шифрін, став другим з найбільш ненависних людей в Ізраїлі. Першим був адвокат Йорам Шефтель, захисник Івана Дем'янюка, екстрадованого з США до Ізраїлю в 1986 році для суду за звинуваченням в тому, що він був оператором газової камери у таборі смерті Треблінка на прізвисько «Іван Грозний», і особисто знищив близько 900 тисяч євреїв. Авраам став об'єктом ненависті, погодившись виступити на процесі в ролі експерта з гебешних підробок. (2)

...В усякому разі, саме в 1976 році в нью-йоркській української комуністичної газеті «The Ukrainian Daily News» була надрукована фотографія документа, що став відомим згодом як «документ Травники». Це була копія посвідчення з тренувального нацистського табору Травники в Польщі, де радянські військовополонені, які перейшли на бік німців, проходили навчання перед мобілізацією в допоміжні війська СС. Світлину супроводжувала стаття, в якій говорилося, що колишній власник цього посвідчення Іван Дем'янюк є нацистським військовим злочинцем і мешкає в США.

Ця публікація і стала підставою для звинувачення Івана Дем'янюка, людини абсолютно нічим не примітної, що жила в Клівленді (штат Огайо) і працювала механіком на автомобільному заводі Форда, спочатку в тому, що він був охоронцем в одному з нацистських таборів, а потім навіть і в тому, що він «Іван Грозний» - кат з Треблінки.

Редактор згаданої української газети, Михайло Ганусяк (3), успішно поєднував з видавничою діяльністю роботу на радянські «органи», проводячи у своїй газеті радянську політичну лінію. У своїх публікаціях і в виданої в 1976 році книзі «Lest We Forget» він відзначав тривожні ознаки міцніючої співпраці євреїв, українців та інших поневолених народів в боротьбі проти СРСР. Немає нічого дивного в тому, що саме цей агент Москви надав сторінки своєї газети для провокації, що перетворилася - за допомогою американських інтересантів, а згодом і ізраїльських державних діячів - в відверту змову... »
.


Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(1) - на мій погляд судовий фарс щодо Ігаля Аміра, що стріляв у прем'єр-міністра Ізраїлю И.Рабина, - наслідки злочина перед совістю ізраїльського правосуддя в справі Дем'янюка. Всі моральні норми на догоду політичним інтересам, були зламані ще в 1987 році.

(2) - про підробки НКВС в справі псевдо-конференції ОУН(Б) і в справі по дифамації Ярослава Стецька мені вже доводилося раніше писати і приводити детальні аналізи. Докладні відомості про те, що НКВС займався виготовленням подібних «поганок», дав у своїх свідченнях перед сенатським комітетом США в 1957 році, один з ключових працівників НКВС А. Орлов (він же Л.Фельдбін).

(3) - стосовно товариша Ганусяка і його провокативних газетних публікаціях, я наводив відомості в матеріалі про Ярослава Стецька і спецоперації КДБ СРСР. І в справі Стецько і в справі Дем'янюка, активний член компартії США, українського походження, разом зі своїм подільником і партайгеноссе, єврейського походження, зробили все для того, щоб посварити і нацькувати один на одного український і єврейський народи.




Авраам Шифрін.




Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Йорам Шефтель.

===

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Спостерігаючи з боку і ще не знаючи, що вся справа побудована на привезеної з СРСР підробці, ми насторожено прислухалися - дуже недобрі асоціації та спогади викликало словосполучення «показовий процес». Однак в той період навіть ми, злісні антисовєтчікі, не підозрювали, що цей процес - результат міжнародної змови, в якої брали участь КДБ СРСР, американський Відділ по спеціальних розслідуваннях (OSI - Office of Special Investigations) (4) і влада Ізраїлю. Тільки в страшному сні могло б нам тоді приснитися, що Авраам буде виступати в цьому процесі, а вже тим більше - що вся ця ганебна для Ізраїлю і трагічна для Дем'янюка і його сім'ї історія - в якійсь мірі наслідок діяльності Авраама.

Виїжджаючи з СРСР на Захід, Авраам був впевнений, що продовжить боротися проти радянської влади - цього втілення Зла в сучасному світі. Ще у віці 14 років, втративши батька, безвинно арештованого і загиблого в таборах Колими, Авраам не тільки не зрікся його, як багато дітей репресованих в ті роки, але присягнувся помститися за нього і зробити все можливе, щоб злодійська влада звалилася. Все його подальше життя було підпорядковано цієї мети. І згодом, «знайшовши» для себе Ізраїль і глибоко усвідомивши своє єврейство, він продовжував вважати боротьбу з радянською владою за свій обов'язок і своєю місією в цьому житті, а саму цю владу - смертельним ворогом єврейського народу, не меншим, ніж влада гітлерівська. (5)

При цьому Авраам чітко усвідомлював: комунізм і радянський режим ворожий не тільки єврейського народу, а й українцям, прибалтам, кавказцям і всім іншим народам, поневоленим комуністичної імперією. І вважав за необхідне об'єднати їх усіх - як і громадян західних країн - для протистояння цьому Злу. Досвід таборів, де він не тільки спав на нарах з борцями за національну незалежність своїх народів, а й брав участь разом з ними в семи спробах втечі, навчив Авраама розбиратися в людях і визначати їх не за національною приналежністю, а за їх особисті якості. Сам він поводився так, що співтабірників звикли поважати не тільки його як особистість, а й його єврейство теж. Недарма ж, коли одного разу конвоїр на етапі спробував нацькувати на Авраама блатних, які теж перебували в вагонзаке, запропонувавши їм «наподдать цього жида», блатні - несподівано для Авраама - заявили: «Ти це начальник кинь, це не жид, це - ізраїльтян!». (6)

..він вважав, що «Захід» - його політики, його преса, його інтелігенція - налаштовані антирадянськи і розуміють небезпеку проникнення комунізму в так званий «вільний світ». Для Авраама було великим шоком, коли він виявив, що цей горезвісний «гнилий захід» - ще й боягузливий і прорадянський, і до того ж, як мухами, засиджений агентами КДБ. Виявилося: щоб боротися, потрібно шукати союзників. Радянська влада завжди діяла за принципом «розділяй і володарюй», нацьковуючи одні нації на інші і всіх разом - на євреїв, сіючи наклеп, недовіру і розбрат і заважаючи людям об'єднуватися в боротьбі проти своїх мучителів. На Заході, як з'ясувалося, найдієвішим методом нейтралізації антикомуністичних рухів і організацій було поширення агентами КДБ чуток і пліток про їх антисемітську налаштованість.

У 1975 році, Авраам рекомендував для участі в першому Міжнародному Сахаровському слуханні Славу Стецько, дружину Ярослава Стецько, який 30 червня 1941 року проголосив у Львові незалежну Українську державу, був заарештований за це нацистами і в 1941-1944 роках знаходився в концтаборі Заксенхаузен. Радянські агенти впливу зробили все, щоб не допустити виступу представника вільних українців, а заодно - і самого Авраама, як «злісного антирадянщика». Авраама вдалося відстояти, а ось Слава Стецько була відсторонена від участі в слуханнях. Але сам факт боротьби єврея Шифріна за право представника поневоленої України розповісти про радянські злочини проти українського народу, не залишився непоміченим...». (7)




Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(4) - Управління (або офіс) спеціальних розслідувань - це підрозділ Кримінального відділу Міністерства юстиції США створений в 1979 році - для розшуку, судового переслідування та вигнання з США нацистських злочинців, які незаконно проникли в країну і в минулому вчинили злочини проти людяності. У роки Холодної війни 1980-х років, цей підрозділ критикували за співпрацю з радянською владою і застосування наданих СРСР «доказів». Більшість переслідувань OSI була направлена проти іммігрантів з країн Балтії, і до офісу з підозрою ставилися групи емігрантів з тих країн, члени яких часто відмовлялися співпрацювати в розслідуваннях. У 1984 році ветерани зарубіжних воєн прийняли резолюцію, що критикувала OSI через використання доказів, наданих Радянським Союзом і тим не менш в справі Дем'янюка ці докази стали вирішальними.

(5) - озираючись на минуле і розглядаючи все нові і нові докази злочинів радянської влади проти людяності, часто приходжу до думки, а чи не була радянська влада гірша нацистської?

(6) - саме так, лише маючи самоповагу до себе і своєї нації ми можемо розраховувати на подібну повагу з боку інших народів. Неможливо оцінювати людину лише за фактом належності до тієї чи іншої нації. Все залежить виключно від особистісних якостей. На прикладі ставлення до Ізраїлю і України цей постулат багаторазово підтверджується.

(7) - 1-е Міжнародне Сахаровське слухання відбулося 17-19 жовтня 1975 року в Копенгагені. Міжнародне журі заслухало і опитало 24 свідка, більшість з яких зробили заяви щодо особисто їм відомих порушень прав людини в Радянському Союзі. Нічого дивного в тому, що туди не допустили Славу Стецько немає. Справа в тому, що вона була заступником керівника АБН (Анти-більшовицького Блоку Народів), а після смерті свого чоловіка - очільницею АБН. У зв'язку з цим цікаво розглянути мімікрію англомовної статті про АБН в Вікіпедії. За 14 років, з моменту створення 2 червня 2006 року, стаття зусиллями лівих пропагандистів перетворилася з інформаційної в «антифашистську» і тепер на сторінці красується портрет камрада Альфреда Розенберга з написом: «Альфред Розенберг у формі міністра Сходу. Те, що стало AБН, було засновано за його ініціативою в 1943 році.», а сама організація означена, як «крайня права націоналістична організація, що маскується під координаційний центр антикомуністичних емігрантських політичних організацій з Радянського Союзу та інших соціалістичних країн.»




Авраам Шифрін и Елеонора Полтіннікова-Шифрін.




Слава (Ярослава) Стецько.




Засідання АБН. Слава Стецько (друга праворуч) і Ярослав Стецько (крайній праворуч).




Подружжя Стецько.







Слава (Ярослава) Стецько в Канаді.


====

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Зрозуміло, Дем'янюк був далеко не першим українцем, на якого радянські «колеги» вказали американцям, як на пособника нацистів. Однак у випадках, коли у них були серйозні докази, радянські вимагали видачі підозрюваних для суду в СРСР, де їх швидко засуджували до табірних термінів або страчали. В даному ж випадку дуже швидко проявилася радянська зацікавленість в тому, щоб Дем'янюк був виданий в Ізраїль і засуджений євреями. І, знову ж таки, немає нічого дивного в тому, що допомогу в реалізації цієї ідеї вони отримали від свого ідеологічного соратника в Ізраїлі - Шимона Переса. (8) ...

В порушення елементарних правил процедури фото-впізнання, ізраїльські слідчі створили колаж світлин, в якому світлини обох підозрюваних були не тільки більше і ясніше інших, але і поміщені таким чином, що відразу звертали на себе увагу. Проте, жоден з десяти колишніх в'язнів Собібора, які мешкали в Ізраїлі, не вказали жодного з двох як знайомого їм по Собібору... Однак раптом сталася подія, якої не очікував ніхто, навіть радянські автори всього задуму. Перший же з колишніх в'язнів Треблінки, яким був запропонований той же колаж, негайно звернув увагу на дві великі світлини і несподівано вказав на знімок Дем'янюка, сказавши, що це Іван, оператор газових камер у Треблінці. З цього моменту напрямок слідства круто змінився, і ізраїльські слідчі почали шукати докази того, що Дем'янюк - це кат з Треблінки, прозваний «Іваном Грозним» за жорстокість і садизм якій особисто брав участь у знищенні близько 900 тисяч євреїв...

У 1977 році відділ міністерства юстиції, згодом перетворений в OSI, подав до Федерального суду США в Клівленді позов про анулювання громадянства Дем'янюка на підставі тверджень, що він - «Іван Грозний» з Треблінки. Однак вже до 12 серпня 1978 рока у OSI з'явилися неспростовні докази брехливості цих тверджень. Докази ці були отримані з Радянського Союзу в рамках паралельного розслідування справи Федоренко. З численних показань, що були в справі Федоренка, випливало, що оператор газових камер у Треблінці на прізвисько «Іван Грозний» мав прізвище Марченко. Серед отриманих документів були докладними описами зовнішності двох охоронців, які відповідали за функціонування газових камер у Треблінці - Миколи Шелаєва і Івана Марченка - і їх світлини, і близько не схожі на світлину Дем'янюка. Отримавши ці документи, прокурори з OSI приховали їх від адвокатів Дем'янюка і згодом від суду... (9)

Однак не одні лише співробітники OSI були зацікавлені в приховуванні доказів невинності Дем'янюка і в його засудженні. 25 серпня 1978 року Конгресмен Джошуа Ейлберг, якій тоді був головою підкомісії Конгресу по імміграції, направив лист Гріфіну Беллу, генеральному прокурору США:
«До мене дійшли відомості, що вийшли на поверхню недоліки в підготовці справи «США проти Дем'янюка», яка стосується процедури денатуралізації передбачуваного нацистського злочинця, який проживає в Клівленді, Огайо. Хочу висловити свою сильну заклопотаність з приводу неадекватної роботи звинувачення у цій справі. Повторення недавнього негативного рішення у справі Федоренка (тобто його виправдання в суді - Е. Ш.) у Флориді, це може звести до нуля і поставити під загрозу тривалі і наполегливі зусилля цієї підкомісії щодо позбавлення країни від цього небажаного елемента. Створення спеціального юридичного відділу, OSI, в рамках юридичного відомства було націлене на привнесення експертних знань і організованості в цей процес. Цьому відділу варто повністю довірити ведення цих справ. Я повністю підтримую передачу керівництва наданням роз'яснень у справі Дем'янюка в руки OSI. Ми не можемо дозволити собі ризик провалу ще одного рішення».

Таким чином, на стороні приховування свідчень з метою домогтися визнання винуватості Дем'янюка було багато інтересантів.

Нікому з них і в голову не могло тоді прийти, що кілька років тому завалиться «залізна завіса», і захист Дем'янюка добуде в радянських архівах ті самі документи, які OSI приховав від американського, а потім і від ізраїльського суду і, звичайно, від адвокатів обвинуваченого... ». (10)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(8) - Шимон Перес, один з лідерів лівої ізраїльської партії «Авода», член Соцінтерну. Про його ролі в справі Дем'янюка більш детально дивись нижче.

(9) - Одне з найтяжчих посадових злочинів для юриста - це приховування матеріалів, які виправдовують обвинуваченого або підтверджують його алібі. Все питання тут в тому: такі дії працівників OSI це спроба «врятувати мундир» або виконання завдання радянської сторони?

(10) - Тільки диво (і титанічні зусилля багатьох совісних людей!) врятувало від дуже великого міжнародного політичного і юридичного скандалу ізраїльське правосуддя, тому як покарання невинного кинуло б тінь і на вирок ізраїльського суду в справі Адольфа Ейхмана.




Авраам Шифрін.




Конгресмен Джошуа Ейлберг.




Шимон Перес (ліворуч) і Ясір Арафат.


======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...17 листопада 1993 року, вже після винесення виправдувального вироку по апеляції Дем'янюка у Верховному суді Ізраїлю, американський Федеральний апеляційний суд 6-го округу штату Огайо визначив як «навмисний обман суду» поведінку адвокатів OSI в 1978 році і в наступні роки. Федеральний суд визнав, що «адвокати OSI діяли з бездумною зневагою своїми обов'язками перед судом, коли вони не розкрили перед судом не менше трьох серій документів, які були в їхньому розпорядженні ще до того, як справа Дем'янюка досягла стадії судового розгляду». У рішенні суду сказано: «Тому ми вважаємо, що адвокати OSI діяли з легковажним нехтуванням істиною і обов'язками уряду не робити ніяких кроків, які могли б перешкодити обвинуваченому подати свій випадок цілком і чесно. Щодо обставин цієї справи - був здійснений обман суду».
У зв'язку з цим суд постановив: «в результаті цього і з вищезгаданих причин анулювати рішення обласного суду про екстрадицію на тій підставі, що рішення було видобуто нечесним шляхом в результаті неналежної поведінки прокуратури, який представляв собою обман суду». (11)

Але до цього пройшло 15 років, сім з яких Дем'янюк провів в ізраїльській в'язниці, понад 4-х з них - в очікуванні страти. І протягом усіх цих років адвокати OSI тримали в секреті неспростовні докази того, що за злочини «Івана Грозного» була засуджена до повішення інша людина. Більш того, коли єрусалимський обласний суд засудив Дем'янюка до смерті, OSI привітав ізраїльську прокуратуру з «успіхом». Один із співробітників OSI, Джордж Паркер, пішов у відставку, протестуючи проти приховування від суду фактів, спростовуючи провину Дем'янюка, однак і він мовчав протягом усіх цих 15 років! (12)

Співпраця між двома прокуратурами в навмисному підтасовуванні фактів з метою домогтися засудження обвинуваченого підтвердилося згодом, коли на вимогу конгресмена Джеймса Трафіканта було розсекречено досьє по цій справі. Серед багато іншого стало відомо, що через кілька тижнів після видачі Дем'янюка до Ізраїлю, в OSI обговорювали відповідь на позов його зятя Еда Нижника з вимогою, на підставі Акту про свободу інформації, видати йому всю папку зі справою Дем'янюка. З цього приводу Брюс Ейнхорн, головний прокурор OSI у справі Дем'янюка, написав одному з адвокатів відділу, Мартіну Заксу: «На підтвердження нашої бесіди на тему про те, які можуть бути наслідки, якщо ми погодимося видати наше досьє у справі Дем'янюка на підставі позовів по акту про свободу інформації. Я знайомий з фактами справи Дем'янюка, тому що був головним обвинувачем у цій справі. Мені відомий і той факт, що ми на даному етапі надаємо юридичну допомогу державі Ізраїль в розслідуванні і притягнення до суду Дем'янюка, виданого для суду в минулому лютому. Я можу заявити однозначно, що ми будемо категорично протестувати проти розкриття нашого досьє з таких причин: турбота про переконливість доказів ізраїльської прокуратури. Розсекречення наших матеріалів, швидше за все, розкриє і підірве стратегію ізраїльської прокуратури. Таким чином, ізраїльська прокуратура почала будувати справу на основі свідомо фальшивих доказів, підсунених двома «довіреними джерелами»: США і СРСР.» (13)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:

(11) - Випадок треба сказати кричущий, але в світлі того, що зараз, в даний момент відбувається в США, бачимо сумну тенденцію маніпуляції суспільною свідомістю на підставі вкидань тенденційної інформації.

(12) - Дем'янюк звичайно далеко не святий і зовсім не Праведник, він звичайний колабораціоніст, але навіть він, не заслуговував бути страченим за злочини іншої людини, на догоду громадській думці і в результаті дезінформаційною спецоперації СРСР.

(13) - Така кругова порука прокуратур двох країн підриває довіру до юридичної системи як такої і змушує задуматися про роль ЗМІ у формуванні громадської думки.




Авраам Шифрін.







Арманд Хаммер і М. Горбачов (праворуч).

======

Елеонора Полтіннікова-Шифрін: «...Показання всіх ізраїльських і американських слідчих, допитаних у суді, доводили, що процедура впізнання світлин проводилася незмінно з порушенням процесуальних норм. Навіть американський суд визнав, що впізнання світлин, які проводилися в Ізраїлі були неприпустимо навідними і підштовхували до бажаної для звинувачення відповіді, і відкинув їх як не маючі доказової цінності. Це стосувалося, в першу чергу, голови ізраїльської слідчої групи у справі Дем'янюка Алекса Иш-Шалома, який, не знаючи, як ще виправдати проведену ним і явно суперечить професійній етиці процедуру фото-впізнання, спробував навіть звалити відповідальність на прокуратуру, сказавши, що прокуратура заборонила йому - з «тактичних міркувань» - провести процедуру належним чином. І Алекс Иш-Шалом, і 82-річна Марія Радівкер, яка за 11 років до того проводила процедури фото-впізнання і писала протоколи, визнали, що світлини Федоренко і Дем'янюка були вдвічі більші за всіх інших світлин, узятих для колажу, і значно краще якістю. Вони також визнали, що знімок Дем'янюка був єдиним з круглим повним обличчям і великою лисиною і відразу впадав в очі. (14)

Другим доказом вважався «документ Травники». Це було посвідчення, яке видавалося надісланим в тренувальний табір Травники радянським військовополоненим, які згодились служити в допоміжних силах СС в гетто і таборах смерті. Існували серйозні підозри в тому, що документ був радянською підробкою, виготовленою в КДБ з метою провокації. Але незалежно від того, чи був присланий радянськими «колегами» документ справжнім, тобто, чи належав він насправді Дем'янюку, він ні в якій мірі не доводив, що Дем'янюк служив у Треблінці.

Гельмут Леонард, відставний сержант німецької поліції і колишній есесівський чиновник, який був відповідальним за картотеку в таборі Травники в 1942-44 роках, заявив: «Документ з Травників повинен містити позначку про направлення в есесівський табір Треблінка, якщо його власник дійсно там був хоча б протягом двох-трьох тижнів. Я б особисто зробив відповідне виправлення в картці в такому випадку». Потім він додав: «Кожне посвідчення має на собі дату його видачі. Службове посвідчення (а саме так визначався «документ Травники») без дати видачі - це не більше ніж груба підробка». Більш того, педантичний німець додав ще одну деталь, яка виключає можливість того, що цей документ був справжнім, при цьому належав Дем'янюку і цей Дем'янюк служив в Треблінці. Він сказав: «Вахман, затриманий в Треблінці з цим документом, був би заарештований, так як Треблінка перебувала поза району, визначеного в цьому посвідченні як дозволений для його власника. З цього документа випливає, що його власник міг бути швидше в Собіборі... Власник цього документа (навіть якби він був справжнім) підлягав би арешту з цієї причини, якщо б був виявлений в будь-якому селі поблизу Треблінки».

Було відомо, і цього не заперечував запрошений обвинуваченням експерт-історик професор Шефлер, що в липні 1944 року радянські війська захопили табір Травники настільки швидко, що німці не встигли спалити архіви. У радянські руки потрапили не тільки всі документи, а й канцелярські запаси, включаючи форми документів, ручки, чорнило, печатки і т.д. Тому легко було припустити, що там були і заздалегідь підписані місцевим начальством форми посвідчень, і КДБ міг в будь-який момент при необхідності внести в документ відсутні дані, в тому числі і підроблений підпис людини, проти якої затівалася вся провокація. (15)

«Документ Травники», привіз в Ізраїль радянський агент-мільйонер Арманд Хаммер у співпраці з тодішнім прем'єр-міністром Шимоном Пересом. Президент суддівської панелі Дов Левін, в порушення всіх критеріїв Верховного суду, членом якого він був, заявив: «Східний вітер пронісся по країні і приніс цей документ в кімнату Иш-Шалома (старшого слідчого ізраїльської поліції, який розслідував звинувачення проти Дем'янюка - Е.Ш .). Ім'я цього вітру зі сходу - Хаммер». І хоча сам Хаммер навіть не був запрошений до суду, щоб відповісти на питання, як і чому він отримав в руки цей документ (за яким він спеціально літав на своєму літаку в Москву), суд - в порушення законної процедури - прийняв «документ Травники» як «історичний документ». (16)



Алік Гомельський, КОМЕНТАРІ:


(14) - Тобто слідчі порушуючи всі інструкції підштовхували свідків до опізнання «потрібного» обвинуваченого.

(15) - Фахівці з підробки документів в СРСР були. Про це заявляв на сенатських слуханнях в США старший офіцер НКВС А. Орлов (Л.Фельдбін) ще в 1957 році. А при наявності такого запасу матеріалів з табору Травники зробити підроблені документи було не дуже складно. Саме через цей факт Авраам Шифрін і був запрошений як експерт по радянським підробкам документів.

(16) - Фігури Арманда Хаммера і Шимона Переса дуже цікаві хоча і абсолютно непорівнянні за масштабами. Людина, яка зустрічалася в Кремлі з Леніним в 1921 році (портрет Леніна з дарчим написом по-англійськи: «Товаришу Арманду Хаммеру від В.Ульянова (Леніна). 20.XI.1921» стояв у каліфорнійському будинку мільйонера серед найдорожчих реліквій до самої смерті Хаммера) і по суті підштовхнув товариша Ела Гора (лідера Демпартії США) до початку політичної кар'єри, заслуговує ОСОБЛИВОЇ уваги. У 1920-ті роки А.Хаммер брав участь в секретних операціях радянської військової розвідки і ОГПУ. Він був номінальним власником орендованих в Ризі торгових складів біля Центрального ринку і мав постійні апартаменти в готелі Roma. Для аналогічних цілей, на ім'я Хаммера, радянська Росія придбала естонський банк Harju Pank, четвертий за величиною в країні, за 250 тисяч доларів, переведених з секретного фонду Луб'янки в Нью-Йорку. Арманд Хаммер увійшов до ради директорів банку, а президентом зробив свого дядька. У 1926 році А.Хаммер запропонував створити в СРСР першу олівцеву концесію, яка в 1932 році була викуплена державою. Згодом це підприємство було відомо як Московський завод письмового приладдя ім. Сакко і Ванцетті. А.Хаммер виступив посередником між радянським урядом і американськими арт-дилерами і колекціонерами при розпродажі музейних цінностей СРСР. Залишивши на початку 1930-х років Радянський Союз, він продавав скарби династії Романових, старовину, картини, скульптури з Ленінградського Ермітажу, яйця Фаберже (справжні і фальшиві). Все це поставляло через Амторг ОГПУ.
Шеф ФБР Едгар Гувер, зібрав на Хаммерів досье № 61-280, що стало основою для звинувачень на адресу Арманда Хаммера в 1952 році. Однак домогтися увьязнення Хаммера в тюрму Гуверові так і не вдалося. Що стосується члена Соцінтерну Шимона Переса, то цей сірий кардинал ізраїльської політики був постійно зайнятий політичними інтригами і його роль в обміні реальних ізраїльських земель на міфічні обіцянки миру ще чекає історичної оцінки та всебічного розслідування. Пряме втручання цієї «солодкої парочки» в справу Дем'янюка стало по суті вирішальним.




Авраам Шифрін (праворуч).




Книга Авраама Шифріна.




Арманд Хаммер в своєму кабінеті (на задньому плані та сама світлина Леніна і праворуч від неї світлина Брежнєва, так би мовити від Ілліча до Ілліча...).





А. Хаммер и Л.Брежнєв.




Ш.Перес и Б.Х.Обама.


=====

Продовження статті тут:

https://agasfer1326.livejournal.com/34326.html

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЄВРЕЇ УКРАЇНИ ТА МДБ СРСР.

(за матеріалами книги Аліка Гомельського «Єврейсько-Українські відносини ХХ сторіччя»)
Переклад: Маріна Найдіч



Роман Шухевич ніяким «оберштурмфюрером СС» (як запевняють супротивники УПА) і тим більше «гауптманом СС» (як стверджує посол держави Ізраїль в Україні, Джоель Ліон) не був. Батальйон «Нахтиґаль», в котрому служив Р.Шухевич, не був підрозділом СС, а був частиною Абвера, тобто вермахту. Даних про участь Романа Шухевича в Шоа немає ані в «Яд Вашем», ані у істориків.
В кінці лютого - початку березня 2008 року Ізраїль відвідала група українських істориків і працівників СБУ з метою ознайомитися з документами про участь Романа Шухевича в Шоа, і конкретно влітку 1941 року, в складі батальйону «Нахтігаль» у вбивстві мирного єврейського населення міста Львова. Причиною цього стала заява директора «Яд Вашем» Йосипа Лапіда в ефірі радіостанції "Німецька Хвиля" про існування таких матеріалів в інституті. Під час зустрічі, керівництвом «Яд Вашем» було спочатку заявлено, що ізраїльська сторона не була готова передати документи оскільки вони не були зібрані для цього до окремого досьє. Однак пізніше, голова архівного відділу меморіалу, Хаїм Гертнер, зізнався, що такого досьє не існує. І також заявив, що, Йосип Лапід є політиком, а не фахівцем-істориком в цій галузі, отже його твердження про існування досьє на Шухевича не відповідає дійсності.

Однак відомо, що за проханням Р.Шухевича була виготовлена підробна метрика для єврейської дівчинки Ірини Райхенберг про те, що вона рідна дочка Романа та Наталії Шухевич.
З вересня 1942 до лютого 1943 Наталія Шухевич переховувала дівчинку у себе вдома. Коли у Львові стало небезпечно, для дівчинки виготовили нові документи на ім’я українки Ірини Василівни Рижко. Рік народження виправили з 1936 на 1937. За документами Ірина була дочкою загиблого радянського офіцера. Після арешту Гестапо Наталії Шухевич в 1943 році, Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в притулок для сиріт в жіночому греко-католицькому монастирі василіанок в Пилипово, біля містечка Куликов за 30 кілометрів від Львова. Ірина перебувала там до кінця війни, пережила окупацію і Шоа. Після війни вона переїхала в Київ. В 1956 році Ірина послала настоятельці монастиря листа зі своєю фотографією. Ірина померла в Києві у віці 72 років. Син Р.Шухевича, Юрій-Богдан, зустрічався з її сином вже після смерті матері, в тому числі і на Шухевичфест-2017.

Кампанія СРСР з дифамації колишнього командира батальйону «Нахтиґаль» Теодора Оберлендера, а разом з ним відповідно і українського командира підрозділу – Романа Шухевича була проведена наприкінці 1950-х років. Я оприлюднював і розсекречені документи КДБ і писав про те, чому і як проводилась пропагандистська кампанія СРСР проти Т.Оберлендера. Цитую роботу Герберта Ромерштейна «Розділяй і володарюй: кампанія дезинформації КДБ проти українців і євреїв».

«...Штазі повідомляла: «Майже щоденно ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої Світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і найлютішим голосом проти Заходу за часів комуністичної диктатури.
В 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра по справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з закидами проти Оберлендера, і на прес-конференції у Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командувачем підрозділу «Нахтиґаль», яке разом з німецьким Вермахтом билося проти Радянського Союзу. Це була правдива частина історії Нордена. Оманливою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...»


Доповню цей матеріал документом із німецьких архівів, які свідчать про те, що станом на 31 травня 1943 року, Роман Шухевич був у списку осіб, яких розшукувало Гестапо та СД на території генерал-губернаторства. Поряд із виділеним ім’ям Романа Шухевича також імена: Ярослава Старуха, Василя Сидора та Омеляна Грабця.

До уваги читачів наводжу тут фотокопії нещодавно розсекречених СБУ документів з архивів КДБ СРСР. Йдеться про план МДБ СРСР скористатися єврейською інтелігенцією міста Львова для розшуку Р.Шухевича і В.Кука, а також їх зв‘язківців. Цей план датовано червнем 1949 року.
Хочу звернути увагу на кілька ключових точок в цьому документі:

1) «...Зафіксовано неодноразові випадки, коли Роман Шухевич та інші видатні оунівці консультувалися у лікарів єврейської національності» - тобто, перебуваючи у підпіллі, Р.Шухевич (та інші члени ОУН) НЕОДНОРАЗОВО (виділяю це і підкреслюю!) зверталися за допомогою до єврейських лікарів. Це свідчить про те, що «кат єврейського народу» отримував медичну допомогу і ліки від євреїв. Роман Шухевич був достатньо відомою особою у Львові. Йому належала рекламна агенція, яка проводила час від часу такі нестандартні кампанії, про які потім говорило все місто. А ще Р.Шухевич був піаністом і часто акомпанував своєму молодшому брату-вокалісту, на концертах. Є ще один момент: деякі єврейські лікарі повернулися з УПА в місто (зрозуміло, про свою службу там вони мовчали) і вони знали Шухевича ще з підпілля. Якби Шухевич насправді вбивав єреїв в роки Другої Світової війни, як це намагалися і намагаються довести жертви радянського агітпропу, то серед євреїв, які щойно пережили Шоа, зрештою знайшовся б хтось, хто вважав би своїм священним обов'язоком допомогти знищити вбивцю і ката єврейського народу каральним органам СРСР, незважаючи ані на страх перед помстою УПА, ані на ненависть до радянської влади.

2) В документі вказано , що батько Романа, Йосип-Зиновій був «видатним адвокатом» і, з огляду на свою професію, був «добре відомим серед львівської інтелігенції» (в першу чергу, зрозуміло, єврейської). Насправді Йосип-Зиновій служив суддею, але це мало що змінює по суті. До речі, саме завдяки популярності Шухевичей в єврейському середовищі, їх родина була знайома з родиною Ірини Райхенберг.

3) Цинічне «...правильне та майстерне використання агентури з числа єврейської інтелігенції дає також можливість запобігати з її сторони двурушництву і зраді під час виконання наших завдань...» - перекладаючи з радянського жаргону на загальновживану мову, це комплекс заходів, винахідлива комбінація з брехні, підкупу, залякування погрозами самій людині і його родичам і друзям і т.д. і т.п. (в залежності від характеру і життєвої ситуації «об’єкта розробки»), якою робітники совєтіше гестапо планували змусити представників єврейської інтелігенції працювати на комуністів, і якою сподівалися попередити очікувані (саме так!) спроби саботажу їх вимог з боку їхніх примусових агентів. Зрештою, в цьому вони були великі майстри і фахівці...

4) Нехай українців не обурює той факт, що вербували євреїв для зради українських лідерів. І нехай євреїв не обурює той факт, що «заходи» ці планували й організовували офіцери МДБ з українськими прізвищами. У комуністів не було національності, совісті, віри і шляхетності.

Післямова

За кілька місяців після цього Роман Йосипович загинув в бою з загоном МДБ. Його захопленням займався особисто П.Судоплатов (так, саме той, хто в 1938 році вбив засновника ОУН Євгена Коновальця в Ротердамі!). Я дуже сподіваюсь, що серед мого єврейського народу знайшлося не так багато зрадників і дурнів в справі Романа Шухевича, незважаючи на те, що МДБ-КДБ вмів «вмовляти» людей, схиляючі їх до співробітництва.





Роман Шухевич.




Наталія Шухевич.




Наталія Шухевич. Фото з НКВД.




Юрій Шухевич з матір’ю і молодшою сестрою




Юрій-Богдан Шухевич з батьком.




Ірина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Володимир Гуща, син врятованої родиною Шухевич єврейки Ірини Райхенберг (на фото - крайний зліва, в центрі - син Романа Шухевича Юрій-Богдан).




Розсекречена підлість МДБ СРСР.














Сімейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидить на підлозі, другий зліва), Йосип-Зиновій (батько Романа) стоїть в верхньому ряду другий зліва, Романа-Євгенія (мати Романа) сидить в другому ряду третя зліва, на руках у неї молодший брат Романа, Юрій Шухевич, справа від неї Романа-Гермина (бабуся Романа), справа від неї Володимир (дід Романа).





Документи з німецьких архивів про розшук Романа Шухевича та інших українських підпільників.














ДЖЕРЕЛА:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh

РОМАН ШУХЕВИЧ, ЕВРЕИ УКРАИНЫ И МГБ СССР.

(по материалам книги Алика Гомельского "Еврейско-Украинские отношения. 20 век")


Роман Шухевич никаким «оберштурмфюрером СС» (как пытаются всех уверить противники УПА) и тем более "гауптманом СС" (как утверждает посол государства Израиль в Украине, Джоэль Лион) не был. Батальон «Нахтигаль», в котором служил Р. Шухевич, не был подразделением СС, а являлся частью Абвера, т. е. вермахта. Данных об участии Романа Шухевича в Шоа нет ни в «Яд Вашем», ни у историков.
В конце февраля - начале марта 2008 года Израиль посетила группа украинских историков и работников СБУ с целью ознакомиться с документами об участии Романа Шухевича в Шоа. Конкретно, летом 1941 года, в составе батальона «Нахтигаль» в убийстве мирного еврейского населения во Львове. Причиной этому стало заявление директора «Яд Вашем» Иосифа Лапида в эфире радиостанции "Немецкая Волна" о существовании таких материалов в институте. Во время встречи, руководством «Яд Вашем» было сначала заявлено, что израильская сторона не готова передать документы поскольку они не были собраны в отдельное досье. Однако позднее, председатель архивного отдела мемориала, Хаим Гертнер, признался, что досье как такового не существует. И также заявил, что Иосиф Лапид является политиком, а не специалистом-историком в этой области, следовательно его утверждение о существовании досье на Шухевича не соответствует действительности.

Однако известно, что по просьбе Р. Шухевича была сделана поддельная метрика для еврейской девочки Ирины Райхенберг о том, что она родная дочь Романа и Наталии Шухевич. С сентября 1942 до февраля 1943 Наталия Шухевич прятала девочку в своём доме. Когда во Львове стало опасно, для девочки изготовили новые документы на имя украинки Ирины Васильевны Рыжко. Год рождения исправили с 1936 на 1937. По документам Ирина являлась дочкой погибшего советского офицера. После ареста Гестапо Наталии Шухевич в 1943 году, Роману Шухевичу удалось переправить девочку в сиротский приют при женском греко-католическом монастыре василианок в Пилипово, возле городка Куликов в 30 километрах от Львова. Ирина пребывала там до конца войны, пережив оккупацию и Шоа. После войны она переехала в Киев. В 1956 году Ирина послала настоятельнице монастыря письмо со своей фотографией. Ирина умерла в Киеве в возрасте 72 лет. Сын Р. Шухевича, Юрий-Богдан, встречался с её сыном уже после смерти матери, в том числе и на Шухевичфест-2017.

Кампания СССР по диффамации бывшего командира батальона "Нахтигаль" Теодора Оберлендера, а с ним естественно и украинского командира подразделения - Романа Шухевича. Я публиковал и рассекреченные документы КГБ и писал о том почему и как проводилась пропагандистская кампания СССР против Оберлендера. Цитирую работу Герберта Ромерштейна "Разделяй и властвуй: кампания дезинформации КГБ против украинцев и евреев.":

"...Штази сообщала: «Почти ежедневно ведутся разговоры с членом Политбюро, ответственным за агитацию на Западе, товарищем [Альбертом] Норденом или товарищем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комитета и председателем комиссии по агитации Политбюро». Альберт Норден был активистом коммунистической партии Германии с 1920 года, когда ему было 16 лет. Во время Второй Мировой войны он действовал в Соединенных Штатах как коммунистический пропагандист. В Восточной Германии он был самым громким и самым злобным голосом против Запада при коммунистической диктатуре.
В 1959 году он возглавил клеветническую кампанию против федерального министра по делам беженцев в Западной Германии Теодора Оберлендера. Норден выпустил книгу с нападками на Оберлендера, и на пресс-конференции в Восточном Берлине 22 октября 1959 года Норден назвал Оберлендера политическим командиром украинского подразделения "Нахтигаль", которое вместе с немецким Вермахтом сражалось против Советского Союза. Это была истинная часть истории Нордена. Ложной частью было утверждение, что эта воинская часть была причастна к погрому евреев Львова...".


Дополню этот материал документом из германских архивов, которые свидетельствует о том, что на 31 мая 1943 года, Роман Шухевич числился в списке разыскиваемых Гестапо и СД лиц на территории генерал-губернаторства. Наряду с выделенным именем Романа Шухевича также имена: Ярослава Старуха, Василя Сидора и Омельяна Грабца.


Предоставлю вниманию читателя фотокопии недавно рассекреченных СБУ документов из архивов КГБ СССР. Речь идёт о плане МГБ СССР использовать еврейскую интеллигенцию города Львова для розыска Р.Шухевича и В.Кука, а также их связных. План этот датирован июнем 1949 года.

Хочу обратить внимание на несколько ключевых точек в этом документе:
1) «...Зафиксированы неоднократные случаи, когда Роман Шухевич и другие видные оуновцы консультировались у врачей ев-рейской национальности» — т.е. находясь в подполье, Р.Шухевич (и другие члены ОУН) НЕОДНОКРАТНО (выделю это и подчеркну!) обращались за помощью к еврейским врачам. Это говорит о том, что «палач еврейского народа» получал медицинскую помощь и лекарства от евреев. Роман Шухевич был достаточно известной фигурой во Львове. Ему принадлежало рекламное агентство, которое проводило время от времени такие нестандартные кампании, о которых потом говорил весь город. А еще, Р.Шухевич был пианистом и часто аккомпанировал своему младшему брату-вокалисту, в концертах. Есть еще один момент: некоторые еврейские врачи вернулись из УПА в город (естественно о своей службе там они молчали) и они знали Шухевича еще по подполью. Если бы Шухевич на самом деле убивал бы евреев в годы Второй мировой войны как это пытались и пытаются доказать жертвы советского агитпропа, то среди евреев, только что переживших Шоа, обязательно нашелся бы кто-то, кто посчитал бы своим священным долгом помочь уничтожить убийцу и палача еврейского народа карательным органам СССР, несмотря ни на страх перед местью УПА, ни на ненависть к советской власти.


2) В документе указано, что отец Романа, Иосиф-Зиновий был «видным адвокатом» и в силу своей профессии, был «хорошо известен львовской интеллигенции» (в первую очередь, естественно, еврейской). На самом деле Иосиф-Зиновий служил судьёй, но это мало что меняет по сути. Кстати, именно благодаря известности Шухевичей в еврейской среде, их семья была знакома с семьёй Ирины Райхенберг.


3) Циничное «...правильное и умелое использование агентуры из числа еврейской интеллигенции даёт также возможность избегать с её стороны двурушничества и предательства при выполнении наших заданий...» — переводя с советского жаргона на общечеловеческий язык, это комплекс мероприятий, изобретательной комбинации лжи, подкупа, запугивания угрозами самому человеку и его родственникам и друзьям, и т.д., и т.п. (в зависимости от характера и жизненной ситуации «объекта разработки»), которым работники советише гестапо планировали заставить представителей еврейской интеллигенции работать на коммунистов, и каким надеялись предотвратить ожидаемые (именно так!) попытки саботажа их требований со стороны их вынужденных агентов. Ну, в этом они были большие мастера и специалисты...


4) Пусть украинцев не возмущает факт, что вербовали евреев для предательства украинских лидеров. И пусть евреев не возмущает факт, что «мероприятия» сии планировали и организовывали офицеры МГБ с украинскими фамилиями. У коммунистов не было национальности, совести, веры и благородства.


Послесловие
Спустя несколько месяцев Роман Иосифович погиб в бою с отрядом МГБ. Его поимкой занимался лично П.Судоплатов (да, тот самый, который в 1938г. убил основателя ОУН Евгена Коновальца в Роттердаме!). Я очень надеюсь, что среди моего еврейского народа нашлось не так много предателей и дураков в деле Романа Шухевича, несмотря на то, что МГБ-КГБ умел «убеждать» людей склоняя их к сотрудничеству.




Роман Шухевич.




Наталия Шухевич.




Наталия Шухевич. Фото из НКВД.




Юрий Шухевич с матерью и младшей сестрой.




Юрий-Богдан Шухевич с отцом.




Ирина Райхенберг.




Шухевичфест-2017: Владимир Гуща, сын спасенной семьей Шухевич еврейки Ирины Райхенберг (на фото - крайний слева, в центре - сын Романа Шухевича Юрий-Богдан).





Рассекреченная подлость МГБ СССР.












Семейство Шухевичей. Роман Шухевич (сидит на полу, второй слева), Иосиф-Зиновий (отец Романа) стоит в верхнем ряду второй слева, Романа-Евгения (мать Романа) сидит во втором ряду третья слева, на руках у неё младший брат Романа, Юрий Шухевич, справа от неё Романа-Гермина (бабушка Романа), справа от неё Владимир (дед Романа).




Документы из германских архивов о розыске Романа Шухевича и других украинских подпольщиков.













ИСТОЧНИКИ:

https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh

АНТИРАДЯНСЬКИЙ ЛИЦАР КОНТРПРОПАГАНДИ

(з книги Аліка Гомельського "Історія. Пошук істини")



Ця Людина, її доля, характер, політичні погляди вплили на мене та зробили приголомшливе враження. Кожен штрих в його біографії захоплює і вражає. Отже, дозвольте вам представити: Герберт Ромерштейн.





Народився Герберт 19 серпня 1931 року в Брукліні, в звичайній єврейській родині Сема і Роуз Ромерштейнов. Перед бар-міцвою* він відвідував єврейську школу (хедер). Віруючого іудея з нього там не зробили, але для проходження обряду бар-міцви цього було достатньо. Через 2 роки, в 1946 році, єврейський хлопчик захворів у важкій формі вірусом комунізму, вступивши в 15 років в компартію США. Герберт був за своєю природою енергійною людиною, тож він цілком і повністю занурився в партійну роботу проповідуючи комунізм в середніх школах Брукліна. Але крім енергії, він мав підвищене почуття неприйняття брехні. І це стало причиною його розриву з комунізмом. У 1949 році, коли адміністрація президента Трумена почала придушувати комуністів, а профспілки приступили до чищення своїх рядів, компартія у відповідь вважала за краще ухилятися від боротьби, що образило подібних Герберту неофітів.
«Моя улюблена Комуністична партія заперечувала, що коли-небудь мала намір повалити американський уряд за допомогою насильства», - писав через роки Ромерштейн. Але як і інші молоді партійці він вважав помилкою і слабким місцем позицію самої партії, а не химерні постулати всієї ідеології. Намагаючись втриматися в потоці, ще близько року Герберт стрибав з одного маргінального осередку комуністів в інший напередодні вирішальної для нього Корейської війни (1950-1953), коли його сумніви в лівій ідеології перетворилися в розуміння загальній брехливості комуністів, які не моргнувши оком, стверджували що Південна Корея напала на беззахисну Північну... Це стало останньою краплею і Герберт Ромерштейн, з властивим йому максималізмом, офіційно порвав з компартією і відправився добровольцем на Корейську війну.

* - відповідно до законів Іудаїзму, всі підлітки вже відповідають за свої дії і вибори в єврейській релігії з того часу, коли вони святкують бар-міцву (у 13-річному віці). Починаючи з бар-міцви юнак має право брати активну участь у синагогічному житті, крім того, що може публічно читати Тору.


З 1965 по 1983 рік Г.Ромерштейн був співробітником Палати представників США і працював слідчим в Комітеті Палати представників з антиамериканської діяльності (HUAC), головним слідчим по меншинам в Комітеті Палати представників з питань внутрішньої безпеки і працював в штаті Постійного спеціального комітету Палати представників з розвідки.

У 1980-х роках він приєднався до адміністрації Рональда Рейгана на постійній основі, на посаді директора Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США (USIA, United States Information Agency). Після цього він став директором Центру досліджень безпеки при Інституті освіти і досліджень (ERI). Потім професором в Інституті світової політики, фахівцем із шпигунства, радянської політичної війні, міжнародного тероризму і внутрішньої безпеки.






Ромерштейн визначив контрпропаганду як: «ретельно підготовлені відповіді на помилкову пропаганду з метою спростування дезінформації і підриву пропаганди».


Опубліковані роботи Г.Ромерштейна з 1962 року і до його останньої книги в 2012 році, тобто протягом 50 років, майже виключно стосуються антикомунізму.

Герберт Ромерштейн був дуже значною фігурою підчас Холодної війни, він проводив дослідження як в американських, так і в зарубіжних архівах, таких як архіви України в 1992 році і архіви Комінтерну в РФ в 1993 році. І не дивлячись на все це, особа Герберта Ромерштейна сьогодні майже невідома ані в Україні, ані в РФ, за винятком лише дуже вузького кола читачів його книг.




Герберт Ромерштейн, директор Управління з протидії радянської дезінформації в Інформаційному агентстві США (USIA, United States Information Agency).



Але найбільшого шоку я отримав прочитавши роботу Герберта Ромерштейна: "Розділяй і володарюй: кампанія дезінформації КДБ проти українців і євреїв." Дата написання - 2004. Підкреслю, я не читав цієї роботи до січня 2021 року, тобто всі мої дослідження зроблені незалежно від думки, доказів та свідчень Герберта Ромерштейна. Але більш захоплююче те, що Г.Ромерштейн призводить ті факти про які я не знав, а я в свою чергу знаю ті, про які не повідомляє він. Однак я прийшов до тих самих висновків, що і директор Управління по боротьбі з радянською дезінформацією Інформаційного агентства США 17 років тому. А тепер по пунктах.


1. Американський комуніст Майкл Ганусяк. Я згадував його у зв'язку зі справою Ярослава Стецька, а також в ще не опублікованих матеріалах справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Радянський Союз використовував іноземних комуністів для поширення дезінформації. Один з них, Майкл Ганусяк, член Комуністичної партії США, відвідав Україну на початку 1970-х років, де КДБ надав йому інформацію про українців, які, ймовірно, були нацистськими військовими злочинцями... Під час Другої Світової війни, молодий комуніст, Ганусяк дивився на Михайла Ткача як на свого друга і наставника. Ткач очолював українське відділення комуністичного фронту «Міжнародний робочий загін» і був редактором комуністичної газети Ukrainian Daily News, що базується в Нью-Йорку. Він також був агентом НКВС, згодом відомим як КДБ, який працював проти Сполучених Штатів. Пізніше Ганусяк змінив Ткача на посаді редактора The Ukrainian Daily News. Це вже не була щоденна газета, але вона продовжувала публікувати радянську пропаганду в Нью-Йорку. У 1993 році Ганусяку виповнилося 80 років. Гес Холл*, голова Компартії США, написав йому вітання: «з цього особливого випадка ми хочемо привітати Вас з багаторічним видатним внеском в керівництво Комуністичної партії США, а також іншими прогресивними організаціями»... Ганусяк використав деяку інформацію отриману від КДБ, в книзі 1973 року під назвою: «Щоб ми не забули»...."

* - про Геса Холла я теж писав у матеріалі стосовно архіву В.Буковського.


2. Кампанія СРСР по дифамації колишнього командира батальйону "Нахтігаль" Теодора Оберлендера. Я публікував розсекречені документи КДБ та писав про те чому і як проводилася пропагандистська кампанія СРСР проти Оберлендера. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Штазі повідомляла: «Майже щодня ведуться розмови з членом Політбюро, відповідальним за агітацію на Заході, товаришем [Альбертом] Норденом або товаришем [Вернером] Ламберцем, секретарем Центрального комітету і головою комісії з агітації Політбюро». Альберт Норден був активістом комуністичної партії Німеччини з 1920 року, коли йому було 16 років. Під час Другої світової війни він діяв в Сполучених Штатах як комуністичний пропагандист. У Східній Німеччині він був найгучнішим і самим злісним голосом проти Заходу при комуністичній диктатурі.
У 1959 році він очолив наклепницьку кампанію проти федерального міністра у справах біженців в Західній Німеччині Теодора Оберлендера. Норден випустив книгу з нападками на Оберлендера, і на прес-конференції в Східному Берліні 22 жовтня 1959 року Норден назвав Оберлендера політичним командиром українського підрозділу "Нахтігаль", який разом з німецьким Вермахтом боровся проти Радянського Союзу. Це була справжня частина історії Нордена. Помилковою частиною було твердження, що ця військова частина була причетна до погрому євреїв Львова...".



3. Львівський погром липня 1941 року. Свій матеріал про ці трагічні події я публікував двічі (доповнюючи його) і мене навіть просили написати статтю для електронної версії "Енциклопедії історії України", але моє виважене ставлення на основі всебічного аналізу події я вважаю не припало до смаку керівництву проекту. Я вказував, що серед замордованих у тюрмах НКВД політв'язнів до 30% становили етнічні євреї. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Офіційні повідомлення нацистської Айнзацгрупи про дії проти євреїв, спровоковани нацистською пропагандою, буцімто євреї несуть відповідальність за комуністичні звірства проти українців, не показують, що Нахтігаль був замішаний. У звіті від 16 липня 1941 року ми читаємо: «У перші години після відходу більшовиків українське населення проявило похвальну активність проти євреїв. Наприклад, синагога у Добромилі була підпалена, і 50 євреїв були вбиті розгніваним натовпом у Самборі. Жителі Львова зібрали близько 1000 євреїв і відвезли їх до в'язниці ГПУ [тобто НКВС], яку окупував Вермахт». [Згадка лише про дезінформований натовп без лідера; взагалі немає згадки про ОУН]... Інший очевидець, особа якого була засекречена, дав свої свідчення для Української історичної асоціації. Він був кореспондентом газети А.Трембовецкого «Вінницькі вісті» і мав доступ до списків жертв, знайдених нацистами у Вінниці. Нацисти наказали йому опублікувати національність загиблих поляків і українців, але перерахувати росіян, євреїв і ромів як: «національність невідома». У той час нацисти налаштовували населення проти євреїв і не хотіли, щоб стало відомо, що комуністи вбивали єврейських інтелектуалів, як і українців...".


4. Степан Бандера і Ярослав Стецько. В моїх опублікованих матеріалах підкреслюється, що керівництво ОУН(Б) було піддано нацистським репресіям вже на початку липня 1941 року з-за проголошення незалежності України. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Бандеру ненавиділи і комуністи, і нацисти. 2 липня 1941 року Айнзатцгрупа Б СС повідомила начальника поліції безпеки, що: «заходи проти бандерівського угруповання, зокрема проти самого Бандери, знаходяться в стадії підготовки. Вони будуть проведені найближчим часом». 9 липня лідери українських націоналістів, в тому числі Бандера (заарештований вже 5 липня) і Стецько, були заарештовані СС. Більшу частину війни вони провели в полоні, в концтаборі Заксенхаузен...".





Ярослав Стецько на зустрічі с Джорджем Бушем.




Степан Бандера.



5. Аврааму Шифріну присвячено чимало моїх як опублікованих так і поки ще неопублікованих матеріалів. Я постійно нагадую читачам про те, що А.Шіфрін надавав величезного значення взаємодії між євреями і українцями в боротьбі з радянською тиранією. Цитую Г.Ромерштейна:


"... Правозахисник Авраам Шифрін очолив ізраїльську делегацію на Конгресі Всесвітньої антикомуністичної ліги. Він провів 10 років в ув'язненні в радянському виправно-трудовому таборі. Він розповів автору, що став сіоністом в ГУЛАЗі і про те, як українці і євреї навчилися працювати разом, коли їх обох переслідував один і той же КДБ. Українська повстанська армія, очолювана Шухевичем, боролася з нацистами і продовжувала війну проти комуністів до 1950-х років...".




Авраам Шифрин.




6. Про євреїв в УПА і їх союз з українськими націоналістами (включаючи постачання євреїв підробленими аусвайсами) я писав давно і дискутую з агресивними опонентами, хто заперечує цих очевидних фактів. Цитую Г.Ромерштейна:

"...Жахи, завдані як нацистами, так і комуністами, зблизили українців і євреїв. Євреї брали участь в УПА, а також в інших антикомуністичних і антинацистських формуваннях. Радянські пропагандисти скаржилися: «Під час великої вітчизняної війни 1941-1945 років, багато сіоністів були членами Української повстанської армії (УПА) та Української народно-революційної армії (УНРА).» Наприклад, сіоніст Хаїм Сигал на прізвисько "Сігаленко" був отаманом і правою рукою «Бульби». Ряд сіоністів, таких як Маргоша, Максимович, Кун і інші, були офіцерами Української повстанської армії. Згідно зі звітом нацистської Айнзацкомманди, сіоністи тісно співпрацювали з бандерівськими лідерами. ОУН(Б) надавала їм підроблені німецькі документи. Тільки нацисти і комуністи могли скаржитися на те, що українські націоналісти рятували життя євреїв, надавши їм підроблені документи під час нацистської окупації...".


7. Одним з моїх перших матеріалів по єврейсько-українських відносин є робота про родину графів Шептицьких і про героїчний порятунок євреїв служителями УГКЦ під час Другої Світової війни. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Одним з українців, які врятували сотні євреїв, був лідер католиків України митрополит Андрей (Шептицький). Його історію розповів рабин Давид Кахане - один з врятованих ним євреїв. За допомогою свого брата, ігумена Климента (Шептицького), митрополит приховував євреїв і, за словами рабина Кахане, продовжував застерігати український народ від зла, а в своїх пастирських посланнях намагався уберегти його від ненависті взагалі і від расової ненависті особливо. Комуністи кляли митрополита Шептицького і заявляли, що він: «ніколи не піднімав голосу проти масового знищення львів'ян». Рабин Кахане викрив цю брехню...".






8. Пошук військових злочинців - зброя СРСР для розколу євреїв і українців. Про це я писав і в великому матеріалі про Ярослава Стецька, і в готуючимся зараз матеріалі стосовно справи Івана Дем'янюка. Цитую Г.Ромерштейна:

"...КДБ хотів використовувати законну стурбованість американців як зброю, щоб розділити своїх українських і єврейських ворогів, дискредитувати великі емігрантські громади в Сполучених Штатах та Канаді і дискредитувати будь-який прояв українського націоналізму... На КДБ було покладено важливе завдання по створенню розколу в антирадянському таборі. За сприяння КДБ були підготовлені пропагандистські книги і брошури англійською мовою для поширення на Заході. В одній з таких брошур вказувалося, що: "українські націоналісти влаштовують гучні демонстрації на підтримку ізраїльських агресорів (як це сталося в Західній Німеччині), в той час як сіоністські лідері заявляють про свій «твердий намір продовжувати тісну співпрацю» з вбивцями з ОУН [Організації українських націоналістів]. Тому обидва партнери в цьому злісному шлюбі публічно визнають справжню природу зловісного союзу сіоністів і українських буржуазних націоналістів"... В одному з вступів, підписаних Джошуа Гершманом, вказувалося що: «Не секрет, що лідери капіталістичних політичних партій в Канаді, включаючи євреїв, часто бувають почесними гостями на урочистостях українських націоналістів та інших шовіністичних етнічних громадських організацій, особливо під час виборів. Вони висловлюють солідарність та вводять в оману гаслами, що закликають до «звільнення» України і інших радянських республік»... Цікаво відзначити, що в той же час нацисти на окупованій Україні намагалися розділити українців і євреїв, поширюючи памфлети, в яких говорилося, що: «євреї як щури»... Основним доказом проти Дем'янюка, наданим Радянським Союзом, було посвідчення особи з його ім'ям і світлиною, в тренувальному таборі для охоронців, Травники. Справжність документа була поставлена під сумнів, оскільки було очевидно, що світлина була взята з іншого документа і що картка містила інші неточності. Цього було недостатньо для виправдання Дем'янюка, але внутрішні файли КДБ, опубліковані після розпаду Радянського Союзу, переконали ізраїльтян в невинності Дем'янюка...".


9. Союз Тризуба і Зірки Давида. У своїх книгах я наводив карикатури з радянської періодики які демонстрували єднання українських націоналістів і єврейських сіоністів, а також цитати з розсекречених брошур КДБ для внутрішнього користування. Цитую Г.Ромерштейна:

"... Для Совєтів ті, хто виступав проти них, робили це тільки за наказом ЦРУ. У брошурі говорилося: «Злісне партнерство Маген Давида [Зірки Давида] і націоналістичного Тризуба [українського національного герба], створене ЦРУ, давно стало реальністю»...".


Докладні відомості Г.Ромерштейна про підривну діяльність СРСР і його спецслужб проти США, демократичного Заходу, і особливо спрямовані на розкол між єврейським, українським і литовським народами вкрай безцінні. Як і його постійне і всебічне протистояння радянській пропаганді. Окрім наведених вже цитат існують відео і книги Г.Ромерштейна в яких він призводить неймовірну кількість дуже важливої інформації, наприклад:

- засилання в Ізраїль в 1987 році агента з псевдо «Яблонський», який отримав завдання від служби Z литовського КДБ для дискредитації єврея Еммануеля Зінгеріса (члена національної ради литовського руху національного відродження «Саюдіс»). У «Яблонського» були родичі що працювали на каналі "Коль Ісраель" і йому було наказано розповісти їм, а також посадовим особам організації «Сохнут», що Зінгеріс пов'язаний з литовськими націоналістами, які вбивали євреїв під час Шоа. Це була брехня, і лише завдяки щасливому випадку «Яблонський» провалив свою місію.

- в згадуваній вже книзі Нордена, крім прямої атаки на Теодора Оберлендера висувалися жахливі і абсурдні звинувачення, що Степан Бандера: «командувач «Нахтігаль» був убитий 15 жовтня 1959 року, щоб перешкодити розкрити те, що він знав про злочини Оберлендера».

- КДБ знав про те, що Іван Марченко (охоронець-садист "Іван Грозний" з концтабору Собібор) втік до Югославії і приєднався там до комуністичних партизанів Тіто. Радянська пропаганда звинувачувала Тіто, який залишався переконаним комуністом, в тому, що він фашист. У жовтні 1949 року Комуністична партія округу Нью-Йорк навіть випустила план обговорення і навчальних посібників під назвою: «Боротьба з фашистами Тіто - агентами імперіалізму». Але СРСР ніколи не вказував, що уряд Тіто вкривав нацистського військового злочинця Івана Марченка. Тому Г.Ромерштейн задавався слушним питянням: чи не був Марченко насправді радянським агентом, який здійснював свої звірства за наказом НКВС (КДБ) і вказував, що йому відомо про багато випадків, коли співробітники НКВС (КДБ) видавали себе за антикомуністів і лютували, щоб звинуватити в цих злочинах своїх ворогів і заволодіти таким чином моральною перевагою.

- інфільтрація агентів СРСР в єврейські антинацистські організації США з метою розкрити канали та зв'язки, за допомогою яких здійснювалися заходи з порятунку європейських євреїв під час Шоа, зокрема вся справа Рауля Валленберга взагалі набула для СРСР дуже важливого значення і призвела в підсумку до загибелі цього Праведника Народів Світу.

- дуже важлива діяльність Г.Ромерштейна по протистоянню інфільтрації в США радянських агентів. Він багато разів підкреслював, що наївне (на межі злочинного) ставлення посадових осіб США до СРСР і його спецслужб призводить до дуже тяжких наслідків для національної безпеки США, зокрема діяльність радянського нелегала Ахмерова в 1942-1945 році. Цікавий факт, що полковник КДБ Ахмеров в нинішній, путінській РФ вважається національним героєм, якому споруджують пам'ятники і пишуть панегірики. До речі, це І.Ахмеров називав Гопкінса (державний і політичний діяч, міністр в уряді Франкліна Д.Рузвельта): «найважливішим серед всіх радянських агентів у Сполучених Штатах часів війни.»

- є відомості від Г.Ромерштейна, які свідчать про те, що сенатор Тед Кеннеді намагався підірвати політику безпеки президента Рональда Рейгана. Згідно з радянськими документами, виявленими на початку 1990-х років, Кеннеді в 1983 році просив СРСР, підтримати Демпартію США і втрутитися в президентські вибори в США 1984 года, з метою перешкодити переобранню Р.Рейгана на 2-й термін.


І кілька слів стосовно моїх доводів і висновків, яких не було у Герберта Ромерштейна:

- за вбивством і навішуванням ярлика "самого моторошного погромника" Громадянської війни на лідера УНР, Симона Петлюру,
- за вбивством полковника армії УНР і керівника ОУН Євгена Коновальця,
- за звинуваченням керівників ОУН(Б) Степана Бандери та Ярослава Стецька у знищенні євреїв під час Другої Світової війни,
- за звинуваченням командувача УПА Романа Шухевича в співучасті в Шоа єврейського народу,
- за знущаннями і знищенням духовних лідерів УГКЦ та іудейських громад України,
- за знущаннями і знищенням інтелігенції і інакомислячих єврейського та українського народів,

стоять комуністи СРСР різного етнічного походження.




Йосеф Іцхок Шнеерсон - любавицький ребе.




Казимір Шептицький.




Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.










Євген Коновалець.




Роман Шухевич.



Герберта Ромерштейна фахівці називають національним скарбом і героєм інтелектуальних битв часів Холодної війни. Він з готовністю і рішучістю, майстерно протистояв професійним радянським пропагандистам, таким як наприклад Георгій Арбатов і Валентин Фалін.


Погоджуся з Іоанном Павлом II: "Кожне людське життя - особливе, унікальне, неповторне", і додам, що постійний кругообіг душ в світі - це одна людина що живе вічно. Це я до того, що піднятий кимось прапор неодмінно буде підхоплений, а шлях продовжений.


ДЖЕРЕЛА:

Romerstein, Herbert (2004). "Divide and Conquer: The KGB disinformation campaign against Ukrainians and Jews".
Muravchik, Joshua (July 2013). "The Man Who Knew Everything".
Romerstein, Herbert (2008). ""Counterpropaganda: We Can't Do Without It," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda and Political Warfare". IWP Press.
Paul Kengor (2013). “A Tribute to Herb Romerstein”.
Peter Robinson (2009). "Ted Kennedy's Soviet Gambit".
Christopher Andrew, Oleg Gordievsky (1990). "KGB: The Inside Story of Its Foreign Operations from Lenin to Gorbachev".





Герберт Ромерштейн.

ПЕРВАЯ ЕВРЕЙСКАЯ ПИСАТЕЛЬНИЦА.

(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")


Глюкль (Глюкель) бас Иуда Лейб родилась в Гамбурге 1645 году в (за 33 года до рождения Антонио Вивальди), в семье преуспевающего коммерсанта Иуды Иосифа Лейба и его жены Бейлы. Кроме Гликль, у пары было ещё пятеро детей, а также приёмная дочь – падчерица Иуды Лейба от первого брака. Все дети получили полноценное светское и религиозное образование. Евреи Гамбурга вообще были очень ориентированы на светскую европейскую культуру, читали газеты, ходили в оперу. Гликль - одна из первых еврейских, да и вообще женщин-писательниц. Писала она на идиш и является автором мемуаров.

Сочинения Гликль важны для историков как единственный еврейский текст о том периоде, да ещё и написанный женщиной. В её мемуарах содержатся очень интересные сведения о жизни евреев на рубеже 17 и 18 веков в Гамбурге, Альтоне, Хамельне, Ханновере, Меце, Берлине и Амстердаме.
В целом Гликль работала над своей книгой 32 года.

Выйдя замуж в 14 лет она стала не только матерью 12 детей, но и была равноправном партнёром в бизнесе мужа, в основном связанном с торговлей драгоценностями. Ни одно решение Хаим Хамельн не принимал, не посоветовавшись с женой, и даже умирая, отказался назначать душеприказчика, потому что: «Гликль всё знает».
Лекарством от печали для Гликль стала не только книга, но и её разносторонний бизнес. Именно в годы вдовства развернулся коммерческий талант Гликль.
Удивительным было уже то, что, овдовев, многодетная мать смогла выстоять и не погубить семейный бизнес под давлением кредиторов.

«Она завела в Гамбурге мастерскую по изготовлению чулок и сбывала их где только могла; она ввозила товары из Голландии и торговала ими в своем магазине наряду с местными; она ездила на ярмарки в Брауншвейг, Лейпциг и другие города, она давала ссуды и оплачивала векселя по всей Европе».

Более подробно о Гликль (Glückel von Hameln) можно прочесть здесь: http://thejizn.com/.../evrejka-iz-proshlogo-gljukel-fon.../








2. ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА. ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ (II)

ПРОЦЕСС И.ДЕМЬЯНЮКА.
ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ ДЕЗИНФОРМАЦИОННОЙ ОПЕРАЦИИ - Часть II.



(из книги Алика Гомельского "История. Поиск истины")


Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Наблюдая все это по телевизору и не имея возможности даже взглянуть на оригинальный документ, Авраам, с его опытом советского следователя-криминалиста, испытывал чувство большой неловкости. В тот период мы, так же, как и большинство людей в стране, еще не подвергали сомнению сам факт, что перед судом стоит «Иван Грозный». Однако слабость и явная несостоятельность доказательств, которые представляла суду прокуратура, вызывали все большую неловкость и чувство тревоги. (17)

Наконец, 8 мая 1987 г. было объявлено выступление эксперта-историка профессора тель-авивского университета Матитьягу Майзеля, который специализировался в области советской истории. К тому времени мы уже хорошо знали, до какой степени западная и, в частности, израильская историография находится под советским влиянием, без всякой критики принимая советскую версию всех исторических событий. Поэтому мы насторожились и начали слушать с удвоенным вниманием.
Для начала профессор исказил даты, касающиеся истории власовской армии (РОА), утверждая, что она была создана лишь в ноябре 1944 г., а ее украинская дивизия - в январе 1945 г. что не соответствует действительности. (18)

Но этим профессор Майзель не ограничился, обогатив свое выступление рассказом о том, что голод периода «коллективизации» на Украине в 20-30-е годы, унесший миллионы (по разным данным от 6 до 8 миллионов) жизней украинских крестьян, был организован самими украинскими крестьянами, которые «по антисоветским соображениям жгли урожаи и резали скот». Далее он поведал суду о катынском преступлении - расстреле в лесу вблизи белорусской деревни Катынь сотен польских офицеров - цвета польской аристократии - в начале Второй мировой войны, сообщив, что это преступление было совершено немцами. На самом деле - и это было к тому времени уже широко известно на Западе - это преступление было совершено советскими властями после предвоенного раздела Польши по пакту Молотова-Рибентропа. Расстрелянные в своих военных мундирах поляки были на скорую руку захоронены в том же лесу. (Случайные свидетели, одному из которых, мальчику-пастушку, было в то время 14 лет, досиживали всю оставшуюся жизнь в полной изоляции в тюрьме Владимира, о чем нам стало случайно известно в 1977 г. в рамках расследования судьбы Рауля Валленберга). Немцы, захватив эту территорию, обнаружили братские могилы, раскопали их, найдя при этом и неопровержимые документальные доказательства того, что расстрел произведен советскими военнослужащими, и, конечно, не упустили возможности использовать это советское преступление в своих пропагандистских целях. Однако советские власти полностью отрицали факт своей причастности, заявив, что немцы сами расстреляли поляков, а потом сами же и раскопали их для показа журналистам. После войны - вплоть до 1990 г. - советские историки продолжали настаивать на том, что Катынь - это преступление немцев. И вот теперь эту ложь беззастенчиво повторял израильский историк. Повторял совершенно без нужды, просто для нагнетания страстей, потому что эта ложь никак не могла ни доказать ни опровергнуть аутентичность «документа Травники» или был ли Демьянюк «Иваном Грозным». (19)

...в середине июня 1987 года у нас в доме раздался телефонный звонок, и я сняла трубку. Авраам был в саду, и, чтобы не заставлять его зря утруждать его единственную ногу, я спросила звонившего человека, кто он и по какому вопросу он хочет говорить с Авраамом Шифриным. Он назвался д-ром Юлием Нудельманом и сказал, что звонит по поручению адвокатов Демьянюка спросить, не согласится ли Авраам выступить на процессе в качестве эксперта по истории создания фальшивок КГБ и их использования в западных странах. Имя Нудельмана меня резануло: не будучи с ним лично знакома, я знала, что Авраам уже давно исключил этого человека из числа своих знакомых и считал, что ему нельзя подавать руку. Тем не менее, ни минуты не задумываясь, я ответила: «Разумеется, да. Однако с Вами Авраам разговаривать не станет. Пускай адвокаты Демьянюка позвонят ему». После этого я пошла в сад и пересказала Аврааму содержание разговора. Он полностью одобрил мой ответ. Несколько часов спустя позвонил адвокат Йорам Шефтель, и Авраам подтвердил свою готовность выступить на процессе, подчеркнув при этом, что он не намерен касаться ни личности обвиняемого, о котором он ничего не знает, ни документа, на котором строится обвинение. Он будет говорить о том, что ему доподлинно известно из его собственного опыта работы криминалиста в СССР, а также на основании знаний, приобретенных в процессе многолетнего изучения советской пенитенциарной системы и системы КГБ. На эти темы Авраам к тому времени уже опубликовал немало исследований, проведенных в рамках созданного им Центра Исследований тюрем, психтюрем и концлагерей СССР, и выступал с показаниями в американском Сенате. (20)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(17) - Авраам Шифрин, демобилизовавшись после 2-й мировой войны, служил старшим следователем в Краснодарском крае по уголовным делам, получив в своё подчинение 120 следователей. Ему было тогда 22 года. После одного громкого дела, благодаря личному покровительству Льва Шейнина, который по сути спас Авраама от гнева партийных бонз, Авраам был переведен в Тулу, на аналогичную должность – старшего следователя области. А через некоторое время, начальник Авраама, был переведен в Москву на должность заместителя министра вооружения (министром тогда стал маршал Устинов) и взял Авраама на должность главного юрисконсульта министерства. Эта позиция дала Аврааму доступ к сверхсекретной информации, к документам за подписью Сталина.

(18) - В РОА никогда не было украинской дивизии, а сама РОА была создана не в ноябре 1944, а в начале 1943 года когда началось формирование подразделений армии.

(19) - Эти инсинуации выдают в профессоре Майзеле не просто апологета СССР, но советского пропагандиста или безграмотного дурака, каким-то образом получившим столь высокое звание и должность в университете Тель-Авива.

(20) - Фигура Ю.Нудельмана весьма странная и судя по реакции А.Шифрина, довольно далёкая от идеалов моральной чистоты. Свидетельские показания А.Шифрина перед подкомитетом сената США по внутренней безопасности и комитета Конгресса по банкам и валюте в 1973 году представили самый полный (на тот момент) список советских исправительно-трудовых лагерей.



Авраам Шифрин на фронте.




Исследователь Голодомора Джеймс Мейс.




Советский архивный документ по Катыни с подписями и резолюциями советских лидеров (1940).




Советский архивный документ по Катыни адресованный Хрущёву (1965).





=======

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Шефтель честно предупредил Авраама, что в результате его выступления на стороне защиты его ждет волна нападок и потоки ненависти со стороны прессы. Однако Авраама это не испугало: он будет говорить правду, и если вынесенный судом приговор будет основан на истинных доказательствах, то правдивые показания лишь поднимут репутацию израильского правосудия. Как же мы были наивны! Как только стало известно, что свидетелем-экспертом на стороне защиты будет выступать бывший Узник Сиона Авраам Шифрин, над нами буквально разверзлись хляби небесные, и полился непрекращающийся поток ненависти. Даже наш пятилетний сын приходил из садика с вопросами, почему «папа продался и защищает убийцу евреев». Телефон звонил беспрерывно, и друзья пытались отговорить Авраама от этой затеи, а ненавистники брызгали слюной, не жалея проклятий. Звонили и журналисты, желавшие взять интервью и получить объяснения его мотивов для решения «выступить в защиту убийцы». «А разве он уже осужден? - спрашивал Авраам, - я полагал, что его виновность предстоит определить суду», после чего они, злобно шипя, прекращали разговор и писали об Аврааме всякие гадости. (21)

26 октября 1987 г. Авраам занял свидетельскую трибуну. Перед ним возвышалась гора книг по истории КГБ, сенатских слушаний и прочих материалов. Все копии страниц, на которые он намерен был ссылаться, были заранее переданы прокурору Мике Шакеду. Шакед начал с того, что попытался отвести Авраама как свидетеля-эксперта на том основании, что он «просто злобный антисоветчик». Шефтель парировал, что о выступлении Шифрина прокуратуре было сообщено за два месяца до его выступления, и она все это время не возражала. После долгих препирательств Авраам был все же допущен к даче показаний. (22)

Отвечая на вопросы Шефтеля, он рассказал очень много об истории фальшивок, которые КГБ засылал на Запад с различными провокационными целями, приведя примеры того, как подброшенные тем или иным деятелям поддельные письма и документы вызывали политические и дипломатические конфликты между странами Запада. (23)

Ответил Авраам, конечно, и на вопросы о том, как проходила коллективизация на Украине, и об истории катынского преступления и в заключение произнес буквально пророческую фразу: «Сегодня израильский суд примет советскую версию катынских событий, а пройдет несколько лет, и советские власти, стремясь отмыться от преступлений своих предшественников, объявят, что выяснили правду. Как будет после этого выглядеть израильское правосудие?» Именно это и произошло менее двух лет спустя, когда начавший перестройку Горбачев признал, что расстрел польских офицеров в Катыни был осуществлен по приказу советского политического руководства...». (24)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(21) - мне лично, это очень напоминает попытки некоторых советских евреев назвать меня франкистом, петлюровцем, бандеровцем, который, наплевав на пролитую кровь своих предков (и всего прогрессивного человечества!) продавшись врагам народа защищает «кровавых палачей еврейского народа». Как говорил царь Соломон - «ничто не ново под Солнцем».

(22) - задумаемся, израильский прокурор, человек наделённый властью называет Узника Сиона, Авраама Шифрина, злобным антисоветчиком, пытаясь отвергнуть его кандидатуру как свидетеля-эксперта. То есть все жертвы советских сионистов-отказников напрасны? Получается израильский прокурор Мика Шакед мало чем отличается советского прокурора Вышинского, для которого признание обвиняемого было «царицей доказательств»?

(23) - Я уже писал о показаниях на сенатских слушаниях офицера советских спецслужб А.Орлова (Л.Фельдбина) о том, что в НКВД существовал специальный отдел дезинформации, который занимался изготовлением всевозможных документов и последующей их продажей и/или распространением на Западе.

(24) - Авраам Шифрин, был абсолютно прав, пытаясь спасти израильское правосудие от позора. Россия до сих пор пытается возложить вину за расстрел польских военнопленных на нацистскую Германию.





Авраам Шифрин.




Документ по сенатским слушаниям А.Орлова.




Дипломатический паспорт Александра Орлова (Льва Фельдбина)



===========

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Разобрав «документ Травники», что называется, «по косточкам», эксперт, британский профессор Юлиус Грант (крупнейший в мире авторитет в области криминалистики, он закончил Лондонский университет по факультету химии в 1925 году и прославился еще студентом, участвуя в группе экспертов, установивших аутентичность мумии фараона Тутанхамона) заявил, что у него нет сомнений в том, что это подделка, хотя бы на том основании, что подпись не принадлежит обвиняемому, а фотография была переклеена туда с другого документа. Он взялся определить, когда именно фотография была переклеена, - для этого лишь нужно отделить ее от документа. «В этом нет нужды», сухо остановил его судья Левин...». (25)

Когда начался контр-допрос, прокурор Шакед попытался дискредитировать Авраама при помощи тех глупостей, которые писали израильские журналисты в многочисленных статьях на основе взятых у Авраама интервью на темы парапсихологии. Невежественные и полные апломба, они писали иногда полную ахинею, ссылаясь при этом на Шифрина. Вот такие цитаты и надергал из их статей прокурор, чтобы показать полную несостоятельность свидетеля. Авраам, однако, все это отверг, заявив, что он не может нести ответственности за глупость и невежество израильской прессы, и если в цитируемых статьях действительно все это написано, то их авторов нужно отстранить от работы и запретить им писать. Журналисты, конечно, в долгу не остались и в тот же день в своих репортажах из зала суда облили Авраама ушатами помоев. (26)

Не остались в стороне и бывшие Узники Сиона, которых немало присутствовало на суде особенно в дни выступления Авраама. Не понимая, зачем Авраам согласился выступать, и, считая, что неважно, в чем на самом деле виновен «этот украинский гой», его все равно следует повесить, и не нужно мешать суду в вынесении соответствующего решения, они охотно давали интервью прессе, придумывая порочившие Авраама небылицы, чтобы подорвать доверие к его выступлению в целом. (Это, конечно, было для него самым болезненным ударом, который, в конечном счете, привел к инфаркту). (27)

По поводу факта фальсификации «документа Травники», Авраам сказал: «Сегодня вы приговорите человека к смерти на основе советской подделки, засланной с целью провокации, а некоторое время спустя советские власти объявят, что обнаружилась ошибка, виновные наказаны, а израильтяне казнили невиновного человека. Ответят за это евреи Украины, и там прольются реки еврейской крови!». В ответ на это судья Левин разве что ногами не топал, но кричал не своим голосом: «Не сметь угрожать израильскому суду!». (28)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(25) - Как мы видим, суд не был заинтересован в нахождении истины. Перед ним стояла задача найти козла отпущения, невзирая на доводы экспертов и принцип презумпции невиновности.

(26) - Журналисты как всегда и везде охотились за «жареными утками» и человек открыто критиковавший их профнепригодность, становился врагом, против которого велась жесточайшая война. Разве мы не наблюдаем тоже самое в сегодня?

(27) - Такое отношение не красит тех, кто был брошен советским режимом в лагеря и тюрьмы под надуманными предлогами и по подтасованным доказательствам. Элеонора не указала их имена потому, что суд совести страшнее и беспощаднее любого суда, и хоть находка доказательств непричастности Демьянюка к преступлениям «Ивана Грозного» отменила приговор суда, подтвердив тем самым утверждения А.Шифрина, но тем не менее некоторые узники Сиона бойкотировали и игнорировали похороны Шифрина.

(28) - Авраам Шифрин, распознал очередную попытку СССР разыграть «еврейскую карту» и внести ещё больший раскол между еврейским и украинским народами. Находясь 10 лет в заключении рядом с украинскими патриотами, А.Шифрин понял, что диалог, дружба и взаимопонимание между народами и возможны и необходимы.




Авраам Шифрин, справа от него Голда Меир.




Профессор Юлиус Грант.




Элеонора Полтинникова-Шифрин.


==============

Элеонора Полтинникова-Шифрин: «...Выступавший затем эксперт, профессор голландского университета Лиден, Виллем Вагенаар, специалист по экспериментальной психологии указал, что фото-коллажи, по которым выжившие узники опознали в Демьянюке «Ивана Грозного», совершенно не профессиональны и юридически неприемлемы. Собственно, выступать по этой теме была первоначально приглашена профессор Университета Сиэтл, Элизабет Лофтус, крупнейший авторитет по экспериментальной психологии и, особенно, по психологии фото-опознания, написавшая книгу «Свидетельское опознание». Однако профессор Лофтус, еврейка, откровенно заявила адвокату Шефтелю, что, поскольку все ее друзья и родственники верят, что Демьянюк - это «Иван Грозный», она не может пойти на скандал с ними и согласиться на выступление на стороне защиты. Она даже опубликовала в журнале «Newsweek» (29 июня 1987 г.) статью с объяснениями, почему она не может принять приглашение выступить на стороне защиты. Но понимая, что обвинение, строящееся почти целиком на фото-опознании, не может быть достаточными для осуждения человека, и из соображений профессиональной этики, она порекомендовала своего коллегу, проф. Вагенаара. Это лишнее доказательство того, что еврейский мир заранее вынес Демьянюку обвинительный приговор, и никакие факты и свидетельства его невиновности не могли поколебать уверенность евреев во всем мире, что он и есть «Иван Грозный». 25 апреля 1988 г. суд в Иерусалиме признал Ивана (Джона) Демьянюка виновным и приговорил его к повешению. (29)

Судья Левин самым беспардонным образом продемонстрировал пренебрежение правосудием, когда, едва подписав смертный приговор и хорошо зная, что предстоит слушание апелляции, отправился с лекциями в Америку, в ходе которых он говорил: «На нас не производит никакого впечатления, когда человек говорит - я невиновен. Невиновность должна быть доказана!».
До сих пор одним из основополагающих принципов юриспруденции считалось как раз обратное - именно виновность должна быть доказана в суде.

Юридическая общественность Израиля молча согласилась с юридически неприемлемым приговором, и нашлось лишь два человека, осмелившихся сказать правду. Первым был отставной судья Верховного суда Хаим Коэн, который в интервью местной газете «Аль Ха-Шарон» сказал: «Это был спектакль для публики. Всякое сходство с процессом правосудия было чисто случайным».
Вторым стал бывший судья окружного суда Иерусалима Дов Эйтан, вернувшийся к этому времени к адвокатской практике и согласившийся присоединиться к Й.Шефтелю, чтобы представлять Демьянюка в апелляции в Верховный суд. Перед этим он сказал Шефтелю, что этот процесс был издевательством над правосудием. Эйтан погиб при загадочных обстоятельствах накануне открытия слушания апелляции, выпав из окна 15 этажа «Мигдаль а-ир» - высотного здания в центре Иерусалима, куда он отправился для встречи с кем-то. С кем он должен был встречаться, так и осталось невыясненным, а его гибель объяснили как самоубийство, хотя перед уходом на эту роковую встречу Эйтан договорился через час встретиться с женой, чтобы идти покупать новый костюм для выступления на процессе.

На похоронах Эйтана один из «активистов», требовавших немедленной смерти Демьянюка, плеснул кислотой в лицо Шефтелю, в результате чего тот только чудом не лишился глаза...». (30)


Алик Гомельский, КОММЕНТАРИИ:

(29) – Приведу здесь объяснение Герберта Ромерштейна, американского историка, писателя, директора Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency): «...Распад Советского Союза позволил получить доступ к файлам КГБ в Украине и, вероятно, спас этому человеку жизнь. Доказательства показали, что «Иван Грозный» был Иваном Марченко, а не Демьянюком. Израильский суд, изучив новые доказательства, отменил приговор Демьянюку и разрешил ему вернуться в Соединенные Штаты.
Возникает вопрос - кем же был Марченко? Он был советским военнопленным, который вызвался работать охранником концлагеря на нацистов. Отчет КГБ 1961 года о допросе Сергея Василенко показал, что это Иван Марченко был человеком, которого евреи в лагере называли «Иваном Грозным».
Что еще более важно, КГБ знал, что к концу войны Марченко уехал в Югославию и присоединился к коммунистическим партизанам Тито. После войны он остался в Югославии, и МГБ знало о его местонахождении в 1948-1949 годах.
Летом 1948 года Сталин порвал с Тито. Советская пропаганда обвиняла Тито, который оставался убежденным коммунистом, в том, что он фашист. В октябре 1949 года Коммунистическая партия округа Нью-Йорк выпустила план обсуждения и учебное пособие под названием «Борьба с фашистами Тито - агентами империализма».
Эта тема пронизывала всю советскую пропаганду. Однако даже пропаганда МГБ никогда не указывала на то, что правительство Тито укрывало Ивана Марченко, нацистского военного преступника, известного как «Иван Грозный». В связи с этим возникает вопрос, не был ли Марченко на самом деле советским агентом, совершавшим свои зверства по приказу НКВД-МГБ?...»
.

(30) - К сожалению, на процессе Демьянюка израильское общество показало, что ему не нужна правда и нахождение действительных преступников. Выбранные случайно или преднамеренно обвиняемые, ещё задолго до вердикта суда, с помощью СМИ становятся преступниками, а их защитники - париями, против которых легитимно любое насилие, ложь, психологическое давление и инсинуации. В итоге, юридическая система страны становится гуттаперчивой и податливой для любых политически-мотивированных решений сверху.





Герберт Ромерштейн, директор Управления по противодействию советской дезинформации в Информационном агентстве США (USIA, United States Information Agency).




Герберт Ромерштейн.




Авраам Шифрин и Элеонора Полтинникова-Шифрин.


Начало статьи здесь:

https://agasfer1326.livejournal.com/30478.html